|
| Написано: |
2022 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
11.01.2026 |
|
| Твір змінено: |
11.01.2026 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(5.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Лобода Д. О. Виховання «ідеального правителя» у філософсько-
педагогічній спадщині мислителів європейського Відродження XIV –
XVI століть. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 011 Освітні, педагогічні науки. – Полтавський національний
педагогічний університет імені В. Г. Короленка, МОН України,
Полтава, 2021.
Дисертація є історико-педагогічним дослідженням, у якому здійснено
науковий аналіз ідей виховання «ідеального правителя» у філософсько-
педагогічній спадщині мислителів європейського Відродження XIV –
XVI століть.
Констатовано, що українські державотворчі процеси щоразу стикалися
з соціальними катаклізмами, піднесеннями і падіннями суспільно-політичних
ідеалів. Роль особистості в історії, людський чинник цивілізаційного
поступу – риси, що характеризують ставлення вітчизняного суспільства до
власної історії, тому успіхи й невдачі держави у минулому і сьогоденні
продовжують персоніфікуватися з конкретною особою, що знаходиться на
чолі держави. Україна, апробуючі різні вектори власного розвитку, щоразу
шукає кращої долі в особистості її очільника. Будучи пошуковцями
«ідеального» голови держави, винахідниками його якостей, сценаристами
образу життя лідера, замовниками державної політики, українці ставлять на
порядок денний проблему підготовки першої особи, державного службовця і
лідера. У такому суспільно-політичному мейнстримі актуальним є звернення
до європейської концепції виховання «ідеального правителя», який уперше
теоретико-методично й організаційно-педагогічно маніфестовано у
філософсько-педагогічний спадщині представників Відродження XIV –
XVI століть.
3
Установлено, що в сучасному історичному та освітньо-педагогічному
науковому дискурсі ідеї виховання політичних еліт, представлених у
філософсько-педагогічній спадщині мислителів європейського Відродження,
не були предметом цілісного вивчення. В історичних, педагогічних,
літературознавчих, філософських наукових працях репрезентовані
фрагментарні уявлення про окремі аспекти проблеми відповідно до акцентів і
ракурсів розгляду предмету дослідження. Здебільшого, епізодичний вклад у
розвиток і формулювання проблеми внесли пострадянські осередки вивчення
історії, філософії, педагогіки та мовознавства Пізнього Середньовіччя,
Відродження та модерної доби (Р. Басенко, В. Бібіхін, В. Болбас, Л. Брагіна,
Л. Ваховський, Б. Год, В. Гундерсхаймер, Г. Давиденко, В. Курило,
О. Лавріненко, В. Литвинов, О. Марей, Н. Рев’якіна та ін.).
Для досягнення об’єктивності наукового пошуку було опрацьовано і
виділено вісім груп першоджерел: різноманітні за жанрами твори гуманістів
епохи європейського Відродження, фемінноорієнтовані праці про виховання
«ідеальної правительки», епістолярні джерела, вторинні історичні джерела
(свідчення сучасників), праці попередників і наступників мислителів
Відродження, стенографічні історичні джерела, соціально-утопічні твори,
гомілетично-інтелектуальні твори. У дослідження включені матеріали фондів
зарубіжних архівосховищ, оприлюднених у веб-ресурсах, Центральної
наукової бібліотеки НАН України імені В. І. Вернадського, Полтавської
обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського,
Бібліотеки імені Михайла Андрійовича Жовтобрюха та інших.
Для об’єктивного аналізу першоджерел було здійснено всебічну
характеристику хронологічного і хорологічного контексту, в яких проходило
оформлення ідей виховання «ідеального правителя» філософів-педагогів
Ренесансу та фіксація досвіду імплементації ідейно-теоретичного змісту.
У свою чергу, для наукової розробки теми було запропоновано власне
епістемологічне бачення, конкретизоване в таких методологічних підходах,
4
як системний міждисциплінарний, історико-педагогічної компаративістики,
структурний, функціональний, діалог логічного та історичного підходів,
синергетичний, парадигмальний, герменевтичний, цивілізаційний,
стадіально-формаційний, антропологічний, феноменологічний і
гетеротетичний. Розроблений тезаурус і випрацьовані принципи дослідження
забезпечили обґрунтованість, джерелознавчу та історіографічну
обумовленість, методологічну й гносеологічну виваженість.
З’ясовано, що ідейно-теоретичний зміст виховання «ідеального
правителя» мав власні історично-географічні, соціокультурні, етико-
рефлексивні та соціально-економічні детермінанти, що зумовили появу
регіональних відмінностей вчення (Флоренція, Феррара, Мілан, Венеція,
Неаполь, Франція, Англія, Німеччина, Іспанія, Польща і Україна).
Простежено ступінь поєднання (синкретизму) засад ренесансної
антропософії з християнським морально-етичним інструментарієм гуманізму.
Доведено, що гуманізм повністю не відкидав аксіологічний і педагогічний
потенціал християнської релігії, а полеміка з Католицькою Церквою вкотре
демонструвала зацікавленість мислителів Відродження у необхідності якісної
перебудови тогочасної Європи. Тому, секуляризація світської влади,
наділення її представників античними чеснотами, не виключало пропозиції
філософів-педагогів до плекання в юної знаті християнських цінностей.
Ренесансні автори неодноразово використовували у власних творах
концепцію «Граду Божого» – модель ідеальної побудови суспільства на
засадах християнської аскези і смирення правителів.
Виховання «ідеального правителя» у вченні мислителів-педагогів
Ренесансу мало характерні гуманістичні ознаки, що було засвідчено змістом
їхніх праць, ціннісними установками і виховними цілями. Не дивлячись на
релігійні рудименти Відродження, повернення до світськості та до гуманізму
докорінно змінило сприйняття життя. Виховання правителів, як й інші
педагогічні ідеї XIV – XVI століть, обґрунтовувалися новою наукою –
5
знанням про людину «Studia humanitatis». Оскільки ренесансний гуманізм
окреслив образ «Uomo universale» («Людина універсальна») – усебічно й
гармонійно розвиненої особистості, то і до дітей правлячих сімей ставилися
аналогічні вимоги. Новаторська гуманістична ідея була провідною в
ренесансній виховній парадигмі.
На основі аналізу філософсько-педагогічної спадщини мислителів було
схарактеризовано ідейно-теоретичні засади підготовки «ідеального
правителя». Виокремлено такі структурні елементи змісту виховання, як
античні чесноти, норми давньогрецької «калокогатії», висвітлено місце
«природнього права» у педагогічних пошуках гуманістів, власне
гуманістичні орієнтири і аксіологія, формування ставлення правителя до
миру і війни, середньовічна «лицарська ідеологія», обов’язкове формування
фізичної, трудової та естетичної культури в лідера. Сформульовано мету
виховання «ідеального правителя» – формування особистості з високим
рівнем освіти та моральних якостей, фізично розвинутої, енергійної,
вольової, діяльної, соціально зорієнтованої і відповідальної, відданій
загальнолюдській справі та з «Богом у душі». З’ясовано принципи підготовки
владних персоналій у добу Ренесансу – гуманізму, соціальної спрямованості,
природовідповідності, демократичності, поєднання виховних традицій
Античності та Відродження, синкретизму світськості та християнської
високодуховності.
Доведено, що педагогічні ідеї представників філософсько-педагогічної
думки європейського Відродження XIV – XVI століть мали не лише
теоретичну розробку, а і практичне втілення. Розкрито і систематизовано
досвід спроб безпосереднього виховання «ідеального правителя»
мислителями і педагогами Ренесансу, зокрема, таких гуманістів, як Егідія
Римського (вихователь французького короля Філіпа IV Красивого), Джованні
Понтано (придворний гуманіст неаполітанського короля
Альфонса V Арагонського, вихователь його спадкоємця Фердинанда І),
6
Гуарино де Верони (вихователь Леонелло д’Есте, майбутнього герцога
Ферари), П’єтро Паоло Верджеріо (наставник Убертіно Каррари, сина
падуанського монарха Франческо Каррари), Енео Сільвіо Пікколоміні (автор
рекомендацій щодо виховання угорського принца Владислава), Вітторіно де
Фельтре (виховував дітей правителя Мантуї Джанфранческо Гонзаги), Хуан
Луїс Вівес (придворний вчитель малолітньої англійської принцеси Марії,
доньки Генріха VIII Тюдора), Станіслава Оріховського (автор напучень
Сигізмунду Августу); проаналізовано спроби гуманістично налаштованих
правителів Франції з династії Валуа, Флоренції з клану Медічі, власними
силами забезпечити королівське виховання власних спадкоємців.
Охарактеризовано провідні методи (освічення, наставляння, приклад,
вправляння, метод «мякої руки», перевага заохочення над покаранням) та
організаційні форми (наставництво, приватне викладання, ігри,
екскурсії тощо). Завдяки просопографічному аналізу та імагологічній
реконструкції історичних постатей правителів, які були вихованцями
ренесансних філософів-педагогів було простежено здобутки і поразки ідеї
виховання «ідеального правителя» як критерій її ефективності. Встановлено,
що враховуючи обмеженість можливостей гуманістів до здійснення власної
педагогічної діяльності у повному обсязі відповідно до запропонованого
змісту підготовки політичної еліти, результати імплементації образу
«ідеального правителя» мало позитивний суспільно-політичний і культурний
ефект для країн і суспільств Європи. Ураховуючи це, виявлено й окреслено
перспективи впровадження провідних ідей виховання «ідеального
правителя» європейського Відродження XIV – XVI століть для модернізації
сучасної практики громадянської освіти в Україні. Доведено, що ідея
виховання «ідеального правителя» активізує новаторські пошуки вчених і
практиків, примножує гуманістичні традиції національної системи освіти,
слугує методологічним підґрунтям становлення нової парадигми формування
освітніх лідерів та організації виховної роботи з учнями та студентською
7
молоддю. Глибокий і переконливий європейський досвід виховання
правителя – чиновника – державного службовця, накопичений упродовж
багатьох століть і вміло використаний в українських реаліях державного
управління, повинен дати довгострокові результати. Ренесансне вчення з
його філософсько-педагогічним контекстом употужнює політичні та
ідеологічні актуалітети України – служба своєму народові та власній державі,
проведення високоефективних реформ у всіх сферах економічного й
політичного життя, глибока консолідація суспільства навколо лідерів задля
збереження незалежної, самостійної та соборної держави.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у ньому вперше: на
основі аналізу джерел і літератури з історії епохи європейського
Відродження реконструйовано цілісний образ «ідеального правителя» та
обґрунтовано передумови, принципи, зміст і засади його виховання; розкрито
основні підходи в залежності від соціокультурних, етико-рефлексивних та
соціально-економічних детермінант; простежено асоціативне поєднання
відновлених античних ідеалів доброчесності з християнською етичною
доктриною Середньовіччя; розкрито основний зміст закономірностей і
суперечностей розвитку педагогічних ідей представників філософсько-
педагогічної думки Ренесансу; доповнено історико-педагогічне знання
аналітичними й фактологічними складниками елітарної освіти в добу
Пізнього Середньовіччя; удосконалено понятійно-категоріальний апарат з
теми (гуманізм, ренесансний гуманізм, громадянський гуманізм, європейське
Відродження (Ренесанс), Пізнє Середньовіччя, Реформація, Ренесансне
виховання, Ідеал усебічно й гармонійно розвиненої особистості,
філософсько-педагогічна думка, «Ідеальний правитель», ренесансне поняття
«правитель» (regnum – regnator – rex – princeps), «загальне благо», «античні
чесноти», «лицарське виховання»); методологічні підходи до історико-
педагогічного дослідження громадсько-політичної та освітньо-виховної
діяльності мислителів XIV – XVI століть; періодизацію розвитку політичної
8
та філософсько-педагогічної думки європейського Відродження; подальшого
розвитку набули акцентуація гуманістичних тенденцій в ідейному розвиткові
вітчизняних авторів про виховання правителів в досліджувану добу (С.
Оріховський) як показника залученості освітньої традиції на теренах сучасної
України до престижу Західної цивілізації; теоретичне обґрунтування
виникнення ідеї всебічно й гармонійно розвиненої особистості в добу
європейського Ренесансу крізь призму освіти й виховання «ідеального
правителя», що мали універсальний характер.
Практичне значення дослідження визначається можливістю
використання його результатів для збагачення й уточнення історико-
педагогічного знання; з метою творчого впровадження окремих науково-
педагогічних здобутків у сучасну теорію й практику; для підготовки
підручників, навчальних посібників, спецкурсів і спецсемінарів з історії
педагогіки, філологічних дисциплін, а також методик їх викладання; у
процесі неперервної підготовки педагогічних кадрів у закладах вищої освіти
й інститутах післядипломної педагогічної освіти; для застосування
педагогами з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу.
Із цією метою на основі отриманих результатів дослідження розроблено
авторський спецкурс «Гуманістичне виховання «ідеального правителя» за
доби європейського Відродження», зміст якого може бути використаним для
доповнення варіативних складників освітніх програм підготовки фахівців.
Робота має достатній рівень апробації.
Результати дисертаційної праці впроваджено в освітній процес
Харківського національного педагогічного університету
імені Г. С. Сковороди (довідка №13-01/110 від 07.12.2021 р.), Державного
вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний
університет» (довідка №68-21-653/1 від 28.09.2021 р.), Київського
індустріального коледжу Київського національного університету будівництва
і архітектури (довідка №349 від 23.11.2021 р.), Полтавського обласного
9
інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського
(довідка №93 від 25.11.2021 р.), Полтавського інституту економіки і права
Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (довідка
№45/94 від 03.09.2021 р.).
Основні положення і результати дисертації були апробовані під час
виступів на конференціях, вебінарах різних рівнів: міжнародних
конференціях – науково-практична конференція «Забезпечення якості вищої
освіти в Україні: сучасний стан і перспективи» (м. Полтава, 12-13 листопада
2019 р.); науково-практична інтернет-конференція «Актуальні проблеми
сучасного культурно-освітнього простору» (м. Полтава, 6-7 листопада
2019 р.); науково-практична конференція «Світовий порядок і Україна»
(25 квітня 2020 р., м. Суми); науково-практична інтернет-конференція
«Країни Центральної, Південно-Східної і Східної Європи в історичному
дискурсі Західної цивілізації» (7 квітня 2020 р., Полтава-Вітебськ); науково-
методична конференція «Ціннісно-орієнтований підхід в освіті і виклики
євроінтеграції» (29-30 травня 2020 р., Суми); науково-практична конференція
«Сучасні соціокультурні процеси: компетентнісний аспект» (28-29 жовтня
2020 р., Полтава); научно-практическая конференция «Актуальные проблемы
международных отношений и дипломатии» (21-22 травня 2020 р., Вітебськ,
Республіка Білорусь); научно-практическая конференция «Победа – одна на
всех» (23-24 квітня 2020 р., Вітебськ, Республіка Білорусь); International
Scientific Conference «The role of information and technology in the construction
of the post-coronavirus world» (28-29 вересня, Катовіце, Республіка Польща);
науково-практичний Форум у форматі міжнародного круглого столу «Стан та
перспективи розвитку культурологічної науки: вітчизняний та зарубіжний
досвід (24-25 травня 2021 року, Суми); всеукраїнських конференціях –
науково-практична конференція «Правові, економічні та соціокультурні
засади регулювання суспільних відносин: сучасні реалії та виклики часу»
(м. Полтава, 10 грудня 2019 року); наукова конференція «П’яті Череванівські
10
наукові читання» (18-19 березня 2020 року, м. Полтава); Всеукраїнська
наукова конференція «Держава і Церква в новітній історії України» (17-
18 жовтня 2019 року, м. Полтава); Всеукраїнська науково-практична
конференція «Актуальні питання методики викладання суспільних та
гуманітарних дисциплін в умовах розбудови сучасної школи» (24-25 березня
2020 р., Суми); науково-практична конференція «Сучасні проблеми
національно-культурної ідентичності: регіональний вимір» (21-22 травня
2020 р., Полтава); науково-практична конференція «П’яті Череванівські
читання» (18-19 березня 2020 р., Полтава); науково-практична конференція з
міжнародною участю «Університетська освіта в Україні в контексті
інтеграції до європейського освітнього простору» (17-18 листопада 2020 р.,
Полтава); науково-практична конференція «Правові, економічні та
соціокультурні засади регулювання суспільних відносин: сучасні реалії та
виклики часу» (9 грудня 2020 року, Полтава); «Духовні, політичні та освітні
практики в соціально-культурному розвитку людства»: науково-практичний
семінар з міжнародною участю «Актуальні питання всесвітньої історії та
методика їх викладання» (25-26 березня 2021 року, Полтава); закордонний
науково-методичний семінар – Scientific and Methodical Seminar «Theory and
Practice of Individualized Learning» (1 жовтня 2020 року, Ополє, Республіка
Польща).
Публікації. Основні результати дисертації викладено у 28 публікаціях
(23 – одноосібних), з яких: 3 – у наукових фахових виданнях України;
1 стаття – у зарубіжному періодичному науковому виданні; 1 – колективна
монографія в зарубіжному виданні; 3 – у періодичних виданнях, що
індексується в наукометричній базі IndexCopernicus; 15 тез – у матеріалах
науково-практичних конференцій; 5 – у інших виданнях.
Ключові слова: виховання, гуманізм, європейське Відродження
(Ренесанс) XIV – XVI століть, «ідеальний правитель», придворний
мислитель, філософсько-педагогічна спадщина, чесноти. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ................................................................................................................... 26
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ, ІСТОРІОГРАФІЧНІ ТА ТЕОРЕТИКО-
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ .......................................... 37
1.1. Джерельна база дослідження ..................................................................... 37
1.2. Аналіз історіографії та історико-педагогічних предикатів проблеми ... 49
1.3. Теоретико-методологічні засади та понятійний апарат дослідження ... 61
Висновки до розділу 1 ......................................................................................... 78
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНО-ГЕОГРАФІЧНІ, СОЦІОКУЛЬТУРНІ, ЕТИКО-
РЕФЛЕКСИВНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ
ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕНЕСАНСУ ПРО ВИХОВАННЯ ПРАВИТЕЛЯ . 82
2.1. Ідеологічні, соціально-політичні, господарсько-економічні
детермінанти ренесансних уявлень про виховання політичної еліти та їх
регіональні особливості ..................................................................................... 82
2.2. Контроверзи соціокультурних ідентичностей європейських держав і
формування політико-педагогічних напрямів філософської думки XIV –
XVI століть....................................................................................................... 101
2.3. Ренесансна антропософія та її синкретизм з християнським морально-
етичним інструментарієм гуманізму в підготовці майбутніх державців ... 115
2.4. Гуманізм – вирішальна характерологічна риса ренесансної педагогічної
думки про виховання політичної еліти європейських держав .................... 122
Висновки до розділу 2 ....................................................................................... 130
РОЗДІЛ 3. ІДЕЙНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ
«ІДЕАЛЬНОГО ПРАВИТЕЛЯ» В ДОБУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО
ВІДРОДЖЕННЯ XIV – XVI СТОЛІТЬ ......................................................... 134
25
3.1. Античний фундамент ідеї ренесансної підготовки «філософів на троні»:
аристотелівські «чесноти», платонівське «загальне благо», давньогрецька
«калокогатія», «природне право» ................................................................... 134
3.2. Аксіологічні орієнтири виховання вищих посадових осіб у творчості
гуманістів XIV – XVI століть .......................................................................... 143
3.3. Пацифізм, мілітаризм та середньовічна «лицарська ідеологія» у
виховній теорії мислителів Відродження ...................................................... 158
3.4. Фізичні, трудові та естетичні складники підготовки державця ........... 172
Висновки до розділу 3 ....................................................................................... 176
РОЗДІЛ 4. ДОСВІД ПРАКТИЧНОЇ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ОБРАЗУ
«ІДЕАЛЬНОГО ПРАВИТЕЛЯ» В ОСВІТНЬО-ВИХОВНІЙ ПРАКТИЦІ
МИСЛИТЕЛІВ І ПЕДАГОГІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ . 180
4.1. Політико-педагогічні ініціативи гуманістів при монарших дворах
Європи ............................................................................................................... 180
4.2. Методи та організаційні форми реалізації образу «ідеального
правителя» ......................................................................................................... 194
4.3. Здобутки і поразки ідеї виховання «ідеального правителя» ................ 203
4.4. Можливості впровадження провідних ідей виховання «ідеального
правителя» європейського Відродження XIV – XVI століть у модернізацію
сучасної практики освіти в Україні ................................................................ 209
Висновки до розділу 4 ....................................................................................... 222
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .................................................................................. 226
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 233
ДОДАТКИ ........................................................................................................... 284
|
|
|
