| Опис: |
Стаття присвячена всебічному аналізу зовнішньополітичного змісту стратегічного партнерства на прикладі України та США. Констатовано на: відсутність консенсусних та науково розроблених засад визначення тих чи тих акторів як «стратегічних партнерів»; проблемних питаннях у рамках
розвитку парадигми стратегічного партнерства у політологічних дослідженнях; символізм практичної взаємодії.
Методологічною основою статті виступає політична лінгвістика, прагматика та семіотика,
в рамках яких, окрім надання значень конкретним поняттям, відбуватиметься співвідношення контекстуального змісту політичного явища та описуваного ним поняття в певному хронотопі.
Визначено такі види політичної взаємодії: стратегічне партнерство, партнерські відносини,
прагматичні відносини, практична взаємодія. Встановлено чіткий нормативно визначений перелік
стратегічних партнерів України: США, Велика Британія і Північна Ірландія, Канада, ФРН Французька Республіка. З’ясовано, що серед них існують суттєві геостратегічні розбіжності як щодо
спільних цінностей, так і щодо ставлення до України, бачення її ролі та шляхів формування гарантованого та стійкого тривалого миру, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців російського режиму, що вчинили міжнародні злочини через війну проти України.
За допомогою герменевтичного та методів політичної та правничої лінгвістки встановлено
чисельні колізії в актах стратегічної правотворчості, що визначають зовнішню політику України,
продемонстровано нечіткість структурно-детермінаційних зв’язків. На конкретних прикладах взаємодії із США, Туреччиною, КНР доведено різноаспектність процесів зовнішньополітичної взаємодії,
водночас здійснено відмежування між нею та стратегічним партнерством через проведення чітких
червоних ліній для партнерів.
На підставі визначеного змісту стратегічного партнерства висновується, що відносини стратегічного характеру мають бути спрямовані на реалізацію українських національних інтересів, на базі
українських національних цінностей з метою ствердження української державності та національної
ідентичності, гарантування державного суверенітету та незалежності, непорушності державних кордонів і територіальної цілісності, визнання та поваги до міжнародної суб’єктності України.
Запропоновано: 1) унормувати поняття стратегічного партнерства, його засади та доконечні
умови (conditio sine qua non); 2) визначити його найістотніші ознаки; 3) встановити прийнятні та граничні формати взаємодії (партнерства, співробітництва), засоби та шляхи, етапи реалізації в рамках
спільної стратегічної політики з певного спектра міжнародних відносин щодо якого відбувається
СП; 4) прагматично підходити до порізненого розуміння та сприйняття змісту іншими партнерами /
акторами, враховуючи етноментальний код, мову права та мову політики, конкретний та узвичаєний
зміст процесів реалізації стратегічного курсу держави, а також існуючі відносини з іншими, в тому числі не дружніми, державами.
Подано авторську дефініцію поняття стратегічне партнерство – система міжнародних відносин між державами, реалізація яких передбачає досягнення спільних стратегічних та пріоритетних
національних інтересів обох країн, відповідним розподілом ризиків, відповідальності та міжнародно-правових зобов’язань, безпекових гарантій між ними, з метою досягнення спільних стратегічних
пріоритетів держав, взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у формуванні (відновленні)
якісно нових та/або модернізації (реконструкції) наявних міжнародних відносин, об’єктів та послуг,
які потребують залучення стратегічного потенціалу обох держав, та у користуванні (експлуатації)
такими об’єктами та послугами з урахуванням впливу геостратегічних чинників на засадах визнання
національних цінностей партнерів та суверенної рівності.
Ключові слова: стратегічне партнерство, стратегічна взаємодія, стратегічна політика, стратегічний курс держави, зовнішня політика, міжнародні відносини, міжнародна безпека, геостратегія
Української Держави, політична лінгвістика? червоні лінії, суверенна рівність. |
