| Опис: |
Актуалізація політичного режиму вбивць, використання політичних інститутів з метою знищення як власної, так і інших націй, насадження ідеології нацизму – все це на жаль не політична футурологія, а прояви безпорадності існуючих політичних інститутів, які допустили такі прояви у ХХІ столітті, коли в серці Європи відбувається епічна та кривава війна.
Неготовність європейців до цієї війни пояснюється тим, що в рамках європейських політичних систем, війна як продовження політики іншими засобами, вже давно не розглядається справжнім інструментом політичних відносин. Тож, мало хто вірив у здатність і політичну готовність путінського режиму до реалізації цієї безумної, агресивної та смертоносної політики війни проти України. Однак із позицій політичної аналітики, саме політичний аналіз, аналіз стратегій розвитку політичних відносин і політичних інститутів всередині російського суспільства, в тому числі численні політичні вбивства всередині РФ, уможливили сформувати беззаперечні докази, сформулювати індикатори, ідентифікувати ті чинники, які були помітні, починаючи ще з 1991 року, а потім – 8 серпня 2008 року – набули нового агресивного прояву і у 2014 році, а згодом, не отримавши належної відповіді в обличчі міжнародних політичних інститутів, увиразнились у варварському та деструктивному прояві 24 лютого 2022 року.
Одна з багатьох причин неготовності до своєчасного упередження війни полягала у відсутності застосування результатів стратегічного мислення, небажанні аналізувати з позицій науки ті чинники, причини, умови та інші детермінанти, що впливали на геостратегічний ландшафт і формували достатньо чітку картину щодо реальності проведення агресивної війни путінського режиму проти незалежної та суверенної держави, війни на знищення загальнолюдських спільних та солідарних цінностей, реалізації непередбачуваної державної політики.
Підігрування і підспівування таким злочинним і терористським режимам відбувається не лише серед лідерів громадської думки, політологів та політиків, а й на жаль серед науковців. Саме тому докладний аналіз наукових здобутків російських авторів уможливлює чітко ідентифікувати ерозію моралі не лише путінського режиму, а й зміст і сенс світогляду так званої „наукової інтелігенції”, і російського суспільства взагалі. Ця війна – це не війна лише путінського режиму. Це війна російського суспільства і руської ментальності, війна руського світу, очолювана путінським режимом. Це принципова позиція.
На підставі авторської концепції геостратегії аналізуються чинники, які впливають на геостратегічний ландшафт, і як наслідок формують дороговкази для вироблення сучасної та ефективної результативної геостратегії сучасної Української держави. У статті надається додаткова аргументація щодо продовження і артикуляції авторської ідеї щодо чіткого порізнення геополітики і геостратегії.
Розглянуто чинники інтегративності геостратегії, впровадження штучного інтелекту, технологій метасвіту та NFT при розрахунках імовірності реалізації стратегічних рішень, рівнях та масштабах динаміки горизонтів існування тих чи інших явищ; врахування стратегічних національних цінностей.
Окремо наголошено на такому чиннику, як інфраструктурна війна, упосліджуючи політичну лінгвістику уведено в науковий обіг політологічні неологізми: деінфраструктуризація, інфраструктурний цинізм, інфраструктурна десуверенізація. Подано форми прояву, разом із практичними прикладами.
Виділено проблематику рідкоземельних металів, обґрунтовано причини одвічного прагнення до ліквідації Української Держави, запропоновано відповідний комплекс заходів щодо формування сильної та розумної держави, стратегічної архітектури і стратегічного мислення.
Ключові слова: геостратегія, деінфраструктуризація, інфраструктурний цинізм, десакралізація, десуверенізація, українство, стратегічна культура, стратегічна еліта нації, геостратегічний ландшафт, інфраструктурна війна, рідкоземельні метали. |
