Тетяна Ляскович » Діяльність державних органів із матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил УНР (листопад 1918 – листопад 1920 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Діяльність державних органів із матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил УНР (листопад 1918 – листопад 1920 рр.)

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Твір додано: 04.10.2023
Твір змінено: 04.10.2023
Завантажити: pdf див. (3.7 МБ)
Опис: Ляскович Т. В. Діяльність державних органів із матеріально-технічного
забезпечення Збройних Сил УНР (листопад 1918 – листопад 1920 рр.) –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032
Історія та археологія. – Кам’янець-Подільський національний університет імені
Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2023.
У дослідженні комплексно висвітлено процес діяльності державних органів
влади упродовж листопада 1918 – листопада 1920 рр. щодо матеріально-
технічного забезпечення Збройних сил УНР у період воєнного протиборства на
території Наддніпрянської України. Наукова новизна дослідження полягає в тому,
що на основі залучених нових архівних джерел, матеріалів особистого
походження та часописів, історичної літератури вперше комплексно досліджено і
доведено значення якісного забезпечення урядом УНР потреб
військовослужбовців, які захищали територіальну цілісність держави на фронті;
використано багатий і різноманітний методологічний інструментарій, що сприяло
класифікації джерельної бази, аналітичному та критичному осмисленню
історичної інформації для достовірної реконструкції представлених у роботі
фактів; визначено особливості діяльності державного апарату постачання в
процесі семи його реорганізацій, спричинених: 1) перемогою антигетьманського
повстання і встановленням влади Директорії УНР; 2) відступом армії зі столиці та
зменшенням підконтрольної державі території; 3) перебазуванням дивізій на
територію Поділля в червні 1919 р.; 4) урядовою реформою 29 вересня 1919 р.; 5)
відновленням боєздатності збройних сил у січні – червні 1920 р. та відступом
союзницьких військ на територію Східної Галичини; 6) переходом Дієвої армії
УНР на відвойовану територію Наддніпрянщини восени 1920 р. і початком
польсько-радянського перемир’я. У всіх часових відтинках відтворено та
пояснено особливості реалізації кожної ланки матеріального забезпечення,
визначено як позитивні, так і негативні тенденції. Звернено увагу на те, що


3
міжнародне становище безпосередньо впливало на продуктивність державних
інститутів влади в 1919 – 1920 рр.
Практичне значення роботи полягає у можливостях застосування отриманих
наукових результатів для національно-патріотичного виховання учнів та
студентів, особового складу Збройних Сил України, написання наукових
історичних робіт, присвячених Українській революції 1917–1921 рр., та
розроблення посібників з військової історії.
Перший розділ дисертації присвячено огляду та аналізу історіографії,
джерельної бази та характеристиці теоретико-методологічних засад роботи.
Зʼясовано, що радянська історіографія залишила за межами вивчення тему
обороноздатності Збройних Сил ворожої їй УНР, а згадки про неї істориками
марксистсько-ленінського спрямування відбувалися в контексті опису подвигів
більшовицької Червоної армії. Докладніше проаналізовано роботи української
діаспори, яка створила принципово відмінну літературу з чіткою патріотичною
спрямованістю і першою репрезентувала проблемні сюжети матеріально-
технічного постачання Збройних Сил Директорії УНР, що стало підґрунтям для
подальшого наукового пошуку. Встановлено, що фрагменти досліджуваної теми,
окреслені через призму більшовицько-української війни 1918–1920 рр., знайшли
відображення у працях сучасних вітчизняних істориків лише після проголошення
незалежності України, найбільше – про діяльність Подільського відділу
Українського товариства Червоного Хреста та роль польсько-українського
військового союзу для забезпечення Дієвої армії УНР. Зацікавленість останнім
виявили й польські історики у власних грунтовних дослідженнях.
Джерельну основу дисертації склали різні за типологічною класифікацією
групи джерел: законодавчі акти УНР, діловодна документація виконавчих органів
цивільної та військової влад, газетна періодика офіційних урядових видань,
військових органів, політичних партій і громадських організацій, мемуари та
спогади державних, громадських діячів УНР та учасників бойових дій. Переважна
більшість із них міститься в архівосховищах (342 справи, 2 мікрофільми 62


4
фондів), уперше введені в науковий обіг, сприяють об’єктивному розгляду
обраної теми та вирішенню всіх поставлених дослідницьких завдань.
Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на
позитивістському, сцієнтистському, інституційному, системному, структурно-
функціональному, комплексному, діалектичному підходах із дотриманням
принципів та загальнонаукових, міждисциплінарних і спеціально-наукових
методах історичного пізнання. Їх комплексне застосування дало змогу системно
та в хронологічній послідовності описати заходи державних органів щодо
матеріального забезпечення національних збройних сил, а розроблений
понятійно-категоріальний апарат – осмислити сутність основних термінів цієї
теми.
У другому розділі поетапно досліджено заходи Директорії УНР у
забезпеченні війська озброєнням, продовольством та спорядженням упродовж
листопада 1918 – листопада 1919 рр. З’ясовано джерела надходження ресурсів
республіканській армії у перший місяць антигетьманського повстання і зміни
після становлення державної вертикалі влади, яка перебрала на себе функцію
матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил УНР і виробила нормативно-
правову базу. Звернено увагу на професійність кадрів військово-промислового
комплексу та місцевих установ, швидкість створення ними власного апарату
управління, мобільність і компетентність якого безпосередньо впливали на
результативність реалізації настанов уряду і якість забезпечення військових
частин на фронті. Акцентовано на труднощах у розбудові інституцій та
громадській підтримці державної політики на початковому етапі діяльності,
підкреслено ключову роль народних управ у час становлення та недієздатності
структур УНР.
Доведено деструктивний вплив відступу Збройних Сил УНР зі столиці під
дією наступальної операції Червоної армії, на вироблений апарат постачання, що
призвело до втрати значної кількості накопиченого майна. Унаслідок цього
обмеженість території, воєнні поразки та блокада Антанти не дали змоги йому
відновитися, а функції постачання тимчасово перейшли до військових органів.


5
Детально схарактеризовано напрями діяльності уряду в процесі його
відновлення в Кам’янці-Подільському, визначено, що через паралізованість
виконавчих органів, несприятливе економічне становище він не мав реальних
важелів для покращення стану озброєння, провізії та речового спорядження
знекровлених українських військових частин. Лише децентралізація влади –
надання юридичного статусу та фінансової підтримки народним управам –
ненадовго врятувала ситуацію, запустила процес постачання, активізувала
діяльність місцевих органів, департаментів Міністерства народного господарства,
сприяла відправленню Дипломатичної місії до Румунії для закупівлі майна.
Доведено, що вимушене використання нетрадиційних методів, яке проявилося в
примусовій платній реквізиції у населення продовольчих залишків за ціною
нижче ринкової, негативно налаштувало його до влади, спричинило збройні
сутички, провал заготівельної кампанії хліба та слабку реакцію на заклики та
акції, ініційовані Головним отаманом С. Петлюрою, громадськими організаціями
з метою допомоги війську восени 1919 р. Окрім того, з’ясовано, що дезорганізація
в забезпеченні армії, хаос у країні призвели до воєнних поразок і вимушеного
переходу військовиків до партизанської форми боротьби.
У третьому розділі увагу зосереджено на дослідженні забезпечення
військових частин, які комплектувалися з дозволу Польської Республіки на
території Поділля і стали основою для відродження Збройних Сил УНР.
Охарактеризовано мінімальний вплив на цей процес уряду, що працював
нерегулярно, причини його піврічної недієздатності та роль спеціальних
управлінських органів, які через дефіцит готівки доручили виконання своїх
зобов’язань уповноваженим дивізійним службам і дозволили використовувати
сировину з подільських цукрових заводів для бартерної торгівлі. З’ясовано, що
система самозабезпечення впроваджувалася лише апаратом управління
інтендантури дивізії та поширювалася також на військові частини, що
повернулися із Зимового походу.
Встановлено, що основним постачальником боєприпасів, спорядження та
техніки напередодні та після укладення союзницького договору стала Польська


6
Республіка. Висвітлено механізм роботи, кількість відправленого нею майна
впродовж польсько-українсько-радянської війни, періодичність та перебої в
системі постачання, відсоток задоволення потреб українських бойових і тилових
дивізій для виконання оперативних завдань на фронті. Зʼясовано причини
реалізації майна Збройним Силам УНР різними польськими структурами:
урядовими – через посередництво Військової секції при Дипломатичній місії у
Варшаві та військовими – службами штабу 3-ї і 6-ї Армій Війська Польського.
Доведено, що всі вони були основними органами, які сприяли забезпеченню
функціонування військових частин на території Наддніпрянської України та після
літнього відступу – Східної Галичини. Не залишено поза увагою дипломатичну й
закупівельну діяльність трьох військових секцій при дипломатичних місіях як
виконавчих органів Міністерства військових справ УНР, що за дефіциту фінансів
на задовільному рівні сприяли накопиченню боєприпасів російського зразка,
технічного майна та спорядження на складах відповідних управ.
Обґрунтовано особливості відновленої державної системи постачання і
спроможність/неспроможність забезпечити потреби армії під час та після
успішної Варшавської битви, яка сприяла передислокації восени 1920 р. бойових
дивізій Дієвої армії УНР на терени Поділля і Волині.
У четвертому розділі досліджено розбудовану урядом медико-санітарну
систему лікування хворих і поранених українських військовослужбовців у районі
бойових дій на їхніх різних етапах та в тилу. Зʼясовано особливості її початкової
структури, процесу функціонування мережі шпиталів, евакуаційних транспортних
засобів тощо та доведено їхню недостатню пристосованість до умов воєнних
реалій, які вимагали більшої мобільності і продуманого плану дій у випадку
непередбаченого становища, з’ясовано наслідки такого упущення виконавчими
органами влади. Охарактеризовано заходи для відновлення влітку 1919 р.
медичної служби і встановлено, що їхня ефективність залежала від
організаторських здібностей та злагодженої діяльності відповідальних за цей
напрям структур, належного урядового фінансування з метою відкриття потрібної
кількості медзакладів, найму фахового лікарського персоналу, забезпечення


7
шпиталів медикаментами, харчами та білизною. Досліджено, що на цей процес
деструктивно впливав стрімкий розвиток епідемічних хвороб у війську, який
вимагав більшої концентрації уваги й коштів на протиепідемічні установи,
дезінфекційні групи, гігієнічні послуги та накопичення запасів білизни.
Визначено, що неспроможність влади впоратися з епідеміями призвела до значно
більшої катастрофи, ніж на полі бою. Це спричинило зменшення чисельності
війська і його поразки. Досліджено медико-санітарні умови військовослужбовців
упродовж 1920 р., вплив польського чинника на їхнє поліпшення, а також основні
позитивні й негативні зміни на фоні попереднього року, які сприяли/не сприяли
швидкому одужанню, підтримці морального духу для продовження воєнної
боротьби проти більшовицької Росії.
Проаналізовано роль Українського товариства Червоного Хреста, яке
виявилося активною допоміжною, а в найважчі моменти діяльності уряду –
основною ланкою в медичній системі УНР, яка піклувалася про здоров’я
військовослужбовців. Детально висвітлено його структуру та трансформування,
практичні заходи, спрямовані на створення додаткової до державної мережі
шпиталів, епідемічних та харчових установ у період існування УНР. Розкрито
також питання ефективності допомоги Міжнародного Червоного Хреста,
особливо в момент пандемії, простежено збільшення активності практичних дій
після укладення польсько-українського союзу.
Отже, у дисертації проаналізовано основні ланки матеріального постачання
Дієвої армії УНР, ініційованого державними інститутами влади для забезпечення
боєздатності в період антигетьманського повстання, а потім у війні проти ворогів,
які посягали на територіальну цілісність країни. Обґрунтовано думку про
неготовність уряду протистояти викликам часу в умовах втрати стабільного
центру для прийняття рішень, основних запасів майна (в основному зброї),
блокади Антанти, економічної катастрофи та пандемії. Натомість у час польсько-
українсько-радянської війни ключовою проблемою, що обмежувала воєнні дії,
стала хронічна нестача набоїв, яка зрештою і визначила перебіг збройної
боротьби.


8
Ключові слова: Українська революція, уряд, державні органи, Директорія
УНР, Наддніпрянська Україна, республіканське військо, Дієва армія УНР,
військові частини, матеріально-технічне постачання.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.