Клайв Стейплз Люїс

ВЧЕНИЙ. ПИСЬМЕННИК. МИСЛИТЕЛЬ

Народився Клайв Стейплз Люїс, рідні та друзі називали його Джек, 29 листопада 1898 року в Ірландії. Найкращим його другом був старший на два роки брат Ворен, близькі взаємини збереглися між ними на все життя. Хлопчики рано втратили маму – вона померла від раку. Вчилися, як і більшість дітей із заможних родин того часу, в закритих школах інтернатах, які хоч і давали добрі знання, відзначалися суворою дисципліною. Яскраві спогади про свої дитинство, юність, навчання письменник залишив у творі «Спійманий радістю» («Surprised by Joy: The Shape of My Early Life», 1955). Звідти ми дізнаємося, про його мрії та захоплення, а також, які книжки любив читати майбутній письменник (а читати він полюбив дуже рано й «ковтав» багато різних книжок), про його друзів – деякі з них також стали письменниками чи вченими… Навіть у які ігри вони з братом грали!

Більша частина життя Люїса пов’язана з університетськими стінами. Спочатку навчання, потім викладання. Він приїхав до Оксфорда наприкінці 1916 року, склав вступні іспити, незабаром почалися заняття. Проте війна внесла свої корективи до розкладу – Джека призвали до війська.

В пізніших спогадах він не любив розповідати про цей період свого життя. «Перша куля, яку я почув, просвистіла так далеко, що це і справді був «свист» – зовсім як у газетах чи віршах поетів, що не бачили війни. Я відчув не страх й аж ніяк не байдужість – я почув тихий голос: «Ось про що писав Гомер», – розповідає письменник. – Взимку нас мучила втома й докучала вода. Я продовжував марширувати уві сні й прокидався, маршируючи. Ми ходили по окопу в резинових чоботях до стегна, а вода весь час стояла до коліна… Я бачив трупи, які вже довго лежали, й допіру вбитих людей, і знову відчував те, що й у дитинстві, коли побачив мертве обличчя мами. Я навчився жаліти й поважати простих людей… Сама ж війна – холод, жах, сморід … ніби згасли в моїй пам’яті. …Про те, як я взяв у полон шістдесят чоловік, якщо й варто говорити, то тільки як про дотепний випадок. І подробиць того, як один англійський снаряд забезпечив мені відпустку через поранення, читачеві знати не варто…» Насправді у шпиталі Джек провів кілька місяців, поранення було складне, юнак дивом урятувався. На студентську лаву він повернувся лише на початку 1919 року.

У своїх художніх творах Люїс завжди показує війну, як одне з найбільших лих, які тільки трапляються з людством, проте захищати рідний край від загарбників – обов’язок кожного чесного серця. У час наступної війни, вже будучи в літах, він записався добровольцем до ополчення місцевої оборони, завданням якої було патрулювати вулиці під час повітряних нальотів – часто, відбувши нічне чергування, рушав читати лекції до університету... Війна, як і будь-яке горе, розкриває перед людиною її суть – чи чесна вона, чи хоробра, чи вірна дружбі. Й сам письменник, й усі його герої, що їх полюбив читач, з гідністю витримали це випробування.

На відмінно закінчивши навчання, К. С. Люїс залишився викладати в своєму університеті. Три подальші десятиліття він провів у коледжі Св. Магдалини, що в Оксфорді, читаючи англійську літературу. А з 1954 року працював у Кембриджі, де мав кафедру й посаду професора. У 1955 році став членом Британської Академії Наук. Як учений, К. С. Люїс спеціалізувався на дослідженні європейської, й особливо англійської, літератури доби Середньовіччя, Відродження та Бароко. Найвідоміші його праці «Алегорія любові. Дослідження середньовічної традиції» (The Allegory of Love. A Study in Medieval Tradition,1936), «Передмова до «Втраченого Раю» (A Preface of Paradise Lost,1942 ), «Англійська література ХVІ ст.» (English Literature in the Sixteenth Century, 1954), «Дослідження з середньовічної та ренесансної літератури» Studies in Medieval and Renaissance Literature,1966) та ряд інших. Вони актуальні й до сьогодні. За спогадами студентів, доктор Люїс був неперевершеним лектором і його курси завжди було цікаво слухати, навіть по кілька разів, бо він ніколи не повторювався, не «читав із папірця».

Творчий дебют письменника припадає на 1919 рік – тоді вийшла його поетична збірка «Пожадання у темниці» (Spirits in Bondage). Потім на кілька років він замовкає і повертається в літературу вже в 1930х роках. У 1931 р. в житті К.С. Люїса відбулася важлива світоглядна зміна – він навернувся до християнства, тому більшість його художніх і філософських творів присвячено апології християнства.

Власне художніх творів у його доробку не так уже й багато. Це фантастичні романи, що входять до «Космічна трилогії» (The Space Trilogy): «Поза Мовчазною Планетою» (Out of the Silent Planet, 1938), «Переландра» (Perelandra, 1943), «Огидна сила» (That Hideous Strength, 1945). Повісті-притчі: «Кружляння пілігрима» (The Pilgram's Regress,1933) – розповідь про духовні пошуки сучасної людини, що серед розмаїття релігійних і філософських вчень, світоглядних концепцій і модних віянь шукає Істину; «Листи Крутеня» (The Screwtape Letters,1942) – поради досвідченого чорта молодому спокуснику-початківцю про те, як найкраще спонукати людей до злого; «Велике розлучення» (The Great Divorce,1945) – пригоди нашого сучасника, що як і Данте багато віків тому, потрапив на екскурсію до Потойбіччя. Дуже цікавим є останній роман письменника «Доки ми не дістали облич» (Till we have faces,1956) – своєрідна варіація міфу про Амура та Психею. З 1948р. й до смерті Люїс був членом Королівського літературного товариства. На жаль, хвороба передчасно забрала письменника, багато своїх творчих задумів він не встиг зреалізувати.

Обов’язково слід згадати, що К.С. Люїс разом зі своїми друзями Дж. Р. Р. Толкіном та Ч. Вільямсом заснував у 1933 році літературний клуб «Інклинги», і також був серед засновників Оксфордського Сократичного клубу (1942).

К. С. Люїс – цікавий релігійний мислитель. Його філософські та теологічні трактати й есеї присвячені проблемам віри, страждання, любові, чуда, творчості. Він підіймає болючі й дискусійні питання: чи важлива для релігії культура, чи кожна любов свята й чиста, що таке егоїзм і посвята, як співвідносяться віра та знання… Особлива цікава його концепція Радості – відблиску Неба, що час від часу приходить до кожної душі. Найвідоміші твори Люїса в цій царині: «Проблема страждання» (The Problem of Pain,1937), «Просто Християнство» (Mere Christianity,1952), «Чудо: попередні дослідження» (Miracles: A Preliminary Study,1947), «Чотири види любові» (The Four Loves,1960), «Похорон Великого Міфу» (The Funeral of a Great Myth,1967), «Бог під судом: есеї з теології та етики» (God in the Dock: Essays on Theology and Ethics, 1967) та ряд інших. Багатьом шукачам Істини вони допомогли зрозуміти християнство.

«СПІЙМАНИЙ РАДІСТЮ»

Саме через свої книжки К. С. Люїс познайомився з майбутньою дружиною.

Гелена-Джой Девідман була американською письменницею єврейського походження. Її батьки емігрували до США з України напередодні І світової війни. По закінченню студій з англійської літератури при Колумбійському університеті, вона стала палкою комуністкою, деякий час працювала в редакції лівого радикального видання «Народні маси»… Проте з роками нелегкі родинні обставини змусили її переглянути свої світоглядні засади та прийти до Бога.

Якось їй до рук потрапила одна з книжок К. С. Люїса, написане зачепило за живе й жінка вирішила написати автору листа. По тому вони листувалися кілька років, Джой приїздила до них із братом у гості, коли по роботі перебувала у Великобританії. Після розлучення зі своїм першим чоловіком разом із дітьми й зовсім оселилася в цій країні.

Одного разу, коли Люїс заїхав перевідати друзів у Оксфорді (він на той час уже працював у Кембриджі), пані Девідман була дуже засмучена – через її ліві захоплення в юності Міністерство Внутрішніх Справ Великобританії відмовляло їй у продовженні візи, проте повертатися до Америки їй не було куди – і друзі, й робота були тут. Ситуація видавалася безвихідною. Раптом Люїс запропонував: «Єдиний спосіб швидко отримати громадянство – вийти заміж за громадянина Сполученого Королівства. Ми можемо укласти фіктивний шлюб – і вас не витурять із Ангілії. А коли проблема минеться визнаємо його не дійсним». Така ось дружня послуга й маленьке шахрайство. Вони мешкали окремо, зустрічалися час від часу – обмінятися творчими порадами, обоє тоді працювали кожен над своєю книжкою, про шлюбну церемонію знали тільки свідки й офіцер, що зареєстрував цей цивільний акт.

Минуло півроку і Джой тяжко занедужала – в неї виявили рак кісток, жити лишалося кілька місяців. Горе зблизило цих двох уже немолодих людей – і вони покохали одне одного. Щемке й тужливе було їхнє почуття, як дощ за вікном. Вони вирішили повінчатися. Джой уже не вставала з ліжка. Та раптом, через кілька днів після вінчання, Бог зробив диво – хвороба на деякий час відступила. Влітку пані Люїс знову ходила. Її ім’я «joy» в перекладі з англійської означає «радість».

Вони були дуже щасливі в своїй осінній любові. Багато подорожували. Особливо радісно для Люїса було відвідати разом із дружиною свою малу батьківщину – Белфест і його Околиці в Ірландії.

Але хвороба повернулася, й у липні 1960 року Джой померла. Для Джека смерть дружини була надзвичайно болісним переживанням. Вони були одружені лише чотири роки. Незабаром письменник і сам захворів. Помер він 22 листопада 1963 року. Зворушлива історія їхнього кохання лягла в основу кінострічки «Країна тіней» («Shadowland», 1993), головні ролі зіграли Ентоні Гопкінс та Дебора Вігер, фільм здобув дві нагороди «Оскар».

КРАЇНА ВЕЛИКОГО ЛЕВА

На сьогодні найвідомішим твором із доробку письменника, безперечно є «Хроніки Нарнії». Це улюблена книга багатьох дітей і дорослих, вона прекладена на десятки мов і її загальний тираж становить понад 100 млн. примірників.

В одній зі статей письменник зізнався, як до нього приходять його майбутні книги: «Всі сім книжок про Нарнію і три фантастичні романи почалися з мисленнєвих образів. Спершу історії не було, тільки картинки. «Лев…» почався з такої: фавн під парасолькою простує засніженим лісом з пакунками в руках. Цей образ переслідував мене з шістнадцяти років. І нарешті одного разу, мені тоді вже було за сорок, я подумав: «Чи не можна написати про це історію?» Спочатку я не дуже уявляв, про що вона буде. Але потім раптом з’явився Аслан. Здається, у той час мені часто снилися леви… Проте, як тільки він увійшов до книги, все стало на свої місця. Незабаром постали й решта казок.»

Професор Люїс аж ніяк не збирався ставати дитячим письменником. Він чесно зізнавався, що не знає, не розуміє та ще й трохи побоюється дітлашні. Але почалася ІІ світова війна, багатьох дітей вивозили з Лондона, що зазнавав постійних бомбардувань. Одного разу, повернувшись із роботи Джек звернувся до своїх співмешканців: «Давайте візьмемо в наш дім кілька біженців». Брат здивовано подивився на нього: «Ми не проти. Але діти – істоти галасливі, а ти так любиш тишу. Ти певен, що вони не завадять твоїй роботі?» – «Анітрохи, якщо ми можемо спасти хоч кількох дітей. До того ж їм у нас буде весело.»

Отак до маєтку «Килнс» приїхало кілька нових мешканців, що провели в ньому кілька воєнних років. Саме вони допомогли письменнику узятися за дитячу книжку. «Колись жило на світі четверо дітей, їх звали Пітер, Сюзан, Едмунд і Люсі. Ця історія про те, що сталося з ними, коли їх відіслали з Лондона через повітряні нальоти. Їх відправили до одного старого професора, що мешкав аж у серці країни… Він не мав дружини й жив у великому будинку…» І той епізод, з якого починаються пригоди родини Певенсі, письменнику підказала одна з його юних гостей-мешканок – якось дівчинка підійшла до нього та спитала: «Пане Люїсе, у Вас є така чудова стара шафа. Можна залізти в середину й подивитися, чи не сховані в ній потаємні двері?»

Хоча шафа в будинку пана Люїса була звичайнісінькою, але все ж він зумів відчинити двері до Нарнії.

Першою була написана саме друга «Хроніка» – «Лев, чаклунка та шафа для одягу». Її письменник почав ще за війни, проте закінчив аж у 1948 році. Минуло ще два роки перш ніж книжка дійшла до читача. Спершу письменник зачитав рукопис друзям. «Нікуди не годиться» – сказав Дж. Р. Р. Толкієн. «Обов’язково публікуй цю книжку!» – сказав Р. Леслі-Грін (колишній учень Люїса, також відомий на той час письменник). І навіть видавець зітхнув: «Не знаю, пане Люїсе, чи варто випускати цю повість. Читачам вона не сподобається і це відіб’ється на продажу Ваших інших книжок». На щастя, побоювання видавця не справдилися. Юні й уже дорослі читачі були в захопленні від твору. Незабаром вийшла друком наступна «Хроніка» – «Кінь і його хлопчик», далі «Принц Каспіан», «Подорож «Світанкового Мандрівника»»,«Срібне крісло». Кожного року по книжці. На цей час письменник почав отримувати багато листів від юних дописувачів: вони надсилали йому свої малюнки улюблених героїв, листівки до свят, запитували, дякували, просили писати ще про пригоди в Нарнії. (Люїс зазвичай відповідав на ці листи; частина його листування з дітьми збереглася й була опублікована у 1985 році.) Особливо часто маленькі читачі питали, як з’явилася ця чарівна країна. То ж перша «Хроніка», що розповідала про постання Нарнії («Небіж чаклуна»), була написана передостанньою.

Письменник довго працював над завершальною частиною циклу, вагався як зробити так, щоб книжка не була сумною – сьома повість («Останній бій») завершувала історію цього чудесного світу: народжений у далекі часи з пісні Лева, він гине, коли зникають ті, хто щиро любить свій рідний край. Навіть назву підбирав довго: «Останній король Нарнії», «В Нарнії настає ніч»… Нарешті крапку поставлено, остання «Хроніка» вдалася на славу – насправді Нарнія не зникла, бо в серцях істот, що любили її, вона перейшла до Країни Аслана, там стала ще прекраснішою.

Наступного, 1957 року, Клайв Стейпз Люїс отримав Медаль Карнегі – найвищу щорічну нагороду Великобританії за внесок у розвиток літератури для дітей.

Багато разів читачі просили письменника знов узятися за перо й розповісти ще щось про пригоди в Нарнії, але він відмовлявся: «Боюся, що я розповів про Нарнію все, що хотів, тому продовження не буде. Чому б тобі не вигадати його самому? Певен, варто тільки спробувати й у тебе вийде.»

До українського читача книжки К. С. Люїса здолали довгий і нелегкий шлях. Перші переклади з’явилися лише в середині 1990х років у Львівському видавництві «Свічадо»: «Листи Крутеня. Крутень пропонує тост» (1994, пер. В. Романця) і «Проблема страждання» (1998, пер. М. Прокопович), «Велике розлучення» (О. Манько, 2003). Кілька статей друкувалось в альманаху «Дух і літера» (№7-10). Нарешті у 2001 році вийшов друком переклад першої частини «Хронік Нарнії» – це знов узялося до справи «Свічадо» та Олесь Манько. Щороку нас радують виданням нової «Хроніки». Вже маємо «Небіж чорнокнижника», «Лев, Чаклунка і стара шафа», «Кінь і хлопчик», «Принц Каспіян», з нетерпінням чекаємо наступні. З приємністю відзначимо, що наші маленькі читачі гортають «Хроніки Нарнії» з чудовими ілюстраціями Пауліни Байнес – саме вони прикрашали перше видання цієї книжки й досі вважаються неперевершеними. Між іншим, герб Нарнії дуже схожий на герб Львова.

Загалом у доробку К. С. Люїса понад 60 книг – художніх, публіцистичних наукових. Будемо сподіватися, що незабаром український читачі зможуть познайомитися з творами всесвітньовідомого автора в гарних українських перекладах.

Зоряна Живка.

Статтю було надруковано у газеті "Слово Просвіти" - 10-16 листопада 2005 року.