|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
16.12.2021 |
|
| Твір змінено: |
16.12.2021 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(18.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Левицька М. К. Культурно-мистецька діяльність Луки Долинського
у контексті церковно-релігійних процесів другої половини ХVІІІ –
початку ХІХ століття. – Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальностями 07.00.01 – «історія України» та 07.00.05 – «Етнологія». –
Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України, Львів, 2021.
Дисертація присвячена комплексному міждисциплінарному
дослідженню творчої діяльності Луки Долинського (бл. 1740–1824) у світлі
розвитку Уукраїнської греко-католицької (унійної) церкви кінця XVІІІ –
початку ХІХ ст. Лука Долинський – достатньо масштабна постать в історії
української культури й релігійного мистецтва, що репрезентує процеси
персональної та інституційної взаємодії художника і церкви на рівні етапних
релігійно-мистецьких проєктів вказаного періоду.
Дослідження здійснене на основі архівних джерел та значного корпусу
творів церковного мистецтва авторства Л. Долинського у храмах тодішньої
Львівсько-Галицької єпархії та музейних колекціях Львова. Основна частина
документальних джерел зберігається в архівних установах Львова,
Тернополя, Кракова. Доробок Л. Долинського дійшов до нас в обсязі,
достатньому для формулювання низки важливих тез стосовно його
богословсько-ідейного, тематичного, формального і стилістичного виміру.
Метою дослідження було всебічне вивчення нової релігійно-образотворчої
традиції, започаткованої митцем спільно з верхівкою унійного кліру.
Об’єктом дослідження стали церковно-релігійні процеси другої
половини ХVІІІ – початку ХІХ ст. у Галичині. Предметом дослідження –
аналіз діяльності Л. Долинського у контексті взаємодії з представниками
3
унійного духовенства; з’ясування богословських та художніх особливостей
нових релігійно-мистецьких програм в унійних храмах зазначеного періоду.
Доробок Л. Долинського розглянуто в категоріях культурної історії,
соціальної історії, теорії культурного трансферу, а також у контексті
мистецтвознавчих методів іконології та герменевтики. Вивчення діяльності
митця в контексті церковної історії засвідчило, що міжконфесійна культурна
взаємодія в означених географічно-часових межах вийшла на принципово
новий рівень. Аналіз проєктів Л. Долинського дозволив поглибити розуміння
релігійної свідомості ієрархів та вірян унійної церкви тієї епохи. Вперше
діяльність Л. Долинського теоретично осмислено у контексті еволюції
художніх моделей оздоблення унійних храмів кінця XVІІІ – початку ХІХ ст.
Тематично-образна структура його релігійних композицій інтерпретована як
форма візуальної теології і модус поєднання східної та західної традицій
релігійного мистецтва. Магістральна лінія творчого життєпису
Л. Долинського відображає суперечливість та неоднозначність такого
синтезу і в релігійній думці, і в інтенціях унійних ієрархів XVІІІ – початку
ХІХ ст.
Надання Л. Долинському владикою Л. Шептицьким стипендії для
навчання у Віденській академії мистецтв підтвердило наміри єпископа
розвивати і утверджувати церковне мистецтво нового зразка і нових
стилістичних якостей. Дворічне перебування молодого художника у Відні
(1775–1777) стало визначальним моментом щодо переосмислення ним
засобів і форм відображення богословської тематики у мистецтві.
Ознайомлення Долинського із творами і манерою провідних майстрів
католицького бароко другої половини XVІІІ ст. та перенесення ним багатьох
мистецьких нововведень на ґрунт української іконописної традиції
попередної епохи можна розцінювати як одну із форм культурного
трансферу. Порівнюючи український контекст із ширшим релігійно-
мистецьким контекстом монархії Габсбургів, вдалося виявити спорідненість
4
багатьох явищ у розвитку церковного мистецтва різних деномінацій
монархії.
Визначено, що основою формування творчої особистості
Л. Долинського стала барокова художня традиція в широкому регіональному
контексті розвитку українського мистецтва XVІІІ ст., із акцентом на
професійні художні осередки як православної (Київська іконописна школа),
так і унійної традиції (майстерня Почаївської лаври, василіянські монастирі).
Аналітичний огляд художніх явищ у контексті інституційного розвитку
Львівсько-Галицької єпархії у ХVІІІ та на початку ХІХ ст. допоміг
простежити динаміку уваги духовенства до питань мистецького патронату.
З’ясовано , що активізація будівництва та оздоблення унійних церков у
XVІІІ ст. була ініційована представниками василіянського кліру або
вихідцями із чину святого Василія Великого. Першим і головним
конфесійно-мистецьким проєктом постає перебудова львівського собору
св. Юра за ініціативою та під патронатом владик Атаназія і Лева
Шептицьких, завершена у час адміністрування єпархією Петра Білянського.
Одні з останніх у кар’єрі Л. Долинського – оздоблювальні роботи для церкви
св. Онуфрія василіянського монастиря у Львові.
Важливою складовою пізньобарокової художньої культури були
міжконфесійні фахові контакти унійного, католицького і православного
мистецьких середовищ, розглянуті в усьому спектрі їхньої взаємодії або
конкуренції. Активізацію уваги унійних ієрархів Львівсько-Галицької єпархії
до питань мистецького патронату у другій половині XVІІІ ст. можна
пояснити значним архітектурно-мистецьким оновленням католицьких
храмів, що відбувалося синхронно. У формуванні феномену львівської
скульптурної школи католицького бароко, а пізніше і рококо також
вирізняються впливи місцевого поліконфесійного середовища. Вивчення
української релігійно-мистецької традиції XVІІІ ст. дозволило відстежити
важливі ідейні та стилістичні трансформації в межах церковної архітектури і
5
мистецтва, обумовлені виразними окцидентальними тенденціями в розвитку
унійної церкви.
Внесок Л. Долинського в оздоблення собору св. Юра у Львові
проаналізовано у контексті ідейно-богословського значення храму як
новаторського за синтезом релігійного змісту та мистецьких форм. Глибина
програмного задуму в архітектурі та оздобленні собору була закладена
інтенціями львівських єпископів першої половини XVІІІ ст., починаючи від
Йосифа Шумлянського. Ґроно майстрів, які працювали над будівництвом та
оздобленням собору перед і разом із Долинським, відзначалося винятковим
рівнем майстерності та високим рівнем розробки програмних богословських
аспектів, виражених мовою і засобами мистецтва (Б. Меретіні, Й. Г. Пінзель,
С. Фесінгер, М. Філевич, Ю. Радивиловський). Також частина вказаних
майстрів мала тісні зв’язки із культурно-мистецькими й релігійними
осередками Центральної Європи, втілюючи типову життєву траєкторію
мандрівних митців XVІІІ ст.
Дослідження і порівняння особливостей архітектури та опорядження
собору св. Юра дозволило виділити програмні ознаки унійного тріумфалізму,
як утвердження конфесії в актуальному історично-культурному контексті та
демонстрацію західного вектора її церковно-культурної орієнтації. Одним із
проявів цієї програми став образ святого Юрія Змієборця на фасаді та в
інтер’єрі собору, як конотація воїна – оборонця віри.
Порівнюючи внесок Радивиловського та Долинського в живописне
оздоблення собору, можна стверджувати, що замовник в особі
Л. Шептицького прагнув до оновлення традиційного церковного мистецтва
на основі наближення до актуальних стилістичних форм. Оновлення
торкнулося також тематичного репертуару іконостасного циклу та загальної
схеми розташування композицій, частина з яких перемістилася у внутрішній
простір вівтаря, частина – на стіни святилища, інші – на пілони прилеглих
стовпів. В соборі св. Юра Л. Долинському вдалося технічно й художньо
6
трансформувати ікону в релігійну картину завдяки засвоєному і творчо
переосмисленому досвіду віденських студій.
Взаємодія Л. Долинського зі львівським владикою П. Білянським в
роботі над оздобленням церкви Генеральної духовної семінарії засвідчила
мету та інтенції єпископа використати засоби образотворчого мистецтва у
просторі храму як своєрідну візуальну проповідь, скеровану до вихованців
семінарїі. Окремі сюжети, введені у структуру цього іконостаса (з циклу
неділь П’ятидесятниці), розширювали традиційну тематику та символічно
розкривали тему служіння у просторі семінарійного храму. Особливості
окремих проєктів Л. Долинського на зламі XVІІІ–ХІХ ст. також були
зумовлені необхідністю адаптації просторів колишніх католицьких костелів
до унійних потреб (церква св. апостолів Петра і Павла у Львові).
Активна співпраця Л. Долинського з василіянським чином, що
відбувалася на останньому етапі творчої діяльності художника (1810–1820) ,
увінчалася двома блискучими, хоча цілком різномасштабними проєктами:
великим циклом образів в Успенській церкві Почаївського монастиря та
розписами у василіянському монастирі св. Онуфрія у Львові. Відомий лише
за описами та архівними джерелами цикл настінного малярства для
Святоонуфріївського монастиря із зображеннями отців Східної та Західної
церков можна розцінювати як програмне утвердження церковної єдності та
порозуміння між двома гілками християнства. Втрачені на даний час розписи
у вівтарній частині церкви мали ктиторсько-меморіальний характер і їх
можна було співвіднести із реальними історичними особами.
Синтезом богословських, історичних та культурних факторів постає
будівництво та оздоблення Успенської церкви Почаївського монастиря,
здійснене у кілька етапів. Формування образотворчого циклу композицій у
головній наві церкви, присвяченого складним семантичним поєднанням
поміж біблійними, новозавітними темами та наративом місцевих чудес, було
пов’язане із паломницьким призначенням святині та розвитком релігійних
практик, закладених у попередню епоху. Наприклад, важливим фактором
7
релігійного піднесення й актуалізації різних релігійно-мистецьких форм у
досліджуваний період були католицькі й унійні церемонії коронацій
чудотворних ікон
Дисертація суттєво доповнює знання про церковно-мистецьку сферу
інтересів духовенства, позиціоновану як важлива складова релігійного
феномену унійної церкви в історії України. Міждисциплінарний характер
дослідження дозволив проаналізувати динаміку категорій сталого і змінного,
традиції і новацій, відображених у сфері релігійного мистецтва.
Комплексна інвентаризація, інтерпретація та з’ясування місця творчого
доробку Л. Долинського серед інших мистецьких зразків минулого додатково
актуалізують тематику збереження національної релігійно-культурної
спадщини на сучасному етапі.
Ключові слова: Лука Долинський, унійна церква, мистецький патронат,
конфесійна конкуренція, теологічно-мистецька програма, релігійно-
богословська символіка, іконографія, теорія культурного трансферу. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Перелік умовних скорочень 20
ВСТУП 21
РОЗДІЛ 1. Історіографія, джерела та методологія дослідження 29
1. 1. Історіографія і джерела 29
1. 2. Теоретико-методологічні засади дослідження. Основні терміни. 64
РОЗДІЛ 2. Життєва траекторія Луки Долинського: творче становлення і
новий досвід 76
2. 1. Ad fontеs. Барокова художня традиція середини ХVІІІ ст. як основа для
формування особистості 76
2. 2. Період навчання у Віденській академії (1760–1777): впливи та
інспірації 101
2. 3. Theologia et Ideologia: діяльність під патронатом львівських унійних
єпископів (1770-ті – 1790-ті рр.) 112
РОЗДІЛ 3. Собор св. Юра у Львові: теологічна програма та ідейне
значення архітектурно-мистецького синтезу 146
3. 1. Ідея собору у інтенціях львівських унійних єпископів у ХVІІІ ст. 147
3. 2. «Святий Юрій» (Й. Г. Пінзель, Л. Долинський) як алегорія «унійного
тріумфалізму». 160
3. 3. Між документами і манерою: до питання авторства Ю. Радивиловського
та Л. Долинського в соборі св. Юра. 177
3.3.1. Вівтарний простір собору: особливості ідейної програми 183
3.3.2. Апостольський і пророчий чин в соборі: візуальний та змістовний
виміри 185
3. 3.3 Композиція «Христос виганяє торгівців із храму» та її стилістичні
коннотації 197
19
РОЗДІЛ 4. Діяльність Л. Долинського у Львові в період
1780–1820 рр. 211
4. 1. Церква Духовної семінарії Зіслання св. Духа: поворот до традиції 212
4. 2. Данина пошани єпископу: роботи Долинського для церкви св. Петра і
Павла у Львові 222
4. 3. Взаємодія художника із монашим Чином св. Василія Великого 225
4.4. In memoriam. Портрети духовенства у доробку Л.Долинського 233
РОЗДІЛ 5. Монастир ЧСВВ у Почаєві: останній масштабний проект
художника (1810-ті рр.). 247
5. 1. Сакральна топографія Почаївського монастиря у василіянський період
(1730–1820-ті рр.) 248
5. 2. Соборна церква Успіння Пресвятої Богородиці: теологічно-мистецька
програма у світлі історичного наративу 276
5. 3. Євангельські теми у трактуванні Л. Долинського: порівняльний
аспект 304
ВИСНОВКИ 317
Список використаних джерел та літератури 323
Додатки 362
|
|
|
