Юлія Михайлівна Левчук » Київська судова палата в державному механізмі Російської імперії (1880–1917): історико-правове дослідження
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Київська судова палата в державному механізмі Російської імперії (1880–1917): історико-правове дослідження

Праця
Написано: 2017 року
Розділ: Історична
Твір додано: 25.01.2018
Твір змінено: 25.01.2018
Завантажити: pdf див. (1,8 МБ)
Опис: Левчук Ю. М. Київська судова палата в державному механізмі Російської
імперії (1880–1917): історико-правове дослідження. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень» (081 – Право). – Східноєвропейський
національний університет імені Лесі Українки, Луцьк, 2017.
У дисертації здійснено першу в юридичній науці спробу дослідження питання
організації та функціонування Київської судової палати в державному механізмі
Російської імперії з 1880 до 1917 року, що є важливим для розуміння усіх аспектів
проведення судової реформи в Російській імперії в цілому.
У роботі охарактеризовано історіографію проблеми та джерельну базу
дослідження; розглянуто процес створення Київської судової палати в ході
реформи 1864 року; проаналізовано основні функції Київської судової палати;
охарактеризовано діяльність судових установ на території округу Київської
судової палати; досліджено питання кадрового, фінансового та матеріально-
технічного забезпечення діяльності Київської судової палати; проаналізовано
діяльність Київської судової палати з розгляду цивільних та кримінальних справ;
висвітлено питання здійснення нагляду за судами та посадовими особами
Київської судової палати, а також сформульовано теоретичні положення, висновки і
пропозиції щодо використання історико-правового досвіду функціонування
Київської судової палати в державному механізмі Російської імперії в сучасних
умовах.
Значний внесок у вивчення судової реформи зробили К. К. Арсен’єв,
І. В. Блінов, І. Й. Бойко, М. Ю. Бурдін, Є. В. Васьковський, Б. В. Віленський,
Т. У. Воробейкова і А. Б. Дубровіна, О. А. Гавриленко, М. М. Гернет, І. В. Гессен,
О. О. Головачов, Г. А. Джаншиєв, А. І. Карабегов, О. Ф. Кістяківський,
М. М. Колмаков, А. Ф. Коні, М. М. Коркунов, М. Г. Коротких, К. П. Краковський,
Т. Л. Курас, В. О. Максимов, О. О. Самойленко, О. Д. Святоцький, О. В. Середа, М. С. Таганцев, Д. Г. Тальберг, А. Т. Тімановський, І. Б. Усенко, Б. І. Утін,
М. А. Філіппов, І. Я. Фойницький, Н. В. Черкасова, М. П. Чубинський,
В. C. Шандра, Т. О. Шаравара, В. А. Шувалова, П. Ф. Щербина, О. Н. Ярмиш та
інші. Втім, варто зазначити, що Київська судова палата як елемент державного
механізму Російської імперії в ході та за результатами судової реформи 1864 року
предметом спеціального дослідження поки не виступала.
У дисертаційній праці використано широке коло опублікованих
(нормативно-правовий матеріал, матеріали офіційного діловодства, що також
охоплюють собою статистичні та довідкові відомості, мемуарну та публіцистичну
літературу, періодичну пресу) та неопублікованих джерел (документи
Центрального державного історичного архіву України у місті Києві, державних
архівів Київської, Волинської, Житомирської, Черкаської, Чернігівської
областей). Автором вивчено понад 500 архівних справ, з яких 268 використано в
роботі. Вперше до наукового обігу введено документи 98-ми архівних справ.
У дисертації наведено загальну характеристику дореформеної судової
системи. Зокрема, до моменту судової реформи 1864 року першу інстанцію
судової системи займали у повітах станові повітові суди, в містах – міські станові
суди – магістрати і ратуші; другу інстанцію становили об’єднані палати
цивільного та кримінального судочинства, вищою інстанцією стосовно палат був
Сенат. При міських магістратах діяли допоміжні інстанції з розгляду спеціальних
категорій справ: сирітські та словесні суди, совісний суд.
Узагальнено причини та передумови проведення судової реформи:
відсутність міцної законодавчої бази судочинства та судоустрою; велика кількість
судових установ, а тому і заплутаність процесуальних процедур, проблеми з
підсудністю справ, хабарництво, безграмотність служителів феміди, їх юридична
неосвіченість, теорія формальних доказів, панування інквізиційного процесу в
ході розгляду справ, невідповідність тогочасної судової системи Російської
імперії системам судоустрою передових європейських країн; відсутність
розмежування адміністративної та судової влади; хаос законодавства, безправність обвинувачених; кадровий «голод», непрестижність роботи в судах,
недовіра до судової влади тощо.
За судовою реформою 1864 року створювалась проста подвійна система
судоустрою: місцеві суди (одноосібний мировий суддя, повітовий з'їзд мирових
суддів і Сенат) та загальні суди – окружні суди, судові палати і Сенат.
Встановлено, що із тривалим запізненням та певною специфікою, судова
реформа все ж була проведена на території Південно-Західного регіону імперії,
зокрема в окрузі Київської судової палати, 29 червня 1880 року шляхом створення
Київської судової палати як апеляційної інстанції та 9-ти окружних судів як судів
першої інстанції округу Київської судової палати.
Наукові дослідження, проаналізований архівно-документальний матеріал
дають підстави вважати, що Київська судова палата була наділена не лише
судовими функціями, але й широким колом організаційних та координаційних
повноважень.
Судові палати, виступаючи органом апеляційного оскарження рішень
окружних судів, а також судом першої інстанції у законодавчо визначеній
категорії справ, були водночас осередком слідства, прокуратури, адвокатури та
нотаріату. Київська судова палата, попри нелегкі умови її функціонування у
Південно-Західному краї Російської імперії, через багатоетнічність населення,
політичні, соціально-економічні та культурні розбіжності, діяла ефективно та
результативно, виконуючи покладені на неї функції судового, організаційного та
координаційного характеру. За основними показниками, реформа досягала
поставлених царським урядом цілей – дотримання законності у регіоні та
поширення імперської судової системи на окраїни держави.
Проаналізовано правові особливості організації та функціонування судових
установ на території округу Київської судової палати, які, перш за все, полягали у
безпосередній підзвітності Київського, Житомирського, Уманського, Луцького,
Черкаського, Чернігівського, Ніжинського, Стародубського та Могильовського
окружних судів Київській судовій палаті як органу апеляційного оскарження
рішень нижчестоячих судів вищестоячому та як осередку керівного центру судового округу, що поширював юрисдикцію на чотири губернії Правобережної
України, а тому в силу політичних, економічних, етнічних та соціальних причин
становив собою опору імперської влади в регіоні.
Київський, Луцький, Уманський, Черкаський та Житомирський окружні
суди розпочали свою роботу одночасно з Київською судовою палатою 29 червня
1880 р. Окружні суди Чернігівської губернії були створені раніше, ніж Київська
судова палата, а саме у 1874 р. – Чернігівський, Ніжинський та Стародубський, та
приєднані до неї у 1880 р. До цього моменту вони входили до округу Харківської
судової палати. Могильовський окружний суд був створений та приєднаний до
округу Київської судової палати у 1883 році.
Охарактеризовано фінансове, кадрове та матеріально-технічне забезпечення
діяльності Київської судової палати. Зокрема, географічне розташування
підзвітних округу Київської судової палати губерній значним чином зумовлювало
специфіку політики царату відносно Південно-Західного краю. Зроблено
висновок, що матеріально-технічне забезпечення судової реформи, в цілому,
поряд із кадровим та фінансовим, можна оцінити як достатнє та таке, що
забезпечувало створення та підтримку функціонування Київської судової палати.
Судові палати займали вагоме місце в судовій системі Російської імперії.
Тому до претендентів на зайняття посад у судових відомствах висувалися високі
вимоги. Законодавець встановлював необхідність мати підданство імперії та
православне віросповідання, обмежуючи таким чином доступ до посади.
Наступною вимогою була наявність юридичної освіти, про що свідчив або атестат
університету чи іншого навчального закладу про проходження курсу
правознавства, або складений екзамен з юридичних наук, або доказ своїх знань
юридичного характеру по службі. Законодавець обмежував доступ до посади для
осіб, які знаходились під слідством за вчинення злочину чи проступку або щодо
яких уже винесено вирок суду за протиправні дії, за що передбачено покарання у
вигляді тюремного ув’язнення; які виключені зі служби в суді або з духовного
відомства за протиправні дії; які проголошені боржниками або які знаходились
під опікою у зв’язку із розтратою коштів.
Службовці суддівського корпусу, окрім заробітної плати, отримували
грошові суми на відрядження за службовими поїздками, які визначались в
залежності від часу, проведеного у відрядженні. Посадові особи судового
відомства, що вийшли у відставку, а після їх смерті – члени сім'ї, отримували
пенсії з емеритальних кас судового відомства.
Відповідно до положень Судових статутів, судові установи
розташовувалися в передбачених для цього будівлях, гроші на кредитування та
ремонт яких регулярно виділялись з державної казни.
На базі архівних матеріалів розглянуто питання діяльності Київської
судової палати з розгляду кримінальних та цивільних справ, а також основні
аспекти нагляду за судами та посадовими особами Київської судової палати.
Цивільна підсудність справ була регламентована Статутом цивільного
судочинства. Мирові судді розглядали дрібні справи по суті, окружні суди
розглядали цивільні справи, що були непідзвітними мировим суддям. Рішення,
винесене по справі окружними судами, могло бути оскаржене в апеляційній та
касаційній інстанціях імперії.
До Київської судової палати як апеляційної інстанції щодо цивільної
підсудності в переважній більшості випадків доходили, виходячи з архівних
даних, справи про гроші, землю та інше нерухоме майно.
Апеляційна скарга подавалась в суд першої інстанції, що виніс рішення по
справі, та повинна була містити інформацію щодо місця проживання апелянта,
суті клопотання апелянта, а також вказівку на обставини чи законодавчі
документи, які спростовують правильність рішення першої інстанції. У будь-
якому випадку суд першої інстанції, отримавши апеляційну скаргу по справі, із
супроводжувальними документами направляв справу разом із скаргою в судову
палату.
Судові витрати, згідно з Статутом цивільного судочинства, поділялись на
чотири види: гербове мито, судове мито, канцелярське мито, збори по
провадженню справи.
Керівна роль судової палати проявлялась, перш за все, у кримінальних
провадженнях, які вона здійснювала в ході своєї діяльності як суд першої
інстанції у законодавчо визначених категоріях справ, та як апеляційна інстанція
для підзвітних їй окружних судів. Як суд першої інстанції Київська судова палата
розглядала справи політичного характеру, державні злочини, справи про службові
злочини та справи щодо порушення законів про друк тощо.
Правом на апеляційне оскарження рішень окружних судів наділялись
обвинувачений, приватний обвинувач, цивільний позивач. Апеляційний протест
подавався прокурорами окружних судів тільки в тому випадку, якщо вирок було
винесено не у відповідності з поданими висновками і лише з питань, з яких їх
вимоги не були задоволені судом. При цьому обвинувачений мав право
апеляційного оскарження вироку з приводу предмета спору, в тому числі з
приводу неправильності в процедурі провадження по справі. Приватний
обвинувач користувався тими ж правами, що й обвинувачений, але не міг вийти
за рамки позову по першій інстанції. Цивільний позивач мав право відзиву лише
щодо випадків, які стосувались винагороди за шкоду чи збитки.
Усі судові витрати за кримінальними справами оплачувались з сум, якими
розпоряджався уряд імперії. У деяких випадках судові витрати оплачували
обвинувачені, а коли вони були не в змозі це зробити у зв’язку з фінансовим
становищем, судові витрати компенсувались за рахунок державної казни.
Нагляд за посадовими особами судового відомства, крім чинів
прокурорського корпусу, належав вищим в порядку підзвітності судам. Сенат,
зокрема, його касаційні департаменти наглядали за всіма судовими палатами і
окружними судами та їх посадовими особами і надавали відповідні роз'яснення з
цього приводу; судові палати – за окружними судами їх округу та посадовими
особами, окрім мирових суддів та їх з’їздів; окружні суди – за їх посадовими
особами. Окремо виділяли Судові статути і прокурорський нагляд.
Ключові слова: Київська судова палата, судова реформа 1864 року, Судові
статути 1864 року, окружні суди, судові палати, Правобережна Україна, Російська імперія, цивільні справи, кримінальні справи, апеляційна інстанція, нагляд за
судами.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.