| Опис: |
Левчук О. І. Образ коня в системі зооморфної символіки
українського фольклору. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальности 10.01.07 – фольклористика. – Львівський
національний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки
України. Львів, 2021.
Дисертаційна робота є першим комплексним і цілісним
дослідженням образу коня в системі зооморфної символіки української
уснопоетичної традиції.
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет
дослідження, сформульовано мету, завдання, окреслено теоретико-
методологічні засади, основні методи, розкрито наукову новизну,
теоретичне та практичне значення роботи, зазначено її зв’язок із
науковими програмами, планами, темами та відомості про апробацію
результатів.
У першому розділі проаналізовано та узагальнено історію
дослідження тваринних образів у слов’янській фольклористиці загалом та
в українській зокрема. Вивчення символіки зообразів започатковане ще в
ІІ ст. н. е. (александрійський «Фізіолог», «Ієрогліфіка» Гораполона) та
продовжене в середні віки виданням бестіаріїв. Уперше реконструкцію
символічного значення тваринних образів у 30-40-их рр. ХІХ ст. здійснили
І. Вагилевич у рукописній праці «Слов’янська міфологія» та
М. Костомаров у магістерській розвідці «Об историческом значении
русской народної поэзии». Якісно новою серед сучасних тваринознавчих
досліджень є монографія О. Гури «Символика животных в славянской
народной традиции». Українська сучасна фольклористика теж
представлена ґрунтовними працями, у яких проаналізовано конкретні
3
зообрази. Зокрема, це дисертація, а пізніше й монографія Н. Пастух про
образ зозулі та дисертація В. Пономаренко, присвячена аналізові хтонічних
образів в українському фольклорі.
Виявлено специфіку методологічних засад аналізу зооморфної
образно-символічної системи фольклору. З’ясовано, що методологія
дослідження зооморфних образів-символів закладена ще в працях
І. Вагилевича, М. Костомарова, М. Сумцова, Е. Маєвсього.
Охарактеризовано універсальність тваринного коду в українських
фольклорних текстах, досліджено правила відбору елементів образу коня в
символічну систему народної словесности. На основі вже відомих у
слов’янській науці методик опису тваринних персонажів (О. Гури,
А. Нікітіної та Н. Пастух) розроблено власну схему опису зооморфного
образу коня та його символіки в українському фольклорі. Міфологічний
образ коня проаналізовано через його специфічні характеристики на
морфологічному, акціональному й «соціальному» рівнях часто зі
застосуванням методу бінарних опозицій. Символічне значення окремих
елементів цілісного образу тварини з’ясовано за функціональним
принципом (функціональною спільністю виявлення образу і символу
(методологія А. Нікітіної)), а також на мовному рівні. Особливістю
методики дослідження образу-символу коня є відбір матеріалу, при якому
структура роботи не базується на жанровій приналежності текстів, а
передбачає залучення до аналізу й великого обсягу етнографічних даних.
Вивчено наявну інтерпретацію образу-символу коня в працях
слов’янської фольклористики та встановлено, що, незважаючи на
неоднозначність трактування символічного зообразу, амбівалентну
сутність тварини, усі науковці не заперечують, що домінує позитивне
сприйняття коня як вірного товариша, самовідданого, чарівного помічника
парубка, козака, воїна, як уособлення степу, волі.
Виокремлено за розробленою схемою характерні риси образу коня в
українських фольклорних текстах, розкрито суть та природу міфологічного
4
значення аналізованого зообразу, висвітлено семантику базових мотивів та
сюжетних елементів за участю коня крізь призму жанру з акцентом на
первісному міфологічному значенні цього образу.
У другому розділі з’ясовано, що однією з найвагоміших для
розуміння міфологічного значення образу коня є його морфологія –
характеристика за зовнішніми ознаками. Компонентами «портрету»
аналізованого зообразу є колірна символіка, представлена багатими на
міфологічні смисли білою, чорною та червоною барвами, золотою та
срібною атрибутикою, неоднорідним забарвленням шерсти (ряба та булана
масті); статеві ознаки зообразу та їх чоловіча й жіноча символіка;
характеристика за ознаками «красивий» / «потворний», що виявляються як
у цілісному образі коня, так і в частинах його тіла, елементах атрибутики,
зримих та прихованих аномаліях; вікові критерії обраности тварини, що
найчастіше виявляються полярними характеристиками «молодість» /
«старість», та пов’язані з ними уявлення про зріст, розмір коня, про
відсутність чи наявність у нього фізичної або ж надприродної сили;
запахові відчуття, що виявляються через тексти фольклорних творів.
Доведено, що портрет тварини часто виступає основою
вибудовування всього зообразу. Особливості зовнішнього вигляду
тварини, її розмір, вік, стать, тілесні аномалії зумовлюють роль
зооморфного персонажа, яку він виконує в тому чи іншому фольклорному
тексті, його символічне значення. Іноді ж, навпаки, вироблена в народній
свідомості символічно-міфологічна роль зообразу в певному
фольклорному жанрі має значний вплив на створення портретних
характеристик цієї тварини словесними засобами. Якщо в уявленнях
давніх українців кінь допомагає долати етапи переходу з одного світу в
інший, отже, наділений надприродними можливостями, має значення
божественного або хтонічного посередника, то й зрозуміло, що зовнішній
вигляд такого зооперсонажа далекий від реального.
5
Розкрито акціональні можливості образу коня в уснопоетичному
корпусі українців. Установлено, що основне місце перебування тварини як
репрезентанта міфічного світосприйняття в текстах народних творів –
нежитловий простір, найчастіше ліс, поле, степ, гори, дорога, тобто «чужі»
локуси. У більшості найдавніших жанрів українського фольклору кінь
виконує роль медіатора між світами, а час, тривалість, швидкість його
переміщення не мають чітких меж. Серед акустичних проявів образу коня
виявлено як зооморфні (іржання), так і антропоморфні (людське мовлення).
Кінь може перевтілювати свого господаря та й сам теж уміє
перевтілюватися, зокрема, в орла, бо спорідненість образу коня та образу
птаха сягає глибокої давнини й відображає світоглядні уявлення
українського народу про подолання межових ситуацій. Тварина володіє
даром передбачення, що нерідко дає можливість врятувати господаря від
небезпеки, а часом і смерти.
Досліджено проблему «соціалізації» образу коня у фольклорній
картині світу. Тварина є складовою різних «суспільних» відносин –
родинних, релігійних, етнічних, виробничих – і найчастіше займає
визначене становище в ієрархії всієї зоосистеми або ж навіть світобудови.
Наголошено на тому, що походження коня у творах українського
фольклору переплітається з його належністю до певного світу. Виявлено
кілька мотивів появи чарівного коня в українських народних казках та
міфологічних переказах: кінь народжується в один день із царським сином;
з’являється з могили батька як подарунок; герой обирає коня зі стада
спійманих або подарованих незвичайних тварин; герой здобуває
новонароджене лоша в потойбічному світі; герой купує коня на ярмарку за
порадою сторонньої людини; герой здобуває коня в поєдинку зі змієм або
викрадає його з потойбічного світу; герой вислужує коня в Баби-Яги, чорта
тощо; в коня перетворюється інша тварина (здебільшого вовк) та демонічна
істота. Народні повір’я підтверджують демонічне походження тварини (чорта
перетворюють на коня), обрядові ж пісні, навпаки, засвідчують, що кінь має
6
божественне походження – це дар Матері Божої чи самого Господа
парубкові за певні заслуги чи у вияв поваги. Характеризує українська
фольклорна творчість образ коня й за національними ознаками, що нерідко
виявляється через ототожнення тварини з ворожими для українців
народностями в певну історичну епоху: татарами, турками або євреями.
Контакти та взаємозв’язки зооморфного образу у фольклорних текстах
виявляються через комунікацію «тварина – тварина», «тварина – людина»,
«тварина – міфологічний персонаж». Констатовано, що найтісніші
взаємини в текстах українського уснословесного корпусу кінь налагоджує
з людиною, що виявляється через чотири форми «єднання» людини з
твариною як істотою сакральною чи навіть божеством: 1) поїдання
священної тварини; 2) статеве єднання з твариною; 3) народження дітей від
тварини; 4) зовнішнє наслідування тварини.
Міфологічний образ коня по-різному виражено в різножанрових
текстах. Зовнішній вигляд, акціональні характеристики тварини
варіюються від реальних до незвичайних, фантастичних. Соціальний
статус теж виявляється через амбівалентну сутність зообразу: перевізника
між божественним ареалом, світами живих та мертвих, тварини, що
з’являється майже в усіх межових ситуаціях життя господаря, віщує
смерть господаря чи стає її безпосереднім свідком. Попри це
найчастотнішими функціями тварини в народному світоглядному уявленні
є функції помічника, супутника, друга чи порадника; кінь слугує ознакою
досвіду, зрілости, багатства, статусу в суспільстві господаря; це сакральна
істота.
У третьому розділі простежено символічне значення аналізованого
зообразу, виявлено значеннєво-функціональне наповнення образу-символу
коня в українському фольклорі, здійснено інтерпретацію художніх
фольклорних текстів з огляду на перехід міфологічно-символічного начала
в естетичне, визначено місце образу коня в системі зооморфної символіки
в аспекті етноестетики українського фольклору.
7
Потрактовано символічне навантаження основних функцій, які кінь
виконує у фольклорних творах. Проаналізовано поетику образу коня як
символу лицарства (кінь частіше власність воїна, аніж землероба, а тому
співвідноситься з уявленнями про волю, безмежні степові простори,
військові походи та козаків, є обов’язковим атрибутом зрілого чоловіка-
воїна, символізує лицарську вдачу господаря, його незламний дух,
прагнення свободи та незмінне бажання за неї боротися, є символом
духовної чоловічої міці та лицарського благородства, чоловічого єства
загалом), вірности та відданости господареві (козак звертається до коня як
до побратима, товариша, просить розрадити, допомогти, розділити його
радість, передати вісточку близьким та рідним про його долю).
Зосереджено увагу на аналізі функції тварини – вісника смерти. Народна
пісня естетизує провісницьку функцію коня, деміфологізуючи її.
Символічне значення вісника смерти виникає як продовження медіаторної
функції коня, який замикає колообіг у житті людини: подарована предком
тварина сповіщає про смерть господаря, повертаючи його до «того» світу.
Зауважено, що еротична символіка коня тісно пов’язана з процесом
створення нової сім’ї. У поетичному мотиві напування чи годування коня,
що розповсюджений у баладах, піснях про кохання, весільній поезії,
тварина виступає посередником між хлопцем та дівчиною, вказує на
взаємну прихильність між молодими людьми.
Встановлено, що аналіз символічного значення фольклорних образів
не можливий без лінгвістичного аспекту. Зокрема, важливим є етап
з’ясування етнокультурних фольклорних символів на основі їх
вербального вираження в конкретних мікротекстах. Серед основних
позитивних компонентів символічного значення етноніма кінь в
українському фольклорному мовленні виділено «працьовитість»,
«досвідченість», «волелюбність», «нескореність», «швидкість», «силу»,
«вірність» тощо. Серед негативних символічних значень зоолексеми кінь у
фольклорному мовленні виокремлено «незграбність», «ледачість»,
8
«норовитість, неслухняність», «ненажерливість», «тупість,
недоумкуватість». Більшість негативних конотацій виражено в пареміях
іронічного та сатиричного характеру, де різко чи завуальовано
висміюються риси характеру чи поведінка людей.
Узагальнено, що серед тваринної образно-символічної системи
пісенного фольклору зображення коня відзначається найвищим рівнем
естетизації. Цей образ є різностороннім як на формальному, так і на
смисловому рівнях. Навіть незвичайні морфологічні, акціональні та
«соціальні» характеристики коня сприймаються як засоби естетизації
народної пісні. Ознаки «золота грива», «срібні копита», «шовковий
хвостик» стають постійними епітетами, а міфологема трансформується в
поетичний образ. Образ коня наявний у всіх родах і жанрах української
народної творчости, але кожен жанр словесного мистецтва вимальовує
якісь нові риси цього зообразу, котрі згодом, як частинки мозаїки,
утворюють цілісну картину народного бачення, світоглядних,
міфологічних та естетичних уявлень українців.
У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження, а
також наголошено, що образ коня займає одне із найвагоміших місць в
образно-символічній системі українського фольклору. Дослідження
згаданого зообразу має ще великі перспективи, адже в спеціальних
наукових студіях може бути розглянута природа та функціональне
символічне навантаження на матеріалі текстів одного жанру або ж
розгорнуте компаративістичне дослідження образу коня на основі різних
культур.
Ключові слова: кінь, образ, символ, образно-символічна система,
зооморфний персонаж, етноестетика, мовний образ. |
