| Опис: |
Історичний архів. Наукові студії: Збірник наукових праць. – Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2019. – Вип. 20; 2020. – Вип. 21.
Метою цієї публікації є висвітлення історії Миколаївського морського торгового порту від зародження торгового мореплавання в регіоні сучасного міста Миколаєва до початку ХХ ст. у контексті історичного розвитку Миколаєва як промислово-комерційного центру Півдня України. У ХІХ – на початку ХХ ст. порт мав найменування Миколаївський міжнародний комерційний (або торговий) порт. Автор спиралася на принципи історизму, об’єктивності, всебічності й комплексності, а також на соціальні та матеріалістичні підходи до розуміння історії, за яких економічні аспекти першочергово беруться до уваги під час дослідження. Вагоме значення мали принципи й методи, напрацьовані істориками науки і техніки. Використано також методи джерелознавчого аналізу, оскільки дослідження ґрунтується переважно на архівних джерелах.
Засади торгового мореплавання в Чорноморському басейні було закладено ще у IX–XIII ст. У 1788 р. на лівому березі річки Інгул засновано Вільну Гавань, яка вважається прародителькою морського торгового порту в Миколаєві. Оскільки уряд Російської імперії переслідував мету створення в Миколаєві центру Чорноморського військово-морського флоту й через це запроваджував різного роду обмеження, міжнародна торгівля припинилася.
Миколаївське купецтво в основному займалося забезпеченням Адміралтейства, підприємств морського відомства й флоту потрібними їм матеріалами й товарами. Після Кримської війни (1853–1856 рр.) та запровадження обмежувальних статей Паризького мирного договору (1856 р.) суднобудування в Миколаєві припинилося, Головне управління Чорноморського флоту та портів було ліквідоване. Миколаїв поринув у глибоку економічну кризу. Миколаївський військовий губернатор М.Аркас став ініціатором заснування Російського товариства пароплавства та торгівлі, однак діяльність товариства не мала значного впливу на економіку Миколаєва. У 1860 р. Миколаївський військовий губернатор Б.Глазенап запропонував відкрити порт у Миколаєві для заходу іноземних суден і експортно-імпортних операцій. Порт відкрито з 1 червня 1862 р.
Географічно до Миколаєва тяжів регіон, у якому вирощувалися зернові, тому порт відразу став центром експорту пшениці, жита, вівса, а також заліза. Уже в перші роки його існування вартість експорту перевищила вартість імпорту. Подальшому розвиткові хлібної торгівлі сприяли повернення єврейського населення до Миколаєва, відкриття митниці 1-го класу, банківських установ, Хлібної біржі, Біржового комітету й аналітичної камери при ньому, прокладання залізниці. Усе це загалом сприяло розвиткові фабрично-заводської промисловості в місті, зростанню кількості населення й перетворенню Миколаєва на промисловий центр Півдня України.
Однак із часом з’ясувалося, що порт не задовольняє вимогам часу. Постало питання його реконструкції, проєкт якої було затверджено у 1885 р. Портове управління почало діяти з 1894 р. Його очолював капітан над портом, який водночас був головою Присутствія із портових справ – дорадчого органу, до повноважень якого належало вирішення портових проблем. Порт поділявся на два відділи: закордонний і каботажний. Під час реконструкції було визначено кордони порту, збудовано нові набережні, елеватор, склади, порт забезпечено новітніми на той час вантажувально-розвантажувальними засобами, транспортерами зерна й руди, у зимовий період судна до порту почали проводити за допомогою криголамів. Разом із цим, було вирішено проблему поглиблення каналу в Дніпро-Бузькому лимані, оскільки судна з великою осадкою не могли повністю навантажуватися в Миколаєві й вимушені були дозавантажуватися в порту «Очаків», а транспортування вантажів до Очакова вимагало значних фінансових витрат. Також були встановлені маяки й застережливі знаки.
Це дало можливість значно збільшити вантажообіг порту, який у 1910 р. досяг рекордної цифри – понад 151 млн пудів, у т.ч. понад 115 млн пудів зернових (це складало 14% експорту зернових усієї Російської імперії). У цей рік Миколаїв прийняв 527 іноземних суден. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. порт працював на засадах державно-приватного партнерства (за сучасним визначенням), у його розвиток вкладали кошти держава, місто та іноземні інвестори. Таким чином, історія порту періоду до 1917 р. надає приклад для його розвитку в ХХІ ст., коли фактично порт працює в тих самих зовнішніх і внутрішніх умовах, як і у вище досліджуваний період. |
