|
| Написано: |
2022 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
01.06.2022 |
|
| Твір змінено: |
01.06.2022 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Лесик О. В. «Правове регулювання земельних відносин на території
Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.)». –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктор філософії за
спеціальністю 081 «Право» (галузь знань – 08 «Право»). – Львівський
національний університет імені Івана Франка. Львів, 2022.
У дисертації показано, що правове регулювання земельних відносин на
західноукраїнських землях напередодні інкорпорації до складу Республіки
Польщі (1919–1921 рр.) безпосередньо залежало від правової традиції держав, у
складі яких перебували українські землі. Доведено, що з часу інкорпорації
Галичини до складу монархії Габсбурґів, австрійський уряд поряд з політичним
упорядкуванням справ реалізовував економічну політику, вигідну передусім
для всієї держави, а не лише для певних суспільних верств. Це вплинуло на
обмеження привілеїв шляхти та перетворення селян на підданих держави.
Поліпшення правового становища селян, зокрема охорона права селянського
землекористування, розглядалося як важливий засіб зміцнення держави в
економічному плані. Права селян опинилися під захистом держави. Позитивну
роль у цьому відношенні відіграли 1) земельні реформи «освіченого
абсолютизму» наприкінці XVIII ст. та 2) скасування у 1848 р. панщини.
Зробивши, де-юре, галицького селянина власником землі, реформи розірвали
зв’язок між ним і паном та спонукали до більшого зацікавлення політичним
життям. Утім, багато з тих заходів були половинчастими і викликали у
майбутньому різного роду конфлікти як на власне господарському, так і на
соціальному та національному ґрунті. Зокрема, постійним джерелом
загострення суперечностей між селянами і табулярними власниками були
суперечки щодо володіння сервітутним правом, селянське мало- та безземелля,
порушення прав селян.
3
Розкрито зміст державної політики Другої Речі Посполитої у сфері
правового регулювання земельних відносин на території Західної України
(1921–1939 рр.)., показано її розвиток в умовах відродження польської
державності, визначено місце і роль тогочасної державної політики у
становленні правового регулювання земельних відносин досліджуваного
періоду, а також наголошено, що політика міжвоєнної Республіки Польщі
переслідувала важливі соціальні й політичні цілі, зокрема полягала асиміляції
українського населення та прагненні польського уряду вирішити проблему
земельного перенаселення на польській етнічній території та посилити
економічний й політичний вплив держави на західноукраїнські землі.
Встановлено, що основними соціально-економічними, політичними та
юридичними чинниками, які зумовили становлення і розвиток правового
регулювання земельних відносин на території Західної України у складі
Республіки Польщі (1921–1939 рр.) були: високий ступінь концентрації вільних
земель після приєднання території Західної України; недосконалість та
суперечливість різних джерел права у Галичині та на Волині, які не здатні були
в повному обсязі однаково регулювати земельні відносини, зокрема щодо права
володіння, користування та розпорядження землею.
Проаналізовано процес формування нормативно-правової бази в
результаті чого було визначено основні види правових джерел, які регулювали
земельні відносини у на території Західної України у складі Республіки Польщі
(1921–1939 рр.). Правовою основою удосконалення регулювання земельних
відносин у Республіці Польщі були Конституції 1921 і 1935 рр. та
спеціалізовані закони та розпорядження: 10 липня 1919 р. (про земельну
реформу), 1 вересня 1919 р. (про передачу земельної власності), 7 травня 1920
р. (про ліквідацію сервітутів), 15 липня 1920 р. (про реалізацію земельної
реформи), 17 грудня 1920 р. (про наділення військових земельними ділянками),
31 липня 1923 р. (про комасацію ґрунтів), 26 липня 1925 р., 28 грудня 1925 р.
(про реалізацію земельної реформи), 14 березня 1932 р. (про уточнення
4
положень Закону про надання землі військовим), 18 березня 1933 р. (про
уточнення положень Закону про комасацію), 14 квітня 1937 р. (про обмеження
обороту земельних ділянок, утворених внаслідок парцеляції), 4 травня 1938 р.
(про впорядкування ґрунтових спільнот) та ін. Земельне законодавство
спрямовувалося на збереження у Західній Україні маєтків польських поміщиків
при одночасному зменшенні розмірів їх землеволодіння до раціонального
рівня.
Доведено, що австрійське цивільне законодавство відігравало одну з
визначальних ролей у правовому регулюванні земельних відносин на території
Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1933 рр.); показано, що
становлення правового регулювання у Республіці Польщі, а відтак поширення
його на територію Західної України, було пов’язано із земельною реформою,
яка була важливим політичним актом, одним із символів відновлення
державної незалежності Республіки Польщі в 1918 р. Земельний Закон 1925 р.
став політичним компромісом, а відтак захищав інтереси лише певних груп
населення, пропагуючи осадництво і парцеляцію. На відміну від Закону 1920 р.,
новий Закон про земельну реформу не суперечив нормам Конституції 1921 р. і
став ключовим інструментом у регулюванні земельних відносин міжвоєнного
періоду. Формування аграрної системи в Республіці Польщі вимагало багатьох
змін і після ухвалення Закону 1925 р., про що свідчить наступні законодавчі
ініціативи у сфері сільського господарства.
Здійснено порівняльно-правовий аналіз суб’єктів земельних відносин на
території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.).,
визначено їх соціально-правовий статус, роль та місце у земельно-правових
процесах. Зокрема на основі вивчення архівних матеріалів встановлено, що
попри прагнення центрального уряду, реалізація земельних реформ на території
Західної України відбувалася повільно, існував пасивний спротив великих
землевласників, не згодних з політикою подрібнення великих земельних угідь.
5
Виявлено загальні риси та відмінності у правовому регулюванні
зобов’язань, що виникали з права власності та права володіння на земельну
ділянку на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939
рр.). Зокрема, до загальних рис віднесено насамперед те, що правові норми, які
регулювали земельні відносини на території Західної України у складі
Республіки Польщі (1921–1939 рр.) формувалися як норми приватного права, і
загалом цей процес спрямовувався на розвиток договірних відносин. До
відмінностей віднесено існування різних зобов’язань, що випливали у свою
чергу з різних існуючих на той час правових інститутів, а саме «договору»,
«зобов’язань», «застави».
Обґрунтовано, що найвищого свого розвитку українське суспільство
досягло в другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст., коли в основу
системи регулювання земельних відносин покладався пріоритет приватної
власності на земельну ділянку, а також показано, що будь-яке відхилення від
цього і надання у законодавчому порядку переваг суб’єктам права інших форм
власності призводило до зниження темпів економічного розвитку, посилення
соціального напруження і протистояння у суспільстві, а також визначено
основні тенденції розвитку правового регулювання земельних відносин на
території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.),
зокрема доведено, що загальний вектор цієї еволюції був спрямований на
формування інституту приватної власності на земельну ділянку.
Встановлено, що регулювання земельних відносин на території Західної
України в складі міжвоєнної Польщі в межах законодавчо встановлених
повноважень здійснювали центральні органи влади: президент, кабінет
міністрів, сейм, профільні міністерства, а також місцеві органи влади
(воєводські управління, департаменти, комісії; проте їхня обмежена
компетенція не дозволяла провадити кардинальні зміни у сфері правового
регулювання земельних відносин). Правовими засадами їхньої діяльності
слугували конституції, закони, міністерські розпорядження, інструкції тощо.
6
Проте за час перебування Галичини і Волині у складі Другої Речі Посполитої
так і не було створено єдиного земельного кодексу, що дозволило б уникнути
існування сотень нормативно-правових документів, положення яких в окремих
випадках суперечили один одному. Спеціальна комісія для впорядкування
земельного законодавства підготовила проєкт Земельного кодексу, однак він не
набув чинності, головно через політичні та економічні причини (наприклад,
економічна криза 1929–1933 рр.).
Ключові слова: правове регулювання, правове забезпечення, земельні
правовідносини, право, земельне законодавство, земельна ділянка, регулятивна
функція права, використання земель, республіка, Західна Україна, Польща.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ…………………………………………………………………………..15
РОЗДІЛ 1. Історіографічні, джерелознавчі та методологічні аспекти
дослідження………………………………………………………………...…..…..26
1.1. Історіографія проблеми…………………………………………...…...26
1.2. Джерельна база дослідження…………………………………….……37
1.3. Методологічна основа дослідження…………………………..………44
Висновки до розділу 1……………………………………………………...…55
РОЗДІЛ 2. Історико-правові аспекти регулювання земельних відносин
на західноукраїнських землях напередодні їх інкорпорації до складу
Республіки Польщі в другій половині ХІХ-першій чверті ХХ ст………….58
2.1. Особливості регулювання земельних правовідносин у Галичині в
складі Австрії та Австро-Угорщини (1772–1918 рр.)……………………………58
2.2. Характерні риси регулювання земельних правовідносин на Волині в
складі Російської імперії (1793–1917 рр.)……………………………………...…80
2.3. Розвиток земельних правовідносин в Західно-Українській Народній
Республіці (1918–1919 рр.)……………………………………………………….100
Висновки до розділу 2…………………………………………………….…117
РОЗДІЛ 3. Правові засади регулювання земельних відносин за
цивільним законодавством Республіки Польщі……………………..……...120
3.1. Особливості правового регулювання земельних відносин на території
Західної України в складі Республіки Польщі (1919-1921 рр.)………………..120
3.2. Причини і наслідки земельної реформи 1925 р. в Республіці Польщі, її
сутність та особливості поширення на територію Західної України………….132
3.3. Підстави набуття, обмеження і припинення права власності на
земельну ділянку на території Західної України за польським цивільним
законодавством………………………………………………………………...….146
3.4. Право користування земельними ділянками за польським цивільним
законодавством……………………………………………………………..……..159
3.4.1. Договір оренди земельної ділянки на території Західної України за
польським законодавством: порядок укладення та припинення………..….…159
3.4.2. Порядок та підстави встановлення земельного сервітуту на території
Західної України за польським законодавством………………………………..162
Висновки до розділу 3…………………………………………………….…177
РОЗДІЛ 4. Правові основи діяльності польських органів державної
влади на території Західної України у сфері земельних відносин………..179
4.1. Особливості парламентської діяльності Республіки Польщі у сфері
земельних відносин…………………………………………………………….…179
4.2. Порядок та умови парцеляції та комасації на території Західної
України……………………………………………………………………….....…196
4.3. Правове забезпечення польського цивільного аграрного осадництва на
території Західної України та його наслідки……………………………………216
4.4. Компетенція місцевих органів влади на території Західної України у
сфері земельних відносин………………………………………………..………224
Висновки до розділу 4…………………………………………………...….232
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...235
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….........…..244
ДОДАТКИ………………………………………………………………… 270
|
|
|
