|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
24.09.2023 |
|
| Твір змінено: |
24.09.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.4 МБ)
|
|
| Опис: |
Квіцинська В. В. Інтермедіальні модифікації у творчості Михайла Жука. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю
Філологія. – Київський університет імені Бориса Грінченка, Київ, 2021.
Дисертацію присвячено розкриттю жанрово-стильової різноманітності
поезії та прози Михайла Івановича Жука (1883–1964), зумовленої
інтермедіальною взаємодією постатей письменника й маляра в цілісній
творчій особистості автора.
Унаслідок застосування інтермедіального підходу та спостережень за
жанрово-стильовими особливостями літературної творчої спадщини
письменника (поезії, зокрема збірок віршів і вінка сонетів, малої прози,
зокрема оповідань «Мені казали: “Ще молодий!”», «Дора», «Вона», сатири «З
наказу губернатора», «Пісменник», казок) уперше її розглянуто комплексно в
контексті біографії та сучасних йому культурно-мистецьких парадигм;
співвіднесено її з ранньомодерністськими тенденціями української
літератури.
У першому розділі «Письменницька (не)реалізованість М. Жука –
митця у світлі інтермедіальності» визначено провідні чинники трансформації
жанрових і стилістичних ознак літературного твору, зумовлені взаємодією
різних видів мистецтва, з теоретичного погляду та безпосередньо в контексті
життєвого шляху М. Жука.
Розглянуто інтермедіальність як теоретичний конструкт, його
формування, виявлення специфічних акцентів залежно від того, які саме
мистецтва взаємодіють. У варіанті такої взаємодії, дотичній до предмета
дослідження, спостережено виникнення нової властивості твору, сутність якої
визначається перекладом семантичного коду іншого виду мистецтва суто
3
визначається перекладом семантичного коду іншого виду мистецтва суто
літературними засобами. Результатом інтермедіальної взаємодії є також
особливе середовище, у якому стає можливим утілення пластичних і
семантичних аспектів тих мистецтв, які взаємодіють.
Висвітлено фактори моделювання жанрових і стилістичних ознак,
зокрема розрізнення вербальних і живописних картин як явищ мистецтва, їх
поєднання та створення нового, баченого тільки автором результату;
зіставлено технічно-матеріальний і семантико-досвідовий рівні взаємодії
мистецтв. У межах інтермедіальності як напряму досліджень із неусталеними
теоретичними засадами розглянуто літературознавчий тренд і спроби
дослідників класифікувати інтермедіальні явища за різною кількістю рівнів
таксонів і з різним ступенем успіху в практичному застосовуванні. У якості
робочої обрано модель інтермедіального аналізу літературного твору в його
взаємодії з нелітературним: визначення спільної для творів категорії аналізу;
обрання спільного рівня аналізу; власне аналіз засобів, прийомів і технік
іншого медіа в контексті особливостей літератури як виду мистецтва.
Охарактеризовано вплив часової парадигми, кола спілкування,
зовнішніх впливів на малярську й письменницьку діяльність М. Жука; уплив
на його творчість імпресіонізму та модернізму; чуттєвий і нематеріальний
аспекти його літературних творів та їх ретрансляцію в живописі; упливи
малярських і літературної шкіл. Від С. Виспянського й Ю. Магоффера митець
перейняв прийоми розташування портретів на пишному, декорованому,
багатому на орнаменти тлі, однак на початку 1930-х рр. із політичних
міркувань відмовився від цього жанру, зосередившись на декоративному
розписі кераміки.
Реалізація М. Жука як письменника була неповною, фрагментарною
попри виражені творчі зв’язки з М. Коцюбинським, І. Франком,
М. Грушевським, П. Тичиною, іншими видатними діячами української
літератури. Свого часу письменник активно публікувався на сторінках
«Літературно-наукового вістника» й «Української хати», видав збірку віршів.
4
Проте задуми багатотомових видань не були реалізовані.
У межах літературної школи М. Коцюбинського (у колі Грицька
Григоренка, В. Леонтовича, М. Могилянського, М. Чернявського) М. Жук
прийняв стильові домінанти імпресіонізму, деканонізацію народницьких
настанов, зацікавився психологічним нюансуванням образу освіченої
людини, використанням фабульних зміщень, потоку свідомості, деталізації.
Установлено, що саме в імпресіонізмі виявилися виразні жанрові
трансформації малої прози на основі інтермедіальних взаємодій, унаслідок
чого постали новели-акції, новели-вираження, модифіковані синтетичні
форми ескізів, етюдів, сюїт тощо.
Відповідно до засад теорії зустрічних течій О. Веселовського
потрактовано позірну суперечність стильових уподобань М. Жука, зумовлену
його причетністю до малярської школи С. Виспянського (постімпресіонізм) і
до літературної школи М. Коцюбинського (імпресіонізм). Визначено, що
відсутність виразного творчого конфлікту підкреслює цілісність творчої
особистості автора й указує на необхідність дослідження стильових
трансформацій у його літературній спадщині.
У другому розділі в межах інтермедіального підходу розглянуто
жанрово-стильові трансформації лірики та малої прози М. Жука. Визначено
творчі зв’язки поезії із живописом і музикою, домінування в ній
символістської поетики над пластичними образами. У малій прозі
встановлено розкутість авторської манери, стильову спорідненість із
імпресіонізмом, виразний психологізм, схильність автора до розмивання
жанрових меж.
Тяжіння віршування М. Жука до форми тематичних естетично цілісних
циклів зіставлено з його малярськими триптихами, використанням схожих
композиційних рішень у кількох подібних за змістом полотнах. Висловлене
припущення, що негативна оцінка критикою перших публікацій поезій
М. Жука зумовлена обмеженістю тем і схильністю до поширеного вже в той
час символізму. Установлено, що в ранній поезії ліричний герой здебільшого
5
ідеалізує недосяжну кохану-королеву, а також переймається патріотичними
сентенціями, які мають не народницьке, а ранньомодерністське походження й
пов’язані з естетизацію України як категорії. Це привело до зменшення
інтермедіального потенціалу поезій, тому закцентовано на нечастих випадках
звернення до метафорики кольорів і пластичних образів як виявах
художнього мислення живописця.
Тему кохання й еротичного захоплення М. Жук продовжив у першому в
історії української поезії «Вінку сонетів» (публікація 1918 р.). З
інтермедіального погляду простежено метафору жанрової форми в контексті
практики багатого орнаментування портретів, що викликає смислові асоціації
з образом лабіринту.
Установлено, що в поезіях 1920–1930-х рр., які виходили спорадично,
автор схильний до збереження усталених жанрових форм. Це суперечить
його практиці використання синтетичних і гібридних жанрових утворень із
виразною ліризацією в малій прозі. Контекст раннього українського
модернізму, орієнтація на психологізм, психоаналітичність,
екзистенціалістську проблематику зумовили жанрово-стильові особливості
фабульних новел та оповідань, новел-настроїв, мініатюр з ознаками жанрів,
що походять із інших мистецтв: етюду, шкіца, ескізу, образка, замальовки,
ноктюрна, акварелі. Для останньої групи узагальнювальним терміном може
бути «етюд», що відображає інтермедіальну взаємодію живопису і
літератури, однак аналіз змісту цих творів демонструє, що автор
використовує його навіть щодо творів з ознаками притчі.
Сатирично-гумористичні оповідання М. Жука з більш традиційною
сюжетно-фабульною композицією виявляють уміння автора відображати
точні й лаконічні реалістичні риси портрету. У них карикатуризація
негативних персонажів реалізується завдяки правдивості та рельєфності
зображення.
Загалом у малій прозі М. Жука постають негероїчні типи. У перипетіях
їхніх життів для автора важливі передусім вияви людськості, а не їхній статус
6
«зайвої людини», який підкреслювався в сучасній йому літературній традиції.
Мала проза автора чуттєва, розкута, сповнена діонісійства, еротизму,
виводить на кін низку образів «нової жінки», часто поданих у
психоаналітичному ключі («Дора», «Вона»). Спостережено, що прозаїк
уникає детального портретування персонажів (що несподіване в контексті
його малярських практик), обмежується окремими виразними деталями, які
здатні передати емоції. Припущено, що це зумовлене зосередженням автора
не на соціальних, а на психологічних аспектах подій.
Цей підхід М. Жука помічений також у побутово-психологічному
нарисі «І. С. Нечуй-Левицький» і спогаді «Погасле світло», присвяченому
життєвому шляху М. Коцюбинського. Обидва твори близькі до жанру
портретного нарису та відбивають тяжіння автора до орнаментування тла, яке
в першому творі складають деталі життя Києва початку ХХ ст., а в другому –
своєрідний триптих інтермедіальних асоціацій-проєкцій.
У 1920-х рр. М. Жук попри несприятливий політичний контекст
продовжив експерименти з формами прози та сатиричними фабулами в жанрі
літературної казки. Окремі з них вчасно побачили світ, але більшість
лишилися в рукописах, часто ілюстрованих самим автором. Інтермедіальні
взаємодії вплинули і на цей жанр, який М. Жук часто наближав до
оповідання, новели, гуморески, п’єси, легенди. Взаємодія текстових і
графічних компонентів планованих видань засвідчує гармонійність творчої
особистості автора. Установлено на основі аналізу алюзій і підтекстів, що в
більшості казок М. Жук виявляв проукраїнські та антиколоніальні політичні
погляди, що пояснює причини їх неопублікування.
Підсумок головних спостережень дослідження вказує на принципову
вагу видань творів, їх обігу в читацьких і літературно-критичних колах для
розвитку письменницького таланту. Активні експерименти М. Жука з
усталеними прозовими формами, його прагнення метафорично втілити
традиційні поетичні жанри в пластичних образах, несподівані політичні
алюзії та підтексти його казок засвідчують оригінальність літературної
7
спадщини М. Жука з виразними інтермедіальними рисами.
Припущено, що поширення досвіду вивчення творчості авторів, яка
зазнала несприятливої видавничої долі, може розкрити нюанси розвитку
літературного процесу України перших десятиліть ХХ ст. і дати можливість
уявляти його ще більш різноманітним.
Ключові слова: інтермедіальність, автор, творчість, естетика, поетика,
жанр, модифікація, епіка, імпресіонізм, модернізм.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ ............................................................................................................ 15
Розділ 1 Письменницька (не)реалізованість М. Жука – митця
у світлі інтермедіальності .................................................................................. 22
1.1 Літературна творчість у контексті інтермедіальних досліджень ..... 22
1.2 Багатогранна творча постать і драматична доля М. Жука –
письменника й художника .................................................................................... 31
Висновки до розділу 1 ................................................................................ 58
Розділ 2 Жанрово-стильові пошуки М. Жука – поета й прозаїка .... 61
2.1 Мистецько-стильовий контекст творчості М. Жука .......................... 61
2.2 Рефлексії раннього модернізму в ліриці М. Жука ............................. 70
2.3 Жанрово-стильові виміри малої прози М. Жука .............................. 109
Висновки до розділу 2 .............................................................................. 153
Розділ 3 Новаторство М. Жука – казкаря ........................................... 156
3.1 Мистецький і позамистецький контексти розвитку літературної
казки 1920-х років ............................................................................................... 156
3.2 Змістове нюансування казок М. Жука .............................................. 161
Висновки до розділу 3 .............................................................................. 181
Висновки ................................................................................................... 183
Список використаних джерел .............................................................. 190
|
|
|
