Ольга Кузнецова » Рецепція особистості та творчості Миколи Лисенка в соціокультурних координатах Галичини до 1942 року
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Рецепція особистості та творчості Миколи Лисенка в соціокультурних координатах Галичини до 1942 року

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Твір додано: 07.03.2024
Твір змінено: 07.03.2024
Завантажити: pdf див. (8.3 МБ)
Опис: Кузнецова О. О. Рецепція особистості та творчості Миколи Лисенка в соціокультурних координатах Галичини до 1942 року. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 025
«Музичне мистецтво» – Дрогобицький державний педагогічний університет
імені Івана Франка МОН України. Дрогобич, 2023.
Дисертацію присвячено вивченню персонологічних, громадських і творчих
взаємозв‟язків М. Лисенка з Галичиною. Метою роботи є обґрунтування
регіонального музично-мистецького та суспільно-культурного впливу
М. Лисенка, як людини й митця, від кінця ХІХ століття до 1942 року.
Лисенкові контакти з Галичиною неодноразово ставали предметом
досліджень, найчастіше в таких музикознавчих ракурсах: взаємини з окремими
особами – митцями, науковцями, громадськими діячами (зустрічі, листування,
спільність інтересів, творчі впливи тощо) та товариствами, зокрема, Львівським
Бояном, НТШ (співпраця, почесне членство і ін.), ювілейні заходи 1903 та 1942
років, нотовидавнича справа, виконавське життя деяких музичних творів і т. п.
Серед дослідників – відомі представники різних поколінь галицького
музикознавства й лисенкознавства зокрема (С. Людкевич, В. Витвицький,
М. Загайкевич, С. Павлишин, Л. Кияновська, О. Козаренко, Г. Карась, Я. Горак,
М. Чуєва, Р. Скорульська, І. Сікорська та ін.). Музично-регіональні лисенкознавчі
студії особливо активізувалися за постколоніальні роки. Це закономірно з огляду
на вільний доступ до архівних матеріалів і можливості його об‟єктивного
висвітлення. Втім, обрана тематика стосовно Галичини досі не знаходила
окремого багатовекторного розгляду, її історична динаміка впродовж зазначеного
періоду спеціально не вивчалася. Не отримували цілісного аналізу такі аспекти, як
передумови суспільного та мистецького сприйняття постаті й творчості Лисенка в
регіоні, музикологічна регіональна Лисенкіана, інфраструктурний комплекс явищ
і фактів, пов‟язаних із особою митця тощо.


3



Запропонована в дисертації методика дослідження спрямована на створення
розгорнутої панорами впливу Лисенка на музичну й загальнокультурну сфери
галицького життя внаслідок осмислення епохальності впливу його історично-
культурної, універсальної і геніальної постаті. Міждисциплінарний підхід із
використанням філософських, соціологічних і культурологічних концептів
рецептивної естетики, монадності, геніальності, історичної особистості, філіації
дав змогу висвітлити особливості суспільної (психологічно-ментальної і
громадсько-культурної) та персонологічної (з боку видатних галицьких діячів)
рецепції Лисенкових ідейних поглядів і переконань, творчих засад і настанов,
особистих прикладів активної діяльності.
Для виконання основних завдань дослідження було обрано таку структуру
дисертації: вступ, основна частина, що складається з чотирьох розділів, висновки,
список використаних джерел, додатки. У вступі обґрунтовано актуальність теми
дослідження та її зв‟язок із науковими програмами, визначені об‟єкт, предмет,
мета, завдання й методи, окреслено джерельну базу та методологію дослідження,
аргументовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних
результатів, подано відомості апробації окремих положень дисертації. В першому
розділі виявлено місце регіональних досліджень в історіографії лисенкознавства,
в тому числі, стан вивчення зв‟язків М. Лисенка з Галичиною, викладено
теоретико-методологічні засади дисертації. Другий розділ розкриває формування
й еволюцію різних видів суспільно-культурної інфраструктури особи й діяльності
митця, третій присвячений досягненням галицьких музикологів у вивченні
феномену М. Лисенка, четвертий – основним тенденціям рецепції його творчості
місцевими композиторами та виконавцями. У висновках підсумовано результати
дослідження згідно поставлених завдань. В додатках зібрано деякі архівні
матеріали, що доповнюють текст.
У дисертації окреслено тло галицької Лисенкіани – історико-політичне та
суспільно-психологічне. Роль митця в його формуванні проявлялася на
національно-патріотичному, ментальному та культурно-мистецькому рівнях. Він
сприяв піднесенню престижу українськості, а також мовній, ментальній,


4



ідеологічній та музичній конгломерації наддніпрянців і галичан, не зважаючи на
регіональні відмінності. Особливо скріплювало ці зв‟язки особисте й листовне
спілкування з видатними постатями краю, надавало їм людяності та органічності.
Тому недаремно Лисенко став центром притягання цілого сузір‟я інтелігенції, яка
пропагувала його творчу, наукову й громадську діяльність серед широких
суспільних верств.
Ювілей творчої праці Лисенка 1903 року в Галичині став, з одного боку,
феноменом народної рецепції митця, а з іншого боку, підтвердив його
заанґажованість до музично-культурного життя регіону. Громадська думка про
Лисенка як про національного генія формувалася численними публікаціями в
пресі. Причому друкувалися матеріали музикознавців і інших науковців.
Музикологічні статті й розвідки Ф. Колесси й С. Людкевича на початку ХХ
століття заклали основи лисенкознавства в регіоні, що поступово розширювалося
й поглиблювалося. Варто підкреслити потужне річище публіцистики, до якого
вливалися дописи галичан і прибулих до краю діячів національного руху. Крім
того, друкувалися статті авторів із Наддніпрянщини.
Усе це відбилося на кількаденному святковому побуті Лисенка у Львові,
Тернополі, Станиславові та Коломиї, а навіть перевершило сподівання й мало
своїм наслідком широко розбудовану суспільно-культурну інфраструктуру.
Такі її вияви, як мистецькі відгуки, постали ще до ювілею. А саме, вірш
О. Маковея (1897 р.) та горельєф Лисенка (скульптор Г. Кузневич) на фронтоні
Народного дому в Стрию (1901 р.), завдяки зусиллям суспільного діяча
Є. Олесницького. Попередньо був створений портрет видатним малярем
І. Трушем, інший до приїзду Лисенка замовлений у О. Куриласа. Це також
поетичні привітання Б. Лепкого, С. Чарнецького, О. Луцького, Л. Лопатинського,
більшість з яких прозвучали на мистецьких заходах. Скульптурні зображення
митця авторів М. Паращука, Г. Кузневича та С. Литвиненка, як і портрет
художника М. Михалевича, з‟явилися пізніше.
Та найважливішими формами інфраструктури культу Лисенка були
присвоєння його імені музичному товариству (точніше, перейменування «Союза


5



співацьких і музичних товариств»), а згодом Музичному інститутові та його
філіям по всій Галичині. Цими актами статусного характеру ознаменувався
початок процесу професіоналізації галицького музичного життя.
День відходу Лисенка у вічність став відліком посмертних дат і ювілеїв, що
так само перетворювалися в Галичині у яскраві сплески національної творчої
енергії. Це пояснюється зростаючою кількістю фахівців-композиторів,
виконавців, а також музикознавців, які продовжували дослідження його
творчості. Крім Ф. Колесси і С. Людкевича, це В. Витвицький, Б. Кудрик,
Н. Нижанківський, А. Рудницький, С. Туркевич, Є. Цегельський, В. Барвінський,
І. Левицький. Кожен із них вніс свою лепту до аналітичних оцінок
багатоскладової творчої праці митця. Загалом галицька музикологічна Лисенкіана
до 1942 року набула рис системності, показала концептуальний ріст і якісні зміни
в трактуванні унікальної ролі класика в різних його амплуа для розвитку
національного музичного мистецтва.
Рецепція мовно-стильових і ідейно-образних основ музики Лисенка
галицькою композиторською школою відбувалася поетапно: ровесники й молодші
сучасники переймали окремі елементи лексики, жанрові особливості, поступово
засвоювали відповідні способи опрацювання фольклору тощо. Нова генерація,
отримавши фахову освіту, запроваджувала творчі методи Лисенка природніше,
поєднуючи з власними естетико-стильовими вподобаннями, вільно оперуючи
фольклорними джерелами в контексті загальноєвропейського досвіду.
Виконавська сфера музики Лисенка охоплювала все ширші горизонти: від
домашнього музикування до концертного, від аматорсько-провінційних сцен до
престижних залів. Видатні вокалістки С. Крушельницька, І. Маланюк увійшли в
музичний світ із його творами, а згодом, поряд із М. Менцінським,
М. Голинським і іншими пропагували їх у краї та за кордоном. Найбільш
популярні хорові твори отримали за цей період місцеві виконавські традиції.
Інструментальна галузь творчості Лисенка також знаходила прихильників серед
визначних піаністів і скрипалів, усе частіше звучала з концертних естрад. Опери й
оперети входили в репертуарні списки театрів поступово, завойовуючи успіх


6



публіки різних міст і містечок, інколи і в селах. Майстерні твори підвищували
мистецький рівень музикантів-артистів, а також сприяли національній
консолідації українців Галичини й цивілізованій міжетнічній комунікації.
Ключові слова: Микола Лисенко, рецепція, українська музична культура,
львівська композиторська школа, романтизм, творча особистість, ювілеї Миколи
Лисенка, виконавство, музична освіта, музична регіоналістика, хорова, вокальна,
оперна та інструментальна творчість, композиторська праця, історичний контекст,
культурно-мистецьке життя.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Лисенко Микола Віталійович
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.