| Опис: |
Народна творчість та етнологія: №6 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2019.
У статті розглянуто традиційні форми культурного дозвілля сільської молоді в Україні впродовж ХХ ст., простежено їхню трансформацію. З’ясовано, що обрядова культура завжди була однією з найефективніших форм соціалізації молоді, яка допомагала поступовому переходу дітей та підлітків з однієї вікової групи до іншої за допомогою колективу. Про це, зокрема, свідчить збереженість та активне функціонування майже до середини ХХ ст. таких давніх форм молодіжного дозвілля, як вечорниці, досвітки, вулиця. З другої половини ХХ ст. вони поступово трансформувалися в нові практики молодіжного дозвілля, що їх влаштовували в сільських клубах та будинках культури. Останні не лише вирішували проблему зайнятості молоді у вільний час, але й виконували виховні функції, задовольняли потреби в спілкуванні та обміні інформацією.
Участь протягом 1960–1980 х років у культурних, спортивних, розважальних та виховних заходах (різноманітні видовища, змагання, громадські читання, танці тощо) значно покращила реалізацію фізичних, духовних та соціальних потреб сільської молоді. Громадське керування молоддю активно посилилося з боку сільських партійних (насамперед комсомольських) організацій, які головно формували в юнаків та дівчат ідеологічні засади, необхідні для розвитку типової моделі «радянської людини». Таке виховання мало й позитивний бік: комсомольці боролися з пияцтвом, порушенням трудової дисципліни, аморальною поведінкою (крадіжками державного, колективного або особистого майна), хуліганством.
У 1990 х роках дозвілля сільської молоді поступово вийшло зі сфери роботи культурних закладів, майже зовсім був утрачений багатий народний досвід молодіжної комунікації. Утім, ситуацію могла б змінити активніша діяльність обласних і районних органів виконавчої влади та самоврядування в реалізації різноманітних програм соціального й культурного розвитку сільських населених пунктів, спрямованих на реконструкцію та ремонт приміщень, покращення матеріально-технічної бази соціальних установ на селі, забезпечення їх необхідними професійними педагогічними кадрами тощо. |
