Оксана Кукалець » Публічна дипломатія КНР в Європі (2012-2021 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Публічна дипломатія КНР в Європі (2012-2021 рр.)

Праця
Написано: 2023 року
Розділ: Народна
Додав: balik2
Твір додано: 07.05.2023
Твір змінено: 07.05.2023
Завантажити: pdf див. (1.7 МБ)
Опис: Кукалець О. Є. Публічна дипломатія КНР в Європі (2012-2021 рр.) –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та
регіональні студії. – Волинський національний університет ім. Лесі Українки.
– Луцьк.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню публічної дипломатії
КНР в Європі протягом 2012-2021 рр.
Інтерес Китайської Народної Республіки до Європи почав зростати
після глобальної фінансової кризи 2008 р., що пов’язано з поширенням
китайської концепції «йти назовні» ( 走出 去 , zǒuchūqù) на європейський
регіон. Практичне втілення цієї концепції характеризується поступовим
збільшенням кількості китайських компаній, інвестицій та проєктів у Європі.
Прихід до влади п’ятого покоління китайських лідерів у 2012 р. відзначився
переходом країни до нового етапу зовнішньої політики. У 2013 р. голова КНР
Сі Цзіньпін вперше представив ідею ініціативи «Один пояс – один шлях» –
проєкту розвитку економічних зв’язків і співпраці між країнами Азії, Європи,
Близького Сходу та Африки. У рамках цього проєкту особливе значення має
розвиток партнерських відносин між Китаєм та країнами Європи. Зі свого
боку, Європа проявила неоднозначне ставлення до зростання китайської
присутності у регіоні: багато країн із пересторогою або ж негативно
відреагували на активізацію зовнішньої політики КНР.
Однією з основних причин існування непорозумінь між Китаєм та
європейськими країнами, що заважає налагодженню тісної співпраці між
ними, є імідж КНР у регіоні. Як наслідок, зросла необхідність здійснення
кроків, спрямованих на покращення сприйняття країни в Європі, де особливу
роль відіграє «м’яка сила». Її активне застосування в процесі реалізації
зовнішньої політики КНР розпочалося із приходом до влади Сі Цзіньпіна. У
цьому контексті окреме місце посідає публічна дипломатія як інструмент


3
«м’якої сили», що використовується країною для відстоювання власних
національних інтересів.
Попри активне використання інструментів публічної дипломатії Китаю
у європейських країнах, протягом 2012 – 2021 рр. можна простежити
погіршення сприйняття КНР у цьому регіоні. Співпраця країн Європи з КНР
протягом 2020-2021 рр. стала більш напруженою та заполітизованою. Як
загалом Європейський Союз, так і окремі європейські країни почали більш
критично ставитися до китайського уряду та політик, які він реалізує. Іншою
характерною рисою цього періоду було те, що за адміністрації Д. Трампа
тривав конфлікт між Сполученими Штатами Америки та Китаєм у
технологічній і торговельній сферах. Наслідком цього протистояння для
Європи була присутність певного політичного тиску на країни, які мали
стати на чийсь бік та сформувати власну позицію з цих питань. Значним
чином погіршення у відносинах КНР з іншими країнами можна пояснити
трансформацією китайської дипломатії та політики загалом, що стало
особливо очевидним на прикладі більш агресивної дипломатії під час
пандемії COVID-2019, а також ситуації у Гонконзі. Як наслідок, згідно з
опитуваннями громадської думки у європейських країнах, більшість відгуків
європейців про Китай були несхвальними.
Дослідження публічної дипломатії КНР у Європі на сучасному етапі є
актуальним, так як розгляд іміджу КНР у Європі, а також аналіз його
трансформації протягом 2012-2021 рр. дозволить сформувати краще
розуміння ефективності цього напряму зовнішньої політики та причин
зростання негативного сприйняття азійської країни протягом останніх років у
регіоні.
Метою роботи є дослідження публічної дипломатії КНР в Європі
протягом 2012-2021 рр.
У вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено інформацію про
зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, окреслено мету,
завдання, об’єкт і предмет дослідження, представлено стан наукової


4
розробки проблеми та джерельну базу дослідження, пояснено хронологічні і
територіальні рамки дослідження, викладено методологічну основу роботи,
визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих
результатів, зазначено інформацію про попередню апробацію результатів
дослідження та структуру роботи.
У першому розділі представлено теоретико-методологічні засади
дослідження публічної дипломатії Китаю. Проаналізовано ключові
дослідження американських, європейських, китайських та українських
науковців з цієї тематики, що дало змогу визначити стан концептуалізації
цього явища у кожній з перерахованих груп, а також їхні характерні
особливості. У розділі також викладено методологічний інструментарій
дослідження, який базується на поєднанні загальнонаукових та спеціальних
методів, міждисциплінарного підходу та методологічних принципів
об’єктивності, історизму, раціонального підходу та абстрагування.
У другому розділі проаналізовано систему публічної дипломатії Китаю,
фокусуючись на її інституційному вимірі, цілях та інструментах.
Виокремлено основних державних та недержавних акторів, задіяних у
реалізації цього напряму зовнішньої політики, а також простежено
взаємозалежності між ними та тенденції їхнього розвитку протягом
аналізованого періоду. Окреслено конкретні цілі публічної дипломатії Китаю
в Європі та перераховано інструменти, до яких звертається КНР для
досягнення поставлених цілей.
У третьому розділі досліджено практичну реалізацію публічної
дипломатії Китаю в європейських країнах, фокусуючись на її масштабах,
тенденціях та особливостях. Вивчено окремі напрями публічної дипломатії,
як-от діяльність медіа, співпраця у галузі освіти та науки, культурна
дипломатія, медична допомога та співпраця в умовах пандемії COVID-2019.
Окрему увагу зосереджено на реалізації публічної дипломатії Китаю в
Україні, що дозволило виокремити характерні риси для цієї


5
східноєвропейської країни, які в дечому відрізняють її від інших держав
Європи.
У четвертому розділі проведено аналіз ефективності публічної
дипломатії КНР в Європі шляхом вивчення трансформації образу азійської
країни у європейських державах протягом 2012-2021 рр. Наводяться
статистичні дані, що відображають громадську думку щодо ставлення
європейців до Китаю загалом, його голови Сі Цзіньпіна та ролі КНР у
світовій економіці. Авторка пояснює різке зростання негативного ставлення
до азійської країни у 2020-2021 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що базуючись
на низці загальнонаукових та спеціальних наукових методів, а також
міждисциплінарному підході у дисертації здійснено аналіз публічної
дипломатії КНР в Європі протягом 2012-2021 рр., з’ясовано її особливості та
тенденції, які сформувалися протягом аналізованого періоду.
уперше:
– на рівні дисертаційної роботи цілісно вивчено особливості публічної
дипломатії КНР в країнах Європи, базуючись на дослідженні концептуальних
засад, системи публічної дипломатії, її практичної реалізації та
трансформації образу Китаю протягом 2012-2021 рр. Аналіз цих складових
дозволив зробити висновок про те, що незважаючи на інформаційну,
освітню, культурну присутність КНР в європейському регіоні, ефективність
публічної дипломатії КНР є низькою, підтвердженням чого є погіршення
сприйняття азійської країни європейцями в останні роки;
– проведено комплексний аналіз публічної дипломатії КНР в Україні за
період 2012-2021 рр. Отримані висновки свідчать про те, що значний вплив
на визначення стратегії публічної дипломатії КНР в Україні має її сприйняття
Китаєм як пострадянської країни. Водночас незважаючи на обмеженість
освітньої та культурної співпраці між країнами, образ азійської держави
серед українців є загалом позитивним (був таким до повномасштабного
нападу Росії на Україну в 2022 році), що можна пояснити історичними


6
зв’язками та переважанням позитивних матеріалів про КНР в українських
ЗМІ.
уточнено та поглиблено дослідження:
– масштабів, тенденцій та специфіки реалізації публічної дипломатії
Китаю у європейських країнах, базуючись на аналізі її впровадження за
різними напрямами, як-от діяльність медіа, співпраця в галузі освіти,
культурна дипломатія, а також відносно новий напрям – медична дипломатія
як прояв гуманітарної дипломатії, що стало особливо актуальним в умовах
пандемії COVID-2019 протягом 2020-2021 рр. Можна стверджувати, що
реалізуючи публічну дипломатію в Європі, КНР орієнтується на ключові
країни Західної Європи, зокрема Велику Британію, Францію та Німеччину.
Починаючи з 2012 р. можна простежити тенденцію зростання інтересу до
країн ЦСЄ та реалізацію окремої стратегії публічної дипломатії у регіоні.
Поряд з цим дослідження демонструє, що незважаючи на зростання
присутності «м’якої сили» Китаю у регіоні, образ країни переважно
визначають теми, які важливі для європейської громадськості, як-от
торговельна та економічна співпраця чи ситуація з дотриманням прав
людини.
– інституційної структури публічної дипломатії Китаю. Аналіз акторів,
задіяних у реалізації цього напряму зовнішньої політики, продемонстрував
переважання державних органів. Водночас простежувалася тенденція до
зростання кількості недержавних акторів, однак їхня роль у формуванні та
реалізації публічної дипломатії залишається доволі обмеженою і вони є
підконтрольними державному сектору. Зроблено загальний висновок, що на
сучасному етапі інституційна структура все ще не є усталеною, а перебуває
на стадії свого формування. Крім того, у Європі майже відсутні організації,
відповідальні за формування та реалізацію публічної дипломатії КНР.
– інструментарію, який використовується Китаєм під час реалізації
публічної дипломатії у європейському регіоні. Поряд з аналізом традиційних
інструментів, як-от ЗМІ, освітніх та наукових обмінів, культурної дипломатії,


7
окрему увагу було приділено використанню новітніх технологій – Інтернету
та соціальних мереж, а також медичної дипломатії, які можна розглядати як
приклади сучасних інструментів впливу на формування образу країни.
набуло подальшого обґрунтування:
– розуміння теоретичних засад публічної дипломатії та «м’якої сили» у
західній, українській та китайській міжнародно-політичній науці. Аналіз цих
напрямів дозволив виокремити їхні особливості та відмінності. Окремий
інтерес у цьому контексті становить українська наукова школа китаєзнавства,
становлення якої відбувається на сучасному етапі. Дослідження показало, що
незважаючи на те, що тема публічної дипломатії набуває популярності та
привертає увагу українських науковців, вона все ще є малодослідженою, так
як більшість досліджень стосуються історії, теоретичних засад чи системи
публічної дипломатії КНР, а не її практичної реалізації на сучасному етапі,
зокрема й у європейському регіоні.
уточнено та доповнено:
– опис структури системи публічної дипломатії КНР. Розроблено
додатки, що ілюструють структуру та взаємозв’язки акторів на рівні глав
держави, уряду, ВЗНП, КПК та міністерському рівнях, а також систему
недержавних акторів. Ці матеріали наочно демонструють наявність
розгалуженої системи акторів, які задіяні в розробці та реалізації публічної
дипломатії Китаю.
– вплив пандемії COVID-2019 на трансформацію образу КНР в Європі.
Проаналізовані приклади медичної співпраці між європейськими державами
та КНР дозволяють стверджувати, що незважаючи на суттєве погіршення
образу Китаю у регіоні загалом, політики окремих країн Південної та
Південно-Східної Європи позитивно відгукувалися про допомогу, надану
Китаєм, та навіть розглядали цю азійську країну як партнера-альтернативу
ЄС, що свідчить про неоднозначність сприйняття азійської країни.
– трансформацію сприйняття Китаю серед європейських країн
протягом 2012-2021 рр., який з нейтрального став більш негативним,


8
асоціюючись з економічною конкуренцією та ворожістю. Можна простежити
зростання популярності думки про економічні успіхи Китаю, однак
сприйняття керівництва КНР залишалося негативним. Пандемія COVID-2019
була одним з визначальних чинників, які вплинули на погіршення образу
азійської країни у 2020-2021 рр.
У висновках узагальнено основні результати дослідження публічної
дипломатії КНР у Європі протягом 2012-2021 рр. Термін «публічна
дипломатія» пройшов власну концептуальну еволюцію, трансформувавшись
від понять «культура» та «ввічливість» до інструменту комунікації та впливу
на іноземні уряди. Аналіз західної, китайської та української наукових шкіл
продемонстрував, що західні науковці зробили найбільший вклад у
дослідження цієї тематики, китайська наукова школа розвивається під
впливом власного світобачення та політичних традицій, а українська наукова
школа лише формується.
Інституційна структура публічної дипломатії КНР також перебуває на
стадії свого формування, підтвердженням чого є розвиток мережі НДО, які
задіяні у її реалізації. Однак, характерною рисою їхньої діяльності є
залежність від державних органів влади. Відбувається також розвиток і
застосування новітнього інструментарію публічної дипломатії, серед якого
варто виокремити Інтернет та медичну дипломатію, які починають
застосовуватися у поєднанні з традиційними інструментами, як-от ЗМІ,
освітні і наукові обміни, а також культурна дипломатія.
На основі аналізу практичної реалізації цього напряму зовнішньої
політики авторка констатує, що відбулося значне зростання уваги КНР до
європейського регіону та її присутності, що позначилося і на публічній
дипломатії. Країна реалізовувала різноманітні інструменти, роблячи спроби
вплинути на дискурс, який формував її образ. Однак, приклади спроб КНР
визначати дискурс у ЗМІ через фінансування друку спеціалізованих додатків
до газет, втручання у навчальний процес через діяльність Інститутів
Конфуція чи відкриття кампусу Фуданського університету в Угорщині,


9
демонструє, що європейські країни уважно спостерігають за цими заходами
та аналізують їх, часто кваліфікуючи їх як прояв пропаганди. Як наслідок,
ефективність більшості ініціатив публічної дипломатії КНР у Європі є
низькою та вона не призводить до формування більш позитивного
сприйняття країни.
Іншою показовою ситуацією для розуміння образу Китаю серед
європейських країн стала пандемія COVID-2019. Незважаючи на те, що
спостерігався різкий спад позитивного сприйняття Китаю, можна простежити
тенденцію до регіоналізації думки, коли країни Західної Європи більш
негативно сприймають азійську країну та її голову, у той час як країни ЦСЄ
та окремі країни Південної Європи мають більш схвальні погляди. Ця
тенденція сформувалася унаслідок зростання інтересу до політичної й
економічної співпраці з КНР серед країн регіону, а також медичну допомогу
та співпрацю. Питання захисту навколишнього середовища та дотримання
прав людини продовжували залишатися важливими для європейських країн
протягом усього аналізованого періоду та визначали сприйняття азійської
держави-партнера.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у
можливості використання матеріалів і висновків дослідження при вивченні
низки навчальних курсів, передбачених навчальними планами підготовки
бакалаврів і магістрів зі спеціальностей: «Міжнародні відносини, суспільні
комунікації та регіональні студії», «Політологія», «Вступ до спеціальності»,
«Державний лад та політичні системи країн Азії і Африки», «Зовнішня
політика країн Азії, Африки та Латинської Америки», «Інтеграційні процеси
в сучасній Європі», «Країнознавство», «Регіональні міжнародні відносини»,
«Основи геополітики та геостратегії», «Сучасні тенденції в міжнародних
відносинах», «Міжнародний вимір стратегічних комунікацій», «Стратегічні
комунікації в міжнародних відносинах», «Міжнародні відносини та світова
політика», «Основи дипломатії та дипломатичної роботи», «Культурна
дипломатія й культурні комунікації» та інші. Отримані результати


10
дослідження можуть бути використані під час написання наукових праць чи
навчальних посібників з тематики міжнародних відносин, а саме
європейського напряму зовнішньої політики КНР. З практичної точки зору
матеріали дисертації можуть бути використані в роботі аналітичних центрів,
недержавних організацій і органів державної влади України, як-от Комітету
Верховної Ради України у закордонних справах, МЗС України та
безспосередньо Директорату публічної дипломатії та комунікацій у структурі
МЗС України, діяльність яких пов’язана з формуванням і реалізацією
європейського та китайського векторів зовнішньополітичного курсу України,
з метою аналізу відносин між європейськими державами та КНР, а також
кращого розуміння зростаючої ролі публічної дипломатії у формуванні
образу країни за кордоном.
Ключові слова: КНР, Європа, Україна, зовнішня політика, публічна
дипломатія, «м’яка сила», образ країни, медіа, освітня співпраця, наукова
співпраця, культурна дипломатія, COVID-2019.



Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.