| Опис: |
Кривушенко Я. О. Мистецтво севрського фарфору XVIII —
початку ХIХ століть в культурному просторі України. — Кваліфікаційна
наукова робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтво-
знавства за спеціальністю 26.00.01 — теорія та історія культури. Інститут
проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України.
Київ, 2021.
У дисертації розглянуто мистецтво севрського фарфору XVIII —
початку ХIХ століть в українських і французьких музейних колекціях. Дос-
ліджено культуротворчий аспект розвитку королівської фарфорової ману-
фактури. Теоретичну базу роботи складають праці Г. Лешевальє-Шевіньяра,
Ф. Петрякової, Т. Прео, А. Фей-Алле, О. Школьної. Досліджено вироби
севрського фарфору крізь призму галантної куртуазної культури Франції
доби рококо–ампіру, пов’язаної з еталонним французьким королівським сти-
лем, виявлено шляхи його впливу на українську культуру.
Окреслено феномен крос-культурної комунікації еліт різних країн
Європи, який сприяв поширенню та інтеграції мистецьких традицій Севру в
культурному просторі України, який проявився у трьох вимірах: розвитоку
мистецтва фарфору, колекціонуванні, мистецтвознавчій атрибуції. На терто-
ріях етнічної України мистецтво реномового французького фарфору впли-
нуло на формотворення та декорування фарфору вітчизняних фарфурень (Ко-
рець, Баранівка, Городниця, Ємильчин, Романів, Волокитине, Межигір’я).
Тобто український культурний простір активно розвивається на тлі євро-
пейських мистецьких традицій.
3
Дослідження присвячене мистецтву севрського фарфору XVIII —
початку ХIХ століть. У дисертації охарактеризовано основні культурно-істо-
ричні та мистецтвознавчі контексти створення витончених виробів королівсь-
кого «білого золота» Франції, які складають автентичність зазначених пред-
метів та дозволяють визначити їх місце в культурному просторі України.
Проведено огляд історіографії севрського фарфору в українському та
французькому мистецтвознавстві, висвітлено проблеми сучасної української
атрибуції й експертизи виробів Севрської фарфорової мануфактури від дру-
гої половини XVIII до початку ХІХ століття у приватних і державних збір-
ках, виділено основні теоретико-методологічні засади дослідження.
Наведено огляд українських та французьких зібрань, у яких пред-
ставлені вироби Севрської фарфорової мануфактури та інших європейських
тонкокерамічних підприємств, виготовлених в період від другої половини
XVIII до початку ХІХ століття: колекції Одеського музею західного та схід-
ного мистецтва, Харківського художнього музею, Музею етнографії та ху-
дожнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові, Націо-
нального музею ім. Богдана і Варвари Ханенків, Національного музею
українського народного декоративного мистецтва, Національного худож-
нього музею України, Музею образотворчих мистецтв ім. Білого, Дніпро-
петровського художнього музею, Сумського художнього музею ім. Никанора
Онацького, приватних колекцій.
У Франції — Лувру, збірки Версалю та Фонтенбло Національного му-
зею кераміки у Парижі, Краєзнавчого музею Сен-Клу, предмети, представ-
лені у Музеї декоративно-прикладного мистецтва в Парижі, а також у Коро-
лівській галереї Букінгемського палацу в Лондоні.
Предмети Севру XVIII — початку XIX століть з українських колекцій
співставлено за формотворенням і декоруванням із виробами зарубіжних збі-
рок, й таким чином визначена їхня художня виразність і культурна цінність.
4
Теоретичну базу роботи складають праці українських, радянських і
російських мистецтвознавців щодо фарфору та систем оцінки творів
мистецтва (Н. Бірюкова, В. Індутний, Н. Казакевич, Н. Павлухіна, Т. Каря-
кіна, М. Максимова, І. Капустіна, Г. Галямова, Б. Платонов, Л. Калашнікова,
Ф. Петрякова, Л. Федевич, О. Школьна, А. Титаренко, Л. Бех, Г. Решетньова,
Н. Ревенок), видання з історії французьких фарфорових і фаянсових ману-
фактур (Т. Прео, А. Фей-Алле, Г. Лешевальє-Шевіньяр, Н. Блондель, С. Зе-
нон); мистецтва Севру (П. Енне, М.-Л. Дерошбрун, Б. Дюкро, М. Брюне,
Н. Ікодіновіч, Дж. Г. Пейфе); видання французького Міністерства культури,
Французької спілки музеїв і Севрського керамічного осередку (І. Карльє);
наукові розвідки фарфорознавців (О. Тотка, С. Ссо-Труве, А. Бійон, Т. Ніши-
хара (Моен), Р. Мазігі); дослідження щодо експертизи та колекціонування
предметів севрського фарфору (Дж. Міллер, Дж. Гвілт, С. Ошер); спеціа-
лізовані словники й енциклопедії (П. Оже, Г. Блатель, Е. Картьє, Дж. Лаффіт,
Е. Монум, П. Санчез, Дж. Тюро, Р. Савій, Г. Годден); інформаційні бази
аукціонних продажів предметів антикваріату (Sotheby’s, eBay Christie’s,
Rubylane.com, Liveauctioneers.com та ін.).
Методологічний інструментарій дослідження базується на сукупності
наукових принципів методів та підходів. У його основі застосовано принципи
наукової достовірності та всебічності. Мистецтвознавчий і культурологічний
підходи є основними. У дослідженні було застосовано наступні методи: онто-
логічний та аксіологічний, історико-хронологічний, компаративний, крос-
культурний, соціокультурний, формально-стилістичний, типологічний, метод
мистецтвознавчого аналізу.
Розглянуто вироби севрського фарфору крізь призму галантної
куртуазної культури Франції доби рококо-ампіру та в контексті елітарної
культури Франції XVIII століття, пов’язаної з еталонним королівським сти-
лем, і виявлено шляхи його впливу на українську культуру. Досліджено
5
культуротворчий аспект розвитку виробництва в передмісті Парижа, голов-
ною рушійною силою якого стала особлива організація творчо-виробничого
процесу мануфактури.
Проаналізовано основні мистецько-виробничі особливості та культур-
но-соціальні умови формування характерних художніх ознак творів Севрсь-
кої фарфорової мануфактури XVIII — початку ХIХ століть. Досліджено
діалог культур епохи рококо-ампіру України та Франції й художні особ-
ливості та мистецьку своєрідність виробів севру у зв’язку із впливом на
розвиток українського виробництва синхронного періоду (Корець, Баранівка,
Городниця, Романів).
Віднайдено оптимальний алгоритм атрибуції та мистецтвознавчого
дослідження предметів Венсенну-Севру XVIII — початку XIX століть.
На основі зібраної спеціалізованої мистецтвознавчої термінологічної
бази дослідження було осмислено низку дефініцій, які вживані у фран-
цузьких джерелах, і запропоновано до розгляду щодо введення до наукового
обігу, наприклад: контрамуляж, макіяж, пат-тандр, бісквіт, камайо, бульде-
неж, пат-сюр-пат тощо.
Викладено огляд історії та культури розвитку мистецтва «білого
золота» у Франції, проаналізовано характерні риси виробів найвідоміших
підприємств XVIII століття; досліджено соціокультурний контекст створення
Севрської фарфорової мануфактури; розглянуто виробництво фарфору та
культуру виконання оздоблення виробів цього підприємства XVIII —
початку XIX століть з відзначенням перехідних процесів у стильових худож-
ніх напрямах.
Охарактеризовано стилетворчий вплив французького виробництва на
українські мануфактури, зокрема Корець, Ємильчине, Волокитине, Києво-
Межигірську фаянсову фабрику тощо. Висвітлено культурно-історичні
особливості створення виробів тонкої кераміки на провідних мануфактурах
6
Франції означеного періоду: Руанська, Лімозька, Сен-Клу, Шантії,
Орлеанська, Мустьє, Со, Нідервіллерська, Апрей і Венсеннська. Наведено
художні характеристики виробів, якість матеріалу фарфорової маси,
інформацію про клейма.
Проаналізовано культурно-естетичний вплив французьких виробництв
на українські фарфурні XVIII — початку XIX століть Насамперед на
українські підприємства, де працювали майстри з Франції — в Корці, Город-
ниці, Баранівці на Волині, Києво-Межигірській фаянсовій фабриці та на
заводі А. Міклашевського.
Наведено огляд видів фарфору: м’який фарфор, твердий фарфор,
французькі фрити та палітри фарб для них («Рожевий помпадур»,
«Королівський синій», «Гарний синій № 2», «Гарний синій № 3», «Берез-
невий шафрановий Кункель», «Зелена водорість Саксонії», «Синьо-зелений
Венсенну», «Смарагдовий мадам абатиси з Шоле», «Синій із сапфіру
Кункель» тощо), з якими працювали на підприємстві. Розглянуто способи
формотворення фарфорової маси (робота на гончарному колі, калібрування,
фігурна ліпка, лиття, емалювання).
Висвітлено технічну організацію Севрської мануфактури, яка
складалася з низки майстерень: майстерні великого та малого лиття, ательє
емалювання, майстерня живопису, ательє роботи з дорогоцінними металами,
відділення гравюри, майстерні монтування та карбування. Розглянуто, в який
саме спосіб виконувались окремі роботи у кожному відділені. Висвітлюється
внутрішня організація діяльності на підприємстві у період з XVIII до початку
XIX століття, яка складалася з керуючого персоналу та фахівців: художників,
хіміків, ремісників.
Здійснено широкий огляд типології виробів королівської фарфорової
мануфактури за 70-річний період, у контексті якого підсумовується, що
вироби Севру поділяються на дві категорі: репрезентативні та фасонні, що
7
відповідає елітарному статусу підприємства. За призначенням їх розподілено
на дві основні групи: посудну та декоративну (інтер’єрну). Здійснено аналіз
форм виробів Севрської мануфактури, які систематизовано за хронологічним
принципом.
Унаочнено зарубіжні стандарти класифікації творів із кераміки.
Визначено етапи проведення первинної візуальної мистецтвознавчої
експертизи. Розглянуто історичні та технологічні умови нанесення клейм на
предмети Севру. Висвітлено методи визначення підробок зазначених виробів.
Сформульовано покроковий метод здійснення атрибуції виробів Севрської
фарфорової мануфактури.
Ключові слова: фарфор, культура формотворення та декорування,
Севр, культурний простір України, XVIII — початок ХIХ століть. |
