|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
06.07.2024 |
|
| Твір змінено: |
06.07.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.4 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Криницька Т.О. Літературний наратив Данила Мордовця: постать письменника
в історичному вимірі – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю
032 «Історія та археологія». – Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Київ, 2023.
Літературний наратив є одним із найважливіших способів організації
культурного простору ХІХ ст., на якому змагалися імперські й національні проекти.
Масштаб творчості Данила Лукича Мордовця (1830–1905) – багатотомні зібрання
його творів на початку ХХ ст. складали 50–60 томів, його межове становище як
автора на перехрестях української та російської культури, наближеність до багатьох
відомих діячів й інтелектуалів, розмаїття літературних практик продукують
багатоманітні зацікавлення цією постаттю.
Дисертація пов’язана із усебічним студіюванням біографії та спадщини Д.
Мордовця як автора літературного наративу, значна частина якого репрезентує
сюжети української історії, культури, фольклору й етнографії. Тексти Д. Мордовця
також відображають ментальні шари та особливості культурного середовища
українськоросійського прикордоння, з якого походив автор наративу як
уродженець Донщини.
Проаналізовано й систематизовано історіографію та джерельну базу провідної
проблематики дисертаційної студії, зокрема використано праці українських і
зарубіжних вчених. Джерельний комплекс дисертаційного дослідження складають
архівні матеріали з фондів Інституту рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського НАН
України, Центрального державного історичного архіву України в м. Києві,
Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Відділу
рукописних фондів і текстології інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН
України, Державного архіву Чернігівської області, Державного архіву Одеської
3
області, Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського, Чернігівського
літературномеморіального музеюзаповіднику М. Коцюбинського.
Архівну україніку також представляють документи і матеріали в
архівосховищах зарубіжних країн. Зокрема, у РФ в Державному архіві Саратовської
області відклалися джерела про діяльність Д. Мордовця в Саратовській губернській
комісії. Це – різноманітні етнографічні замітки, документація Саратовської комісії,
листи 1866–1872 рр.; у Рукописному відділі Інституту російської літератури в архіві
журналу «Русская старина» переховується праця Д. Мордовця «Розвиток
слов’янської ідеї в російському суспільстві ХVIIХІХ ст.». Окрім цієї праці в архіві
зберігається багато листів Д. Мордовця до видавців О. Суворіна, О. Краєвського, С.
Шубинського, О. Пипіна, О. Нотовича та ін. У Рукописному відділі Російської
національної бібліотеки відклався робочий варіант статті Д. Мордовця
«Тишайший», яку планувалося видрукувати в «Историческом вестнике», проте вона
була заборонена цензурою. Згодом вказана розвідка увійшла як складова частина
тексту до його твору «Великий розкол». У Російському державному історичному
архіві зберігається «Формулярний список про службу дійсного статського радника
Д. Л. Мордовцева». У Державному архіві Ростовської області відклалася «Особова
справа» Д. Мордовця, його лист до брата Миколи і навіть табелі його успішності,
коли він був учнем Саратовської гімназії.
Висвітлено особливості формування світосприйняття і поглядів Д. Мордовця,
зокрема окреслено й проаналізовано провідні чинники й передумови, котрі
визначили його становлення як письменника. Показано впливи як російської
акультурації, так і українського романтизму на формування літературного стилю
письменника. Зазначено, що у багатьох творах прізвище Д. Мордовець фігурує як
Д. Мордовцев. Цю зросійщену форму прізвища прибрав його дід задля збереження
благополуччя родини в іншомовному культурному середовищі. За спомином Д.
Мордовця, «це було тяжким випробуванням для нашого роду». Мовний дуалізм
подання прізвища письменника відображав складні світоглядні й культурні колізії
українців другої половини ХІХ ст.
4
У широкому сенсі Д. Мордовець майже все життя змагався за право вважати
себе українцем і прагнув посісти своє місце у національній літературі та культурі.
Відзначено, що літературні практики Д. Мордовця розпочалися з публікації
української поеми в «Малорусском литературном сборнике» (1859), в якому він був
одночасно автором і видавцем.
Простежено основні віхи життєвої та творчої історії Д. Мордовця, становлення
й еволюцію його громадськокультурних і суспільнополітичних поглядів,
літературних уподобань і культурних інтересів. У дисертації закцентовано увагу на
2х ключових періодах його творчості: Саратовському (1855–1864, 1867–1873) та
Петербурзькому (1873–1885). Наголошено, що Д. Мордовець протягом багатьох
років сполучав як редакторські, так і літературні й публіцистичні практики. Задля
того, щоб оминути цензуру, послугувався псевдонімами. Тривалий час він обіймав
посаду редактора «Саратовских губернских ведомостей». Мав широку й
розгалужену комунікативну мережу, зокрема підтримував взаємини із такими
відомими українськими діячами, як М. Костомаров, Б. Грінченко, Є. Чикаленко,
Г. КвіткаОснов’яненко, Д. Яворницький, М. Грушевський та ін. Тривала й
інтенсивна комунікація, розмаїтті творчі експерименти не тільки сформували
світобачення Д. Мордовця, а й спонукали його до пошуку самобутніх шляхів
представлення та поширення української культури в умовах домінуючого
імперського середовища. У цей час побачили світ перші твори Д. Мордовця з
різними історичними сюжетами, якот «Гайдамаччина», «Кримська неволя», «Цар і
гетьман».
Проаналізовано висвітлення української історії в літературному наративі
Д. Мордовця. Відзначено, що у його текстах здебільшого репрезентована козацько
гетьманська доба, її просторовочасовий колорит, козацькі війни, бунти і
заворушення посполитих, героїчні звершення, народні перекази, доленосні
історичні події у світлі легендарної традиції, етнографічні замальовки історичного
повсякдення, змагання за православну віру тощо. Підкреслено, що наратив Д.
Мордовця відображав настанови української романтичної історіографії, передусім
М. Костомарова, зокрема у представленні народу як головного та масового героя в
5
історії України, спроби окреслити основні риси народної минувшини з виключною
увагою до фольклористичних й етнографічних подробиць історичного дійства.
Автор відвів провідну роль козацтву як рушійній силі українського народу.
Навіть більше, Д. Мордовець розглядає козацтво як майже ідеальний взірець
державного устрою. Чільне місце він відводить народним ватажкам, якот: С.
Чалому, Ф. Тарану, І. Харьку, М. Залізняку та ін. Д. Мордовець не лише
характеризує їх як історичних особистостей, а й конструює їх художні образи,
зокрема розкриває дух і жагу до визволення українського селянства. У певному
розумінні автор переносить болючі проблеми визволення селянства у Російській
імперії середини ХІХ ст., добре відомі йому як сучаснику й очевидцю, до контекстів
і подій іншого історичного часу.
Наголошено, що тема гайдамаччини є одним із провідних сюжетів у
літературному наративі Д. Мордовця. На його думку, гайдамацький рух гостро
порушив проблему поневолення селян та несправедливого розподілу землі.
Причину народних заворушень, зокрема гайдамаччини, автор убачав у пануючому
правовому свавіллі як польської аристократії, так і російського дворянства, завдяки
якому широкі верстви простонароддя обезземелювалися й швидко зубожіли. За
візією Д. Мордовця, неможливість апелювати до справедливого суду призводила до
кривавих повстань і бунтів. Водночас автор концентрував увагу на практиках
судочинства, котрі побутували на теренах України в середині XVII ст. Така позиція
відображала демократичні настанови й народницькі устремління в світосприйнятті
та поглядах Д. Мордовця.
У дисертації висвітлено представлення розколу православної церкви другої
половини XVII cт. у текстах Д. Мордовця. Зокрема, цій проблематиці були
присвячені такі його твори як «Соловецькі сидіння», «Великий розкол», «Ідеалісти
і реалісти», «Дворянинстаровір» та ін. Тема розколу була для Д. Мордовця однією
із центральних сюжетів його історичної прози. Автор обстоював думку, що розкол
був важливим історичним явищем як для російської, так і української минувшини.
Така позиція Д. Мордовця значною мірою була пов’язана із власним досвідом,
оскільки за саратовської доби він добре спізнався зі справами місцевих розкольників
6
і сектантів, які перебували у фокусі уваги його старшого товариша – М.
Костомарова. Д. Мордовець змальовує розкол як внутрішній конфлікт суспільства,
котре переходило від однієї історичної доби до іншої. Це призвело до вирізнення
власних культурних прагнень усередині кожної з «розділених» сторін – противників
і прихильників церковної реформи патріарха Никона. У наративі Д. Мордовця вони
маркуються у дусі суспільнополітичного поділу ХІХ ст. – «права» і «ліва» сторони.
Навіть більше, автор запропонував масштабний літературний образ церковного
розколу як історичного вододілу російської й української історії, котрий
кардинально перекроїв культурні і суспільні цінності. Відтак змагання за подолання
історичних наслідків розколу є одним із наріжних сюжетів історичної прози Д.
Мордовця.
Показано, що наратив Д. Мордовця представлений низкою літературних
жанрів, зокрема романами, повістями, нарисами, оглядами, подорожніми і
сатиричними замітками, хроніками, публіцистикою тощо. Сюжети з української
історії, передусім козацької минувшини подані у його творах із широким жанровим
діапазоном і стильовим розмаїттям.
Зокрема, у повісті «Козаки і море», романі «Сагайдачний», серії заміток та
нарисів простежується авторське представлення й потрактування політичних і
соціальнокультурних процесів в Україні за часів козацтва та Запорозької Січі.
Літературний наратив Д. Мордовця вирізняється виразним поданням побуту,
звичаїв, обрядів, природного й географічного середовища, яке наслідує романтичну
традицію тодішнього історієписання, насамперед творчу манеру М. Костомарова. Д.
Мордовець використовує елементи українського фольклору, результати
етнографічних подорожей, численні записи про життя українців, які спонукають
його до роздумів і спостережень у царині народної характерології. Відзначено, що
літературний наратив Д. Мордовця висвітлює проблеми козацької слави та героїки,
військової звитяги і народоправства, що дозволяє розглядати їх як своєрідне
авторське осягнення ментальних рис українського козацтва.
Розглянута авторська репрезентація ролі земств як осередків місцевого
самоврядування, котрі почасти компенсували крайнощі державного централізму
7
Російської імперії. Зокрема, у нарисах й оглядах Д. Мордовця на матеріалах
губернських земських з’їздів висвітлювався і позитивно оцінювався характер
діяльності органів місцевого самоврядування. У 1876 р. Д. Мордовець, залучивши
до зібраних матеріалів нариси про земських діячів, опублікував студію «Десятиліття
руського земства».
Окреслено ключові напрямки творчої діяльності Д. Мордовця. Обстоюється
теза, що він намагався виступати поборником прав простого люду, зокрема
відзначався провокативними сюжетами своїх творів, які нав’язували ідеї народної
свободи. Один із основних напрямів журналістської діяльності Д. Мордовця був
скерований на публічне викриття вад і недоліків місцевої адміністрації, сваволі
поміщиків і кріпосників. Критичні й публіцистичні практики Д. Мордовця
спричинилися до скептичної і навіть негативної рецепції його творчості на обширах
російської літератури й культури. Не випадково, що за радянських часів його іноді
навіть називали «українським націоналістом».
Наголошено, що Д. Мордовець сформував персональний публіцистичний
стиль, який мав виразну соціальну підоснову, повсякчас апелював до проблем
соціальної справедливості, вічних дилем суспільного добра й зла.
Показано, що студіювання літературного наративу Д. Мордовця дозволило
уточнити й нюансувати його суспільні та громадськокультурні погляди як
прихильника поміркованого, почасти навіть аполітичного народництва, суспільного
культурництва і водночас рішучого противника революційного терору й
насильницьких заходів.
У дисертації підкреслена наукова новизна дослідження, котра визначається
постановкою та розробкою актуальної теми, недостатньо вивченої в українській
історіографії.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому,
що воно дозволяє краще зрозуміти основні тенденції розвитку української культури,
зокрема літератури, а також традиції, політичний устрій, суспільні настрої й
очікування другої половини ХІХ ст., особливо на межі дореформених і
пореформених часів.
8
Опрацьований фактичний матеріал, узагальнення, висновки, спостереження,
коментарі й оцінки, представлені в дисертації, розширюють наші знання й уявлення
про форми та способи культурного становлення українства другої половини ХІХ ст.
у соціо й етнокультурному середовищі Російської імперії, взаємозбагачення
українського історичного й літературного наративів, трансляції романтичних
впливів і взірців, комунікації і взаємин між тодішніми діячами. Вони можуть бути
використані для створення й викладання навчальних курсів з історії культури та
літератури України, історії національновизвольного руху, а також для написання
монографій, навчальних посібників, підручників, хрестоматій.
Ключові слова: Д. Мордовець, М. Грушевський, І. Франко, Б. Грінченко,
історія України, наратив, українська історіографія, ментальність, етнографія,
фольклор, псевдоніми, архівна україніка, публіцистика.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ...................................................................................................................17
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………………………..25
1.1. Стан наукової розробки теми……………………………………..…...........25
1.2. Характеристика джерельної бази та методологічні основи
дослідження………………………………………………………………………….....44
РОЗДІЛ 2. СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ДАНИЛА МОРДОВЦЯ У СВІТЛІ ЙОГО
ЖИТТЄВОЇ ІСТОРІЇ ………………………………………………...……………...73
2.1. Формування світогляду та становлення особистості
письменника…………………………………………………………………………....73
2.2. Відображення громадянської позиції письменника у висвітленні подій
всесвітньої історії …………………………………………………………………..….85
РОЗДІЛ 3. ЖАНРОВІ ТА СТИЛЬОВІ ВИМІРИ ТЕКСТІВ І ПРАКТИК
ДАНИЛА МОРДОВЦЯ...............................................................................................100
3.1 Публіцистична та редакторська діяльність письменника……………........100
3.2 Стильові особливості тексту та художні образи творів…………….……..115
РОЗДІЛ 4. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ЛІТЕРАТУРНОМУ НАРАТИВІ
ДАНИЛА МОРДОВЦЯ…………………………………………………………..….124
4.1. Сюжети української минувшини на тлі загальноісторичних подій……...124
4.2 Історія козацтва у текстах письменника…………………….……………..140
4.3. Історичний твір «Гайдамаччина» як візитівка автора………………….....156
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..........171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ ………………..179
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….207
|
|
|
