|
| Написано: |
2025 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
10.02.2026 |
|
| Твір змінено: |
10.02.2026 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(15.4 МБ)
|
|
| Опис: |
Кравченко К.О. Міські агломерації: теорія, методика, практика суспільно-географічного дослідження. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук за
спеціальністю 11.00.02 – економічна та соціальна географія. Роботу виконано
у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Захист
відбудеться у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Харків (Київ), 2026.
У дисертаційній роботі виконано суспільно-географічне дослідження
міських агломерацій, обґрунтовано теоретичні і методологічні основи
суспільно-географічного дослідження міських агломерацій як функціональної
складової соціогеосистеми в контексті моделювання та управління їх
розвитком. Виконано аналіз теоретико-методичних основ суспільногеографічного дослідження міських агломерацій, вперше сформовано цілісну
теорію суспільно-географічного дослідження міських агломерацій, яка
ґрунтується на міждисциплінарному підході до розуміння міської агломерації
та розглядає її як функціональну складову соціогеосистеми.
Автором запропоновано поняття «міська агломерація» як складної,
відкритої та динамічної просторово-функціональної підсистеми
соціогеосистеми, яка формується на основі інтеграції центрального ядра
розселення з навколишніми урбанізованими територіями та характеризується
інтенсивними внутрішніми зв’язками, ієрархічною структурою, здатністю до
самоорганізації, саморозвитку та адаптації під впливом зовнішніх і внутрішніх
чинників через флуктуації, точки біфуркації та фазові переходи, що
визначають її подальшу траєкторію розвитку, та поняття «вісь стійкості» як
динамічний елемент опорного каркасу розселення населення, який
формується під дією зовнішніх та внутрішніх чинників за рахунок механізмів
адаптації та забезпечує функціонування і розвиток певної території.
3
Розроблено методику аналізу міських агломерацій, що включає
моделювання (структурно-функціональна, сценарно-прогностична моделі),
багатовимірний аналіз, ГІС-моделювання, метод інтегральної функції впливу
(для визначення зон впливу та «полюсів росту») тощо. Розроблено та
обґрунтовано структурно-функціональну модель міської агломерації, яка
характеризує її внутрішнє середовище, представлене функціональними
підсистемами та системою управління. Доведено, що взаємодія цих підсистем
із зовнішнім середовищем забезпечує стійкість системи, формує ресурсний
потенціал, визначає адаптивність агломерації до кризових станів.
Запропоновано сценарно-прогностичну модель еволюції міських
агломерацій на основі синергетичних принципів розвитку відкритих систем з
урахуванням можливих траєкторій розвитку. На основі запропонованої моделі
виділено три можливі траєкторії розвитку: сталий розвиток (адаптивна
система з високим рівнем динамічної рівноваги), консервація (інерційний
сценарій із мінімальними трансформаціями) та деградація (втрата
функціональності, занепад системи). Перехід між станами зумовлюється дією
ключових детермінант – економічних, соціальних і екологічних. Сценарнопрогностична модель дозволяє оцінити потенційні сценарії розвитку
агломерацій, визначити критичні ризики та обґрунтувати стратегії
просторового управління в умовах трансформації та невизначеності.
Автором удосконалено класифікацію функцій міських агломерацій та
розроблено модель їх реалізації з орієнтирами на сталий, поліцентричний,
інноваційний та адаптивний розвиток. Ця модель представлена як
багаторівнева, поліфункціональна система, що поєднує: базові (виробнича,
інтеграційна), тактичні (адаптаційна, координаційна) та стратегічні
(трансформаційна, інноваційно-креативна) функції, та стратегічні орієнтири
(сталий, інноваційний або поліцентричний розвиток).
Виявлено, що еволюція має універсальний циклічний характер, але
проявляється по-різному залежно від рівня розвитку країни. Кожна міська
агломерація циклічно проходить стадії формування, зростання, розквіту,
4
застою або руйнування, відновлення або перетворення, трансформуючись у
новий якісно відмінний стан. На перехід між стадіями впливають ендогенні та
екзогенні чинники, які можуть мати позитивний або негативний характер
впливу. Прикладами стадії формування є агломерації Африки та Південної
Азії (Лагос, Дакка), зростання – Бухарест, Софія, а розквіту – Лондон, Токіо,
Сінгапур. Стадії застою або руйнування - Детройт (деіндустріалізація) та
Алеппо (спустошення внаслідок воєнних дій), а відновлення або перетворення
– Берлін–Бранденбург (реінтеграція) та Барселона (переорієнтація економіки).
Охарактеризовано роль міських агломерацій у глобальному вимірі.
Доведено, що вони є ключовими вузлами глобальної економіки, центрами
прийняття рішень і мотиваторами переходу до сталого розвитку. Зокрема,
міська агломерація Лондону є провідним центром фінансової політики, міська
агломерація Токіо впроваджує технології циркулярної економіки та
енергозбереження, а міська агломерація Парижа впроваджує екологізацію
транспортної системи. Міська агломерація Нью-Йорку функціонує як
глобальний центр прийняття управлінських рішень і координатор
транснаціональних ініціатив сталого розвитку, міські агломерації Шанхаю і
Сінгапуру виступають моделями високотехнологічної трансформації міського
простору. Міська агломерація Барселони реалізує концепцію суперблоків, що
передбачає відновлення міського простору для людей і скорочення
транспортних потоків, а міська агломерація Берліну є прикладом успішної
інтеграції після політичного поділу, спрямованої на формування спільного
інноваційного простору.
Визначено моделі розвитку міських агломерацій світу, ідентифіковано
типові сценарії трансформацій. Типізація засвідчує, що кожен регіон має
специфічні особливості: Європа поєднує історичні структури з інноваційними
рішеннями (Париж, Берлін); Азія характеризується стрімким зростанням,
гіперконцентрацією та високими темпами урбанізації; Африка – стихійною
урбанізацією без належного планування та неформальними поселеннями
(Лагос, Найробі); Північна Америка має зрілу урбанізацію з розвиненою
5
системою мегалополісів (Босваш, Чипітс); Латинська Америка –
гіперурбанізацією та різкими контрастами між центром і периферією (СанПаулу, Мехіко). Здійснено класифікацію агломерацій за переважаючою
функцією (інноваційно-креативна, управлінсько-координаційна, культурноментальна) та стадією розвитку (формування, зростання, розквіт). Також
проведено класифікацію за рівнем стійкості (висока стійкість, рівновага).
Проаналізовано особливості та стадії розвитку міських агломерацій
України (розквіт, зростання, відновлення) та визначено трансформацію
функцій в умовах війни (переорієнтація з виробничої на інклюзивно-сервісну
та інноваційно-креативну). Визначено переважаючі детермінанти, які
впливають на перспективу їх відновлення та розвитку (географічне
положення, людський потенціал) та виклики (руйнування, міграції). Київська
агломерація перебуває на стадії розквіту/відновлення, зберігає провідні
позиції як центр інновацій та інвестицій (консервативна траєкторія). Львівська
агломерація на стадії зростання, є логістичним центром та посилює
економічний потенціал за рахунок релокації. Дніпровська агломерація
переходить до стадії відновлення через деіндустріалізацію, трансформуючись
до інноваційної та сервісної функцій (адаптивна траєкторія). Одеська
агломерація перейшла від розквіту до застою через обстріли, поєднує
транспортно-логістичну та культурну функції. Харківська агломерація
перейшла зі стадії розквіту до відновлення, зберігаючи провідне значення як
освітньо-науковий центр (адаптивна траєкторія).
Встановлено просторово-часові тенденції трансформації Харківської
міської агломерації: зростання інтеграційних зв’язків, зміцнення
транспортних коридорів, формування «полюсів росту» (Чугуїв, Люботин,
Дергачі). Динаміка агломерації та субурбанізованих зон проаналізована за
супутниковими знімками різних часових зрізів. За допомогою ГІСмоделювання та побудови ІФВ-поверхні визначено організаційну зону впливу
Харківської міської агломерації та полюси росту: Пісочин, Люботин, Мерефа,
Дергачі. Визначено, що внаслідок воєнних дій ослабли виробнича та
6
інтеграційна функції, тоді як інноваційно-креативна, інклюзивно-сервісна,
культурно-ментальна та управлінська функції набули стратегічного значення.
Агломерація проявила високу стійкість та адаптивність. Найбільш
перспективні полюси росту формують «осі стійкості», які є динамічними.
Апробація доводить, що військова агресія завдала руйнівного впливу: із шести
«осей стійкості», визначених у 1991 р., наразі ідентифікуються лише дві
(напрямки Пісочин–Люботин і Мерефа–Нова Водолага, спрямовані до
Полтавської та Дніпропетровської областей).
Сценарний аналіз відновлення Харківської агломерації дозволив
виокремити три можливі сценарії розвитку – оптимістичний, песимістичний і
реалістичний – залежно від трансформації функцій та балансу інтегрального
потенціалу території під впливом зовнішніх чинників. Запропоновано науково
обґрунтовані рекомендації щодо управління відновленням та подальшим
розвитком Харківської агломерації в умовах невизначеності. Визначено, що
відновлення Харківської міської агломерації має спиратись на реалізації
інтегрованого розвитку цілісної агломерованої території – «Великого
Харкова». Формування у просторово визначених межах та нормативне
закріплення міської агломерації «Великий Харків» дозволить ефективно
реалізувати запропоновані рекомендації, зокрема: розвиток «полюсів росту»
та підтримка «осей стійкості», встановлення та оцінка рівня руйнувань та
завданих збитків, координування відновлювальних робіт, збереження та
розвиток інтегрального потенціалу території.
Ключові слова: міська агломерація, вісь стійкості, соціогеосистема,
структурно-функціональна модель, сценарно-прогностична модель,
територіальні громади, просторове планування, міський розвиток,
регіональний розвиток, сталий розвиток, війна, повоєнне відновлення,
стратегії, Україна, Харківська міська агломерація. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………… 29
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ МІСЬКИХ АГЛОМЕРАЦІЙ…………………… 40
1.1. Світовий та вітчизняний досвід дослідження міських агломерацій …... 40
1.1.1. Світовий досвід дослідження міських агломерацій……………… 40
1.1.2. Аналіз вітчизняних досліджень……………….…………………… 54
1.2. Поняттєво-термінологічний апарат дослідження міських агломерацій
в сучасному науковому дискурсі……………………………………..….. 69
1.3. Міські агломерації як об’єкт дослідження суспільної географії …….… 75
Висновки до розділу 1 ……………………………………………………..… 100
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
МІСЬКИХ АГЛОМЕРАЦІЙ…………………………………....... 103
2.1. Обґрунтування суспільно-географічного підходу до вивчення міських
агломерацій ………............................................................................................ 103
2.1.1. Традиційні підходи до вивчення міських агломерацій………..…... 106
2.1.2. Дослідження міських агломерацій з позиції теорії систем….…….. 110
2.1.3. Суспільно-географічний підхід…………………………………………… 121
2.2. Компаративний аналіз наукових підходів до дослідження міських
агломерацій.
122
2.3. Методи та методика суспільно-географічного дослідження міських
агломерацій……………………………………………………………………. 126
2.4. Міська агломерація як функціональна складова соціогеосистеми ……. 136
2.5. Структурно-інформаційна модель дослідження міської агломерації…. 144
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………... 148
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МІСЬКИХ
АГЛОМЕРАЦІЙ В СВІТІ ………….……………..……………… 152
3.1. Міські агломерації у глобальному вимірі ………..…………………….. 152
3.2. Еволюція міських агломерацій…………………………………………... 156
3.3. Чинники розвитку міських агломерацій ………...................................... 162
3.4. Міські агломерації в аспекті концепції сталого розвитку………...…… 171
3.5. Типізація країн світу за особливостями урбанізаційних процесів та
розвитку міських агломерацій………………………………………….. 182
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………... 195
РОЗДІЛ 4. МІСЬКІ АГЛОМЕРАЦІЇ УКРАЇНИ………….……………….… 199
4.1. Передумови формування та розвитку міських агломерацій
України………………………………………..………………………..….. 199
4.2. Еволюція та функції міських агломерацій України……………………. 210
4.3. Особливості трансформації міських агломерацій України в умовах
28
глобалізаційних процесів.……….............................................................. 220
4.4. Наслідки воєнних дій та перспективи повоєнного відновлення міських
агломерацій України………………………………………………...…… 222
Висновки до розділу 4 …………………………………………………….….. 243
РОЗДІЛ 5. МОДЕЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ МІСЬКОЇ АГЛОМЕРАЦІЇ
(НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)…………………… 246
5.1. Історико-географічні передумови формування
Харківської агломерації………………………………………………….. 246
5.2. Апробація теорії суспільно-географічного дослідження міської
агломерації на матеріалах Харківської області………………………… 253
5.2.1. Просторові особливості організації Харківської міської
агломерації………………………………………………………… 253
5.2.2. Структурно-функціональні особливості Харківської міської
агломерації……………………………………………………….. 270
5.3. Проблеми та перспективи функціонування Харківської міської
агломерації……………………………………………………………….. 283
Висновки до розділу 5 …………………………………………………….….. 290
ВИСНОВКИ ………………………………………………….……………….. 294
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..... 303
ДОДАТКИ …………………………………………………………………….. 348
|
|
|
