Костянтин Красовський » Природні права людини в українському конституціоналізмі
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Природні права людини в українському конституціоналізмі

Дисертація
Написано: 2021 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 25.05.2024
Твір змінено: 25.05.2024
Завантажити: pdf див. (3.7 МБ)
Опис: Красовський К. Ю. Природні права людини в українському
конституціоналізмі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних
і правових учень. – Вищий навчальний заклад «Університет економіки та
права «КРОК», Київ, 2021.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних та
історико-правових аспектів природних прав людини в українському
конституціоналізмі на основі аналізу історичних коренів концепції природних
прав людини, виявлених загальнотеоретичних та історичних особливостей
розвитку наукової думки з досліджуваної проблеми.
На основі поглядів античних авторів розвинуто тезу про природне як
сутність людини, про існування природного закону (права) для соціальних
відносин, необхідність їх відкриття людиною для впорядкування суспільного
співжиття. Зокрема, проведений аналіз творчої спадщини Сократа, його
досліджень природи самої людини, її свободи, розуму, знань, доброчесності,
розвинутих у подальшому наступниками в ідею природних прав, дозволив
акцентувати увагу на феномені свободи як певних можливостях людини, її
ролі у розкритті сутності природних прав людини. Платону належить розвиток
розуміння справедливості як явища, яке є складовою сприйняття ідеї
природних прав. Зазначено пояснення Платоном вищого блага суспільства та
вказано на дотичність до проблематики тлумачення природних прав, які є
однаковими для всіх народжених осіб і є складовою загального вищого блага
суспільства. Дістало подальшого розвитку усвідомлення наукових поглядів
Арістотеля щодо його доробку в становленні ідеї природних прав, передовсім
за рахунок викристалізовування думок з приводу справедливості, порядку і
закону, ролі та місця держави в упорядкуванні буття людини. Констатується
наявність саме в Арістотеля перших згадок переходу природного права як


3



загального феномену до природних прав, що належать кожній людині від
народження. Уперше на підставі аналізу творів Цицерона запропоновано
виокремлювати такі напрями його природно-правових ідей: дискусійно-
проблемний (коли практичне питання піднімається до рівня філософського
абстрагування); стверджувальний (коли чітко висловлюється позицію з того
чи того аспекту природно-правової матерії); постановочний (коли
акцентується увага на певному аспекті означеного питання, проте його
вирішення має здійснюватися у майбутньому).
У контексті природних прав людини через обґрунтування вчення про
природні права у період Середньовіччя та висвітлення концепції природних
прав у період Нового часу і їх відображення у перших юридичних документах
показані форми взаємодії держави з особистістю. Висвітлений природно-
правовий феномен за часів Середньовіччя через роль Magna Carta 1215
(Великої хартії вольностей 1215) у демонстрації елементів природно-
правового бачення врегулювання суспільних відносин. Зроблено висновки про
роль та значення Magna Carta у поширенні ідей природних прав людини й
природного права. Проведено аналіз творчого надбання Томи Аквінського з
позицій відображення природного права та природних прав людини. Зроблено
висновки про те, що (за Томою Аквінським) держава – це утворення, яке
вимагає, як витвір мистецтва, залучення кращих якостей, чеснот людини; про
необхідність пошуку шляхів поєднання у людській діяльності принципів та
засад природного й позитивного права з усвідомленням домінантної ролі
Божественного права; про чітке розмежування сфер морально-етичної та
правової.
Для побудови елементів понятійно-категоріальної визначеності, що надає
можливість стисло сформулювати центральну ідею, ключові складові того чи
того явища, його осердя на завершення висвітлення природно-правової
проблематики Середньовіччя, запропоновано власне бачення розуміння
природного права як теоретико-правової парадигми, відповідно до якої сама


4



природа початково визначає та формує основні засади права, що базуються на
єдиних ціннісних орієнтирах справедливості, рівності, свободи й гідності,
незалежних від держави та інших публічно-правових інституцій, і визначають
базові орієнтири правової поведінки та можливостей для людини.
Проаналізовано процеси юридизації природно-правової матерії, які
відбувалися передовсім за рахунок відображення концепції природних прав
людини в конституційних текстах. Зазначено фактори впливу на ці процеси,
зокрема: рівень розвитку правової свідомості та правової культури
суспільства; рівень розвитку правової свідомості та правової культури
окремих громадян – представників законодавчої (установчої) влади країни;
рівень можливої відповідальності держави за забезпечення (гарантування)
природних прав людини. Зроблено висновки, що конституціоналізація
природних прав людини ставить їх на один рівень сприйняття з іншими
правами, «природний» характер виникнення яких не доведено, тобто прав
позитивного характеру, ініційованих (підтриманих, забезпечених) державою,
а також констатовано фактичне завершення тривалого шляху
інституціоналізації ідей природних прав: від виникнення ідеї – через
формування доктрини – до нормативного закріплення на рівні Основного
Закону держави.
Для розкриття проблематики відображення концепції природних прав
людини в перших юридичних документах (Декларації незалежності США й
Французької Декларації прав людини і громадянина) висловлені загальні
міркування з приводу оновленого сприйняття ідеї природного права та
природних прав людини, який мав місце у Новий час. Проведено аналіз
надбань мислителів Нового часу, присвячених проблематиці природного-
правового напряму. Дослідження, таким чином, класичних напрацювань
Гоббса, Локка та Руссо у царині висвітлення концепції природних прав у
період Нового часу і їх відображення у перших юридичних документах
визначило відповідні елементи, які відрізняють природні права від прав
людини, а також природні права від природного права. Констатовано, що


5



Гоббс розвинув ідею природного права, конкретизував певні природні права
(наприклад, право на життя) і надав визначення того, що він вважав
природним правом, свободою та вільною людиною. Звернено увагу на
розуміння Гоббсом проблематики природно-правового виміру регулювання
суспільних відносин, зокрема через самостійну реалізацію людиною прав чи у
рамках громадянського суспільства. Розглянуто погляди Джона Локка на
обсяг природних прав та віднесення до останніх права на життя, свободу і
власність. Вказано, що наявність критичного обсягу прав у народу обумовлює
право на спротив, яке Локк обґрунтовував через потенційно можливу реакцію
на порушення з боку монарха стосовно права життя, свободу і власність.
Проаналізовано творчість Ж.-Ж. Руссо в контексті розвитку концепту
природних прав. Констатовано, що філософ у протиставленні «природне -
суспільне» стоїть на позиціях природного права, природних прав людини.
Акцентовано увагу на перших спробах відображення природних прав у
юридичних документах, зокрема в Декларації незалежності США та
Французькій декларації прав людини і громадянина. Зазначено, що природні
права є невід’ємними, тобто держава на свій розсуд не може окремо взяту
людину їх позбавити; перелік природних прав людини розміщено у
нормативному акті, де існує чітка орієнтація на те, що природні права є не
мрією, а реальною справою, задля забезпечення якої і функціонує влада.
Визначено історичні етапи втілення форм взаємодії особистості й
держави в українському конституціоналізмі через розгляд поширення ідеї
природних прав на території України у XVI – XIX століттях, розкриття
розвитку конституціоналізму та ідей природних прав у ХХ столітті, в тому
числі через відображення відходу від совєтських (вважаємо, що «совєтський»
більш точно ніж «радянський» відображає сутність тоталітарного режиму)
поглядів до концепції прав людини, а також охарактеризовано прийняття
Конституції України (1996 рік) як визначний крок в імплементації природних
прав людини. У цьому контексті досліджено формування ідеї природних прав
людини на території України у період XVI–XIX століть. Аналізуючи


6



напрацювання у царині природних прав людини, виокремлено науковий
доробок українських дослідників XVI–XIX століть: Станіслава Оріховського,
Семена Десницького, Петра Лодія, Памфіла Юркевича, Михайла
Драгоманова, – який уміщував природно-правову проблематику. Визначено,
що С. Оріховський висловив ідеї, що стали здобутком європейського
ренесансу, був гуманістом і прихильником концепції природного права та
договірного походження держави, причиною походження держави вважав
волю індивіда і вроджений інстинкт до суспільного життя. Стверджується, що
С. Десницький виокремлював природні права, які людина має для захисту
свого тіла, честі, гідності й власності. Засвідчено чітку позицію дослідника
стосовно демонстрації відмінностей природних та позитивних законів. При
аналізі творчого надбання Памфіла Юркевича у контексті дослідження
природних прав людини виділено його розуміння природності створення
держави. Вказано, що Михайло Драгоманов був прибічником наявності
природних прав і необхідності поваги до них з боку держави. Звернено увагу
на запропоновані М. Драгомановим зразки кращої організації державної
влади, основних законів держави, врегулювання взаємовідносин держави та
людини.
Як логічне продовження дослідження генезису концепту природних прав,
здійснено його розгляд в Україні в період наприкінці ХІХ – протягом XX
століття та виокремлено ключові обставини, які характеризують його
актуальність. Сформульовано базові чинники конституціоналізму. Виділено
прояв природних прав у конституційних текстах як обмежувач держави, що
засвідчує їх важливість для суспільства. Вказано на кумулятивний ефект
природних прав, вплив через Конституцію на законодавство і важливість
розуміння суддівською гілкою влади значущості природних прав при
вирішенні юридичних спорів. Сформульовано визначення
конституціоналізму, під яким, з природно-правового погляду, пропонується
розуміти політико-правову категорію, що відображає роль та значення


7



Основного Закону держави в упорядкуванні суспільно-державного устрою, за
якого панують ідеали верховенства права, і сприйняття державою первинності
та непорушності природних прав людини.
Проведено аналіз наявного у літературі критичного ставлення до
природних прав людини та досліджено науковий доробок вітчизняних учених,
праці яких присвячено природним правам людини, зокрема розглянуто
наукове й творче надбання Б. О. Кістяківського, С. С. Дністрянського,
І. Я. Франка, М. І. Палієнка.
Проаналізовано погляди Б. Кістяківського на гідність, свободу, етичну
цінність права, його ставлення до природно-правової проблематики, ідей
конституціоналізму і правової держави. Проаналізовано погляди Станіслава
Дністрянського на право і державу, його ставлення до природно-правової
складової права та держави, ідей конституціоналізму, методологічних
підходів до моделювання нормативно-правової системи майбутньої держави в
конституційному тексті. Описано застосовані в тексті проєкту Конституції
ЗУНР елементи концепту природних прав. Щодо творчого надбання І. Франка,
зокрема у природно-правовому контексті, констатовано, що права та свободи
поневоленої людини були цікавими для Франка, оскільки дозволяли глибше
зрозуміти сутність і стан пересічного громадянина. Зазначено визнання
М. І. Палієнком природного права ідеальною метою правового життя.
З метою аналізу переходу від совєтського підходу до концепції
природних прав розглянуто питання правової ментальності українського
суспільства як чинника, що сприяв формуванню ставлення до природного
права, природних прав людини, та сформульовано визначення правової
ментальності людини.
Також для цілей аналізу переходу від совєтського підходу до концепту
природних прав відображено загальний політико-правовий та науковий
контекст, на тлі якого відбувалися дослідження природно-правового


8



феномену й проаналізовано роботи українських дослідників совєтської доби,
праці яких присвячені природно-правовій концепції. Окресливши напрямки
(міжнародно-правовий та історико-правовий), де науковий пошук у природно-
правовій проблематиці був можливий, проаналізовано наукові здобутки
науковців-правників совєтського часу існування України, які, зокрема
В. Корецький у міжнародно-правовій площині й В. Сокуренко в історично-
правовій площині, зробили певний внесок у розуміння сутності природно-
правового феномену в совєтський період. Констатовано, що совєтський час не
можна вважати повністю «втраченим» для природно-правової проблематики у
контексті її аналізу українськими дослідниками. Це надало можливість при
здобутті Україною незалежності не починати «з нуля» вивчення та
усвідомлення природно-правового феномену, конституціоналізацію
природних прав людини, що сприяло початку розбудови Української держави
та громадянського суспільства на засадах верховенства права, поваги до
природних прав людини, сприйняття як норми функції держави з визнання,
забезпечення та гарантування природних прав людини.
Для розуміння важливості прийняття Конституції України (1996) в
контексті імплементації природних прав людини висвітлено політико-правові
передумови прийняття Конституції України і їх роль у справі подальшого
поширення природно-правових поглядів, феномен прагнення до щастя як
осердя конституційного закріплення природних прав людини та значення
Конституції України (1996) у справі публічно-правового закріплення
природних прав людини. Важко зрозуміти, чому це явище сприймається як
декларація, а не рушійна сила та дороговказ природно-правової компоненти
вітчизняного конституціоналізму. Це могло би стати локомотивом соціально-
економічних і політичних перетворень у державі. Констатовано, що при
акцентуванні саме на людському «прагненні до щастя» по-іншому виглядають
взаємовідносини у трикутнику «людина-право-держава». Прибирається


9



легкий постсовєтський наліт патерналізму, який відчувається у фінальному
результаті українського конституцієдавця.
Констатовано, що зміна парадигми забезпечення прав чітко демонструє
життєздатність природно-правового підходу в українському
конституціоналізмі. Вбачається, що усвідомлення природних прав та їх
гарантування в конституційних текстах впливають на підходи до забезпечення
всього спектру конституційно визначених прав людини.
Вдалося виявити і визначити тенденції подальшого розвитку концепту
природних прав людини, в тому числі з урахуванням практики Європейського
суду з прав людини через демонстрацію тенденцій розвитку концепції
природних прав людини в українському конституціоналізмі після прийняття
Конституції України 1996 року. Вказано важливість розуміння тенденцій
розвитку концепції природних прав людини в українському
конституціоналізмі після прийняття Конституції 1996 року через посилення
природно-правової складової українського конституціоналізму. Визначено
проблему охорони Конституції України та шляхи їх вирішення. Охороною
слугують певні запобіжні, профілактичні заходи. Природно-правовий підхід
обумовлює концентрацію саме на охоронюваних, превентивних заходах.
Виокремлені три ключові ідеї гарантування природних прав людини та
вдосконалення їх конституційних механізмів на тлі світового досвіду
(врахування практики Європейського суду з прав людини та Конституційного
Суду України у справі формулювання, забезпечення, охорони й захисту
природних прав людини; визначення системи конституційного гарантування
природних прав людини; внесення змін до Конституції України через
діяльність фахових консультативно-дорадчих структур), які проаналізовано
через призму пояснювального, аналітичного та нормативного питань
розуміння природних прав.
Ключові слова: природні права людини, природне право,
конституціоналізм, імплементація прав людини, Конституція України.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.