Олександр Ковальков » Політика СРСР щодо Афганістану (1978 – 1991 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Політика СРСР щодо Афганістану (1978 – 1991 рр.)

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Твір додано: 07.03.2024
Твір змінено: 07.03.2024
Завантажити: pdf див. (3.5 МБ)
Опис: Ковальков О. Л. Політика СРСР щодо Афганістану (1978 – 1991 рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2023.
Дослідження за темою дисертації проводилося продовж 2012 –
2022 рр., в т. ч. під час перебування в докторантурі в 2019 – 2021 рр.,
відповідно до планів науково-дослідницької роботи кафедри нової та
новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка.



Робота є першим у вітчизняній історіографії комплексним
дослідженням політики СРСР в Афганістані в 1978 – 1991 рр. як прикладу
реалізації магістральної для періоду «холодної війни» стратегії
«соціалістичній орієнтації» щодо держав Азії та Африки.
Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що попри великий
масив праць і ґрунтовне розкриття окремих аспектів афганської кризи і
радянсько-афганських відносин українськими і зарубіжними, передусім
російськими вченими, яке здійснювалося переважно в рамках військової
історії, в історіографії відсутнє комплексне й системне дослідження політики
СРСР щодо Афганістану в 1978–1991 рр. Дослідження спирається на широку
і різноманітну джерельну базу. Значна частина джерел, більшість яких
розміщені в електронних архівах, вперше вводяться до наукового обігу. Вони
умовно поділені на групи: 1. офіційні документи вищих органів влади СРСР,
посольства, апарату Головного військового радника і представництва КДБ в
Афганістані, а також документи органів влади Афганістану і США;
2. міждержавні акти й документи міжнародних організацій; 3. промови,
заяви, інтерв’ю радянських, американських, афганських, пакистанських


3



діячів; 4. урядова статистика СРСР; 5. мемуари і щоденники представників
радянської влади та їхнього оточення, дипломатичного корпусу, військового
командування, керівників КДБ та інших спецслужб СРСР, радників,
офіцерів, а також американських, афганських, пакистанських діячів;
6. матеріали офіційних радянських ЗМІ. В основу методології дослідження
покладені принципи історизму, неупередженості, логічності й
багатофакторності. Під час дослідження використано сукупність
загальнонаукових і спеціальних методів історичних дослідження.
Простежено еволюцію афганської кризи, спричиненої військовим
переворотом 27 квітня 1978 р. і приходом до влади прорадянської Народно-
демократичної партії Афганістану (НДПА), від внутрішнього афганського
протистояння між лівацькою владою й опозицією та більшістю населення
країни, до регіонального через залучення до неї сусідніх держав і
глобального, коли Афганістан в умовах радянської окупації став найбільш
гарячим фронтом «холодної війни», рівнів, і знову до внутрішнього й
регіонального після виведення звідти радянських військ. Також розглянуто
еволюцію методів і засобів політики СРСР в Афганістані на всіх етапах
афганської кризи. Вони залежали від зміни ситуації в країні, загострення чи
«потепління» відносин між наддержавами та наростання системної кризи в
СРСР в останні роки його існування.
На першому етапі (27 квітня 1978 – 27 грудня 1979 р.) СРСР всіляко
підтримував радикальні реформи НДПА й спрямовував Демократичну
республіку Афганістан (ДРА) шляхом «соціалістичної орієнтації». У межах
цього етапу виокремлено три періоди, під час яких афганська проблема і
політика СРСР щодо неї еволюціонували. 1. З квітня 1978 р. по березень
1978 р. головними знаряддями підтримки Москвою НДПА були фінансова й
економічна допомога, радники, поставки озброєння і військової техніки.
Новий формат відносин між державами закріпив Договір про дружбу,
добросусідство і співробітництво від 5 грудня 1979 р. Під впливом СРСР
ДРА з нейтральної країни перетворилася на радянського сателіта, що


4



позначилося на її відносинах з сусідніми і західними країнами, передусім зі
США. На тлі розгортання внутрішнього афганського конфлікту антиурядові
гасла опозиції ставали ще й антирадянськими. 2. У березні – вересні 1979 р.
під впливом заколоту в Гераті 15–17 березня 1979 р., який був спрямований
проти уряду і радянських радників, відбулися загострення афганської кризи й
ескалація присутності СРСР у ДРА. Тоді вперше в Політбюро ЦК КПРС і під
час перемовин його членів з Н. М. Таракі йшлося про можливе збройне
втручання СРСР у громадянську війну в ДРА. Кремль відмовився надсилати
туди війська, проте розширив підтримку НДПА радниками й зброєю, а також
таємно спрямував до ДРА окремі військові підрозділи. 3. Після захоплення у
вересні 1979 р. влади Х. Аміном ситуація в ДРА загострилась, виникла
реальна загроза падіння режиму. Ситуацію ускладнювало й те, що через
підтримку Кремлем Н. М. Таракі в його конфлікті з Х. Аміном відносини
останнього з представниками СРСР погіршились. У Москві не довіряли
Х. Аміну і вирішили замінити його більш лояльним Б. Кармалем. Ресурсів,
які СРСР мав у ДРА, для цього було недостатньо, тож у Кремлі схвалили
рішення про збройну інтервенцію.
Уточнено обставини й хронологію ухвалення рішення про радянську
інтервенцію в ДРА, її підготовку й здійснення. Події 25 – 27 грудня 1979 р. у
Кабулі справили вирішальний вплив на історію ДРА, загострили афганську
кризу й змінили усю систему міжнародних відносин доби «холодної війни».
З кінця грудня 1979 р. по 15 лютого 1989 р. Афганістан був окупований
радянськими військами. Вони взяли на себе головний тягар бойових дій у
громадянській війні. Попри чисельну і військово-технічну перевагу радянські
війська спільно з афганською армією не спромоглися завдати поразки
розрізненим загонам моджахедів. Оскільки радянські війська контролювали
не більше половини території країни, влада НДПА поширювалася на Кабул,
великі міста та сільські території навколо них, а радянська армія була
головним її гарантом. У 1980-ті рр. Афганістан перебував під зовнішнім
управлінням; його внутрішню і зовнішню політику визначала Комісія


5



Політбюро ЦК КПРС по Афганістану, а втілювали її в життя радники за
підтримки посольства й армії. З 1980 р. діяв принцип «подвійної вертикалі»,
згідно якого владу здійснювали бл. 10 тис. радянських радників, які
працювали в усіх органах, установах і структурах країни. За їх сприяння в
Афганістані було вибудовано однопартійну політичну модель із
зосередженням влади в руках НДПА, відбулося злиття державних і партійних
структур, створено систему підготовки партійних кадрів через Демократичну
організацію молоді і піонерську організацію, переформатовано силові
відомства, перебудовано на радянський лад систему освіти. Економіка була
плановою при офіційному співіснуванні державного, кооперативного і
дрібного приватного секторів. Така політика мала певні здобутки. В
Афганістані запрацювали низка підприємств важкої і гірничо-видобувної
промисловості та державних сільськогосподарських підприємств, зросла
кількість закладів освіти й охорони здоров’я. Водночас перенесення в ДРА
радянського досвіду державно-партійного і господарського будівництва мало
згубні наслідки. Він був неприйнятним для афганського патріархального і
релігійного суспільства, господарські об’єкти не могли працювати без
радянської допомоги і кадрів. До того ж радянські військова окупація і
неприхований диктат над НДПА свідчили про її несамостійність, що
відштовхнуло від неї більшість афганців. Це також радикалізувало афганську
опозицію, яка отримувала допомогу ззовні.
Досліджено еволюцію поглядів радянського керівництва на політику
СРСР в ДРА. Стратегічно вона була незмінною: підтримувати афганський
режим на шляху «соціалістичної орієнтації». До середини 1980-х рр.
головними знаряддям «радянізації» Афганістану були стотисячна армія,
апарат радників і соціально-економічна, фінансова й військово-технічна
допомога. Головною передумовою прямування країни цим шляхом у СРСР
вважали військову перемогу над опозицією, тому військовий аспект
афганської політики СРСР був визначальним. Нове радянське керівництво на
чолі з М. С. Горбачовим переглянуло методи і засоби підтримки НДПА.


6



Запропонована ним тактика «афганізації» конфлікту й якнайшвидшого
виведення військ утім не суперечили генеральній лінії «за жодних умов не
втратити Афганістан». Попри суперечливість, така політика пришвидшила
політичне врегулювання афганської кризи і, зрештою, уможливила
виведення радянських військ.
Розглянуто міжнародний вимір афганської проблеми. З’ясовано, що
інтервенцію СРСР в ДРА в грудні 1979 р. засудили США, держави Західної
Європи, Японія, КНР, Пакистан, Іран, Саудівська Аравія, Єгипет, більшість
членів Руху неприєднання, а також деякі держави «соціалістичного табору» і
«братні» партії в Європі. Це засвідчили дебати в Раді Безпеки і Генеральній
Асамблеї ООН у січні 1980 р., коли дії СРСР засудили 108 країн. Невдовзі
США та їхні союзники запровадили проти СРСР систему санкцій.
Досліджено вплив афганської політики СРСР на радянсько-
американські відносини. Радянська інтервенція в ДРА остаточно згорнула
«розрядку» і загострила «холодну війну». Бойкот Олімпіади в Москві у
1980 р. США та іншими державами, бойкот у відповідь Ігор у Лос-Анджелесі
у 1984 р. з боку СРСР і його сателітів, обопільні звинувачення в
«імперіалізмі» й «агресії», новий виток гонки озброєнь були спровоковані
діями Кремля в Афганістані. Запроваджені адміністрацією Дж. Картера за
підтримки союзників санкції проти СРСР були посилені адміністрацією
Р. Рейгана і досягли кульмінації в середині 1980-х рр. Вони мали на меті
змусити Кремль заплатити якомога вищу ціну за Афганістан.
Досліджено підтримку афганської опозиції з боку США та їхніх
союзників. «Програма прихованих дій» була започаткована Білим домом на
початку 1979 р., але тоді вона зводилася до надання повстанцям невійськової
допомоги. З початку 1980 р. США за підтримки Саудівської Аравії, КНР,
Єгипту й особливо Пакистану надавали повстанцям зброю і боєприпаси. До
середини 1980-х рр. моджахеди отримували винятково радянські зразки
зброї. З початком другого президентського терміну Р. Рейгана США почали
надавати їм сучасну «натівську» зброю, серед якої найбільший вплив на


7



Афганську війну мали переносні зенітно-ракетні комплекси «Стінгер». Ця
підтримка значно посилила здатність афганських повстанців протистояти
радянській армії, а втрати СРСР в Афганській війні значно збільшились.
З’ясовано, що напруга в радянсько-американських відносинах була
головною перепоною на шляху врегулювання афганської проблеми. В умовах
«холодної війни» вона перестала бути власне «афганською», але Афганістан
став її найбільш важливим фронтом. Попри різні плани і проєкти урядів
різних країн і міжнародних організацій та зусилля спеціального представника
Генерального секретаря ООН Д. Кордовеса стосовно організації переговорів
між Пакистаном і Афганістаном у Женеві лише потепління у відносинах між
СРСР і США в другій половині 1980-х рр. наблизило політичне
врегулювання ситуації навколо Афганістану. Підписані в Женеві 14 квітня
1988 р. угоди між Афганістаном і Пакистаном за посередництва СРСР і США
були компромісними і породжували надії на врегулювання афганської кризи.
Утім, цей компроміс був неповний. СРСР і надалі підтримував режим
М. Наджибулли, тоді як США і Пакистан озброювали моджахедів.
Досліджено афганську політику СРСР після виведення військ. У 1989–
1991 рр. відбулась «афганізація» афганської кризи. Попри слабкість, режим
М. Наджибулли встояв під тиском опозиції, утримався при владі і навіть
пережив СРСР. Це уможливила підтримка, яку Афганістан отримував від
СРСР майже до кінця його існування. У 1989–1991 рр. радянсько-афганські
відносини мали два виміри: публічний і прихований. Перший регулювався
угодами і висвітлювався у ЗМІ обох країн. Утім, виведення військ з
Афганістану СРСР таємно компенсував збільшенням поставок зброї і
військової техніки та збереженням інституту радників. У 1989–1991 рр. СРСР
надавав Афганістану сучасну зброю, яку допомагали обслуговувати і
використовувати близько 500 радянських фахівців і радників. Це подовжило
життя кабульського режиму, і лише після припинення цієї підтримки в кінці
1991 р. режим «Ватан» пав під ударами моджахедів навесні 1992 р.


8



Досліджено громадський вимір афганської політики СРСР.
«Перебудова» і «гласність» актуалізували закрите раніше питання про
радянських полонених в Афганістані. Навколо нього об’єдналися окремі
політики, громадські діячі, матері «афганців». Створені ними організації
через контакти з урядами Афганістану, Пакистану, проводом моджахедів
повернули на батьківщину кількох полонених. Так афганське питання
сприяло зародженню в СРСР громадянського суспільства, а «громадська
дипломатія» додатково свідчила про кризу радянської системи і держави.
Таким чином, політика СРСР щодо Афганістану в 1978–1991 рр.
значно вплинула на обидві країни, регіон і світ у цілому. СРСР зазнав в
Афганській війні значних людських втрат, економічних і матеріальних
збитків, опинився під санкціями. Це загострило економічні і соціальні
проблеми, згубно вплинуло на радянське суспільство, підірвало його довіру
до влади. Афганістан загострив кризу суспільно-політичної і соціально-
економічної системи СРСР. Його міжнародне становище погіршилося, він
зазнав поразки в «холодній війні». Тож серед чинників, які сприяли розвалу
«соціалістичного табору» і розпаду СРСР, був і афганський. Під впливом
радянської інтервенції й окупації Афганістан зазнав великих людських втрат,
поринув у суспільно-політичну, соціально-економічну, етноконфесійну
кризу, яку не подолав досі. Афганська політика СРСР сприяла радикалізації
ісламу, його перетворенню на вагомий фактор міжнародної політики й
безпеки. Новий етап громадянської війни в 1992–1996 рр., встановлення
Талібаном фундаменталістського режиму, антитерористична операція
коаліції на чолі з США в 2001 р. і подальші роки політичної нестабільності в
цій країні значною мірою пов’язані з наслідками соціалістичного
експерименту і політики СРСР щодо Афганістану в 1978–1991 рр.
Ключові слова: Афганістан, афганська криза, Афганська війна,
афганська опозиція, Народно-демократична партія Афганістану, «Квітнева
(Саурська) революція», СРСР, «соціалістична орієнтація», вторгнення,


9



інтервенція, окупація, радники, «холодна війна», Організація Об’єднаних
Націй, санкції.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.