Галина Володимирівна Ковальчук » Н.Б. Кузякіна – дослідник української літератури ХХ століття
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Н.Б. Кузякіна – дослідник української літератури ХХ століття

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 14.08.2018
Твір змінено: 14.05.2024
Завантажити: pdf див. (1.3 МБ)
Опис: Ковальчук Г.В. Н.Б.Кузякіна – дослідник української літератури ХХ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 «Українська література». – ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Івано-Франківськ, 2018.


Дисертація присвячена комплексному вивченню наукової спадщини відомого україно-російського вченого другої половини ХХ ст. Н.Б.Кузякіної, кандидата філологічних наук, доктора мистецтвознавства, театрознавця, викладача вищої школи, наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, письменника, критика, відкривача і знавця архівних матеріалів. Її праці проклали магістральний шлях у дослідженні драматургії доби Розстріляного Відродження і передусім – творчості геніального драматурга М.Куліша, як і кращих зразків драматургії модерного періоду. Н.Б.Кузякіна – один із творчих і продуктивних україністів, послідовний дослідник літератури і театру, основоположник наукового кулішезнавства і курбасознавства, глибокий знавець творчості Лесі Українки, І.Кочерги, інших творців новітньої драми, тонкий аналітик її жанрової системи, відомий компаративіст, у творчому доробку якого має місце низка праць про україно-російські літературні зв’язки. Україністичну спадщину Н.Б.Кузякіної вирізняє аналітичність спостережень над особливостями розвитку драматургії завдяки глибинному проникненню у специфіку змісту і форми, новаторства творів Лесі Українки, І.Кочерги, І.Дніпровського та ін., а також синтетичність висновків про культуру творчості літераторів і її типологічну схожість / розбіжності зі світовим контекстом.

У дисертації простежено еволюцію методологічного оснащення праць дослідниці, починаючи від двотомних «Нарисів української радянської драматургії» і закінчуючи посмертно виданою книгою «Траєкторії доль», у якій із запізненням майже на 20 років опублікована науково-художня біографія «Доля Миколи Куліша». Упродовж 40 років наукової діяльності дослідниця здійснила вагомий внесок у вивчення і популяризацію української культури, відкривши чимало імен і творів драматургів, передусім епохи Розстріляного Відродження, проклавши магістральні шляхи для наступних поколінь україністів, перспективних для створення нових концепцій і поглиблення знань про українську літературу та її компаративних зв’язків зі світовим мистецтвом.

Наукові досягнення Н.Б.Кузякіної проаналізовані впродовж чотирьох етапів заглиблення у проблематику модерної літератури:
1. 1948–1955 роки – рання творчість аспірантського й ізмаїльського періоду життя і діяльності;
2. 1956–1961 – одеський період;
3. 1962–1972 – київський;
4. 1973–1994 – санкт-петербурзький.

Прикметно, що з поглибленням і умасштабненням поля обсервації української культури, як і зарубіжної, динамічно зазнавала змін методологічна дослідницька база – від спародичного застосування соціологічних зауважень, без яких неможливо було публікувати книги за часів обов’язкових ідеологем радянської науки, до плюралістичної методології з включенням новацій філологічної школи з досконалим аналізом текстів і концептуалізацією узагальнень, любов’ю до внутрішньої сутності слова, за якою постає природа художньо-естетичних явищ. Окрім того, резонно використані прийоми психологічного, психоаналітичного, гендерно-феміністичного заглиблення у творчий процес.

У дисертації простежено діалектику становлення та розвитку дослідницької практики вченого: і хоч її прихід в україністику на початку творчого шляху був ситуативним, але з часом оформився не просто у сферу наукових інтересів, а став сенсом інтелектуального буття, полем діяльності, на якому було небагато соратників, що змушувало працювати особливо ретельно. Увага зосереджується на відкриттях з провідної теми – творчості Миколи Куліша як геніального драматурга-модерніста. З цією метою простежено роботу дослідниці в багатьох архівах, що увінчалася віднайденням найменших крупинок знань про життя і творчість митця.

Підосновою для аналізу слугувала вироблена в дисертації періодизація студіювання життя і творчості митця. Аналіз кулішезнавчої спадщини української дослідниці супроводжується контекстом зарубіжних інтерпретаторів творчості письменника (С.Гординського, В.Державина, Л.Залеської-Онишкевич, Г.Костюка, Ю.Лавріненка, Ю.Шереха), які спершу володіли ширшою інформацією з сімейного архіву репресованого письменника, наданого його родиною, зацікавленою в реабілітації чесного імені і доробку митця.

У процесі ретельного вивчення творчості видатного майстра пера авторка монографій «Драматург Микола Куліш», «П’єси Миколи Куліша. Літературна і сценічна історія», «Доля Миколи Куліша» широко представила еволюцію художника і розкрила його новаторство як першого в Україні творця стилістично багатовимірної драми. Так, у п’єсі «Народний Малахій» співіснують кілька п’єс: блискуча сатирична комедія звичаїв; езопівською мовою написана проблемна політична п’єса; болюча і неприйнятна за своєю естетичною основою трагедія. Аргументованим є і компаративний підхід до новаторства «Патетичної сонати» у зіставленні з «Фаустом» Й.В.Гете, «Пером Ґюнтом» Г.Ібсена, іншими жанровими зразками, котрі продемонстрували пошуки нових засобів художньої виразності у світовій драматургії. Як доказ новаторства М.Куліша дослідниця переконливо доводить, що ця п’єса чи не єдина з відомих драм світової літератури, в якій музика так органічно вплетена в тканину твору, що стала не лише символом духовного життя дійових осіб, але і внаслідок синтезу музики, слова з ліричністю задуму визначила особливу поетичність «Патетичної сонати».

Аналіз цього твору поглиблений контекстуальним зіставленням його з європейським експресіонізмом, що в підсумку засвідчило дивовижне поєднання в «Патетичній сонаті» «сцен бетховенської сили й енергії» з м’якістю та ліризмом українського національного письма й поступове виформування українського варіанта епічного твору і п’єси-дискусії, проблемної інтелектуальної європейської драми, пов’язаної з іменами Б.Брехта, Б.Шоу, Ш.О’Кейсі, К.Чапека та ін.

Кулішезнавча спадщина Н.Б.Кузякіної характеризується концептуальною цілісністю, що визначає системність і контекстуальність дослідницької практики, на якій помітно позначилася національно-духовна енергія шістдесятництва з його тяжінням до фундаментальності й поєднання літературознавчого підходу з театрознавчим. Логічним висновком дослідниці є ідея, що особистість українського драматурга гідна розгляду на тлі Шекспіра і Шиллера, Мольєра і Бомарше; його причетності до реформи драми ХХ ст., як і О’Ніла, О’Кейсі, Б.Брехта, Ж. Жіроду, Г.Лорки, Л.Піранделло, Б.Шоу.

На заключному етапі осягнення творчості драматурга арсенал знань про предмет дослідження поповнився ретельно зібраними архівними документами, які мистецтвознавець конвертує в тексти публікацій, що завершили кулішезнавчий цикл праць: передмови і післямови до нових видань п’єс; есе, рецензії, інтерв’ю; уведення в науковий обіг листів до низки адресатів і, нарешті, – науково-художня біографія «Доля Миколи Куліша», кіносценарій 4-х документально-художніх фільмів «Моя адреса – Соловки», книги «Архівні сторінки» і «Театр на Соловках. 1923–1937» (на жаль, уже тільки посмертно надрукована англійською мовою в Британії і російською в Санкт-Петербурзі). Цей цикл студій характеризується не тільки адресністю спрямованості на чотири реципієнтські групи (наукову, освітню, творчу спільноти і масового читача), але й об’єктивністю; раціонально-логічним, фактографічним, аналітичним началами; емоційно-ціннісною репрезентацією; ретельністю відбору матеріалу, його впорядкованістю, чіткістю систематизації, устремлінням до цілісної реконструкції пізнаваного об’єкта; максимально вичерпним коментуванням; нетерпінням до фальсифікації тексту (спрощення, перекручування, вульгаризації тощо).

Цей етап осягнення творчості М.Куліша прикметний і масштабністю культуртрегерськой діяльності дослідниці, яка втілює свій фах ученого не тільки в публікації, аналіз творчості, сценічних постановок, а й популяризує драматурга у виступах на конференціях, через передрук текстів художника слова, у своїх можливостях викладача вищої школи (поширює інформацію про письменника в процесі живого аудиторного і неформального спілкування з молоддю; читає спецкурси, вводить ім’я драматурга в науково-методичні розробки та навчальні посібники); бібліотечних зустрічах-лекціях із читачами. Обґрунтованість суджень і публікацій спирається на роботу в багатьох архівах, вивченні слідчих документів, широкому листуванні з багатьма українськими і зарубіжними вченими з проблеми репресованого літературного покоління в Україні та тюремного театру на Соловках.

У дисертації простежено феноменальність підсумкової праці про М.Куліша «Траєкторії доль», сформованої в оригінальному жанрі дослідження, яким є монографія «Доля Миколи Куліша» – досконалий зразок наукової біографії з елементами документально-художньої прози, що включає власні роздуми й емоції, вкраплення з історичних і архівних джерел, творчих досягнень я-оповідача й апеляцій до читача. Дослідниця майстерно порціонує наративну історію розповіді, вміло переходячи від біографічних відомостей до висвітлення творчих пошуків літератора, від тематологічного і поетикального аналізу до романтичної лінії любові; методично орнаментує виклад цитатами з Вольтера, Гете, Кафки, Шоу, Гоголя, Островського, Бабеля, Булгакова та ін., що дозволило підключити культурні інтертексти, надавши цілому особливої змістовності з тонким відображенням різних історичних часів.

Н. Б.Кузякіна аргументовано репрезентує різні іпостасі М.Куліша – громадянина, літературного критика, світоглядно орієнтованого митця, що сповідував творчу свободу; особливо вимогливого автокритика ; теоретика роману і драми; учасника й аналітика сучасного йому літературного процесу; як психологічний особистісний тип організованої людини з високим почуттям обов’язку. Дослідивши зрілий етап життя і творчості драматурга, науковець проникла в його сутність як мислителя, аналітика соціального і культурного буття, як прогностика майбутнього. Свою «когніцію» (за Р.Веллеком, інтелектуальне пізнання проблеми) Н.Б.Кузякіна традиційно виводить із широкої бази джерел, що ставить множинні питання і вимагає всебічного позаджерельного аналізу й історичного мислення.

Особливість наукових пошуків Н.Б.Кузякіної полягала в системності й контекстуальності вивчення широкої палітри розвитку драматургії в аспекті жанрової специфіки і персоналій. Підтвердженням такого підходу є спеціальне вивчення модерної драми Лесі Українки, творчого шляху І.Кочерги та цикл публікацій про творчість І.Дніпровського.

Самостійною галуззю досліджень було компаративне зіставлення україно-російських літературних зв’язків. Яскравий приклад такого напряму діяльності – монографія «Леся Украинка и Александр Блок». Дослідниця порівняльної студії не тільки об’єктивно висвітлила українське та російське літературне середовище, вибудувала переконливі аргументи, що дозволяють поглянути на двох великих письменників у порівняльному ключі та відкрити багато важливого для пізнання досягнень кожного. Це: 1) схожі паралельні роздуми й естетичні пошуки митців; 2) спільний історичний час – «единство переживаемой эпохи»; 3) «трагічне передчуття закритості для них майбутнього». При цьому науковець використовувала оригінальний спосіб інтроспекції досліджуваних об’єктів – «подвійного зору»: «через творчість Блока подивитися на Лесю Українку і навпаки».

Репрезентована у роботі і пов’язана з Україною русистика Н.Б.Кузякіної. Так, досліджуючи творчість М.Булгакова й І.Купріна, вона простежує київські сторінки їхнього життєпису і фабул творів, включаючи деталі опису вулиць, споруд, жителів, різних історичних фактів. У статті «Слідами МЕФ. Ис. Тоффеля» згадує роботу В.Тана (Богораза) «Півтора Мефістофеля» – відгук про роман «Записки Кирпатого Мефістофеля» В.Винниченка – і оповідання «Будь-яке бажання» (згодом перейменоване в «Зірку Соломона») Купріна як можливий фактор впливу на задум «Майстра і Маргарити». Вельми виразним є прочитання дослідницею в театрознавчому нарисі «Вигнання Дон Кіхота» п’єси «Звільнений Дон Кіхот» А.Луначарського як своєрідної відповіді на сповнені болем і критикою більшовизму листи письменника-гуманіста В.Короленка до цього політика.

У науковій спадщині Н.Б.Кузякіної як компаративіста і русиста виразно й наскрізно простежується українська тема, однаково потужно представлена у літературо- і театрознавчих працях. Типологічні схожості та розбіжності художніх явищ постають у системному зв’язку з часом, культурою, гуманістичною філософією, об’єктивним розвитком естетичної свідомості. Засвідчене у роботах системне і контекстуальне вивчення драматургії ХХ ст. цінне формуванням цілісної картини розвитку жанрових різновидів, простеженням провідних тенденцій, оцінкою загальної спрямованості еволюції художніх явищ у тісному зв’язку із соціально-культурними епохами.


Ключові слова: Н.Б.Кузякіна, історія та теорія драми, Розстріляне Відродження, модифікація жанрових форм, плюралістичність наукової методології, особливості дослідницької практики, специфіка наукових студій.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.