Роман Коваль

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 р. в м. Горлівці Донецької області в родині вчителів – Надії Василівни Курило та Миколи Федотовича Коваля. Українець. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982). Працював лікарем-інтерном 7-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом 10-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом, старшим терапевтом та завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.

Від 1989 р. член Української гельсінкської спілки, редактор газети «Прапор антикомунізму», член редколегії газети «Вільне слово», у 1990 р. редактор газети «Визволення», в 1991–1993 рр. редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. – редактор газети «Незборима нація».

У 1990–1991 рр. – член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. – заступник голови Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», а з 1993 року – незмінний голова об’єднання. Член Національної спілки журналістів України з 1995 року. Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від січня 1997 р.). З 1998 року член Національної спілки письменників України.

Автор книг:

1. «Гасла і дійсність» (1990);
2. «Чи можливе українсько-російське замирення?» (1991);
3. «З ким і проти кого» (1993);
4. «Про ворогів, союзників і попутників» (1993);
5. «Підстави націократії» (1994);
6. «Філософія українства» (1995);
7. «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» (1998);
8. «Отаман святих і страшних» (2000);
9. «Повернення отаманів Гайдамацького краю» (2001);
10. «Трагедія отамана Волинця» (2002, у співавторстві з Костянтином Завальнюком);
11. «Ренесанс напередодні трагедії» (2003);
12. «Нариси з історії Кубані» (2004);
13. «І нарекли його отаманом Орлом» (2005);
14. «Багряні жнива Української революції» (2005 і 2006);
15. «За волю і честь» (2005);
16. «Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу» (2006);
17. «Тернистий шлях кубанця Проходи» (2007; два видання);
18. «Операція "Заповіт". Чекістська справа №206» (2007);
19. «Отаман Зелений» (2008);
20. «Отаман Орлик» (2010).

Упорядник, редактор та автор передмов (післямов) книг:

1. «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського (1995);
2. «Українські герої» Анатолія Бедрія (1995);
3. «Героїзм і трагедія Холодного Яру» (1996);
4. «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» (1997);
5. «Записки повстанця» Марка Шляхового (1999);
6. «Медвин в огні історії» (2000);
7. «Українська афористика» (2001);
8. «Рейд у вічність» (2001);
9. «Самостійна Україна» Миколи Міхновського (2002, 2003);
10. «Над блакитним Чорним морем» Леоніда Полтави (2002);
11. «Кубанська Україна» (2002) Рената Польового;
12. «Моя боротьба (спогади)» (2003) Рената Польового;
13. «Кобзарі в моєму житті» (2003) Рената Польового;
14. «Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу» (спільно з Віктором Рогом; 2005);
15. «Душею з вами» Лідії Чучупак-Завалішиної (2005);
16. «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського (2006);
17. «З воєнного нотатника» Якова Гальчевського (2006);
18. «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського (2007; п'яте видання);
19. «50 пісень Віктора Лісовола» (2007);
20. «Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917–1920-х років» (2008);
21. «Гуцули у Визвольній боротьбі. Спогади січового стрільця Михайла Горбового» (спільно з Петром Арсеничем, Юрком Юзичем; 2009).

Автор понад 850 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори. Автор циклу радіопередач «Отамани Гайдамацького краю» (2000–2001). Автор сценарію документального фільму «Незгасимий огонь Холодного Яру». Автор циклів радіопередач «Кубанська Україна» (2002–2004), «Історія, яка не завершується» (2004–2005), «За Україну, за її волю» (2005).

Має сина Євгена (28.01.1981) та дочку Олесю (10.07.1986).