| Опис: |
Народна творчість та етнологія: №4 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2021.
У статті здійснено реконструкцію ієрархії цінностей у світогляді людей, які мають досвід переселення. Основним матеріалом студії є інтерв’ю авторки, записані в 2012–2014, 2019 роках у Полтавській, Кіровоградській, Черкаській, Хмельницькій, Київській областях. Проаналізовані тексти дають підстави вибудувати таку ієрархію цінностей: земля, оселя, громада, кладовище.
Ситуація примусового переселення завдавала нищівного удару непорушності, стійкості світу, яка є основною цінністю у традиційному суспільстві. Водночас ця ситуація з погляду часової дистанції дає змогу простежити, що для людей становило більшу чи меншу цінність, що і як вони намагалися зберегти в екстремальних умовах переселення, як сьогодні презентують цей досвід. В аналізованих спогадах можна виділити мовні одиниці на різних рівнях (морфемному, лексичному, синтаксичному, текстовому, жанровому), які мають аксіологічну семантику, так звані “аксіологічні маркери”.
На лексичному рівні діє закономірність: чим густіша номінативна сітка покриття тої чи тої території, тим більш освоєним, рідним, своїм є цей локус. У досліджуваних текстах упадає в око різна щільність просторової номінації цих двох контекстуально опозиційних локусів. Зокрема, промовистою ознакою є наявність численних мікротопонімів у розповідях про втрачену територію і майже цілковита відсутність таких номінацій в описі нового місця поселення.
Значна увага оповідачів зосереджена на процесі руйнування своєї хати. Про високу цінність цього просторового об’єкта, крім іншого, свідчить номінація руйнування: “розбий”, “розрівняй”, “розвали”, “зрівняй із долівкою”. Лексичні і морфемні повтори посилюють вплив на слухача, передають семантику втрати.
Типовим місцем спогадів є позитивна оцінка громади переселеного села і до переселення, і в процесі адаптації, і будівництва на новому місці. Крім позитивної характеристики, про високе поціновування переселенської громадиіз затопленого села свідчить прагнення зберегти назву свого села на місці поселення, про що згадують у спогадах. Про цінність громади свідчать також автономінації людей, наявні у спогадах: “переселенці”, “біженці”, “бакотські люди”,
“підсіняни”.
У народному світогляді затоплення могил було особливо небезпечним, оскільки провокувало прокляття померлих предків. Перенесення кладовищ селяни сприймали дуже болісно. Це було неприродно, суперечило базовим світоглядним уявленням про світобудову, тривожило й лякало людей через можливий гнів їхніх покійників.
Крім зазначених втрачених цінностей, оповідачі також згадують про втрату чистої дніпровської води, про втрачене здоров’я, час, оскільки на новому місці впорядкування свого господарства постійно потребувало багато часу й зусиль. |
