|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
01.12.2024 |
|
| Твір змінено: |
01.12.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(6.6 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Котович В. В. Ойконімний простір України: ономастичний та
лінгвокультурологічний аспекти. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
зі спеціальності 10. 02. 01 „Українська мова”. – Дрогобицький державний
педагогічний університет імені Івана Франка; Волинський національний
університет імені Лесі Українки, Луцьк, 2020.
У дисертації проаналізовано ойконімний простір України в двох аспектах –
ономастичному та лінгвокультурологічному.
Актуальність такого вивчення продиктована необхідністю розглянути
ономастичні явища з погляду лінгвокультурології, дослідити їх у системно-
структурній та антропоцентричній парадигмах.
Обґрунтовано, що лінгвістична у своїй сутності ономастика як наука
містить історичний, географічний, етнографічний, соціологічний,
культурознавчий компоненти, послуговується їхніми векторами аналізу,
при цьому постійно виробляючи та вдосконалюючи власні.
Уперше в українському мовознавстві введено в науковий обіг терміни
ойкокультуронім / астіокультуронім для позначення ономастичної одиниці як
лінгвальної та культурологічної цінності; уточнено значення термінів
апелятивний та онімний коди астіонімів; антропонімний індивідуальний,
антропонімний груповий, меморіальний, гідронімний, мікротопонімний,
оронімний, хоронімний, ергонімний; ландшафтно-артефактний, локально-
етнічний, службовий, символіко-світоглядний коди; виділено мікрокоди
в системі астіонімікону; змодельовано лінгвокультурологічні портрети всіх
назв сучасних українських міст із виокремленням у їхній структурі ядерних та
інтерпретаційних зон, зон ближньої та дальньої периферії; проаналізовано
контроверсійні тлумачення генези низки астіонімів; досліджено ойконімний
матеріал у контексті провідних світоглядних категорій простору й часу; 3
розглянуто його духовний та образно-символічний потенціал; утверджено
доцільність аналізу ойконімікону України як репрезентанта специфіки
національного світобачення.
Окреслено роль ономастичного матеріалу в структурі
лінгвокультурологічних досліджень; опрацьовано на основі назв поселень
питання взаємозв’язку, взаємовіддзеркалення та взаємопроникнення мови й
національної культури; обґрунтовано теоретико-методологічні засади вивчення
ойконімного простору України як ономастичного коду; розроблено структуру
побудови статей лінгвокультурологічного словника ойконімів; запропоновано
схеми лінгвокультурного прочитання ойконімних одиниць; простежено
специфіку відтворення тяглості матеріальної та духовної культури народу
засобами ойконімного матеріалу.
Ілюстративним матеріалом дослідження послугували назви всіх міст
сучасної України та багатьох її сіл.
Доведено, що астіокультуроніми кодують два великі інформаційні пласти
– онімний та апелятивний. Моделювання лінгвокультурологічних портретів
астіонімів онімного коду дало змогу розглянути генезу, особливості
функціонування, культурно-історичну та національну зумовленість кожної
з назв, мотивованої онімом. З’ясовано, що антропонімний індивідуальний код
містить чотири мікрокоди, засвідчені астіокультуронімами, мотивованими
давньослов’янськими іменами-композитами; відкомпозитними антропонімами
та „несправжніми композитами”; відапелятивними антропонімами;
християнськими канонічними та запозиченими іменами.
Установлено, що астіокультуроніми, мотивовані давньослов’янськими
іменами-композитами, демонструють культуроємний фрагмент
антропонімікону Київської Русі: кожна назва містить у собі не лише
лінгвістичну, а й культурологічну інформацію. Простежено кореляцію
між архаїчною ойконімотвірною посесивною моделлю на -*jь та найдавнішою
слов’янською антропонімною категорією – іменами-композитами. 4
З’ясовано, що астіокультуроніми, мотивовані відкомпозитними
антропонімами та „несправжніми композитами” теж експлікують
лінгвокультурну інформацію їхніх базем, позаяк у назвах міст збережено імена,
переважно втрачені сьогоднішньою антропонімною системою. Нового вияву
набуває лінгвокультурологічне потрактуваня багатьох символів, породжених
назвами таких міст: символічний образ постає як результат інтерпретації
антропонімів-етимонів. Таке подвійне декодування наймень заселених об’єктів
увиразнює образно-метафоричну будову символів.
Наголошено на світоглядній цінності астіокультуронімів, мотивованих
відапелятивними антропонімами. Прочитання цих астіонімів як
лінгвокультурних текстів демонструє людиноцентричний характер їхнього
первісного поіменування, дає можливість, з одного боку, відмежувати
досліджувані назви поселень від астіонімів-експлікаторів апелятивного коду, а
з іншого, – об’єднати базові імена в декілька лексико-тематичних груп.
В основах низки ойконімів збережено християнські особові власні назви.
Установлено, що за церковними канонами святих з такими іменами вважали
небесними заступниками осіб – засновників, власників, перших мешканців
поселень, а згодом покровителями населених пунктів, назви яких мотивовані
цими іменами.
Закцентовано, що національна ідентичність, яка мала б яскраво виявляти
себе в меморіальних астіокультуронімах, сьогодні, на жаль, не сповна
відповідає патріотичним запитам українського суспільства. На часі –
продовження процесу деідеологізації назв окремих поселень.
Антропонімний груповий код, широко залучений до творення комонімів,
у просторі назв міст засвідчений незначною кількістю одиниць. Ще не
віднайдені історичні джерела могли б уточнити відомості щодо побутування
набагато більшої частки таких астіонімів, сьогодні модифікованих чи
замінених. 5
Аналіз астіокультуронімів як репрезентантів гідронімного коду
демонструє кореляцію між прозорістю / затемненістю гідронімів-етимонів і
назв поселень. Назви рік частіше, ніж інші оніми, зберігають у собі не тільки
питому, але й іншомовну лексику, демонструючи сліди тих народів, які раніше
жили на території сучасної України. Однак з’ясовано, що творення базового
гідроніма від запозиченої лексеми не є свідченям „неукраїнськості” назви міста:
часто-густо астіонім дублює гідронім, який за роки, а то й віки побутування
стає українським не за походженням, а за духом.
Ороніми теж формувалися впродовж тривалого періоду, тож вони
зберігають у собі сліди контактів місцевого населення з іншими етносами.
Однак якщо гідроніми стали етимонами багатьох назв поселень, то назви гір
перебувають здебільшого на периферії процесу трансонімізації.
Наголошено, що назвами-репрезентантами мікротопонімного коду є
частина тих астіонімів, які розглянуто серед експлікаторів апелятивного коду.
Проте незасвідченість того чи того мікротопоніма в історичних джерелах чи
лексикографічних працях унеможливлює дослідження низки
астіокультуронімів як відмікротопонімних утворень. Проаналізовані ж нерідко
демонструють лексику, втрачену сучасною українською літературною мовою, а
почасти навіть не збережену в діалектах, тож ойконіми стають чи не єдиним
джерелом фіксації мовних реліктів.
Обґрунтовано, що хоронімний код репрезентований астіонімами,
мотивованими назвами адміністративно-територіальних одиниць. Попри
очевидну штучність таких найменувань, беззаперечною є їхня культуроємність:
вони засвідчують національний характер оніма, його історичну та географічну
зумовленість, етнічну та топографічну вмотивованість; назва міста іноді стає
„візитівкою” всього регіону або й країни.
Специфіка промислового розвитку тих чи тих регіонів нашої держави
спричинила формування ергонімного коду астіоніма, який засвідчує новітню
добу в українському назовництві. 6
Астіокультуроніми апелятивного коду зберігають у своїх основах лексеми,
які визначають смисловий зміст назви, оприявнюють багату історичну,
географічну, світоглядну інформацію, будучи одиницями, реконструкція яких
уможливлена побутуванням тої чи тої назви. Простежено, що базові апелятиви
вказують на особливості довкілля, демонструють заснування давніх поселень
у важкодоступних місцях (очевидно, з метою захисту від ворога) або, навпаки,
на просторих, необжитих теренах. Такі етимони містять давній пласт лексики,
рідко коли вживаний (а то й не вживаний) сьогодні.
Доведено, що орієнтація на назву артефакту – вищий тип культури
присвоєння поселенню назви, мотивованої апелятивом. Вирізняльною ознакою
для населеного пункту ставав створений людиною об’єкт. Такі апелятиви,
успадковані з глибокої давнини, зазвичай слугували баземами тільки
для ойконімів і не були характерні при творенні інших видів онімів. Низка
географічних термінів ілюструє традицію використання в ролі етимона назви
найбільш примітного на території об’єкта. Номінатори закодовували
в ойконімах колоративну, локативну, імперативну, темпоральну
характеристику поселення. Зашифровані в назвах населених пунктів апелятиви
іншомовного походження – це здебільшого сліди дослов’янської колонізації
краю, прочитання яких репрезентує контакти українців з іншими етносами, є
прямим свідченням здатності мови творчо використовувати елементи інших
топонімотвірних систем для свого розвитку.
Установлено, що астіокультуроніми, мотивовані локально-етнічними
назвами, характеризують передусім мешканців за ознакою освоєного й
заселеного простору, вказівкою на малу батьківщину мігрантів, на етнічні
ознаки, заняття, професію тощо. Обґрунтовано, що така номінація є
результатом людського досвіду, часто залежить від характеру виробництва та
свідчить про рівень культурного розвитку суспільства.
З’ясовано, що астіокультуроніми-репрезентанти символіко-світоглядного
коду – це переважно назви, які зберігають у собі прагнення номінаторів 7
позитивно окреслити заснований та заселений людиною об’єкт. Попри всю
їхню штучність і суб’єктивний характер, імена цих міст яскраво засвідчують
культуру назовництва своєї епохи.
Проаналізовано відомі контроверсійні тлумачення генези низки астіонімів,
виявлено наукову обґрунтованість багатьох із них; потрактовано окремі
народноетимологічні версії походження астіокультуронімів як специфічні
різновиди топонімічної прози; розглянуто конотоніми – власні назви поселень,
які в процесі побутування набули додаткового асоціативного змісту;
виокремлено та схарактеризовано дескрипції – описові конструкції, вживані
замість офіційної назви; узагальнено дотичну до назви поселення
енциклопедичну інформацію, простежено її вплив на історико-культурологічну
характеристику астіокультуроніма.
Ойконімнія України як специфічний мовно-культурний ономастичний код
є не тільки важливим компонентом лексичної системи мови, але й
феноменальним засобом маркування простору. Просторові ознаки найчастіше
оприявлені в назвах тих поселень, які з’явилися на географічній карті України
від середини минулого століття. Однак низку ойконімів утворено
від апелятивів, активних ще в праслов’янському та давньоукраїнському
періодах, а це вказує на тяглість традиції щодо відтворення простору в назвах
заселених людиною об’єктів.
Наголошено, що час як мовнокультурна категорія в назвах поселень
виразно виявляє себе на рівні ойконімотворчих формантів. Кожна суспільна
епоха пропонувала свої моделі іменування заселених об’єктів. Синхронно-
діахронний аналіз допомагає виявити першоджерела, на основі яких постали
словоформа чи формант; останній може переконливо вказати на час заснування
поселення. Це не єдиний, але вагомий лінгвальний засіб, що, доповнений
екстралінгвальною інформацією, може свідчити про період народження
населеного пункту та його назви. 8
Обґрунтовано та оприявлено, що в ойконімах експліцитно та імпліцитно
збережена духовна компонента українського етносу. Назви міст і сіл, що
містять у своїх основах указівку на релігію та вірування, попри тотальну
атеїстичну антитопонімну кампанію радянської доби, золотими вкрапленнями
збережено по всій території України.
Установлено, що сучасний український ойконімний простір багатий
назвами поселень, у яких відтворена образна мовна картина світу та намагання
номінатора трансформувати слово-знак, закріплене за населеним пунктом,
у слово-образ. Феноменальність таких ойконімів засвідчує їхня здатність бути
згорнутими текстами, кодувати в собі образ як особливий спосіб бачення й
пізнання світу. Такі назви формувалися історично, переосмислювалися
в народній уяві внаслідок затемнення первісної семантики та змінювалися
на основі нових асоціацій, а то й штучно „припасовувалися” новітнім
поселенням. Ці асоціації нерідко слугували підґрунтям народження символів.
Слова-символи живуть упродовж усього періоду побутування поселення, тісно
пов’язані з геральдикою, позначені ними об’єкти знаходять своє місце
на гербах міст та сіл України попри очевидну умовність інтерпретації генези
ойконіма відповідною лексемою.
Презентація ойконімікону як лінгвокультурного феномену сприятиме
виявленню специфіки мовно-національної картини світу українців, окресленню
векторів її розбудови. Створені лінгвокультурологічні портрети
астіокультуронімів слугуватимуть суттєвим доповненням до навчальних курсів
з лексикології, історії української мови, спецкурсів з ономастики,
лінгвокультурології. Опрацьований матеріал стане корисним
для лексикографічної практики, передусім за укладання ономастичних,
лінгвокультурологічних та етнолінгвістичних словників ойконімів.
Ключові слова: ономастика, лінгвокультурологія, ойконімний простір,
лінгвокультурний феномен, ойкокультуронім, астіокультуронім, онімний
(антропонімний індивідуальний, антропонімний груповий, меморіальний, 9
гідронімний, мікротопонімний, оронімний, хоронімний, ергонімний) код,
апелятивний (ландшафтно-артефактний, локально-етнічний, службовий,
символіко-світоглядний) код, мікрокод. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………….……………30
ВСТУП……………………………………………………………….……………..33
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ОНОМАСТИКО-
КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОЙКОНІМНОГО
ПРОСТОРУ УКРАЇНИ………………………………………………………….48
1. 1. Історико-географічні дослідження назв поселень України як підґрунтя
лінгвокультурологічного їх розгляду……………………………………………..48
1. 2. Український ойконімний простір в ономастичному потрактуванні………60
1. 3. Лінгвокультурологія та ономастика: вектори взаємодії…………..………72
1. 3. 1. Лінгвокультурологічна ономастика vs лінгвокультурологічний
аспект в ономастиці………………………………………..…………………80
1. 3. 2. Семантичність / асемантичність ойконімів……………….………..86
1. 4. Методологічні засади лінгвокультурологічного опрацювання
ойконімів……………………………………………………………………………92
1. 5. Базові поняття та терміни дослідження…….…...…………………………..99
Висновки до розділу 1….…………………………………………………………107
РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ ОНІМНОГО КОДУ АСТІОНІМА………………110
2. 1. Антропонімний індивідуальний код (АІК)……….………………………..112
2. 1. 1. Астіокультуроніми, мотивовані давньослов’янськими іменами-
композитами (мікрокод ДСІК)……………………………………………...114
2. 1. 2. Астіокультуроніми, мотивовані відкомпозитними антропонімами та
„несправжніми композитами” (мікрокод ВКА/НК)………….……………129
2. 1. 3. Астіокультуроніми, мотивовані відапелятивними антропонімами
(мікрокод ВАА)……………………...……………………………………………152 28
2. 1. 4. Астіокультуроніми, мотивовані християнськими іменами
(мікрокод ХІ)………………………………………………………………………202
2. 2. Антропонімний груповий код (АГК)………………………………………222
2. 3. Меморіальний код (МК)…………………………………………………….228
2. 3. 1. Астіокультуроніми, мотивовані меморіальними антропонімами
(мікрокод МА)…………………………………………….………………………229
2. 3. 2. Атіокультуроніми, мотивовані меморіальними ойконімами,
агіонімами, геортонімами (мікрокод МО/Аг/Гр)………………………………238
2. 4. Гідронімний код (ГК)……………………………………………………….245
2. 5. Мікротопонімний код (МтК)……………………………………………….281
2. 6. Оронімний код (ОК)………………………………………………………..295
2. 7. Хоронімний код (ХК)……………………………………………………….298
2. 8. Ергонімний код (ЕК)………………………………………………………..300
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….305
РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЯ АПЕЛЯТИВНОГО КОДУ АСТІОНІМА………309
3. 1. Ландшафтно-артефактний код (ЛнАрК)…………………..………………310
3. 1. 1. Астіокультуроніми, мотивовані апелятивами на позначення назв
ландшафтів (мікрокод АпЛн)………………………………….…………………311
3. 1. 2. Астіокультуроніми, мотивовані апелятивами на позначення назв
артефактів (мікрокод АпАр)………………………………………..……………337
3. 2. Локально-етнічний код (ЛЕтК)…………………………….………………350
3. 2. 1. Астіокультуроніми, мотивовані локальними назвами
(мікрокод ЛН) ……...…………………………….………………….………352
3. 2. 2. Астіокультуроніми, мотивовані етнічними назвами
(мікрокод ЕтН)……………..………………………….……………………..357
3. 3. Службовий код (СК)…………………………………………………………360
3. 4. Символіко-світоглядний код (СмСвК)………….…………….……………362
Висновки до розділу 3……………………………………….……………………374 29
РОЗДІЛ 4. ОЙКОНІМНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТ
ЗАСАДНИЧИХ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ…………357
4. 1. Простір в ойконімах…………………………………………………………378
4. 2. Час в ойконімах………………………………….…………………………..394
4. 2. 1. Топонімотворчий формант як показник темпоральності
ойконіма………………………………………………….………………..……….395
4. 2. 2. Темпоральний аспект бінарних ойконімів…………………………403
4. 3. Духовність у дзеркалі ойконімної номінації………………………………414
4. 4. Категорія образності в українському ойконіміконі……..………………...426
4. 5. Ойкокультуроніми як джерело постання символів………………….…….437
Висновки до розділу 4…………………………………………………………….449
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………452
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...462
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..531
ДОДАТКИ……………………………………………………….…….………….542
ДОДАТОК А……………………………………………………………………...542
ДОДАТОК Б……………………………………………………...………………552
ДОДАТОК В………………………………………………………………...……557
|
|
|
