|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
22.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(7.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Корзун О.В. Науково-організаційні засади ведення сільськогосподарської
дослідної справи України (1939–1945). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». – Національна наукова
сільськогосподарська бібліотека НААН, Київ, 2020.
Реалії існування демократичної України, яка перебуває в постійних
перманентних кризах, реформуванні аграрної галузі та наукової сфери, зазнала
анексії та окупації певної частини територій, актуалізують дослідження проблем
збереження та відновлення науково-дослідного процесу для потреб українського
суспільства. Надзвичайно важливим в цьому розрізі постає історичний досвід
вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи 1939–1945 рр. В
екстремальних умовах військового протистояння, зміни системи влади, ідеології
та політичного устрою, спустошення, значних переміщень матеріальних фондів
та населення, непоправних людських втрат перед аграрним науковим
співтовариством постали завдання щодо оптимального вирішення нових
викликів за наявності мінімальних ресурсів, що уможливило подолання
руйнівних наслідків Другої світової війни. Цей період яскраво ілюструє як
посилюється стратегічне значення наукового забезпечення галузі під час
військового конфлікту, де кожна з воюючих сторін намагалась максимально
використати наукових потенціал України для задоволення власних потреб у
налагодженні продовольчої безпеки. Історія сільськогосподарської дослідної
справи України у вказаних хронологічних межах демонструє як соціальний запит
працює в умовах невизначеності, а вивчення заявленої теми дозволить розробити
концепцію розвитку галузі на сучасному етапі з урахуванням військової загрози.
На основі аналізу наукових праць з історії науково-організаційних засад
аграрного експериментаторства України у 1939–1945 рр., з’ясовано, що
зазначена тема недостатньо досліджена і знайшла лише епізодичне та
3
фрагментарне відображення в історіографії. В зв’язку з чим, відтворення поступу
вітчизняного галузевого дослідництва у зазначений період базується на
використанні джерельного масиву, що складається з опублікованих і
неопублікованих документів та матеріалів центральних та обласних державних
архівів України, Федерального архіву Німеччини в Берліні.
Аналіз залученого матеріалу дав можливість визначити і розкрити
особливості ведення сільськогосподарської дослідної справи України на тлі
суспільно-політичних, військових та соціально-економічних процесів
1939–1945 рр. Важливим завданням дослідницького пошуку став аналіз розвитку
організаційної структури аграрного дослідництва УРСР у 1939–1941 рр., яка
головним чином залежала від соціально-економічних і політичних змін у
суспільстві, державної політики в галузі сільського господарства. Проблеми
вітчизняного наукового забезпечення сільськогосподарських питань
розглядалися в основному в межах НКЗ УРСР, а також ВАСГНІЛ та АН УРСР,
галузевих міністерств союзного значення (НКЗ СРСР, НКХП СРСР). Недоліки
існування такої організації галузевого експериментаторства та їх усвідомлення
стимулювали владу в умовах військової загрози до реорганізації галузі та
повернення академічної моделі організації сільськогосподарської дослідної
справи у вигляді Української філії ВАСГНІЛ, яке, однак, було перервано війною.
Встановлено, що в СРСР не було розроблено єдиного плану евакуації
установ аграрного дослідництва, що пояснює стихійність, неорганізованість,
неоднорідність, вибірковість кампанії по перебазуванню наукового потенціалу
сільського господарства УРСР. Швидке просування німецької армії територією
СРСР завадило організувати цей процес на західноукраїнських та правобережних
, значною мірою південних областях республіки. Більш організовано відбувалась
евакуація інституцій сільськогосподарської дослідної справи з м. Києва та
Лівобережжя. В умовах воєнного часу, коли передислокація носила стихійний
характер, певна частина досліджуваних інституцій була розпорошена по різним
установам, що завадило їм розгорнути науково-дослідний процес належним
чином. За таких умов, географія розміщення сільськогосподарських науково-
4
дослідних інституцій УРСР окреслювалась регіонами Поволжя, Уралу, Сибіру та
Середньої Азії, що відповідало завданням уряду СРСР по залученню наукового
потенціалу установ сільськогосподарської дослідної справи республіки до
інтенсифікації галузі тилових регіонів країни. У системі АН УРСР для
комплексного вирішення поставлених завдань для потреб сільського
господарства зусилля науковців було консолідовано в межах діяльності
інститутів ботаніки та зообіології, міжінститутських комісій: з розширення
харчових ресурсів, по відбудові зруйнованих ворогом міст і підприємств України
та по мобілізації ресурсів Башкирської АРСР. Визначено, що переміщення
матеріальних та наукових ресурсів галузі в тилові райони країни частково
завадило освоєнню сільськогосподарської галузі завойовниками, тим самим
позбавивши ворога можливості покращити своє економічне становище.
Визначено і охарактеризовано особливості ведення сільськогосподарської
дослідної справи на українських землях, окупованих німецькими та румунськими
військами. Доведено, що політика нацистів щодо освоєння
сільськогосподарського потенціалу українських земель знаходилась в площині
ідеології та була побудована на концепціях автаркії та розширення «життєвого
простору». В межах діяльності наукових організацій Німеччини (Товариство
кайзера Вільгельма, Німецький дослідницький фонд), державних органів (Райхс
міністерства: продовольства та сільського господарства; освіти та науки;
управління регіонального планування; Дослідна рада Райху) масштабно (до 80%)
фінансувались цільові сільськогосподарські дослідження, які сприяли
розробленню заходів щодо експлуатації східноєвропейських, зокрема
українських, територій (ґрунтово-кліматичні особливості, виведення
адаптованих до цих умов рослин та тварин, трудові відносини у сільському
господарстві). Головна увага приділялась аналізу результатів радянської
сільськогосподарської дослідної справи, де акцентувалось на перспективних
результатах досліджень інституцій, розташованих на українських землях, як
ключовому аграрному регіоні.
5
Викладено результати аналізу вжитих окупаційною владою заходів щодо
використання залишених радянською владою на українських територіях
сільськогосподарських наукових ресурсів. Зважаючи на особливу значимість
наукових об’єктів галузевого призначення для продовольчої безпеки Німеччини,
ці установи були в полі постійної уваги структур Райхсміністерства окупованих
східних територій (РОСТ) та його Центральної служби з дослідження Сходу,
Оперативного штабу Розенберґа та інших, які проводили обстеження галузевих
науково-дослідних інституцій, вилучення цінного наукового майна,
координували наукові відрядження німецьких вчених та спеціалістів на
окупованих територіях, розробляли проекти по реорганізації аграрного
наукового потенціалу для потреб Німеччини.
Встановлено, що адміністративно-територіальний поділ українських
земель під час окупації та розмежування зон впливу між завойовниками
зумовили характер організаційної структури ведення вітчизняної
сільськогосподарської дослідної справи цього періоду. На території
Райхскомісаріату Україна тривала перманентна реорганізація галузевого
експериментаторства, що завершилась об’єднанням частини академічних
інституцій Української академії наук та сільськогосподарських науково-
дослідних установ під егідою Крайового дослідницького центру України при
райхскомісарі України (Київ, О. Зомер) в межах Спеціальної групи
сільськогосподарських досліджень з філією у Херсоні. В зоні військової
адміністрації координація аграрного дослідництва входила до компетенції
Комітету науково-дослідних установ, згодом Ради наук, як відділу при
Харківській міській управі. Сільськогосподарська дослідна справа на території
Дистрикту «Галичина» Генеральної губернії була інтегрована у загально-
польський контекст в межах Інституту нiмецької дiяльностi на Сходi (Краків) та
його філії у Львові. У «Трансністрії», що належала до румунської зони впливу,
чіткої системи координації науково-дослідної роботи для потреб сільського
господарства вироблено не було, підпорядкування аграрних науково-дослідних
інституцій здійснювалось різними владними органами.
6
Як засвідчив аналіз, на період формування організаційної структури
сільськогосподарської дослідної справи на території Райхскомісаріату Україна,
створювались координаційні органи управління сільськогосподарськими
дослідженнями (Центр сільськогосподарських досліджень (або інша назва –
Центр досліджень сільського та лісового господарства для Північно-західної
України) (Київ, О. Зоммер) та Науково-дослідний центр Півдня України (Херсон,
Е. фон Богуславський).
Обґрунтовано, що до основних завдань цих органів належали: координація
діяльності німецьких вчених-аграріїв на території РКУ; організація науково-
дослідної та господарської роботи установ аграрного дослідництва на цій
території; розробка міжгалузевих програм розвитку сільського господарства
захоплених територій; популяризація досягнень підвладних науково-дослідних
установ для німецькомовної наукової спільноти шляхом функціонування
спеціалізованого музею, видавництва з метою ефективного використання
здобутків цих інституцій для потреб економіки Третього Райху; контроль за
вивезенням наукової документації під час відступу німецьких та румунських
військ з українських земель та залучення вітчизняних вчених-аграріїв до ведення
аграрного дослідництва на підконтрольних Німеччині територіях у 1944–1945 рр.
З цією метою при кожній інституції сільськогосподарської дослідної справи
запроваджувалась посада німецького комісара (куратора), до компетенції якого
входило розв’язання питань її структурної побудови, кадрового, матеріально-
технічного забезпечення; сприяння налагодженню побутового життя науковців
та співробітників; узгодження тематики та методики науково-дослідної роботи. З
метою інтенсифікації роботи вітчизняних вчених широко використовувались
різні способи заохочення (продуктові та промислові товари, виділення земельних
ділянок та забезпечення насінням з фонду галузевих дослідних інституцій,
харчування у відомчих їдальнях, медичне забезпечення), що дозволяло суттєво
покращити матеріально-побутові умови у складних реаліях окупаційного життя.
В результаті координаційної діяльності, базуючись на довоєнних
напрацюваннях українських вчених, при залученні німецьких науковців було
7
розроблено кілька міжгалузевих програм для розвитку сільського господарства
українських земель: проект зрошення Південної України та Північного Криму
водами Інгульця та Дніпра, який мав охоплювати 2,9 млн. га.; реорганізації
помологічної науково-дослідної роботи в рамках загального розвитку
садівництва України.
З’ясовано, що вітчизняне наукове аграрне співтовариство, використовуючи
різні стратегії виживання в умовах окупаційної політики, змогло
самоорганізуватись для збереження, відновлення та налагодження
дослідницького процесу. Маючи обмежені наукові (кадрові) ресурси для
освоєння захоплених земель, німецька окупаційна влада скористалась
врятованим науковим потенціалом для потреб німецької та румунської
економіки: було продовжено розробку наукових тем, окреслених у попередні
роки радянськими вченими, з урахуванням практичних завдань німецької
окупаційної влади (апробація німецьких сортів сільськогосподарських рослин,
німецьких препаратів та методик боротьби зі шкідниками та захворюваннями),
що певною мірою сприяло налагодженню продовольчої безпеки ворога.
До основних завдань дослідження належить реконструкція відбудовчого
процесу в сільськогосподарській дослідній справі УРСР після повернення
радянської влади на українські землі. З’ясовано, що головним напрямком
діяльності вітчизняних сільськогосподарських науково-дослідних установ в цей
період було: їх реевакуація, відновлення власних матеріально-технічних та
наукових потужностей, розробка ефективних методів відродження галузі.
Основними перешкодами на шляху відновлення їх повноцінного функціонування
окреслена відсутність у достатній кількості наукових кадрів, потрібного
лабораторного устаткування та матеріалів, тяглової сили, сільськогосподарської
техніки, племінного та селекційного фонду. Зазначено, що до кінця війни
поновили діяльність 61% інституцій аграрного дослідництва. У зв’язку із
виробничими потребами галузі постала необхідність у розширенні мережі
науково-дослідних установ, що реалізувалось у створенні Української НД
ветеринарної станції, Львівської науково-дослідної станції рільництва та
8
дослідних полів у Дрогобицькій і Станіславській областях УРСР.
Встановлено, що основний характер руйнувань, заподіяний
сільськогосподарській дослідній справі в ході подій Другої світової війни,
полягав у масштабній втраті науково-виробничих приміщень, лабораторного
обладнання, машинно-тракторного парку, продуктивного тваринництва,
насіннєвих колекцій, наукового архіву та літератури. Налагодження
повноцінного науково-дослідного процесу ускладнювалось скороченням на
половину бюджету фінансування, дефіцитом товарів та послуг (будівельні
матеріали, лабораторне обладнання, тяглова сила тощо). В зв’язку із
стратегічним значенням аграрного дослідництва у відбудові сільського
господарства республіки відновленню матеріально-технічної бази
сільськогосподарських науково-дослідних установ низкою розпоряджень РНК
УРСР було надано першочерговий характер.
Для інтенсифікації управління відбудовчих процесів в аграрному
дослідництві відбувається реорганізація управління галуззю: посилюється роль
Сектору науково-дослідних установ, відновлюється Наукова Рада при НКЗ УРСР
, упорядковуються експериментальні бази інститутів, за якими закріплюються
певні ґрунтово-кліматичні зони УРСР, фінансування НДУ аграрного
спрямування з республіканського бюджету. Відновлено інституційну
репрезентацію аграрного дослідництва в системі АН УРСР – створюється Відділ
сільськогосподарських наук АН УРСР (М.М. Гришко) у складі 4 науково-
дослідних інститутів та 2 лабораторій. Суттєве зменшення наукових кадрів
аграрного дослідництва (62%) спонукало владу до відновлення аспірантури та
збільшення на 32% державного замовлення, демобілізації авторитетних вчених з
фронту. Поновлено видавничу діяльність науково-дослідних інституцій, випуск
науково-виробничих масових видань. Значна частина вітчизняних вчених-
аграріїв відзначена численними преміями, орденами, медалями; розроблено
низку заходів для покращення матеріально-побутового життя науковців.
Узагальнено результати науково-дослідної роботи провідних науково-
дослідних установ, які представляли вітчизняну сільськогосподарську дослідну
9
справу у 1939–1945 рр. Визначено, що основними досягненнями цих інституцій
напередодні військових дій на території УРСР були успіхи в агроґрунтознавчих
дослідженнях, розробці ефективної системи удобрення зернових і технічних
культур, системи боротьби з шкідниками та хворобами сільськогосподарських
рослин; відгодівлі сільськогосподарських тварин і птиці, розпочато
експериментальні роботи з біотехнології відтворення сільськогосподарських
тварин; удосконалення землеоброблювальних знарядь та збиральних машин.
Вченими за період евакуації досягнуто значних результатів в освоєнні нових для
тилових районів СРСР сільськогосподарських культур, розроблено покращені
методи удобрення та підживлення зернових культур, цукрового буряку, гречки,
кок-сагизу, виконано агробіологічне та агровиробниче обґрунтування
районування врожайності сільськогосподарських культур в умовах Поволжя,
Нечорноземної смуги Радянського Союзу, Башкирії, Уралу, Середньої Азії;
організації боротьби зі шкідниками й різними захворюваннями
сільськогосподарських культур; покращено методи профілактики та протидії
епізоотії. Науково-дослідні установи аграрного спрямування відзначились
значними досягненнями щодо відбудови галузі: покращення методики швидкого
відновлення племінного поголів’я; розробка оптимальних раціонів відгодівлі в
умовах дефіциту кормів; боротьба з епізоотіями та різними хворобами
сільськогосподарських тварин і рослин, які активізувались внаслідок
масштабних переміщень людських та тваринних контингентів; вироблення
рекомендацій з відновлення порушених сівозмін, використання альтернативних
видів добрив; конструювання та випробування знарядь для внесення
мінеральних добрив, вивчення та апробація трофейної техніки.
Ключові слова: історія науки й техніки, історія аграрної науки,
організація сільськогосподарської дослідної справи, науково-організаційні
засади, інститутизація, академізація, Друга світова війна, УРСР, евакуація,
окупація, втрати, розвиток, відбудова. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ……………………………………… 27
ВСТУП ……………………………………………………………………….. 30
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ …………………………. 39
1.1. Стан наукового опрацювання проблеми …………………………….. 39
1.2. Характеристика джерельної бази дослідження ………………………
.
59
1.3. Методологічні засади дослідження …………………………………... 74
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК АГРАРНОГО ДОСЛІДНИЦТВА В УРСР
НАПЕРЕДОДНІ НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ
……………………
102
2.1. Стан наукового забезпечення розвитку сільського господарства
УРСР ………………………………………………………………………… 103
2.2. Наукові здобутки вітчизняного аграрного дослідництва наприкінці
1930–х – поч. 40-х рр. ХХ ст. ……………………………………………… 124
РОЗДІЛ 3. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ДОСЛІДНА СПРАВА УРСР
В УМОВАХ РАДЯНСЬКОГО ТИЛУ
………………………………………..
153
3.1. Проблема переміщення, збереження, відновлення та налагодження
наукових досліджень ………………………………………………………. 154
3.2. Досягнення вітчизняних науково-дослідних установ в питаннях
науково-методичного забезпечення сільського господарства в умовах
евакуації …………………………………………………………………….. 174
26
РОЗДІЛ 4. НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГО
ГОСПОДАРСТВА В УМОВАХ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ
………………
218
4.1. Політика Німеччини часів Третього Райху у дослідженні
сільськогосподарського потенціалу українських земель
…………………
218
4.2. Пошук форм і способів організації вітчизняної
сільськогосподарської дослідної справи …………………………………
..
240
4.3. Місце і роль координаційних центрів сільськогосподарської
дослідної справи щодо організації наукових процесів для потреб галузі
на українських землях
………………………………………………………
267
4.4. Особливості аграрного дослідництва в умовах окупації в межах
діяльності галузевих науково-дослідних інституцій ……………………. 285
РОЗДІЛ 5. ВНЕСОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НАУКОВО-
ДОСЛІДНИХ УСТАНОВ У ВІДБУДОВЧИЙ ТА ВИРОБНИЧИЙ
ПРОЦЕС В УРСР УПРОДОВЖ 1943–1945 рр. ………………………….. 336
5.1. Особливості державного регулювання галузевих наукових
досліджень ………………………………………………………………….. 337
5.2. Наукове забезпечення галузей землеробства і рослинництва ………
.
351
5.3.Розвиток наукових досліджень у напрямі селекції та насінництва
сільськогосподарських культур …………………………………………… 362
5.4. Відновлення науково-організаційного процесу в агромеліорації та
механізації сільського господарства ……………………………………… 373
27
5.5. Розвиток галузей плодівництва, виноградарства і виноробства …… 384
5.6. Наукове підґрунтя відбудовчих процесів у тваринництві ………….. 392
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………. 418
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
……………………………………
431
ДОДАТКИ …………………………………………………………………… 519
|
|
|
