|
| Написано: |
2018 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
01.06.2025 |
|
| Твір змінено: |
01.06.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(8.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Кондратенко О.Ю. Геостратегія Російської Федерації: теоретичні засади і
практична реалізація. – Кваліфікаційна робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за
спеціальністю 21.03.03 – геополітика (політичні науки). – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. –
Київ, 2018.
Дисертація присвячена аналізу теоретико-методологічних засад формування та
практичного процесу реалізації геостратегії Російської Федерації на регіональному
(пострадянському) та глобальному рівні. У дисертаційній роботі вперше в українській
політичній науці здійснено комплексне дослідження геостратегії РФ шляхом аналізу
теоретичних засад даного явища, а також вивчення ресурсного забезпечення і впливу на
неї внутрішньополітичного стану держави. Показано алгоритм дій Росії щодо
синхронізації забезпечення впливу як на пострадянському просторі, так і глобальному
рівні, що є підтвердженням наявності в неї геостратегічних амбіцій по відновленню
статусу наддержави та участі у формуванні багатополярного світу.
Проведено комплексний аналіз сутності, завдань та практичної реалізації
геостратегії Росії. Встановлено, що її нинішня геостратегія сформувалася, зокрема, під
впливом теоретичних засад євразійства, імперства та державництва. Положення вказаних
теоретико-методологічних напрямів використовуються для обґрунтування сучасної
експансіоністської політики РФ на пострадянському просторі та за його межами. Така
геостратегія спрямована на посилення геополітичного впливу та набуття статусу
наддержави.
Внутрішньополітичний стан РФ активно впливає на формування й реалізацію її
геостратегії та міжнародну поведінку. Надто централізована система російської влади, дії
якої відзначаюся агресивністю та експансіоністською політикою, знаходить підтримку
фактично всіх верств нинішнього російського суспільства, якому характерна імперська
свідомість, породжена ностальгією за втратою Радянського Союзу як наддержави.
Високий рівень суспільної довіри до влади в Росії пояснюється як її локальними
перемогами на пострадянському просторі, передусім в Грузії та Україні, так і масовою
пропагандою переважної більшості російських ЗМІ щодо її безальтернативності. Близько
60 % росіян стурбовані, передусім, зовнішньополітичними успіхами та зміцненням
3
геополітичного статусу Росії на міжнародній арені, аніж інноваційними трансформаціями
та стабільним економічним розвитком держави.
Встановлено, що наявні ресурси РФ не дають підстав вважати її повноцінно
великою державою з претензіями на глобальний вплив. Підтвердженням того є
депопуляція населення, домінування сировинного сектору в економіці, а також слабкість
такого надважливого ресурсу, як "м’яка сила". Врешті лише потужна армія та наявність
ядерної зброї поки дозволяє Росії залишатися в першому ешелоні світових геополітичних
гравців. Проте й російські збройні сили зазнають негативного впливу через введення
санкцій та рецесію економіки, а також депопуляцію населення як головного
мобілізаційного ресурсу, що наразі унеможливлює прискорення реформування армії.
Інтеграційні проекти РФ є одним із засобів закріплення контролю над
пострадянським простором, передусім через реалізацію таких політико-економічних та
безпекових інтеграцій, як СНД, ЄврАзЕС, ЄАЕС, ОДКБ та ШОС. Утім, навіть Білорусь
та Казахстан, маючи найтісніший ступінь співпраці з Росією, ставляться до євразійських
інтеграцій із поміркованою обережністю, передусім після її агресії щодо Грузії та України.
Інтеграція країн із сировинними економіками не має значних перспектив розширення за
рахунок нових учасників, що лише знижуватиме можливості впливу Росії на країни
пострадянського простору. Водночас вона має занепокоєння щодо подальшого
наростання геополітичного та геоекономічного впливу Китаю в ЦА, що реалізує його
завдяки своїм інвестиційним проектам в енергетичну сферу та розвиток інфраструктури.
Присутність російського населення й так званої російськомовної нацменшини у
країнах пострадянського простору формує для РФ своєрідний імператив на військове
втручання з подальшим висуванням територіальних претензій до цих держав. Своїми
діями вона намагається послабити пострадянські країни шляхом розпалювання
нестабільності та управління воєнними конфліктами з подальшим порушенням їх
суверенітету і територіальної цілісності. Агресивна політика Росії щодо України, Грузії та
Молдови, спрямована на їх дестабілізацію й водночас виступає у якості інструмента
перетворення цих країн на "сіру" буферну зону між РФ та НАТО й недопущення їх
інтеграції до євроатлантичних структур. Росія здійснює політику подвійних стандартів
щодо нагірно-карабаського конфлікту, постачаючи зброю як Азербайджану, так і Вірменії
з тим, щоби максимально відтермінувати врегулювання даної кризи з метою
унеможливлення їх виходу з-під впливу Росії та зближення із Заходом. Україна у
геостратегії РФ на пострадянському просторі займає ключове положення як у формуванні
4
буферних зон між РФ і Заходом, так і відновленні так званої Великої Росії й нової
євразійської імперії, і саме тому вона вдалася до анексії Криму та розпалювання гібридної
війни на Донбасі. Утім, така стратегія лише віддаляє країни пострадянського простору від
Росії та змушує їх спрямовувати вектори своєї економічної інтеграції та координації
безпеки у бік ЄС чи Китаю.
Підтверджено, що РФ в умовах складної внутрішньополітичної та економічної
ситуації у 1990-х рр. потребувала допомоги Заходу, лідером якого традиційно є США.
Першочерговим завданням Росії після краху СРСР стало вирішення питання розміщення
ядерної зброї на пострадянському просторі та її скорочення у рамках діалогу СНО. Двома
ключовими факторами, що невдовзі ускладнили відносини РФ із США, стало
розгортання Сполученими Штатами елементів системи ПРО у країнах Східної Європи та
розширення НАТО на схід. Тому за досить короткий період – до початку 2000-х рр., у
геостратегії взаємин між двома державами відбувся перехід від налагодження
співробітництва до асиметрії геополітичного суперництва. Під приводом несприйняття
розширення НАТО на схід, РФ посилює дестабілізацію пострадянського простору та
нарощує гібридний вплив у Європі.
Доведено, що кінцевою метою європейського геостратегічного вектора Росії є
послаблення міждержавної інтеграції в рамках ЄС, ослаблення та підрив діяльності
НАТО, а також розрив трансатлантичних зв’язків США та Євросоюзу. Росія намагається
повернути свій вплив на Балканах шляхом втручання у політичну та безпекову ситуацію
таких країн, як Македонія та Боснія і Герцеговина, маючи при цьому у своєму
союзницькому активі Сербію. Росія активно використовує у своїх геостратегічних цілях
надмірну енергетичну залежність європейських країн задля посилення свого впливу в ЄС.
Все ж таки, вихід на європейський енергетичний ринок США та розгортання мережі
LNG-терміналів, сприятиме зниженню геоекономічного російського впливу в Європі. На
фоні наростання євроскептицизму, РФ надає підтримку в країнах Євросоюзу лівим,
націоналістичним й ультраправим політичним силам. Однак їх вплив не визначає
політику ЄС, оскільки у ключових його країнах – Німеччині, Франції та Нідерландах такі
політичні сили за результатами останніх виборів не отримали більшості, а їх
представники не здобули перемогу на президентських виборах у Франції.
Метою близькосхідного вектора Росії є її транзит від позиції регіональної держави
до статусу глобальної потуги. Близький Схід став тим регіоном, де вона прагне повернути
колишній геополітичний вплив, який мав свого часу СРСР. З метою позиціонування себе
5
у якості модератора врегулювання ключових міжнародних безпекових питань, РФ
виступала учасницею дипломатичного діалогу щодо арабо-ізраїльського конфлікту та
іранського ядерного питання при тому, що свого часу надавала ядерні технології Тегерану,
а наразі має Іран в союзницькому активі щодо підтримки сирійського режиму Б. Асада.
Під приводом боротьби з ІДІЛ вона наразі підтримує режим Б. Асада, який намагається
встановити контроль над більшістю територій Сирії та протистоїть опозиційним силам.
РФ координує свої геостратегічні інтереси із провідними країнами Близького Сходу –
Іраном і Туреччиною з метою союзницької підтримки її політики в регіоні. Зокрема одним
із ключових аспектів співпраці РФ з Туреччиною є питання будівництва газогону
"Турецький потік", а співпраця з Іраном визначається підтримкою режиму Б. Асада. Вона
також має стратегічні цілі щодо сприяння утворенню антизахідної коаліції у складі
асадівської Сирії, а також Ірану, Іраку й Туреччини – тобто держав, які прямо чи
опосередковано дотримуються проросійської орієнтації та/або не сприймають політики
глобального домінування США. Все ж, Туреччина конкурує з РФ в Чорноморському
регіоні, тоді як Іран є потенційним конкурентом на європейському ринку постачання
енергоресурсів.
Погіршення відносин із колективним Заходом в останні роки змусило Росію
повернути свій геостратегічний вектор на схід, насамперед у бік Китаю та Індії. Одним із
ключових завдань азійсько-тихоокеанського вектора є забезпечення формування
геостратегічного трикутника "Росія – Китай – Індія" задля протистояння гегемонії
колективного Заходу, зокрема й через розширення співпраці у рамках БРІКС та ШОС.
Водночас асиметричне зближення Росії із КНР, є до певної міри, вимушеним, оскільки
зумовлене складним її становищем, що склалося після введення Заходом економічних
санкцій через агресію проти України. Тож зближення двох держав не є повноцінним
стратегічним союзом, оскільки Китай реалізує власні геостратегічні інтереси в Євразії
(передусім це стосується реалізації трансконтинентального інфраструктурного проекту
"Один пояс, один шлях"), а також прагне диктувати ціни на російський природний газ. До
того ж, у Росії визнають існування небезпеки демографічної колонізації Китаєм
Південного Сибіру та Далекого Сходу. З поміркованою обережністю Росія вибудовує
паралельні відносини з Індією, передусім через постачання їй новітнього озброєння та
військових технологій, наприклад, й задля балансування впливу Китаю в Євразії, утім
Індія, як і Китай, тісно пов’язана торговельно-економічними стосунками із США та ЄС.
Все це не створює передумов для формування стратегічного трикутника "Росія – Китай –
6
Індія". Водночас, задля балансування впливу Китаю в Євразії, вона демонструє
зближення із такими його геополітичними конкурентами, як В’єтнам та Пакистан.
Взаємини Росії з Японією ускладнені територіальними суперечками довкола
приналежності Курильських о-вів, які Токіо іменує не інакше, як північними територіями
японського архіпелагу. РФ останнім часом демонструє позитивну стабільність у
двосторонніх стосунках з КНДР на тлі кризи відносин із Заходом. Задля розширення
присутності в АТР вона активно намагається кооперувати свою співпрацю із В’єтнамом,
де залишилася колишня радянська військова база в Камрані, проте В’єтнам виступає
проти перетворення Камрані на повноцінну військово-морську базу будь-якої країни.
Росія має стратегію відновлення свого, втраченого на початку 1990-х рр., впливу в
Африці та Латинській Америці з перспективою очолити країни цих регіонів у якості
антизахідної геостратегічної противаги. Росія також намагається реалізовувати свою
"геостратегію повернення" на "чорний континент" у країнах Північної, Південно-Східної
та Південної Африки, серед яких варто виділити Алжир, Лівію, Єгипет, Судан, Еритрею,
Центральноафриканську республіку, Ефіопію, Сомалі, Мозамбік, Анголу – більшість з
яких були свого часу об’єктом геополітичної уваги СРСР. Вона має значні контракти на
постачання зброї до африканських і латиноамериканських країн та приймає участь у
реалізації низки енергетичних проектів, у тому числі й будівництві АЕС. Щодо
Латинської Америки, то загалом Кубу, Венесуелу, Нікарагуа та часткову Бразилію у
рамках БРІКС, Росія розглядає у якості стратегічних партнерів та плацдарму для
подальшого нарощування геополітичного та геоекономічного впливу в Латинській
Америці, а також обмеження в даному регіоні впливу США. Поліпшенню російського
іміджу серед африканських та латиноамериканських режимів, які більшою чи меншою
мірою симпатизують РФ, до певної міри сприяло скасування нею значних обсягів так
званих радянських боргів, а також надання освітніх послуг на безоплатній основі
вихідцям із країн даних регіонів та нарощування інформаційної присутності через
телеканал "Russia Today". Однак, інвестиційні та фінансові можливості таких глобальних
акторів як США, ЄС та Китай значно переважають російські, що створює ризики
поступового її витіснення з Африканського та Латиноамериканського регіонів.
Ключові слова: геостратегія, геополітика, Російська Федерація, експансія, агресія,
імперія, геополітичне протистояння, пострадянський простір, геостратегічні вектори,
геостратегічні інтереси, регіональний геополітичний вплив, глобальний геополітичний
вплив. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ …................................................................................................. 21
ВСТУП ..................................................................................................................................... 23
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
І ДОКУМЕНТАЛЬНО-ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ …………………. 35
1.1. Теоретико-методологічне обґрунтування геостратегії та геополітики Росії …... 35
1.2. Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження
геостратегії Російської Федерації ………………………………………………..……... 81
Висновки до першого розділу .............................................................................................. 112
РОЗДІЛ 2. ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
ГЕОСТРАТЕГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ………………..…………………….. 115
2.1. Взаємозв’язок внутрішньополітичного стану та формування
геостратегії Російської Федерації ………………………………………………..….…. 115
2.2. Ресурсне забезпечення геостратегії та геополітики Росії ..................................... 143
2.3. Економічний фактор у реалізації геостратегії Росії …………….….….......….... 163
Висновки до другого розділу ................................................................................................ 184
РОЗДІЛ 3. ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ВЕКТОР ГЕОСТРАТЕГІЇ РОСІЇ ….……..…. 187
3.1. Інтеграційні проекти як механізми реалізації геостратегічних інтересів
Російської Федерації ............................................................................................................. 187
3.2. Неконвенційні та військово-політичні засоби реалізації геостратегії
Росії на пострадянському просторі .................................................................................... 228
3.3. Україна в геостратегії Російської Федерації ........................................................... 263
Висновки до третього розділу ............................................................................................. 289
РОЗДІЛ 4. ГЛОБАЛЬНИЙ ВИМІР КЛЮЧОВИХ НАПРЯМКІВ
РОСІЙСЬКОЇ ГЕОСТРАТЕГІЇ: ……………………………………….…...……….. 292
4.1. Геостратегія Російської Федерації у відносинах із США ……………..….....… 292
4.2. Європейський напрямок російської геостратегії ................................................... 310
4.3. Близькосхідний геостратегічний вектор Російської Федерації ………………... 336
4.4. Азійсько-тихоокеанський, африканський та латиноамериканський
регіони як об’єкти геостратегії Росії .................................................................................. 358
Висновки до четвертого розділу .......................................................................................... 403
ВИСНОВКИ ......................................................................................................................... 407
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................................... 416
ДОДАТКИ ............................................................................................................................. 529
|
|
|
