Юрій Клімчук » Українці в антинацистському Русі Опору Франції та Італії в роки Другої світової війни
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українці в антинацистському Русі Опору Франції та Італії в роки Другої світової війни

Дисертація
Написано: 2020 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 23.01.2022
Твір змінено: 23.01.2022
Завантажити: pdf див. (4.8 МБ)
Опис: Клімчук Ю. А. Українці в антинацистському Русі Опору Франції та Італії в
роки Другої світової війни. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032
Історія та археологія. – Кам’янець-Подільський національний університет імені
Івана Огієнка, Кам’янець-Подільський, 2020.
Дисертаційне дослідження присвячене проблемі участі українців у Русі
Опору в Франції та Італії у період Другої світової війни. Наукова новизна
дослідження полягає в тому, що на основі архівних джерел, опублікованих
документів і матеріалів, спогадів, кореспонденцій періодичних видань, аналізу та
узагальнення наукової літератури вітчизняних і зарубіжних авторів уперше
комплексно вивчено й відтворено участь українців у боротьбі з
нацифашистськими окупантами на території Франції та Італії; на сучасній
методологічній основі осмислено широкий масив фактичного матеріалу,
інтерпретації та оцінки проблеми в працях радянських істориків; проведено
компаративне порівняння Руху Опору Франції та Італії; відтворено невідомі і
деталізовано маловідомі сторінки діяльності вихідців з України в лавах місцевих
патріотів й уточнено дані про їх чисельність. У роботі знайшли розвиток
недостатньо вивченні питання про взаємодію українців із місцевим населенням
цих країн, їхню співпрацю з емігрантами в боротьбі з окупантами, аналіз форм,
методів і масштабів участі українців на різних етапах розгортання руху за
визволення Франції та Італії від нацифашистських загарбників.
Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані наукові
результати, широкий фактографічний комплекс, обґрунтування та висновки про
місце і роль українців у антинацистській боротьбі в Франції та Італії можна
залучити до проведення подальших наукових досліджень з історії України,
Франції, Італії, для написання узагальнювальних праць, у викладанні навчальних
дисциплін з історії України та Європи, розробці навчальних посібників і
методичних матеріалів про історичні уроки та алгоритми міжнародних і
міждержавних відносин, у роботі з увічнення пам’яті про спільні зусилля в


3



здобутті перемоги над гітлерівською Німеччиною та збереження миру.
Перший розділ присвячено історіографії, аналізу джерельної бази та
характеристиці методико-теоретичних засад дослідження. Тривалий час за
ширмою замовчування, а то й прямої фальсифікації, автори радянської доби за
чітко скроєними лекалами та суворими приписами партійних ідеологів усіляко
рафінували інформацію про участь у західноєвропейському Опорі українців, як і
інших народів СРСР, зберігаючи тим самим «морально-етичну єдність
радянського народу» й демонструючи його монолітність. Проведена в
дисертаційній роботі деромантизація та дегероїзація сприяла розкриттю ширшого
кола питань із зазначеної теми дослідження.
Джерельну основу дослідження склали різноманітні за видовим складом і
походженням архівні та опубліковані документи і матеріалами, мемуари, спогади,
усні свідчення, публікації у періодиці, візуальні й предметно-речові пам’ятки,
зокрема представлені у фондових колекціях архівів і музеїв України, Франції,
Італії, Росії, Німеччини, Швейцарії, більшість яких уперше введено в науковий
обіг. У роботі з іноземними джерелами враховано транслітерацію інформації про
українських учасників Опору, виявленої в музеях, книгосховищах і меморіальних
комплексах.
Теоретико-методологічна основа дослідження базується на
фундаментальних принципах діалектики та детермінізму, загальнонаукових
принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності, всебічності, системності,
конкретності та логічності, а також конкретно-історичних методів –
ретроспективного, історико-генетичного, порівняльно-історичного, системно-
структурного, історико-типологічного, історико-хронологічного, історико-
статистичного, аналітико-синтетичного і просопографічного. Їх застосування
уможливило комплексний науковий аналіз і об’єктивне та неупереджене
відтворення участі українців у Русі Опору Франції та Італії в роки Другої світової
війни. В основу виокремлення українців – учасників антинацистської боротьби у
цих країнах – взято територіальний підхід.
У другому розділі охарактеризовано витоки, причини, динаміку розвитку,


4



особливості Руху Опору в Європі у роки Другої світової війни і місце в ньому
України. З’ясовано специфіку розгортання Спротиву на території Франції та
відтворено процес наростання Руху Опору в Італії як чинник боротьби з
гітлерівською окупацією. Розкрито причини масової участі українців у
європейському Русі Опору, на основі порівняльного аналізу виявлено спільні та
відмінні риси їх боротьби з нацифашистами.
В третьому розділі головна увага зосереджена на участі вихідців з України у
французькому Русі Опору. Підкреслено, що в перші дні гітлерівської окупації
країни в 1940 р. до антинацистської боротьби масово долучилися українські
емігранти. Це проявилось як у мобілізації до збройних сил Франції, так і в
допомозі в’язням у їх визволенні з трудових і концентраційних таборів, залученні
їх до участі в антинацистській боротьбі французького народу упродовж усього
періоду окупації. Розкрито динаміку участі українців у Русі Опору в трьох
основних регіонах Франції. З’ясовано, що з середини 1942 р. в північних
промислових районах було більше двадцяти трудових таборів, де перебували
українці, військовополонені й «остарбайтери». Встановлено, що в департаменті
Па-де-Кале було 4 табори для цивільних осіб винятково з українцями і 5 таборів
для військовополонених, серед яких переважали вихідці з України. За неповними
даними, на Півночі перебувало близько 10 тис. українців.
Підкреслено, що з початком розгортання підпільної та партизанської
боротьби проти нацистів українці брали активну участь у складі двох основних
«таборів» Руху Опору Франції: комуністичного та деголівського. Розпочали
організовану боротьбу на окупованій території північних департаментах поклали
в’язні-українці табору Бомон під керівництвом В. Порика, створивши 10 табірних
партизанських загонів загальною кількістю понад 220 осіб. Координацію роботи в
середині таборів, організоване визволення в’язнів і залучення їх до партизанських
загонів забезпечували табірні, міжтабірні комітети і Центральний Комітет
радянських військовополонених. Керівні посади в них обіймали переважно
українці. Як свідчать джерела, з 24 окремих радянських загонів на півночі Франції
16 очолювали вихідці з різних регіонів України. На заключному етапі


5



антинацистської боротьби у Франції вони об’єдналися в партизанський батальйон
ім. Сталіна під командуванням вінничанина М. Слободинського. Частина
українців брала участь у змішаних франко-радянських і французьких загонах
деголівського руху «Франція, що бореться». Українці були також учасниками
Опору на Британських островах Сарк, Олдерні, Гернсі і Джерсі.
На сході Франції, як і в північних районах, першими в антинацистській
боротьбі взяли участь українські емігранти. З кінця 1942 р. українці, як і інші
вихідці з СРСР, перебували в 14 гітлерівських трудових таборах, переважно для
військовополонених. Із часом їх в’язні стали створювати та поповнювати
радянські партизанські загони, число яких зросло до близько 30 з кількістю до
1000 осіб. Окремими з них керували українці. Встановлено, що антинацистська
боротьба українців та представників інших народів СРСР у цьому регіоні
розгорнулася пізніше ніж на півночі через незначну кількість табірних комітетів.
Українці також брали участь у партизанських підрозділах деголівського руху,
нерідко перебуваючи серед командного складу французьких макі. З серпня 1944
р. у визволенні низки населених пунктів цієї частини Франції від гітлерівських
військ у складі 1-ї французької армії генерала Л. Тассіньї брали участь близько
1350 бійців українських куренів ім. Т. Шевченка та І. Богуна.
Обґрунтовано, що на відміну від північно-східних районів, у центральній і
особливо в південній частинах Франції, які тривалий час перебували під владою
колабораціоністського уряду Віші, окремих партизанських загонів і центрів
партизанської боротьби з числа громадян СРСР не було. Основна кількість
українців, які втекли з трудових таборів, розкиданих на Півдні та Заході країни,
поповнювала партизанські лави власне французьких партизанських формувань.
Виявлені факти засвідчують активну боротьбу українців, насамперед емігрантів, у
численних французьких групах і загонах.
У четвертому розділі проаналізовано боротьбу українців проти
гітлерівських окупантів в італійському Русі Опору. Масового характеру вона
стала набувати наприкінці 1942 – на початку 1943 р. З-понад 80 тис.
військовополонених різних країн – близько 20 тис. становили радянські солдати і


6



депортовані громадяни СРСР. Велику частку серед них становили примусово
вивезені в трудові групи організації Тодта, яка з червня 1943 р. займалася
фортифікаційними роботами на військових об’єктах. Більшість їх була
зосереджена на Півночі країни. Починаючи з жовтня 1943 р., після окупації
гітлерівськими військами північних і центральних областей Італії, українці стали
активно поповнювати створені різними політичними силами військові
формування, передусім гарібальдійські частини. Саме на цей час припали масові
втечі з трудових таборів вихідців із Радянського Союзу, зокрема українців. Їх
визволенню сприяли місцеві патріоти. В дослідженні з’ясовано, що на відміну від
північно-східних департаментів Франції, в таборах на території Італії
міжтабірного комітету під керівництвом КПІ створено не було. Табірні комітети
діяли автономно, співпрацюючи з місцевими підпільними осередками, а через них
– із союзною агентурою.
Наголошено, що порівняно з Францією, де українці розпочинали боротьбу в
лавах Руху Опору без жодної зброї, яку змушені були відбивати в боях з
гітлерівськими окупантами, в Італії після втечі з таборів і зарахування в ряди
партизан вони отримували персональну зброю. Зауважено, що в партизанських
з’єднаннях північно-східних районів Італії з українців та інших націй
формувалися і діяли значні за чисельністю бойові підрозділи і навіть батальйони.
Натомість у районі Риму через складні природні умови та незначне число
трудових таборів діяли переважно невеликі загони. Особливістю партизанської
боротьби в північно-східних областях Італії було те, що в складі італійських
підрозділів українці неодноразово проводили бойові операції проти окупаційних
сил разом з югославськими патріотами. Загалом серед більш як 5 тис. вихідців із
СРСР – учасників італійського Опору, значну кількість становили українці.
Встановити точну цифру наразі неможливо через зашифровану партизанську
документацію (значна частина втрачена під час воєнних дій), оскільки в
документах нерідко вказували лише імена або транскрибовані на італійський
манер псевдо; документи, які учасники Руху Опору отримували після війни,
видавали не централізовано, а командуванням дивізій (підрозділи різних


7



політичних сил в Італії діяли хоч під загальним керівництвом, проте зберігали
свою автономію). Факти засвідчують, що в підрозділах, насамперед радянських
загонах у північно-східній Італії, українці становили майже половину їх
особового складу. Крім того, вихідці з України брали активну участь у боротьбі з
нацифашизмом на території Центральної Італії та в районі Риму. З’ясовано, що у
більшості бойових партизанських формувань українці представляли як рядових
бійців, так і командний склад. Виявлено, що незначною, в порівнянні з
французьким Спротивом, була участь у партизанській боротьбі на теренах Італії
українських жінок та емігрантів. Спираючись на документальні джерела,
доведено, що серед бійців італійського Опору були представники дипломатичної
місії УПА, завданням якої був вихід на західних альянтів з метою передачі їм
Декларації про визнання незалежності України.
В п’ятому розділі увагу акцентовано на особливостях повернення учасників
Руху Опору в Україну і ставлення до них органів влади та громадськості.
З’ясовано, що більшість представників української еміграції не погодилася на
репатріацію в СРСР, а всі його учасники – колишні військовополонені й
«остарбайтери», яких повернули в Радянський Союз, як «зрадники» пройшли
перевірку в фільтраційних таборах. Більшість із них відбула покарання в таборах
ГУЛАГу, на відбудові промислових об’єктів і відправленням на фронт. Виявлено
схожість суспільного пам’яттєвого полотна про місце українців у розгромі
нацифашизму на теренах Франції та Італії. Проаналізовано причини «колективної
амнезії» за радянських часів і трансформацію історичної пам’яті українського
суспільства на сучасному етапі про учасників Руху Опору, які віддали своє життя
в цих країнах за мир і свободу народів у Європі та світі.
Отож, у дисертації розкрито широкий спектр воєнного життя українців-
учасників Руху Опору Франції та Італії від добровільного вступу в його лави і аж
до репатріації в Україну.
Ключові слова: Друга світова війна, українці, Рух Опору, Франція, Італія,
антигітлерівська коаліція, нацифашизм, німецькі війська, окупаційний режим,
емігранти, підпілля, партизани, репатріація, пам’ять.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.