| Опис: |
NAJNOWSZA SŁOWIAŃSKA LITERATURA I KULTURA POPULARNA: MONOGRAFIA NAUKOWA. Uniwersytet Zielonogórski Zielona Góra 2021
Революція 1917-го року випхала на поверхню конфлікти латентні, котрі
досі сором’язливо приховувалися у затінку. Дуже часто ці конфлікти перетиналися, дістаючи спекулятивний, відмінний від оголошеного характер. Відтак
прокласти чітку межу між статусами «свій-чужий» можна лише умовно, в межах відносно короткого проміжку часу, що, за припущенням, є ознакою не лише
радянської моделі культурної революції.
Надзвичайно показовим об’єктом для дослідження коливання статусів
у примхливій короткочасній пам’яті є масова революційна драма, що розгорнулася 1923 року у культурному житті України. Ця драма — локалізована
у просторі (столиця України — Харків) і часі (листопад — грудень 1923 року)
— широко висвітлювалася у тогочасній пресі як «Справа Аксариної», перетворилася на «Аксаринщину» і впродовж півтора місяці стала casus belli для «відтискування», за словами П. Руліна, приміщення театру попередніх керівників
— Синельникова і Аксарина на користь театру імені І. Франка. У цій драмі
увиразнилися ледь не всі можливі сюжети театральної культури радянської
доби, принаймні доби міжвоєнної, коли формувалося державне мистецтво
— соціалістичний реалізм як певна комунікативну ситуацію. Адже художня
культура — це не лише твори мистецтва і символи на кшталт серпа і молота,
це передусім структура соціальних стосунків, що вибудовується навколо системи цінностей, а також норми, якими ці стосунки обмежено. Те, що відбувається на сцені, є кінцевим продуктом, розшифрувати який можна лише через
стосунки, в яких він народився й існував. Система ця динамічна і найвиразніше реалізується у типових для кожного історичного часу соціальних ролях
і сценаріях, аналіз яких має не лише історичне, а й практичне значення, адже, незважаючи на зміну гасел, інструменти змінюються не так стрімко, отже, доводиться стежити за руками.
|
