Доки світло не згасне назавжди

Спочатку було важко, навіть почало здаватись, що це книжка типу "дівчачі драми" (як-от у Стефані Маєр -- читання там ніби якісь "пекельні борошна"...), але потім, коли жахлик проявився, то стало легше.

Ще цікаво, що тут знову піднята тема #НещасніХроносята
І цього разу -- ще й укр.письменником. Це ніби якась всесвітня пошесть ХХІст. Кінг, Одрі Ніффенеґґер, Норт Клер, тепер ще й Кідрук -- от ніби всі, хто вміє цікаво писати -- всі вже приклались. І навіть я (в оповіданні „0-пацієнт”).
І всі (крім мене :)) пишуть нині (ХХІ ст.), яке ж страшно важке життя у хроносят, як вони страждають (наживаючись на букмекерах / лотереях / біржах / екзаменах...) Як складно, та й узагалі неможливо(?!?), їм змінити життя світу на краще. І тому вони й далі будуть потроху паразитувати. Гм. Кепська одначе "тенденція".
Таке враження -- ніби хроносята й справді існують, але вже на межі викриття, і почали замовляти відомим письменникам формування "правильної громадської думки" на своє виправдання? Або влізли письменикам у мізки (якоюсь чудо технікою з майбутнього) і підкинули "правильні ідеї". Так дешевше і безпечніше, мабуть...

І, судячи з неприємної незавершеності цієї книги -- ще має бути й продовження "літопису страждань хроносяточок..."


А ще є у книзі цікавий уривок, що пояснює суч.життя на фронті:
"
... виснувала, що дівчина могла страждати на депресію, яку батьки тривалий час не помічали, проте коли Аміна розповіла про доньку більш детально, визнала початкове припущення хибним.І вона мала слушність – ані депресії, ані будь-яких інших психічних розладів у Рути не було. Дівчина пережила нервовий зрив, зумовлений винятково зовнішніми чинниками. Здатність опиратися цим чинникам є строго індивідуальною, тож крайню межу стресового навантаження, яке людина в змозі витримати, визначити непросто. Загалом вважають, що більш схильними до нервового зриву є ті, хто стикається із постійними труднощами, або ж відверті параноїки. Та за екстремальних умов навіть цілком упевнені в собі люди спроможні ШВИДКО дійти до межі. Рута не вирізнялася особливою впевненістю, але її зовнішність, начитаність і притаманна підлітковому вікові палка схильність до ідеалізації створювали ілюзію контролю над перебігом власного життя, і цілковита втрата цього контролю завдала нищівного удару її нервовій системі, спричинивши колосальний стрес.
"

На фронті "швидко" -- то було десь так один лише місяць. Важкий. Холодно. Мало їжі, води (пили з болота-річки-пожежних бочок...)
Наступні місяці вже були легші (й суттєво), ще й бомбити москвинів стали значно більше. Але купа людей (на параноїків не схожі) якраз "поламалась".
Я було подумав спочатку, що вони "поплили", "розслабились", "полізли в пляшку", бо стало легше. А воно он що ще може бути...
А от про начитаність -- дивні слова. Тут не підлітки. Але читати книги вони, схоже, не вміють. І тому, мабуть, не мають чим зайнятись, а мають, натомість, нестійку психіку... Печалька. Але ж і у мирному житті теж, мабуть, все ± так само. Або ж і ще гірше, якщо припустити, що на війну пішли люди з психікою хоч трохи сильнішою за середню...