|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
18.05.2025 |
|
| Твір змінено: |
18.05.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.5 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЇ
Холодова Людмила. Ріхард Вагнер: становлення митця у ранні
роки творчості (1813–1839). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства (доктора філософії) за фахом 17.00.03 «Музичне
мистецтво». – Національна музична академія України ім. П.Чайковського;
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової, Одеса,2020.
У дисертації становлення Ріхарда Вагнера – композитора, творця
поетичних оперних текстів, диригента – розглядається на прикладі раннього
періоду його творчості, який включає роки навчання, початок самостійної
діяльності як диригента провінційних німецьких театрів у Вюртбурзі,
Магдебурзі, Кенігзберзі та Ризі, створення перших інструментальних творів,
а також двох незавершених оперних проектів і трьох завершених опер.
Методологічна основа роботи визначається використанням концепту
життєтворчості, який передбачає комплексний розгляд взаємодії
біографічних обставин, особливостей художнього середовища і обумовлених
ними творчих імпульсів, дія яких спрямована на активне самовиявлення
митця, формування його індивідуальності через інтенсивне використання
наданих можливостей і подолання перепон та негативних чинників. При
аналізі ранніх оперних творів композитора історико-біографічний метод
сполучається зі здобутками сучасного оперознавства і лібретології.
У Розділі I охоплюються роки від народження до початку самостійної
диригентської діяльності Р. Вагнера. Докладно розглядається сімейне коло,
перші театральні враження, вплив на розвиток інтелектуальних і художніх
інтересів майбутнього митця атмосфери Дрездена і Лейпцига,
охарактеризовані перші спроби у галузі поезії (віршована трагедія «Лойбальд
і Аделаїда»), музичної творчості (фортепіанна соната, інструментальні
увертюри, симфонія С dur), крізь призму захоплення творчістю
3
Е.Т.А.Гофмана і паралелі з оперою«Цампа»Герольда простежена історія
створення і доля першої незавершеної опери «Весiлля».
У Розділі II розглянута діяльність Вагнера як хорового диригента у
німецькому театрі Вюрбурга і проаналізована перша завершена опера «Феї»,
створена на основі самостійного переосмислення Вагнером-лібретистом
однойменної п’єси-казки К. Гоцці.
У Розділі III мова йде про розширення поля практичної діяльності
Вагнера під час його диригентської праці у театрах Магдебургу та
Кенігзбергу, увага приділяється умовам праці і охопленому Вагнером-
диригентом репертуару. Як важливий біографічний чинник розглядається
поява у житті молодого музиканта коханої жінки, яка стане його музою і
супутницею протягом наступних 32-х років, актриси Мінни Планер. Йдеться
про те, як особистісні переживання, збагачення практичного досвіду, нові
ідейні впливи відбилися на концепції лірико-комічної опери «Заборона
кохання», сюжетною основою якої стали самостійно переосмислені мотиви
п’єси В. Шекспіра «Міра за міру».
У розділі IV наголошується на переломному значенні у творчій долі
Вагнера його перебування на посту старшого капельмейстера Німецького
театру у Ризі. Ризький етап виявився творчо надзвичайно плідним, вивів
Вагнера на нове розуміння своїх задач і справжнього призначення,
результатом чого став детально розроблений план великої історичної опери
«Рієнці», втілений у тексті лібрето і у початку праці над музикою. Одночасно
підкреслюється, що це був час нелегких випробувань і кризових ситуацій, які
спонукали Вагнера до сміливого доленосного кроку-таємної втечі, завдяки
якій він рішуче порвав зі своїм минулим провінційного німецького
капельмейстера і якнайвище підняв планку своїх надій і сподівань.
Запропоноване дослідження базується на наступних положеннях.
В молоді роки розвиток таланту значно більшою мірою, чим у пору
зрілості, залежить від зовнішніх обставин і заданих умов. Однак, як
4
наголошується у дослідженні, шлях Вагнера на кожному кроці відзначений
неординарністю і силою опору цим обставинам. Це стає свідченням про
вирішальне значення креативної енергії талановитої творчої особистості, яка
будує і все своє життя, і свій мистецький шлях за власним сценарієм.
Відзначено, що становлення Вагнера у ранні роки стає свідченням
того, як він обертав на користь свого майбутнього мистецтва все, що зовні
могло здаватися або сприятливим, або ж, навпаки, гальмуючим і негативним.
Першою такою гальмуючою обставиною стало небажання його матері
готовити його до художньої діяльності і вчити музиці. Завдяки цьому він
одержав можливість прийти до музики самостійно, обрати собі викладача,
побачити недоліки існуючої системи музичного виховання. Він спробував
знайти альтернативу, придбавши посібник «Музикознавство і практика
композиції» Й.Б. Ложьє, однак і студіювання цього підручника привело його
до критичних висновків. Більш плідним шляхом самоосвіти стало для нього
відвідування концертів оркестру Гевандхаузен, вивчення симфонічних
партитур, досвід зробленого ним фортепіанного перекладу Дев’ятої симфонії
Бетховена.З другого боку, позитивною стороною цього «відлучення від
музики» як навчального предмету до 12-річного віку стали заняття у
класичній гімназії, які виявили його талант у засвоєнні стародавніх мов і
літературний хист.
Вступ до Лейпцігського університету – наступний важливий крок
самовизначення Вагнера як музиканта і як людини з широким колом
інтересів і творчих задатків. Короткий і водночас надзвичайно плідний
термін навчання у Т. Вайнліга, який тривав лише пів року, озброїв його
технічними навиками, пов’язаними з глибинною культурою поліфонічного
мислення, яка вела до творчості Й.С. Баха. Цим самим суттєво розширився й
збагатився безпосередній контакт з традиціями, на які він орієнтувався у
власних композиторських спробах. У духовному розвитку Вагнера важливим
стимулом стало його спілкування з представником політичного і
5
літературного руху “Молода Німеччина“, письменником і критиком Генріхом
Лаубе. Підтримку одержала у Г. Лаубе громадська активність молодого
митця, його відгук на сучасні політичні події в увертюрі «Polonia». В ній
цитувалися популярні польські пісні часів повстання 1831 року, які
символізували ідеї національно-визвольної боротьби. В газеті «Елегантний
світ», яку випускав Г.Лаубе, з’явилася схвальна рецензія критика на
виконання симфонії С dur, одного з вагомих досягнень композитора-
початківця, хоча й позначеного значним впливом симфоній улюбленого ним
Л. Бетховена. Пізніше саме у газеті «Елегантний світ» з’явилися перші статті
Вагнера і розпочався його шлях музичного критика. Перша фортепіанна
соната, присвячена Т. Вайнлігу й надрукована за його ж рекомендацією,
позбавлена романтичних крайностей, вирішена, згідно з настановами
вчителя, у ясному і простому стилі, у прозорій, не перенасиченій технічними
складностями фактурі. Крім помітних асоціацій з музикою К.М. Вебера тут
відчутне захоплення юного митця італійським бельканто, що стане
характерним для нього і у подальші роки і позначиться у ранніх операх.
Вперше в українському музикознавстві докладно розглядається історія
створення і основний зміст незавершеної опери «Весілля» у співвіднесенні зі
світом образів Е.Т.А. Гофмана і паралелями з оперою «Цампа» Ф. Герольда.
Наголошується, що у розвитку сюжетних подій, одночасно реальних і
загадкових, далася взнаки захопленість вразливого юного автора
притаманними мистецтву Е. Т. А. Гофмана романтичними жахами,
демонічними героями з їх темними пристрастями, а також похмурими
сценами готичних романів. Опера стала першим кроком становлення
Вагнера-лібретиста, підтвердженням висновку американського дослідника
П. Сміта, згідно з твердженням якого «Вагнер як лібретист належав до ряду
авторів, які з самого початку пишуть самостійні у плані виразності і
самодостатні твори, і у цьому відношенні він близький до Метастазіо,
Кальцабіджі, Бузоні і Гофмансталю» [105 c.259].
6
Підсумком півторарічного перебування Вагнера на посаді
хормейстера в опері Вюрцбург стає практичне засвоєння новітнього
романтичного репертуару. Як хормейстер він вивчив з хором і приготував до
прем’єрного виконання дві опери Г. Маршнера, «Ханс Хейлінг» і «Вампір», а
також оперу «Роберт-Диявол» Дж. Мейєрбера. На прохання брата Альберта
він написав вставний музичний номер для опери «Вампір», «Нове заключне
алегро, № 15», і міг перевірити, як звучав цей епізод і сприймався публікою у
театральній залі.
Наголошується на тому, що з початком практичної діяльності у
німецьких провінційних театрах музична творчість Вагнер йшла рука об руку
з його диригентським досвідом. У широке репертуарне коло, яке він у ці роки
охоплює, входять як класичні оперні шедеври В. А. Моцарта, К. В. Глюка,
Л. Бетховена, так і різні зразки новітньої оперної творчості, німецької,
французької, італійської. Цим обумовлене виявлене при аналізі трьох ранніх
опер: «Феї», «Заборонп кохання» і «Рієнці», співіснування різних стильових
прошарків і жанрово-стильових тенденцій. Так, традиції італійської
comedia dell`arte знаходять відбиток і у «Феях», опері з фантастичним змістом
і типовими романтичними мотивами, літературним джерелом якої стала
ф’яба Карло Гоцці, і у «Забороні кохання» з її лірико-комедійним сюжетом,
запозиченим з «високої» комедії В. Шекспіра.
У побудові великих оперних фіналів, основу яких складає розгорнутий
ансамблево-хоровий комплекс (термін А. Костеннікова), у всіх трьох операх
Р. Вагнер орієнтується на типову структуру багаточастинних оперних фіналів
Дж. Россіні (так званий «код Россіні»), яка продовжувала діяти і в операх В.
Белліні та Г. Доніцетті. Відзначено, що у «Рієнці» яскраво представлений
жанр історичної опери романтичної доби, ствердження якого пов’язують з
іменами Е. Скріба-Дж. Мейєрбера, однак у творі Р. Вагнера переважають не
стільки перегуки зі стилістикою і структурними принципами Дж, Мейєрбера,
скільки самостійно інтерпретовані традиції оперної творчості К. В. Глюка,
7
Л. Бетховена і Г. Спонтіні.Тут відсутні мейєрберівська стильова строкатість,
схильність до ефектних театральних положень за всіляку ціну. Стиль
відрізняється строгою величністю і цілісністю, а дія має динамічну
спрямованість, а розгорнуті фонові сцени органічно включені у розвиток
подій. Зроблений висновок, що попри різне жанрове спрямування (велика
романтична опера, лірична комедія, історична опера-драма) всі три твори
свідчать про оволодіння великою театральною формою і сучасними
прийомами оперного письма.
Ключові слова: ранній період творчості, роки навчання,
життєтворчість, диригент, опера, оперне лібрето, оперний репертуар,
романтична опера, історична опера.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Анотацiї ................................................................................................................... 2
Вступ ....................................................................................................................... 18
РОЗДІЛ 1 . Ріхард Вагнер у роки дитинства і юності на шляхах
самовизначення .................................................................................................... 31
1.1. Сімейне коло. Літературні захоплення і перші спроби пера.
Музичні наставники років навчання ................................................................... 41
1.2. Перші музичні твори. Симфонія С Dur ........................................................ 55
1.3. Опера Ф. Герольда «Цампа». Перший оперний проект
Р. Вагнера «Весілля» ............................................................................................ 67
Висновки до першого розділу ............................................................................. 75
РОЗДІЛ 2. Диригентська діяльность Ріхарда Вагнера у
провінційних німецьких театрах. Творчий доробок часів
капельмейстерської праці у Вюрбурзі ............................................................ 77
2.1. Перші кроки у практичній театральній справі. Хоровий диригент у
Вюртбурзі ............................................................................................................... 77
2.2. Творчість Карло Гоцці у романтичному світосприйнятті та її
інтерпретація у опері «Феї» .................................................................................. 79
Висновки до другого розділу ............................................................................... 93
РОЗДІЛ 3. Актриса Міна Планер у біографії та творчій долі
Ріхарда Вагнера. Опера «Заборона кохання» ............................................... 95
3.1. Театр у Марбурзі. Капельмейстерська діяльність і події особистого
життя ...................................................................................................................... 95
3.2. Творчий доробок магдебурзьких років. Опера «Заборона кохання» ...... 103
3.3. Мінна і Вагнер у Кенігзберзі. Одруження і подальші випробування ..... 117
Висновки до третього розділу ........................................................................... 121
17
РОЗДІЛ 4. Перший капельмейстер Німецького театру в Ризі.
Опера «Рієнці» як завершення етапу творчого становлення і шлях
до завоювання Парижу ..................................................................................... 129
4.1. Диригентська діяльність і творчі проекти ризьского періоду.
Фінансова катастрофа, криза сподівань, стрибок у майбутнє ........................ 123
4.2. Роман Е. Бульвер-Літтона «Рієнці, останній римськимй трпибун» та
його інтерпретація в опері Р.Вагнера ................................................................ 134
Висновки до четвертого розділу ....................................................................... 177
ВИСНОВКИ ........................................................................................................ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 186
|
|
|
