Світлана Харченко » Синтаксичні норми української літературної мови ХХ ‒ початку ХХІ ст.: становлення та кодифікація
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Синтаксичні норми української літературної мови ХХ ‒ початку ХХІ ст.: становлення та кодифікація

Дисертація
Написано: 2017 року
Розділ: Наукова
Додав: balik2
Твір додано: 28.07.2019
Твір змінено: 28.07.2019
Завантажити: pdf див. (3,7 МБ)
Опис: Харченко С. В. Синтаксичні норми української літературної мови ХХ
‒ початку ХХІ ст.: становлення та кодифікація. ‒ Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 «Українська мова» (035 – Філологія). ‒ Інститут
української мови НАН України, Київ, 2017.
У дисертаційній праці вперше в лінгвоукраїністиці комплексно
досліджено категорію синтаксичної норми української літературної мови.
Визначено методологічні засади вивчення синтаксичної норми,
узагальнено дефініювання поняття «синтаксична норма», з‟ясовано його
обсяг; випрацьовано критерії встановлення синтаксичної норми; виділено та
обґрунтовано новітні тенденції в розвиткові синтаксичної норми
української літературної норми.
З‟ясовано сутність витлумачення поняття «літературна норма» на
основі гетерогенного підходу, що його формують лінгвістичний,
соціальний, функційний та аксіологічний аспекти. Обґрунтовано
категорійний статус літературної норми та покваліфіковано її як
концептуально-семантичну категорію. Запропоновано диференціювати
функції літературної норми на облігаторні (методологічна, онтологічна,
гносеологічна, реалізаційна, селекційна, стабілізаційно-охоронна) та
факультативні (кваліфікаційна, накопичувальна, регулятивна та
ідентифікаційна).
Скореговано визначення терміна синтаксична норма. Його
витлумачено як сформований історично лінвокультурологічний феномен та
основу літературної мови, що становить сукупність системно-граматичних,
функційно-стильових синтаксичних одиниць (елементів) мовної системи,
які в певний період апробовані та визнані суспільством (найчастіше всім
суспільством і насамперед його освіченою частиною) за взірцеві, коректні 3
або щонайменше можливі. У структурі синтаксичної норми розрізнено
ядро, або центр (синтаксичний інваріант, типові актуалізовані синтаксичні
засоби), і периферію (регресивна синтаксична норма, ужиткова синтаксична
норма). Дихотомію експліцитного та імпліцитного потрактовано як
особливість синтаксичної норми української літературної мови.
Визначено й схарактеризовано об‟єкти внормування синтаксичного
ладу української літературної мови. До прескриптивних об‟єктів
синтаксичного внормування зараховано синтаксичні конструкції, засоби,
зв‟язки і відношення, а диспозитивним об‟єктом визнано структурну схему
(лінгвістичну модель) речення.
Виокремлено періоди становлення синтаксичної норми української
літературної мови: 1) формувально-накопичувальний (орієнтовно до
1920 року); 2) українізаційний (дерусифікаційний, дезросійщення)
(1920 ‒ 1932 роки); 3) деукраїнізаційний (період зросійщення)
(1933 ‒ 1989 роки); 4) реукраїнізаційний (відновний) (від 1991 року).
З‟ясовано особливості визначених періодів та їхню роль у становленні
синтаксичного ладу, установлено методологічні засади вивчення
і внормування української літературної мови в кожен із цих періодів.
Українізаційний період розвитку синтаксичної норми визнано
прогресивним і детермінованим культивуванням національних рис
синтаксичного ладу української літературної мови.
У деукраїнізаційному періодові спостережено корегування норм
синтаксису української літературної мови, що відбувалося під дією
суб‟єктивних зовнішніх чинників, що спричинили нівелювання
національних рис української літературної мови. Цей період для
синтаксичної норми загалом кваліфіковано як регресивний, хоч в окремі
його підперіоди спостережено спорадичні пуристичні тенденції
в синтаксичному внормуванні української літературної мови.
Особливістю внормувальних процесів синтаксису української
літературної мови на межі ХХ і ХХІ ст. визнано реактивізацію пуристичних 4
тенденцій кваліфікування синтаксичних явищ із погляду їх нормативності,
що спрямовано на виявлення та усунення деструктивних змін
в прескриптивних синтаксичних нормах, а також на повернення до
активного вжитку питомих для української літературної мови, органічних
для неї синтаксичних конструкцій, що їх забороняли або обмежували
у використанні за радянської доби.
Проаналізовано вплив панівної ідеології та мовної політики держави
на дотримання синтаксичних норм української літературної мови.
Установлено залежність змін у синтаксичній нормі як від внутрішніх,
так і від зовнішніх чинників, констатовано їхній різний вплив на
синтаксичний лад української літературної мови протягом ХХ ст.: у першій
третині ХХ ст. синтаксична норма формувалася під впливом внутрішніх
законів, резервів, а потім зміни залежали від зовнішніх чинників. З‟ясовано
також і значення синтаксичних варіантів і синтаксичних синонімів для
формування синтаксичної норми української літературної мови.
Схарактеризовано два підходи до витлумачення, наукового
обґрунтування конкретного синтаксичного явища ‒ національно
зорієнтований, або пуристичний, і поміркований. Простежено появу нового
підходу до визначення синтаксичного явища як нормативного,
ненормативного чи девіантного ‒ культурно-семіотичного. Відзначено, що
сучасний культурно-семіотичний підхід до кваліфікування прескриптивних
синтаксичних норм в українській культурі мови і пуристичні процеси
спрямовані на частковий перегляд цих норм, аби відштовхнутися від
наслідків іншомовних впливів і посилити роль питомої мовної основи.
Визначено та проаналізовано особливості кодифікації синтаксичних
норм української літературної мови в лексикографічних джерелах
і граматиках ХХ ‒ початку ХХІ століть. Визначено методологічне підґрунтя
кодифікації синтаксичних явищ. Умотивовано залежність методології
лексикографування (кодифікування) синтаксичних одиниць від панівної
загальнодержавної ідеології, політичних процесів, державної мовної 5
політики та індивідуально-авторської наукової картини світу кодифікатора.
Обґрунтовано потребу перегляду кодифікованих синтаксичних норм
української літературної мови, що зумовлено зміною загальних
національно-культурних орієнтацій українського суспільства, а також
потребу корегування лексикографічних принципів подання синтаксичних
характеристик у різнотипних словниках. Схарактеризовано функції, що їх
виконує кодифікація: нормотвірну, стабілізаційну, моделювальну,
регулювальну, охоронну.
Простежено основні етапи в розвитку синтаксичних явищ, оцінено їх
із погляду нормативності та на основі нових здобутків теоретичного
мовознавства, а також залежно від мовної практики і мовної політики.
Установлено зміни у вживанні окремих синтаксичних засобів зв‟язку та
в структурі деяких синтаксичних конструкцій.
1. Із парадигми пасивних конструкцій української мови активно
вилучають тричленні пасивні конструкції. У розмовному літературному
мовленні їх витісняють на периферію синтаксичної норми. Однак у правничих
текстах (закони, кодекси, укази тощо) тричленні пасивні конструкції
утримують свої позиції.
2. В українському писемному мовленні, незалежно від його стильового
спрямування, мовці надають перевагу синтаксичним конструкціям, що в них
предикативні форми на -но, -то вживають без дієслівного зв‟язкового
компонента було.
Для протиставлення минулої дії теперішній уживання дієслівної зв‟язки
було з предикативними формами на -но, -то нормативне. У таких контекстах
було виконує не лише зв‟язкову (граматичну) функцію, а й увиразнює
значення буттєвості.
3. Поступово з усного й писемного мовлення усувають орудний
суб‟єктний у синтаксичних конструкціях із предикативними формами на -но,
-то, як такий, що історично не був характерний для конструкцій із цими
формами. 6
4. Набувають поширення речення з іменним складеним присудком,
утвореним дієслівною власне зв‟язкою є та іменником чи прикметником
у формі Н. в. передусім у книжних стилях української літературної мови.
На семантичний критерій розрізнення іменного складеного присудка
з предикативним називним і предикативним орудним на початку ХХІ ст.
менше зважають і такі форми кваліфіковано як варіантні.
В останні десятиріччя мовна практика засвідчує зміни в поєднанні
прикметника з експлікованою дієслівною власне-зв‟язкою у формі минулого
часу і за умови, що група присудка має обставину часу та додаток, виражений
родовим відмінком із прийменником для.
5. Самовідновлення питомих рис синтаксичного ладу української
літературної мови відбувається і через плавне та послідовне проникнення
сполучних засобів що, що + Pron 3sg/pl (аналітичний сполучник що із
займенником у формі 3 особи однини чи множини) в такі стандартизовані
стилі мови, як офіційно-діловий та науковий.
6. Парадигма комунікативних типів речень поповнилася ще одним
елементом – оптативними (бажальними) реченнями. Проміжним, гібридним
типом речень, що їх виокремлюють за критерієм «комунікативна мета»,
названо перформативні, що ввібрали в себе ознаки розповідного та
спонукального речень.
7. Змінююється ряд варіантних керованих форм для низки дієслів
(говорити, женитися, ждати, молитися, учитися, хворіти, чекати,
чудуватися та інших) через актуалізацію питомих, але витіснених
в попередній період на периферію чи крайню периферію синтаксичної норми
керованих форм та через усунення невдалих, неправильних форм. Названі та
інші дієслова стали знаряддям ідеологічної боротьби в 30 ‒ 80-ті роки ХХ ст.,
у зв‟язку з чим синтаксична норма зазнала зовнішнього втручання.
8. Синтаксична норма української літературної мови як одна
з об‟єднувальних ланок національної культури постає відновленим феноменом, чому посприяли зовнішні умови її функціонування, наукове
опрацювання субнорм тощо.
9. Під впливом внутрішніх і зовнішніх об‟єктивних чинників
відбуваються зрушення: із кінця ХХ і впродовж першого п‟ятнадцятиріччя
ХХІ ст. дослідження синтаксичної норми, її сутності, тенденцій розвитку
і змін виразно й дуже динамічно переорієнтувалися в національно-мовну
площину, що посилило пуристичні тенденції.
Ключові слова: літературна норма, синтаксична норма, унормування,
кодифікація, методологічні засади, синтаксичні варіанти, синтаксичні
синоніми, синтаксична конструкція, синтаксичні засоби зв‟язку, зовнішні
чинники, внутрішні чинники, пуристичний підхід, поміркований підхід,
іманентні синтаксичні риси.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.