Микола Казюк » Українське представництво у Віденському парламенті (1897–1907 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українське представництво у Віденському парламенті (1897–1907 рр.)

Дисертація
Написано: 2025 року
Розділ: Історична
Твір додано: 25.12.2025
Твір змінено: 25.12.2025
Завантажити: pdf див. (2.4 МБ)
Опис: Казюк М. Українське представництво у Віденському парламенті (1897–1907 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 03
Гуманітарні науки за спеціальністю 032 – Історія та археологія.
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира
Гнатюка, Тернопіль, 2026.
Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю комплексного
вивчення участі українців у парламентському житті Австро-Угорської
монархії як важливого етапу становлення модерної політичної культури та
національного руху. Період 1897–1907 рр. є особливо значущим, оскільки він
позначений виборчими реформами, активізацією політичних партій та
формуванням сталої парламентської практики українських депутатів, які
вперше здобули можливість системно відстоювати національні інтереси у
Відні. Аналіз їх діяльності дозволяє не лише простежити механізми
парламентського представництва та форми політичної боротьби, але й
глибше зрозуміти процеси інтеграції українців у загальноімперський
політичний простір, а також виявити закономірності, що визначали еволюцію
української політичної еліти та її роль у формуванні національної
ідентичності наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Перший розділ дисертації присвячено комплексному аналізу
історіографії проблеми, характеристиці джерельної бази та визначенню
методологічних підходів, що стали основою дослідження українського
парламентського представництва у Відні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Здійснено критичний огляд наукових праць, присвячених участі українців у
політичному житті Австро-Угорської монархії. Особливу увагу приділено
аналізу доробку українських, польських та австрійських дослідників, які
висвітлювали виборчі кампанії, діяльність депутатів та трансформацію
української політичної культури. Відзначено, що радянська історіографія
значною мірою ідеологізувала тему, зводячи її до боротьби класових сил,
3
тоді як сучасні українські науковці інтерпретують українське парламентське
представництво як важливий чинник націєтворення.
Розглянуто широке коло матеріалів, які стали основою дослідження.
Центральне місце займають стенографічні протоколи засідань Віденського
парламенту, виборчі документи, урядові розпорядження, матеріали
парламентських комісій. Важливе значення мають періодичні видання,
зокрема українські часописи («Діло», «Руслан», «Буковина»), які не лише
фіксували перебіг політичних процесів, а й формували суспільну думку.
Використано також мемуарну літературу, епістолярну спадщину депутатів та
сучасників, що дозволяє реконструювати не тільки офіційний, а й
повсякденний вимір парламентської діяльності. Особливий акцент зроблено
на проблемі достовірності джерел і необхідності їх критичного прочитання,
зважаючи на політичні упередження та редакційні позиції.
Застосовано міждисциплінарний підхід, який поєднує історикополітичний, соціально-правовий та культурологічний аналіз. Використано
принципи історизму та об’єктивності, що дозволяють відтворити специфіку
політичних процесів у контексті австрійського парламентаризму. Значна
увага приділена методам політичної історії, порівняльному аналізу виборчих
кампаній, а також просопографії, яка дала змогу створити соціальнодемографічний портрет українських парламентарів. Наукова новизна підходу
полягає у поєднанні макроісторичного (аналіз державної політики,
парламентських реформ) і мікроісторичного (регіональні особливості,
біографічні студії) рівнів дослідження.
Таким чином, перший розділ дисертації формує підґрунтя для
подальшого аналізу українського представництва у Віденському парламенті,
окреслюючи стан наукової розробки теми, репрезентативність і можливості
джерельної бази, а також визначаючи оптимальні методологічні інструменти
для комплексного вивчення політичної участі українців у межах АвстроУгорської монархії.
4
У другому розділі дисертації здійснено комплексний аналіз політичних
процесів, пов’язаних із входженням українського представництва до
загальноімперської законодавчої установи наприкінці ХІХ – на початку ХХ
ст. Розкрито організаційну структуру та повноваження Віденського
парламенту, а також простежено еволюцію виборчого законодавства, що
створювало нові умови для політичної участі українців. Особливу увагу
приділено аналізу куріальної системи та її впливу на якість та обсяг
національного представництва.
Відтворено перебіг і результати виборів до Віденського парламенту 1897
р., які стали важливою віхою в історії українського політичного руху.
Показано, як у складних умовах адміністративного тиску, польського
домінування та конкуренції між українськими партійними угрупованнями
вдалося досягти певного прориву у парламентському представництві.
Висвітлено виборчий процес 1900 р., що продемонстрував як посилення
політичної організованості українців, так і збереження системних перешкод
для їх участі в австрійському парламентаризмі. У роботі висвітлено головні
тенденції та результати виборів, а також проаналізовано вплив цього етапу на
розширення й якісне оновлення української парламентської репрезентації.
Реконструйовано соціально-демографічний портрет українських
депутатів у Віденському парламенті, що дало змогу простежити як
структурні особливості, так і функціональні обмеження українського
представництва. Детально досліджено їх кількісний склад, професійноосвітню структуру та регіональне походження. З’ясовано, що основу
депутатського корпусу становили представники греко-католицького
духовенства, юристи, освітяни та громадські діячі, тоді як селянство та
робітництво були відсутні. Такий склад засвідчував перевагу інтелігенції як
провідної політичної сили та формував пріоритетність національнокультурних, освітніх та правових питань у парламентській діяльності.
Третій розділ дисертації присвячений дослідженню соціальноекономічної проблематики у діяльності українських парламентарів у
5
Віденському парламенті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., що становила
один із ключових напрямів їх політичної активності.
Розглянуто, як українські депутати порушували питання захисту
соціальних прав українського населення, зокрема селян, робітників, дрібних
підприємців і ремісників. Висвітлено виступи та законодавчі ініціативи,
спрямовані на полегшення податкового тиску, регулювання умов праці,
обмеження зловживань лихварів і підтримку дрібного промислу. Особливу
увагу приділено діяльності українських парламентарів у контексті вирішення
проблем соціального забезпечення найбідніших верств, а також їх спробам
домогтися справедливішого розподілу бюджетних коштів на користь
галицького регіону. Важливим аспектом було те, що депутати прагнули
перетворити соціальні питання з другорядних на пріоритетні у
парламентському порядку денному, що свідчило про зростання усвідомлення
соціальної відповідальності політичної еліти.
Проаналізовано аграрне питання, яке було центральним у діяльності
українських представників. Депутати активно виступали проти земельної
нерівності та монополії великих маєтків, відстоювали потребу земельних
реформ і захист селянських господарств. Аналізовано їх боротьбу за доступ
селян до кредитних ресурсів, розвиток кооперативного руху та створення
аграрних спілок. Окремо висвітлено роль українських парламентарів у
дебатах щодо ліквідації феодальних пережитків у земельних відносинах і
посилення державної підтримки сільського господарства.
Показано, що діяльність українських депутатів у сфері соціальноекономічних питань виходила далеко за межі формального представництва:
вона спрямовувалася на реальне покращення умов життя більшості
населення та створення інституційних механізмів для економічного розвитку.
Така активність не лише зміцнювала авторитет українського
парламентського представництва, але й сприяла формуванню модерної
політичної програми, зорієнтованої на соціальну справедливість та інтереси
селянства як головної соціальної бази українського руху.
6
Четвертий розділ дисертації присвячено аналізу боротьби українських
парламентарів за національні права та розширення політичного
представництва в австрійському парламенті, що становило стратегічний
напрям їх діяльності наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Досліджено участь українських депутатів у дискусіях навколо виборчої
реформи, яка мала стати шляхом до демократизації політичного життя.
Проаналізовано позицію українських представників у процесі переходу від
куріальної системи голосування, що забезпечувала привілейоване становище
великим землевласникам і міській еліті, до впровадження загального
виборчого права для чоловіків. Показано, як українські парламентарі
трактували реформу як необхідну умову для розширення представництва
селянства та інтелігенції, а також для забезпечення більш справедливого
відображення українських інтересів у парламенті.
Акцентовано увагу на питаннях національно-культурних прав,
насамперед мовної рівноправності та права на місцеве самоврядування.
Розкрито аргументацію українських депутатів щодо необхідності
забезпечення української мови у школах, судах, адміністрації та публічному
житті, а також їх ініціативи з розширення повноважень місцевих органів
влади. Доведено, що мовне питання стало не лише елементом культурної
політики, але й ключовим маркером національної ідентичності, а боротьба за
самоврядування сприймалася як гарантія захисту від польської
адміністративної домінації.
Розглянуто діяльність українських парламентарів у сфері освіти, де вони
послідовно домагалися створення українських навчальних закладів,
розширення мережі початкових і середніх шкіл з українською мовою
викладання, а також заснування українського університету у Львові.
Проаналізовано парламентські дебати та конкретні законодавчі ініціативи,
спрямовані на усунення дискримінаційних обмежень у доступі українців до
освіти та на забезпечення рівних можливостей для молоді.
7
Доведено, що боротьба українських парламентарів за національні права
мала багатовимірний характер і поєднувала політичні, культурні та освітні
аспекти. Вона була спрямована не лише на усунення наявних обмежень, але
й на закладення інституційних основ для розвитку модерної української
нації. Діяльність українських депутатів у парламенті стала вагомим
чинником націотворчих процесів, що сприяла формуванню політичної
суб’єктності українців у Галичині та посиленню їх позицій у
багатонаціональній структурі Австро-Угорської монархії.
Ключові слова: Віденський парламент, Галичина, Буковина, АвстроУгорська монархія, українські депутати, вибори, законодавчі ініціативи,
громадсько-політична діяльність.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.