|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
01.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
01.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(20.2 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Кардаш О. Н. Латинська та кирило-мефодіївська церковні традиції ІХ–
ХІ ст.: східний фронтир канонічного протистояння. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі
знань 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 032 Історія та археологія. –
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН
України, Івано-Франківськ, 2023.
Дисертаційна робота присвячена актуальній проблематиці
воцерковлення та міжконфесійних відносин у ранньосередньовічних країнах
так званої «Молодшої Європи», котра надалі залишається однією з найбільш
дискусійних у сучасному історіографічному дискурсі. Провідну роль у
процесах євангелізації спільнот згаданого регіону відігравали, з одного боку,
різне за етнічним походженням і дієцезіальною чи монастирською належністю
латинське духівництво, а з іншого – представники кирило-мефодіївської
церковної традиції, сформованої солунськими братами-місіонерами
Константином (Кирилом) і Мефодієм та їхніми учнями у 860–880-х рр.
Первинне місіонерське сподвижництво адептів обох традицій на окреслених
теренах стало настільки грандіозним, що переросло у масштабну слов’яно-
латинську міжобрядову конфронтацію другої половини ІХ–ХІ ст., яка, власне,
й стала основним предметом актуальних дисертаційних студій.
У дослідженні висвітлено основні процеси та особливості інституалізації
латинської церковної організації у межах поставарського Подунав’я,
розглянуто динаміку становлення місійних теренів і церковних землеволодінь
єпископських діоцезів Зальцбурґа, Пассау й Реґенсбурґа та окремих
баварських монастирських спільнот, реконструйовано їх географічні межі та
регіональну специфіку на тлі колонізаційного і місіонерського освоєння
окреслених поставарських земель згаданими структурами Баварської церкви.
3
У дисертаційній роботі проаналізовано місіонерську діяльність
солунських братів-місіонерів Константина (Кирила) й Мефодія у володіннях
моравського князя Ростислава у 863–867 рр. Висвітлено процес формування
кирило-мефодіївської церковної традиції слов’янського обряду,
проаналізовано основні фактори її поширення у Великій Моравії,
доктринальні риси та впродовж 867–869 рр. санкціоноване оформлення папою
Адріаном ІІ у Римі.
Автором виокремлено основні етапи церковно-релігійного антагонізму
між солунськими місіонерами та їхніми послідовниками, з одного боку, та
латинським духівництвом Зальцбурзької, Пассауської й Реґенсбурзької
дієцезій у династичних володіннях Моймировичів та паннонського князя
Коцела – з іншого. У дослідженні окреслено логіку й динаміку просторово-
хронологічної трансформації східного (паннонського та великоморавського)
фронтиру канонічного протистояння між латинською і кирило-мефодіївською
церковними традиціями у 863–886 рр. Автор детально висвітлює, по-перше,
церковно-догматичні складники слов’яно-латинської міжобрядової
конфронтації – дискусії щодо канонічності використання слов’янської мови в
літургійній практиці, полеміку про Filioque та походження Св. Духа, а, по-
друге, церковно-правові аспекти означеної проблеми.
Окрему увагу в контексті дисертаційних студій відведено вивченню
проблеми поширення кирило-мефодіївської традиції в інших династичних
володіннях «Молодшої Європи» та становлення регіональних фронтирних зон
слов’яно-латинської канонічної конфронтації наприкінці ІХ–ХІ ст. Автор
описує процес та особливості слов’янізації ранньої Болгарської церкви під
впливом переселення близько 886 р. до володінь князя Бориса значної
кількості учнів архієпископа Мефодія. У контексті слов’яно-латинського
канонічного протистояння автором досліджено історію становлення
ранньосередньовічної хорватської еклезіальної організації – Сплітської
церковної митрополії Х–ХІ ст. Відтак у межах Хорватського королівства
означений міжобрядовий фронтир найбільш виразно вдалося реконструювати
4
на Східноадріатичному узбережжі й островах Адріатики в середовищі
верхньодалматинських єпископств, де найдовше культивувалася кирило-
мефодіївська глаголична традиція. Натомість історичні сербські, боснійські та
дуклянські терени Х–ХІ ст. у складі Антибарської митрополії розглядаються
автором в широкому значенні як своєрідна міжконфесійна зона зіткнення
латинської, слов’янської і ромейської церковних традицій.
В аналогічний спосіб проаналізовано витоки, характер, просторовий
вимір і місце слов’яно-латинського міжобрядового антагонізму в структурі
ранньосередньовічної богемської церковної ієрархії. Шляхом аналізу свідчень
чиленних наративних джерел, а також результатів багаторічних археологічних
досліджень дисертантом піддано ревізії концепцію тривалого співіснування
поряд з латинською церковною ієрархією окремої інституалізованої кирило-
мефодіївської церковної організації у південно-східних володіннях династії
П’ястів, на польсько-руському середньовічному фронтирі та, власне, західній
периферії земель Рюриковичів у другій половині Х–ХІ ст. Автор доходить
висновку, що на окреслених теренах фронтир слов’яно-латинського
релігійного протистояння мав найменш виразний, неінституалізований
характер, продиктований пізньою християнізацією та одержавленням місцевих
gentium.
Ключові слова: Константин (Кирило), Мефодій, Візантія (Ромейська
імперія), Зальцбурзьке архієпископство, Пассауське єпископство,
Реґенсбурзьке єпископство, Церква, авари, латинська церковна традиція,
кирило-мефодіївська церковна традиція (слов’янськй обряд), Filioque,
монастирський (церковний) комплекс, синкретизм, поховання, митрополія.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ................................................................................................................. 13
РОЗДІЛ 1. Історіографія, джерельна база та методологія дослідження .......... 19
1.1. Історіографія проблеми ............................................................................... 19
1.2. Джерельна база ............................................................................................. 49
1.3. Методологія ................................................................................................... 67
РОЗДІЛ 2. Становлення латинської церковної традиції на поставарському
просторі 796–863 рр. ............................................................................................ 77
2.1. Церковно-релігійна ситуація на теренах Подунав’я після зруйнування
Аварського каганату 796 р. ................................................................................. 77
2.2. Каролінзькі земельні дарування Баварській церкві (перша половина –
середина ІХ ст.) .................................................................................................... 80
2.3. Адміністративне розмежування місіонерських теренів і землеволодінь
латинських церковних діоцезів у Подунав’ї першої половини ІХ ст. ............ 103
РОЗДІЛ 3. Латинська і кирило-мефодіївська церковні традиції:
великоморавський та паннонський фронтир канонічної конфронтації 863–
886 рр. ................................................................................................................ 117
3.1. Церковно-релігійна політика Моймировичів і початкова фаза моравської
місії Константина й Мефодія (863–867 рр.) ...................................................... 117
3.2. «ıaко врани на соколъ»: диспут щодо слов’янської літургії 867–
868 рр.……………………………………………………………………………120
3.3. Мефодій – архієпископ «паноньскыѫ области» і паннонський фронтир
його канонічної конфронтації із Зальцбурґом (869–873 рр.) ........................... 124
3.4. Звільнення архієпископа Мефодія та моравсько-нітранська церковно-
конфронтаційна зона 873–880 рр. .................................................................... 134
3.5. «Industriae tuae»: церковно-релігійний дуалізм Святоплукового «regni» у
880–885 рр. ........................................................................................................ 144
12
3.6. Останній етап канонічної конфронтації послідовників Мефодія і латинян
Великої Моравії 880–886 рр. ............................................................................ 153
РОЗДІЛ 4. Фронтирні зони канонічного протистояння церковних традицій у
країнах «Молодшої Європи» (886–1090-ті рр.) ................................................ 163
4.1. Кирило-мефодіївське християнство в Болгарії та слов’янізація Болгарської
церкви наприкінці ІХ – у другій половині ХІ ст. ............................................. 163
4.2. «…a quodam Methodio haeretico fuisse repertas…»: хорватський фронтир
слов’яно-латинського церковно-канонічного протистояння (880-ті –
1090-ті рр.) .......................................................................................................... 166
4.3. Антибарська церковна митрополія як слов’яно-латинська міжконфесійна
зона Х–ХІ ст. ..................................................................................................... 180
4.4. Латинська та кирило-мефодіївська церковні традиції у володіннях
Пржемислідів (895–1097 рр.) ............................................................................. 184
4.5. Проблема слов’яно-латинського міжобрядового протистояння в
історичній Малопольщі та володіннях П’ястів Х–ХІ ст. ................................ 197
4.6. Русько-польський етнічний і конфесійний фронтир Х–ХІ ст. .................. 201
ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................... 215
ДОДАТКИ ......................................................................................................... 322
|
|
|
