| Опис: |
Праця Андрея Камінського "Загадка України і Галиччини" (Львів, 1927) є глибоким філософсько-історичним трактатом, що досліджує складні питання минулого, сьогодення та майбутнього руських земель, особливо зосереджуючись на взаємовідносинах між Україною та Галичиною в ширшому "руському" контексті. Автор критично аналізує внутрішні конфлікти та зовнішні впливи, що формували національну ідентичність. Він висловлює занепокоєння щодо "жахливого лихоліття" Галичини, значну частину якого приписує внутрішній боротьбі власної інтелігенції. Книга є цінним джерелом для розуміння ідеологічних дискусій та пошуків національної ідентичності в Західній Україні у міжвоєнний період.
Огляд основних думок книги:
Розуміння минулого для майбутнього: Камінський стверджує, що знання майбутнього є відображенням знання минулого. Він виступає за науковий метод розуміння минулого для побудови програми майбутнього, протиставляючи його "утопічному методу", що ґрунтується на пристрасті, а не на інтелекті.
Душа історії: Автор постулює, що людство, суспільство та історія, як і окремі особистості, мають як тіло, так і душу. Він вважає, що справжнє, живе знання походить від розуміння "душі" минулого, а не лише його механічних фактів та подій.
Закон єдності Руських земель: Камінський стверджує, що історія руських земель підпорядковується законам, зокрема закону єдності. Він простежує тисячолітню історію організації руських земель в єдиний організм, спочатку з півдня (Київ) у княжий період (IX-XIII століття), а потім з півночі (Москва) у другий період (XIII-XVIII століття).
Слабкі організаційні здібності Русі: Камінський припускає, що руси (маючи на увазі слов'янські народи цих земель) історично були "слабкими організаторами" і що зовнішні сили, як-от варяги, були необхідні для політичної організації. Він навіть висуває теорію, що сама назва "Русь" походить від варягів, які були "рудими" або "світловолосими".
Зовнішні руйнівні сили: Він виділяє дві основні "дезорганізуючі сили", що діяли на Русь: кочівники зі Сходу, які руйнували будь-яку організацію, та поляки із Заходу, які будували свою, руйнуючи руські структури. Він нарікає, що якби поляки повністю асимілювали руську культуру, це могло б призвести до сильнішого слов'янського об'єднання.
Єврейський вплив: Камінський згадує "переважання євреїв на Русі" і описує їх як "завойовників, поневолювачів, винищувачів, експропріаторів та експлуататорів". Він заявляє, що "руські народи повинні вважати їх такими, якими вони є: гальмом прогресу та розвитку та носіями бідності та занепаду".
Українізація Галичини: Він обговорює "національну та культурну автоукраїнізацію" галичан, припускаючи, що вони повинні "стати, а не просто називати себе, українцями", щоб здобути силу та повагу. Він також коментує специфічне значення мови для культури, припускаючи, що хоча українська література задовольняє деякі внутрішні потреби, "панруська" мова є досконалішим засобом спілкування для мільйонів на величезних територіях через величезний обсяг написаних творів та кількість носіїв.
Шлях України: Камінський стверджує, що якщо географічні умови та історія не надали Україні незалежності, її народ повинен шукати найбільш підходящий протекторат, який, на його думку, був знайдений у Північній Русі, утворюючи єдину Русь. Він протиставляє Київ як "ближчу, дорожчу батьківщину" серцем з усією Руссю (від океану до океану) як "державну батьківщину", сформовану духом історії та експансії.
Критика галицької інтелігенції: Камінський критикує галицьку інтелігенцію, включаючи таких діячів, як Іван Франко, за їхні політичні та культурні дії, припускаючи, що вони часто працювали проти єдності та позитивного розвитку руських земель, як він це уявляв. Він натякає, що їхня зосередженість на сепаратизмі була перешкодою для їхньої власної культури. |
