|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
09.06.2024 |
|
| Твір змінено: |
09.06.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(60.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Івашків Г. М. Українська народна фігурна кераміка ХІХ–ХХ ст.:
пластика декору та форми, концепція образів. – Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за
спеціальністю 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво. – Інститут
народознавства; Львівська національна академія мистецтв. – Львів, 2021.
У дисертації розглядається українська народна фігурна кераміка як
унікальне етнокультурне і мистецьке явище. Уперше введено в науковий обіг
близько тисячі глиняних пластичних виробів, що зберігаються у понад ста
українських та зарубіжних (Австрія, Польща, Російська Федерація, Сполучені
Штати Америки, Китай) музеях та більше п‟ятнадцяти приватних збірках, а
також зібраних упродовж 1994–2019 рр. під час дев‟яти міждисциплінарних
експедицій та відряджень у різні регіони України. Усе це дало змогу унаочнити
свої наукові гіпотези, спостереження та висновки конкретними прикладами,
робити мистецтвознавчі судження більш переконливими. Потреба
проаналізувати вироби української глиняної пластики у дисертації постала
передусім через значну кількість таких виробів та відсутність їх спеціального
системного мистецтвознавчого дослідження в сучасній науці. Залучення до
аналізу фігурної кераміки з інших країн дало змогу аргументовано ствердити, що
українська пластика розвивалася в руслі тенденцій світового мистецтва, а також
більш виразно підкреслити оригінальність та національну специфіку зазначеного
виду українського декоративно-ужиткового мистецтва.
Висвітлення стану наукової розробки теми про пластику декору та форми
керамічних виробів у дисертації розпочато із праць німецького архітектора і
теоретика мистецтва другої половини ХІХ ст. Готфріда Земпера, зокрема його
двотомної студії “Стиль технічних і тектонічних мистецтв, або Практична
естетика” (1860, 1863), яку називали “епохальною” та “головною теоретичною
роботою” у мистецтвознавстві. Важливо, що Г. Земпер розглядав ткацтво,
3
ковальство, гончарство та каменеобробництво з технічної і стилістичної точок
бачення, вказав на базове стильове значення матеріалів і техніки, виступав за
активізацію ролі кольору у скульптурі та різьбленні по дереву. Такі ідеї сучасне
українське мистецтвознавство (праці М. Є. Станкевича та інших вчених)
сприйняло як вкрай актуальні, а відтак активно їх розвивало. У роботі осмислено
та актуалізовано напрацювання цих та інших українських і зарубіжних вчених,
що також стало необхідним ґрунтом для глибокого та всебічного аналізу нашої
глиняної пластики.
У роботі вперше в українському мистецтвознавстві зроблено докладний
аналіз глиняних виробів з пластично-фактурним декором, що дало змогу
сформувати цілісну картину тенденцій розвитку української глиняної пластики.
Встановлено, що наліпи на давніх глиняних виробах вирізняються не лише
формою, а й місцем розташування – на вінцях, шийці, боках, корпусі. В міру
ускладнення абрисів їх поділяємо на кілька основних груп: валикоподібні,
округлі (“ґудзики”), соскоподібні, конусоподібні, вушкоподібні, у вигляді
фігурок тварин тощо. Зрозуміло, що в “пластичних візерунках” подекуди
поєднано кілька типів наліпів, зокрема конічних виступів і вушок. Одні
дослідники припускають, що наліпи у вигляді фігурок тварин – биків та баранів
– на пам‟ятках різних археологічних культур зроблено для того, щоб ці вироби
могли використовувати під час проведення ритуалів (М. Відейко), інші – для
приготування їжі, оскільки багато фрагментів подібного посуду було знайдено
біля печей (Т. Пассек).
У роботі всебічно досліджено пластично-фактурне оздоблення у кераміці
ХIХ–ХХ ст., яке має такі найбільш поширені технічні різновиди: фактура
“ниток”, плоский і високий рельєф, контррельєф, округлий ліпний декор та
ажур. Фактуру “ниток” гончарі застосовували здебільшого в оздобленні посуду у
вигляді баранів та левів (Гавареччина, Потелич, Косів, Крищинці, Опішне,
Миргород, Павлівка, Онуфріївка, Чигирин, Валки, Ічня). Вперше зроблено
всебічний мистецтвознавчий аналіз ступеня наповненості виробів “вовною”, що
підкреслювало об‟ємні варіації окремих елементів, які водночас посилювали
4
контраст гладкої (полив‟яної) та шерхлої, вкритої “вовною”, поверхні
зооморфної посудини. Встановлено, що оздоблення у плоскому та високому
рельєфі вирізняються технічними різновидами, найголовніші з яких полягають у
розплющуванні нанесеного глиняного “тіста” штампом, тисненні у формі або
накладанні окремо виліплених рельєфних елементів. Найбільш поширеними
пластичними композиціями вважаємо орнаментальні (абстраговані форми),
зображальні структури та сюжетно-тематичні схеми.
Відзначено, що в декорі виробів із використанням абстрагованих форм
наявні оригінальні варіації валиків та округлих мотивів, які переважно
поєднуються у складні композиційні схеми – це бачимо на полив‟яних або
димлених баньках та дзбанках; інколи неповторний декоративний ефект
створюють один-три або ціла група валиків. Тим часом пластика у вигляді
кульок (“ґудзиків”) трапляється переважно на майоліці та вкритих однією
поливою виробах (свічники, підвазонники тощо), рідше – на димлених вазах
(Гавареччина, Шпиколоси). На дзбанках, чашах, калачах та підвазонниках часто
зустрічаються рослинні рельєфні композиції; інколи вони нагадують візерунки
кролевецьких рушників чи мереживо (Адамівка). Рельєфні сакральні образи,
портрети, зображення гербів, церков частіше трапляються в оздобленні
мальованих тарілок та плесканок.
Уперше на численних прикладах з музейних збірок докладно
проаналізовано основні мотиви округлого ліпного декору та особливості
використання ажуру у декорі глиняних виробів, зокрема свічників, кадильниць
(подано 25 варіантів композиційних схем), предметів-“несподіванок”, ваз тощо.
Всебічно розглянуто кераміку з пластичними зооморфними та
антропоморфними рисами, зокрема оздоблення посуду та виробів для
прикрашання інтер‟єрів – зооморфні та антропоморфні свічники, підвазонники-
барани, скарбонки, тютюнниці, попільниці. Об‟єктом поглибленого
мистецтвознавчого аналізу вперше стала пластика малих форм – це переважно
образи Ісуса Христа, Богородиці, ангелів, сценка “Пієта”, одинарні фігурки
(Олександра і Теофіл Джулинські, П. Цвілик), зображення гончаря та видатних
5
особистостей, багатофігурні композиції (В. Борозенець, О. Селюченко, Є. Богач),
численні жанрово-побутові сценки.
У мистецтвознавстві вперше розглядається архітектурна кераміка – її
фігурні риси підкреслено декоративними особливостями цегли, дахівки, розеток,
бань-“маківок”, плиток до підлоги, у житловому будівництві – димарів. Відтак, у
роботі йдеться про цеглу (з ХІ ст. до 1930-х рр.) і як будівельний матеріал, і як
важливий елемент декору в екстер‟єрі приміщень. На прикладі численних
предметів, знайдених на руїнах храмів, замків та старих світських будов, із
музейних та приватних колекцій, а також власних експедиційних записів
простежено еволюцію формотворчих особливостей цегли та позначок на ній.
Відзначено каліграфію клейм на цеглинах періоду Давньої Русі, варіативність
позначень-клейм на цеглі кінця ХVІ – початку ХХ ст. (виконані у рельєфі, рідше
– у контррельєфі), типи обрамлень тощо.
Упродовж значного періоду важливою галуззю у будівництві було
дахівкарство – проаналізовано основні види дахівки, акцентовано на
особливостях декору, позначках власників майстерень. Важливим є зіставлення
української дахівки, зокрема виробленої в Коломиї та на фабриці Івана
Левинського, з виробами інших країн, наприклад, китайською, яку авторка
досліджувала під час відрядження до Китаю, а також японською, польською,
болгарською, чеською, словацькою, угорською тощо. Риси фігурності
виявляються і в деяких керамічних елементах, що стосуються екстер‟єру та
інтер‟єру християнських споруд.
Встановлено основні гончарні центри та імена майстрів, які виготовляли
керамічні димарі. На основі музейних збірок та приватних колекцій у дисертації
визначено головні ознаки схожості та відмінності коминів різного періоду,
головно 1960–1980-х рр., акцентовано на художніх особливостях цих виробів,
зазначено, що таке виробництво припинилося десь у 1990-х роках. У роботі
стверджено, що керамічні димарі, виготовлені на початку ХХІ ст., мають лише
декоративну функцію, оскільки призначалися для виставок чи музейних фондів.
6
Незважаючи на нетривкість матеріалу та складну релігійну ситуацію в
Україні радянських часів, усе ж збереглося чимало предметів церковного
вжитку. Це вироби народних майстрів (з гончарної глини) та фарфорові й
фаянсові (з каоліну) предмети промислового виробництва, виконані на
фарфоровому заводі А. Миклашевського у Волокитиному, Києво-Межигірській
фаянсовій фабриці, у Миргородському державному керамічному технікумі
ім. М. Гоголя, на фабриці І. Левинського у Львові, виробництвах Товариства
Кузнєцових та інші. У дослідженні комплексно проаналізовано мистецькі
особливості глиняних виробів церковного вжитку, серед яких монументальні
твори (іконостаси), а також кивоти, ікони, оклади (рами) до них, хрести
(напрестольні і ручні), свічники (напрестольні та на підлогу), лампадки, вази і
підвазонники, предмети, пов‟язані з церковними ритуалами, зокрема Таїнством
Пресвятої Євхаристії (чаші, дискоси).
Значний мистецтвознавчий інтерес становлять унікальні менші та більші
напрестольні керамічні хрести авторства косівських (Г. Цвілик) та пістинських
(П. Кошак) майстрів – вироби зберігаються в українських (МЕХП, НМЛ) та
польських (ЕМК, АЕМЛ) музеях, які уперше вводимо у науковий обіг. Цікавою є
стилістика формотворення – в основі хреста першого майстра прямокутник
(підставка і рамена хреста), іншого – круг, адже округлою є підставка (стоян), а
також кінці хреста. Варіативність полягає і в оздобленні – геометричний
орнамент на виробі Г. Цвілика та рослинний у декорі хрестів П. Кошака.
Відмінність двох менших напрестольних хрестів з округлими кінцями та
ритованим Розп‟яттям на середохресті виявлялася більше у розписі підставок
(стоянів) – один хрест у фондах ЕМК (Краків), інший – АЕМЛ (Лодзь).
Яскравим явищем глиняної пластики є й наземні керамічні свічники,
призначені для церков – їх засвічували під час Богослужебних літургій, різних
обрядів та церемоній, які відбувалися у сакральній споруді. Доведено, що такі
свічники виробляли народні майстри (Пістинь, Галич) та промислово (Львів,
Волокитино). Два раритетні свічники, які походять із церкви святого Миколая в
Галичі, прикрашено рельєфним рослинним орнаментом. За величиною і
7
скрупульозністю декору у високому рельєфі їм нема аналогів серед українських
та зарубіжних глиняних пам‟яток.
У роботі системно досліджено функції та схарактеризовано мистецькі
особливості фігурної кераміки в обрядовості українців, а для поглибленого
розкриття теми залучено значну кількість фольклористичних та етнографічних
матеріалів, у т. ч. й записи, які зробила автор. Особливу увагу дисертантка
звернула на глиняний посуд різних форм, на обрядове призначення якого часто
вказувало оздоблення (наприклад, зображення хреста, риби, рідше написи тощо),
а також свічники-трійці, з якими гуцули відзначали свято Водохреща.
Встановлено, що в оздобленні своїх виробів народні майстри використовували
різні техніки – від простого мальованого орнаменту до більш складних
пластичних композицій і прорізування з мотивами хрестів, зображень Бога-Отця,
святого Миколая, Розп‟яття тощо.
На основі численних предметів, нотаток дослідників та власних записів
доведено, що глиняні предмети для свяченої води (глечики, дзбанки, баньки,
горнята, калачі, плесканки) декорували мотивами хрестів найрізноманітніших
модифікацій, “спіралей”, виноградних “грон”, “вінків”, “гірлянд”, а також
зображеннями риб та птахів. За інформацією респондентів, “прості” глечики
(теракотові і димлені) прикрашали свіжими гілочками “розмаю”, барвінку,
живими та сухими квітковими композиціями, “перлами”. Проаналізовано
особливості оздоблення глиняних виробів (наприклад, горщик), у яких готували
святкові різдвяні страви, а також ті, в яких подавали на стіл їжу (столовий
посуд). Акцентовано увагу на традиційних предметах, специфіці декору з
геометричним та рослинним орнаментом. На деяких виробах (наприклад,
поставцях для куті) наявний щільний розпис з обох боків посудин, що надавало
їм більшої урочистості. Уперше введено у науковий обіг та означено особливості
форми рідкісного різдвяного посуду – пампушниць – з восьми гончарних центрів
України (Дніпропетровщина, Коломия, Комарно, Лагодів, Сокаль, Стара Сіль,
Порохник, Шпиколоси).
8
Із кераміки, пов‟язаної із святкуванням Великодня, виокремлено унікальні
кошики, в яких посвячували паску – автором кількох таких виробів був
О. Бахматюк. Виявлено, що два кошики зберігаються в Україні (НМЛ, Львів), а
два інші – в Польщі (МЗЛ, Ланцут). Варіативність глиняних форм, у яких
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у різних регіонах України пекли паску,
полягає у розмірах, абрисах, наявності чи відсутності вушок, вигляді стінок
тощо. Доведено, що пасківники рідко розписували ангобами, зазвичай їх
вкривали поливою. Оригінальністю форми та декору (у вигляді прорізних
хрестів “латинського” або “грецького” типів) відзначаються глиняні сирні
пасківники 1980-х рр. С. Семенченка.
У дисертації вперше докладно розглянуто оригінальні глиняні вироби, які
також використовували у час великодніх святкувань – це “поросятниці”,
“гусятниці”, “курятниці”, “рибниці”, які часто робили із загнутими верхніми
боками, щоб зберегти тепло. Декоративну функцію у ХХ ст. виконували
Великодні керамічні писанки, які у кінці ХІХ ст. продукували промислово
(Києво-Межигірська фаянсова фабрика, Глинська керамічна школа). Доведено,
що у ХХ ст. керамічні писанки виробляли народні – П. Цвілик (Косів),
Є. Міщенко (Бубнівка), та професійні майстри.
Об‟єктом окремого розгляду в дисертації є фігурна кераміка ХІХ–ХХ ст. з
різних регіонів України, яку використовували у родинних обрядах. Доведено, що
в родильних обрядах важливим був горщик для “бабиної каші”, тарілка “на
квітку” тощо, весільних – глечик-“перепієць”, миски, барильця, куманці,
пляшки, чарки, зооморфний та антропоморфний посуд, великі горщики (на
“оказію”) тощо. Менше кераміки пов‟язано з похоронним ритуалом – горнятко,
“миска на коливо”, “глечик з ліхтариками” та інша.
Багаторічні напрацювання авторки дисертації будуть потрібними
студентам, аспірантам і викладачам мистецьких навчальних закладів, науковцям,
музеологам і музейникам, етнологам, митцям, колекціонерам та всім
шанувальникам української культури, зокрема при організації та проведенні
тематичних курсів чи окремих лекцій з питань гончарного промислу в Україні та
9
розвитку фігурної кераміки зокрема. Матеріал роботи можна використати і для
підготовки посібників та підручників для шкіл та вищих навчальних закладів,
загальних чи тематичних екскурсій про культуру та побут українського народу.
Проаналізовані та проілюстровані глиняні пам‟ятки будуть корисними і для
сучасних майстрів – гончарів, які намагаються відтворити давню гончарську
історію, проводять різноманітні фестивалі гончарного ремесла та майстер-класи,
які у нинішні часи відбуваються у Барі, Бубнівці, Києві, Косові, Львові,
Опішному, Тернополі, Червонограді та інших містах.
Ключові слова: фігурна кераміка, пластика, форма, типологія,
функціональне призначення, художні особливості. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ТА УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..…..……….....................29
ВСТУП………………………………………………....………........…......................33
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТЕМИ...............................43
1. 1. Фігурна кераміка у наукових студіях……………………………..........…......43
1. 2. Джерела наукової праці……………………….………….................................59
Висновки до розділу 1………………………………………………….....................62
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...............64
Висновки до розділу 2………………………………………………….....................70
РОЗДІЛ. 3. ГЕНЕЗА ФІГУРНОЇ ПЛАСТИКИ ………………................................72
3. 1. Пластичні наліпи на археологічній кераміці....................................................73
3. 2. Пластично-фактурне оздоблення української народної кераміки ХІХ–ХХ
століть………………….………………...………....……………...............................84
3. 2. 1. Фактура “ниток” як різновид декору глиняних виробів………..................85
3. 2. 2. Плоский та високий рельєф і контррельєф у кераміці.................................86
3. 2. 3. Основні концептуальні схеми округлого ліпного декору у кераміці.......102
3. 3. Ажур та його особливості……..……….……………....….........…….............106
Висновки до розділу 3………………………………………..........……….........…112
РОЗДІЛ 4. ПРИНЦИПИ МОДЕЛЮВАННЯ ФІГУРНИХ ВИРОБІВ ТА
ПЛАСТИКА МАЛИХ ФОРМ................................................................................. 114
4. 1. Типологія і декор глиняних зооморфних виробів …….................................119
4. 1. 1. Посуд: його різновиди та функціональне призначення.............................119
4. 1. 2. Керамічні зооморфні форми в інтер‟єрі приміщень ................................ 136
4. 2. Особливості пластики та декору антропоморфних глиняних виробів.........146
4. 2. 1. Антропоморфність посуду: типологія та оздоблення............................... 146
4. 2. 2. Предмети інтер‟єру з антропоморфними формами………….................. 160
4. 3. Пластика малих форм………………………………..……............................. 166
4. 3. 1. Пластичні зображення птахів і тварин у кераміці……..….......…............ 170
4. 3. 2. Міфологічні та фантастичні образи у пластиці малих форм…................ 176
27
4. 3. 3. Образи християнських святих та сюжети на релігійну тематику............ 178
4. 3. 4. Зображення гончаря у керамічній пластиці…………..…..…..............…. 181
4. 3. 5. Пластичні образи видатних особистостей у кераміці..……......................188
4. 3. 6. Жанрово-побутові композиції та ілюстрації до літературних творів .... 204
4. 3. 7. Антропоморфність люльок .………......................................….................. 220
Висновки до розділу 4………………………………………………..................… 221
РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ РИСИ ФІГУРНОСТІ АРХІТЕКТУРНОЇ КЕРАМІКИ ... 224
5. 1 Пластичні особливості цегли…………...………………….............................225
5. 2. Типологія і декор дахівки…………………………….……............................239
5. 3. Керамічні рельєфи, розетки, бані-“маківки”, голосники, плитки на підлогу... 249
5. 4. Водопровідні і дренажні трубки: конфігурації форми…………................. 260
5. 5. Пластика та оздоблення глиняних димарів……........................................... 261
Висновки до розділу 5……………………………………………...................….. 273
РОЗДІЛ 6. КЕРАМІКА ЯК ЕЛЕМЕНТ ТРАДИЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
КУЛЬТУРИ………...………………………………............................................... 275
6. 1. Керамічні вироби у просторі храму та в ритуалі Літургії........................... 280
6. 1. 1. Пластичні елементи іконостасів, кіотів, ікон та окладів ........…............ 280
6. 1. 2. Керамічні хрести: типологія та художні особливості………..…............ 294
6. 1. 3. Основні типологічні групи та декор свічників і лампадок...................... 302
6. 1. 4. Вази і вазони як предмети церковного інтер‟єру…………..................... 320
6. 1. 5. Дарохранительниці, чаші і дискоси: форма та риси оздоблення…........ 331
6. 2. Глиняні предмети у календарній обрядовості українців.............................. 338
6. 2. 1. Кераміка у різдвяних обрядах..................................................................... 340
6. 2. 2. Глиняні атрибути великодньої обрядовості…...….…..........................… 351
6. 3. Кераміка у родинних звичаях та обрядах: типологія і декор…….............. 362
6. 3. 1. Глиняні вироби у родильних обрядах........................................................ 362
6. 3. 2. Основні види народної кераміки у весільних церемоніях……................ 366
6. 3. 3. Роль глиняних виробів у ритуалі похорону ………….............................. 376
Висновки до розділу 6…………………………………..…….........…………...... 378
ВИСНОВКИ……..................................................................…....…..............…...... 381
28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ……......................… 386
ДОДАТКИ (окремий том)...................................................................................... 441
ДОДАТОК А. Список ілюстрацій. Ілюстрації……………………………......... 442
ДОДАТОК Б. Список публікацій за темою дисертації, апробація результатів
дослідження……………………………………………………………………….. 613
|
|
|
