|
| Написано: |
2018 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
12.10.2019 |
|
| Твір змінено: |
12.10.2019 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(10.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Іваненко С. О. Українське мистецтво в дослідженнях представників
харківської мистецтвознавчої школи першої третини XX століття. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата мистецтвознавства за
спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (мистецтвознавство).–
Харківська державна академія дизайну і мистецтв. – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника , 2018.
Дисертація присвячена вивченню наукової спадщини представників
харківської школи мистецтвознавства першої третини XX ст. У дослідженні
використані наступні методи мистецтвознавчого аналізу: біографічний,
компаративний, історико-системний, метод історико-мистецької типології та
класифікації.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ній вперше розглянуто
проблематику українського мистецтва в науковій спадщині харківських
мистецтвознавців як окрему наукову проблему; введено до наукового обігу
маловідомі факти та імена науковців, які вплинули на розвиток харківської
мистецтвознавчої школи; на основі аналізу систематизованої наукової спадщини
вчених з’ясовано пріоритетні для харківської школи мистецтвознавства проблеми
історії українського мистецтва, визначено коло тем, які наприкінці ХІХ – у першій
третині ХХ ст. стали актуальними.
У дисертації зазначено, що формування мистецтвознавчого осередку Харкова
відбулося у першій половині XIX ст. на базі Імператорського університету.
Показано, що у другій половині XIX ст. харківський осередок зазнає потужного
розвитку і на межі XIX–XX ст. розпочинається формування мистецтвознавчої
школи. Наголошено, що першим піком її розвитку стала наукова і педагогічна
діяльність у 1910-х рр. Ф. Шміта, який виховав плеяду молодих мистецтвознавців,
котрі викладали курси історії мистецтва в навчальних закладах Харкова та
проводили активну науково-популяризаторську роботу. Розквіт мистецтвознавчої
школи Харкова, кульмінація якої припадає на 20-30-ті рр. XX ст., був перерваний 3
репресіями 1930-х рр., в результаті яких на кінець 30-х рр. ХХ ст. у місті практично
не лишилося представників «старої» школи мистецтвознавства.
Аналіз мистецтвознавчої спадщини науковців «старшого покоління»
унаочнив, що їх науковим інтересом стали проблеми давньоруського та
середньовічного вітчизняного мистецтва з позицій візантології. Зокрема, основне
поле наукової діяльності О. Кирпичникова − історія православного образотворчого
мистецтва; Є. Рєдіна − давньоруське та староукраїнське релігійне мистецтво
(іконопис); М. Сумцова − українське сакральне мистецтво, творчість Т. Шевченка
та сучасне досліднику мистецтво; О. Білецького − особливості південно-руського
мистецтва XVI−XVIII ст., творчість Т. Шевченка та спадщина Є. Рєдіна; П. Фоміна
− церковні старожитності та релігійне малярство Слобожанщини; Ф. Шміта −
українське та давньоруське мистецтво. Він розробив концепцію походження
українського мистецтва та з часом почав займатися вивченням теорії мистецтва.
Підкреслено, що саме у науковців «старшого покоління» формується інтерес до
українського (малоросійського) мистецтва. Науковим розробкам вчених
університетського періоду властиві не наукові узагальнення; а ті методи
дослідження, які у подальшому стали важливими для праць харківських науковців
20-30-х рр. ХХ ст.: опис, хронологія, систематизація, аналіз тощо.
Учні Ф. Шміта стали відомими вченими, які своїми науковими розробками
збагатили українське мистецтвознавство. Основними напрямками їх досліджень
стало давньоруське вітчизняне мистецтво, українське мистецтво середньовіччя та
XVII-XІХ ст., декоративно-ужиткове та народне українське мистецтво XX ст., а
також мистецький процес початку XX ст. Так, С. Таранушенко вивчав українське
мистецтво, зокрема, мистецтво Слобожанщини XVII-XVIII ст., творчість
Т. Шевченка та сучасне йому мистецтво; Д. Гордєєв –колекції історичних реліквій,
старожитностей, харківські архітектурні пам’ятки та мистецтво початку ХХ ст.;
Є. Берченко – народно-декоративний розпис та петриківське малювання;
О. Берладіна – українське гаптування, орнаментику народного вбрання та
літургійне шиття; В. Білецька – народний одяг; М. Лейтер – пам’ятки
середньовічного мистецтва на території України; Т. Івановська –мистецтво східних
регіонів; О. Степанова – дерев’яні хрести та їх орнаментику.
Проаналізовано мистецтвознавчі праці учнів С. Таранушенка. З’ясовано, що
П. Жолтовський досліджував українську архітектуру, народне мистецтво, рукописи
та старовинні книги, ікони та іконостас; М. Зубар − монументальний живопис,
графіку та творчість вітчизняних художників ХІХ – поч. ХХ ст.; М. Щепотьєва −
народне мистецтво; Д. Чукин − творчість українських художників. Також розкрито
наукову спадщину К. Сліпка-Москальціва, який вивчав народне мистецтво та
іконопис України, творчість українських митців ХІХ – поч. ХХ ст., та спадок
В. Зуммера харківського періоду.
У дисертації з’ясовано, що на сьогодні дослідження розвитку харківського
мистецтвознавчого осередку першої третини ХХ ст. є актуальним у межах
вітчизняного та зарубіжного мистецтвознавства та доведено, що наукові праці
харківських вчених поглибили знання про українське мистецтво.
Основні положення дисертації можуть бути використані у навчальній
діяльності. Зокрема, вони можуть знадобитися для написання мистецтвознавчих
праць та для розробці програм курсів, пов’язаних з історією мистецтва.
Ключові слова: мистецтвознавство, давньоруське мистецтво, візантологія,
декоративно-ужиткове мистецтво, сакральне мистецтво, архітектура, мистецький
процес, національно-культурне відродження, репресії.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Перелік умовних скорочень 12
Вступ 13
Розділ 1. Історіографія, джерельна база та методи дослідження
1.1. Історіографія питання 18
1.2. Джерельна база дослідження 30
1.3. Методи дослідження 35
Висновки до розділу 1 41
Розділ 2. Формування та розвиток харківської школи мистецтвознавства
2.1. Формування у Харкові мистецтвознавчого осередку 43
2.1.1. Історія мистецтва у Харківському університеті у першій половині
ХІХ ст.: «знавці» і вчені 43
2.1.2. Мистецтвознавчий осередок Харкова другої половини ХІХ ст:
представники, актуальні проблеми 52
2.2. Становлення харківської мистецтвознавчої школи на межі ХІХ–ХХ ст.» 60
2.2.1. Історія мистецтва як академічна наука в Харківському
університеті кінця ХІХ – початку ХХ ст: історичний аспект 60
2.2.2. Мистецтвознавство в інших навчальних закладах та установах
Харкова кінця ХІХ – початку ХХ ст. 65
2.3. Діяльність харківської мистецтвознавчої школи у 1920 – 1930-х рр. 71
Висновки до розділу 2 74
Розділ 3. Дослідження українського мистецтва в працях мистецтвознавців
Харкова кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ століття
3.1. Українське мистецтво в науковій спадщині фундаторів харківської
мистецтвознавчої школи 76
3.1.1. Візантологія та проблематика українського мистецтва у спадщині
Є. Рєдіна 76
3.1.2. Проблематика українського мистецтва в дослідженнях Ф. Шміта
(харківський період) 83 10
3.2. Українське мистецтво в науковій спадщині представників університетської
школи історії мистецтва (межа ХІХ–ХХ ст.) 88
3.1.2. Вітчизняне мистецтво у наукових розробках М. Сумцова 88
3.1.3. Українське мистецтво в працях О. Білецького 97
3.3. Мистецтво Слобожанщини як провідний науковий інтерес в мистецтвознавчій
діяльності П. Фоміна 100
Висновки до розділу 3 104
Розділ 4. Дослідження українського мистецтва у працях послідовників Федора
Шміта
4.1. Проблематика українського мистецтва в наукових розвідках учнів Федора
Шміта 106
4.1.1. Регіональне та давньоруське мистецтво в працях Д. Гордєєва 106
4.1.2 Декоративно-ужиткове народне мистецтво в працях Є. Берченко та
О. Берладіної 110
4.1.3. Українське мистецтво у науковому доробку учениць Ф. Шміта 115
4.2. Стефан Таранушенко – провідний дослідник українського мистецтва
харківської мистецтвознавчої школи 121
4.2.1. Проблеми давньоукраїнського мистецтва ХІІІ–ХVІІІ ст. 123
4.2.2. Українське мистецтво XIX ст. 138
4.2.3. Мистецький процес XX ст. (художня критика) 140
Висновки до розділу 4 145
Розділ 5. Українське мистецтво в науковому доробку учнів
Стефана Таранушенка та інших науковців Харкова
5.1. Дослідження українського мистецтва учнями С. Таранушенка 148
5.1.1. Українське мистецтво в працях П. Жолтовського 148
5.1.2. М. Зубар як дослідник українського мистецтва 156
5.1.3. Декоративно-ужиткове народне мистецтво у спадщині
М. Щепотьєвої 161
5.1.4. Д. Чукин – дослідник українського мистецтва кінця ХVІІІ-ХІХ ст. 164 11
5.2. Внесок Всеволода Зуммера у діяльність харківської мистецтвознавчої школи та
дослідження українського мистецтва 170
5.3. Українське мистецтво у працях К. Сліпка-Москальціва 174
Висновки до розділу 5 183
ВИСНОВКИ 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ПРИМІТКИ 247
ДОДАТКИ
ДОДАТОК 1. Альбом ілюстрацій
ДОДАТОК 2. Перелік ілюстрацій
ДОДАТОК 2. Список публікацій за темою дисертації
ДОДАТОК 3. Список імен
|
|
|
