|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
14.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
14.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.8 МБ)
|
|
| Опис: |
Іванчук В. П. Померлі в обрядах і віруваннях кінця ХІХ – початку ХХІ століття
(на матеріалах Гуцульщини). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 03 Гуманітарні
науки за спеціальністю 032 «Історія та археологія». – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника» МОН України, ІваноФранківськ, 2021. ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя
Стефаника» МОН України, Івано-Франківськ, 2021.
На основі етнографічних матеріалів із теренів Гуцульщини здійснено
комплексне дослідження трьох споріднених тематичних компонентів (поховальної
обрядовості, демонологічних персонажів маністичної ґенези як складників «нижчої»
міфології, поминальних мотивів у народному календарі), відображено рівень
джерельно-історіографічного висвітлення теми, теоретико-методологічні основи її
наукового пізнання.
1. Розглянуто структурні елементи поховальної обрядовості: маркування
«правильної» смерті, спорядження на «той світ», використання властивостей тіла
мерця в магічних практиках, профілактично-нейтралізуючі заходи,
жертвопринесення, основні маністичні обряди.
Простежено диференціювання покійників на «чистих» (пращури) і «нечистих»
(демони). Встановлено, що умовою формотворення першої категорії мерців, яка
санкціонує здійснення усталеного поховального обряду, є явище «правильної»
смерті, для якої характерні чіткі маркувальні ознаки. Проаналізовано обрядове
спорядження мерця до потойбіччя та пов’язані з ним сюжети: мотив подорожі на
«той світ», де покійник продовжує земне життя (зберігає фізіологічні, духовні,
соціальні характеристики, вразливість перед нечистою силою). Розглянуто
медіативні форми передавання предметів до загробного простору (розміщення в
труні; вкидання у водний об’єкт, могильну яму; жертвопринесення). Виявлено, що
предметне спорядження покійника моделює сприйняття потойбіччя як
протилежного світу, де характеристики земних предметів (пір’я, залізо, золото,
квіти, товстий одяг, застібки, зав’язки, весільна одежа) отримують зворотне
3
сприйняття. Висвітлено спорядження мерця родильною та весільною атрибутикою,
що відображає криптичний, апотропеїчний мотив, тему сліпоти, прихованості,
невидимості як властивостей мерця і потойбіччя, спорідненість родильної, весільної,
поховальної обрядовості та зближення новонародженого, нареченої, небіжчика як
учасників обряду переходу.
Встановлено, що мертве тіло людини, окремі його частини, об’єкти, які
перебували з ним у дотику, задіюються в магічних ритуалах із намаганням вплинути
на предмети/процеси навколишньої реальності, оскільки здатні передавати фізичні
властивості покійника чи схожі тілесно-психічні характеристики (мертвість, смерть,
хвороба, твердість, статичність, сліпота, неповноцінність, спокійність, байдужість,
сонливість, семантика кінця). Механізм таких магічних практик реалізується через
контакт, принцип уподібнення, медіативне посередництво предмета, а від нього
знову контактно чи імітативно.
Проаналізовано практики захисту від мерця/смерті, ґрунтовані на перевертанні,
утворенні фізичної перешкоди, жертвопринесенні, задіянні захисних властивостей
хліба, кола, червоної нитки, сонця, гострого предмета, води, вогню, заліза, звуків,
шуму, механізмах дії контактної, гомеопатичної магії, розміщенні об’єктів, які
дотикались до померлого, у важкодоступному місці, їхньому фізичному знищенні.
Розглянуто жертвопринесення тварин, предметів «за поману» різним агентним
категоріям у поховальній обрядовості. Дослідження мотиваційних, локативних,
персонажних складників таких практик дозволило виокремити їх основні смислові
аспекти. У рамках поховальної обрядовості висвітлено маністичні ритуали з
«освітлення», «годування», «напування», «умивання», «очищення», ідентифікації
присутності душі покійника, які відображають праархаїчні вірування про
матеріалізовані характеристики духовної сутності людини, її автономне від тіла
існування, здатність до метаморфози.
2. Визначено, що протилежним явищем до «правильної» смерті є
«неправильна» смерть (раптове, швидкоплинне, насильницьке, передчасне, не
підготовлене закінчення життя), яка в поєднанні з іншими внутрішньообразними
чинниками зумовлює посмертну демонізацію, формування «нечистих» покійників.
4
Серед демонізованих мерців у «нижчій» міфології виокремлені інфантильні образи,
жіночі істоти локусів природи, самогубці, утопленики, упирі, покійники, які вижили
«свій вік», але через автономні чинники інтегруються до світу людей. Через
моделювання й аналіз способів породження домашніх духів реконструйовано та
констатовано їх зв’язок із мертвими, «тим світом», місцями давніх поховань.
Відстеживши притаманні цим міфологічним образам ознаки, відомі в інших
місцевостях України, Центрально-Східної Європи, з’ясовано кореляції між
домашніми духами зооморфного типу й маністичними віруваннями.
Проаналізовано причини посмертної з’яви, лексичні позначення, зовнішність,
функціональність, часову активність, способи нейтралізації «нечистих» покійників.
Розглядаючи фізично-візуальні ознаки категорій демонізованих мерців, виявлено,
що їм притаманний метаморфізм і поліморфізм (антропоморфізм, зооморфізм,
орнітоморфізм, нулеморфізм, аероморфізм), для окремих персонажів – симбіоз
тілесних аномалій і краси, нетлінність, здеформованість, атрофованість.
Функціональність «нечистих» покійників, домашніх духів відзначається
амбівалентністю. Аналіз характеристик міфологічних істот маністичної ґенези
засвідчив існування центральних смислових основ, відображених у причинах
посмертної цьогосвітньої активності, зовнішності, дієвості та способах
знешкодження. Цими сюжетними лініями для більшості образів є зв’язок з нечистою
силою, для мертвонароджених, убитих дітей, померлих нехрещених немовлят –
ініціально-фізіологічні чинники, для жіночих істот локусів природи – інфантильне
походження, фертильно-статеві відносини, темпоральна активність, для упирів –
дводушшя.
Розглянуто способи поховань «нечистих» покійників: під корінням дерев, на
роздоріжжі, через вторинне спалення, закладання тіл гіллям та інші. Проаналізовано
міфо-ритуальні ситуації зі знешкодження маністичних демонів, у яких задіяні
апотропеїчні об’єкти (вогонь, вода, мак, сіль, рослини, віск, коло), дії (перевертання,
вивертання, обв’язування, розсівання, поливання, жбурляння, підкурювання,
жертвопринесення), більшість з яких полісемантичні, універсальні і за акціональносмисловим навантаженням схожі чи ідентичні до профілактично-захисних практик у
5
поховальній та календарній обрядовості. Встановлено дохристиянські корені їх
формування, трансформації мотивувань, способів виконання. Увагу приділено як
унікальним для традиційної культури захисним практикам з припинення
післяпоховальних візитів мерців (символічне весілля між кровноспорідненими
родичами, базованого на сюжеті інцесту; наказування демону виконати завідома
нездійсненну, ірреальну дію), так і більш простими заходам зі знешкодження
лісових жіночих демонів (заборони залишатись наодинці, спати, відкликатись на
голос), упирів (переміщення, розчленування, калічення), домашніх духів (гострі,
перевернуті предмети, удар навідліг).
Відзначено, що, попри чіткі внутрішньообразні характеристики, розгляд
найменувань, дієздатності, візуальності засвідчив інтегрованість досліджуваних
міфологічних образів. Це зумовлено спільним маністичним походженням,
ототожненням з нечистою силою, іноді схожими причинами демонізації, задіянням
універсальних апотропеїчних об’єктів, способів, засобів нейтралізації зла,
редукуванням вірувань, уподібненням окремих демонічних іпостасей. Найбільш
відчутно цей процес охопив поліморфні духи локусу дому, синкретизувавши
характеристики духа-збагачувача, духа-покровителя, нечистої сили/чорта в збірний
міфологічний персонаж. Міфологічні персонажі, похідні від покійників, споріднені з
атмосферно-кліматичними процесами: вітром, вихором, посухою, бурею, грозою,
дощем, градом, блискавкою.
3. У гуцульській календарній обрядовості визначено часові відтинки, в які
відбуваються поминання, а поліморфні іпостасі мерців здійснюють локативні
переміщення між «тим» і «цим світом». Встановлено, що в основі поминальних
обрядів – амбівалентний зв’язок між померлими і живими членами роду:
систематичні жертовні дії мотивують мерців виконувати покровительські функції, а
їх відсутність – творити зло. З огляду на це виявлено гіластичне спрямування
поминань.
Поминальні обряди розглянуто крізь призму їх акціональних, предметних,
вербальних, агентивних, часових, смислових елементів. Аналітичний розгляд
поминальних практик у календарному зрізі засвідчив синкретичний симбіоз
6
дохристиянських і християнських світоглядно-ритуальних компонентів, їхнє
різночасове формування, виконання, значення. З’ясовано, що різнообрядовими
поминальними рефлексіями в календарному вимірі гуцулів насичені різдвяноноворічний, великодній, троїцький періоди, свято Спаса, «дідівні» суботи. В
залежності від часопростору поминальні обряди реалізуються через здійснення
заупокійних Служб, колективних трапезувань, жертвувань «за душі» мерців, інших
маністичних ритуалів, пересторог і заборон. З’ясовано, що окреслені практики за
основними характеристиками є продовженням ритуалів поховальної обрядовості,
індивідуальних поминальних днів із тією відмінністю, що мають не лінійне, а
циклічне здійснення. Продемонстровано, що впродовж календарного року
присутність покійників на землі і поминальні практики в обрядовому аспекті
виражені нерівномірно. Їх основний масив припадає на зимовий та весняний
періоди, коли очевидна двочленна структура обрядів: відбувається ритуальна
зустріч мерців, а так – їх випроваджування. Певні поминальні чинності
(«запросини» мерців; виконання поминальних колядувань; обдаровування ряджених
чи дитячих обходів «за душі» мерців; маркування могил на Зелені свята; маністичні
табу на споживання фруктів, овочів та ін.) мають одноразові календарні прояви.
Окремі елементи гуцульської календарної обрядовості, пов’язані з мерцями,
поминальними мотивами, досліджено через моделювання і реконструювання. Це
стосується закликань погодних явищ і тварин на Святий вечір, різдвяно-новорічних
вогнів, снопа, сіна, соломи, персонажів рядження, рахманів, Рахманського
Великодня, замаювання могил, маністичних табу на споживання овочів і фруктів,
які в ритуальному контексті відображають доволі різні смислові навантаження, але
тим чи іншим чином пов’язані з покійниками. Відстежено періоди прояву і
поминань «нечистих» мерців.
Проаналізовано багатоаспектні поминальні комплекси обрядів, аналітичний
розгляд яких виявив архаїчні і різнопланові складники. В цьому відношенні
репрезентативні обряди «гріти діда» базовані на багатоаспектних мотиваціях:
палення вогню покликане «зігріти», полегшити просторове переміщення душ
мертвих і може бути трансформованим обрядом їх трупоспалення; дитячі обходи та
7
обдаровування їх милостинею ґрунтується на символічному посередництві даних
суспільних категорій між «цим» і «тим світом»; фігурування в обрядах предметних
елементів належить до ритуального «годування», «напування» покійників;
орнітоморфні хлібці відтворюють маністичні вірування про ототожнення душ
померлих із птахами. В локативному відношенні виконання дійств на городі,
взаємопов’язаність вогню з апотропеїчно-очисними сюжетами, залучення
прокреаційних, вітаїстичних об’єктів вказали на полівалентну природу дійств «гріти
діда», їхній зв’язок із актом оновлення, аграрним культом та культом вогню.
З’ясовані етнолокальні та загальноетнічні риси, смислове підґрунтя,
трансформації, стан сучасного побутування складників поховально-поминальної
обрядовості, міфологічних сюжетів, пов’язаних із демонізованими покійниками.
Простежено внутрішньоспоріднені зв’язки між поховальною обрядовістю,
поминальними мотивами календарної обрядовості та демонологічними сюжетами
«нижчої» міфології.
Ключові слова: Гуцульщина, гуцули, померлий, похорон, душа, міфологічний
персонаж, «нижча» міфологія, поминальні мотиви, демонізація, обряд, вірування |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..........................................................................17
ВСТУП…………………………………………………………………………...............20
РОЗДІЛ 1. Джерельно-історіографічні та теоретико-методологічні засади
дослідження……………………………………………………………………………...26
1.1 Джерельна база роботи……………………………………………….………….26
1.2 Історіографія проблеми…………………………………………………………..34
1.3 Методологічні аспекти дослідження…………………………………………….49
РОЗДІЛ 2. Магічно-танатологічні та ритуально-маністичні аспекти
поховальної обрядовості……………………………………………………................57
2.1 «Правильна» смерть і спорядження до потойбіччя…………………………….57
2.2 Властивості мертвого тіла людини в магічних практиках……………………..71
2.3 Профілактично-катартичні способи нейтралізації мерця та смерті…………...80
2.4 Жертвопринесення та основні маністичні рефлексії…………………………...92
РОЗДІЛ 3. Демонізація померлих у «нижчій» міфології…………………………102
3.1 «Неправильна» смерть та «нечисті» покійники: демоніми, зовнішність,
дієздатність, нейтралізація………………………………………………………….102
3.2 Домашні духи: ґенеза, породження, демоніми, функціональність,
знешкодження………………………………………………………….…………….134
РОЗДІЛ 4. Мерці та поминальні мотиви в календарній обрядовості………….154
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………....190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…………….............196
ДОДАТКИ.......................................................................................................................257
|
|
|
