|
| Написано: |
2017 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
16.01.2018 |
|
| Твір змінено: |
16.01.2018 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(5.3 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Гуцуляк М. В. Українське віршування 30-80-х рр. XVII ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.06 – теорія літератури. – Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2017.
У дисертації досліджено особливості форми українського вірша 30-80-х
рр. XVII ст. у зрізі метрики, ритміки, строфіки і римування. Безпосередньому
аналізу передує огляд наукових праць, пов'язаних із дослідженням
давньоукраїнської версифікації, а також детальний опис особливостей
українського віршування попереднього періоду (кін. XVI – 20-ті рр. XVII ст.).
Здійснено розгляд форми українських віршів 1630-40-х рр. ("Могилянський
період") і 1650-80-х рр. ("Період Руїни"). З'ясовано процентні частки основних
силабічних розмірів у метричному репертуарі поезії окресленого періоду (за
творами і за рядками), виведено співвідношення ізосилабічних,
нерівноскладових і поліметричних творів, строфічних і астрофічних форм,
різних видів римування. Вперше подано відносно повні статистичні дані щодо
параметрів форми давньоукраїнських віршів 1630-80-х рр., надано
подальшого розвитку відомій тезі про боротьбу двох художньо-стильових
тенденцій у давньоукраїнській літературі – латинсько-польської та
візантійсько-церковнослов'янської. Крім того, вирішено багато проблемних
питань щодо авторської атрибуції окремих творів, вказано на помилки
атрибутування, здійснені попередніми вченими й упорядниками академічних
антологій.
Об'єктом дослідження виступили віршовані твори, написані книжною
українською мовою впродовж 30-80-х рр. XVII ст. Це, зокрема, тексти
А. Скульського, Й. Волковича, С. Почаського, Я. Седовського, Г. Бутовича,
А. Филиповича, К. Транквіліона-Ставровецького, Й. Галятовського,
Л. Барановича, В. Ясинського, І. Армашенка, А. Радивиловського,
І. Величковського, Д. Туптала, П. Поповича-Гученського, колективна 3
"Імнологія", а також анонімні твори – "Евфонія веселобриняча", "Лямент про
нещасну пригоду … міщан острозьких", "Герби і трени", "Вірші на Євангеліє
для іконописців", "Діяння святих апостолів", "Вірші на Апокаліпсис", ціла
низка геральдичних епіграм, релігійно-філософських та історичних поезій.
Методологія дослідження ґрунтується на загальноприйнятих у
віршознавстві статистичних підрахунках. Широко застосовується також метод
порівняльно-історичний.
В ході дослідження було виявлено, що книжна українська поезія
30-80-х рр. XVII ст. розвивалася на перехресті двох традицій – польсько-
латинської і візантійсько-церковнослов'янської. Перша традиція,
культивована в єзуїтських закладах освіти і школах єзуїтського типу (в тому
числі Києво-Могилянській колегії), домінувала. Латинська вченість, що
вважалася на той час головним середовищем культурної ойкумени, доходила
в Україну за сприяння – і значною мірою в інтерпретації – польської. Студенти
засвоювали науку віршування в основному з латиномовних курсів поетики.
Прикладаючи засвоєні зі шкільних лав правила до української чи польської
акцентної системи, українські поети творили виструнчені ізосилабічні вірші
переважно 13-складового (7+6) або 11-складового (5+6) розміру, із
парокситонними закінченнями і парним римуванням. Натомість вірші
візантійського типу творилися у річищі неврегульованої різноскладовості.
Результатом грецьких симпатій можна вважати й численні вкраплення
іншорозмірних версів у канву текстів з певним переважаючим ритмом, а також
свідомі порушення "правильності" розміщення цезури в окремих
складочисельних віршах. Римовані клаузули в нерівноскладових творах теж
тяжіли до парокситонності, проте не так безкомпромісно, як у творах
рівноскладових. Вплив "візантійства" як художньо-стильової домінанти
зберігався в українській літературі до середини XVII ст., хоча його спад
помітний вже від часу заснування Києво-Могилянської колегії. У другій
половині XVII ст. ця тенденція майже остаточно витісняється польсько-
латинською схоластикою. 4
Приблизне співвідношення ізосилабічних та нерівноскладових творів в
українській поезії означеного періоду – 4:1 відповідно. Рівноскладову
композицію мають 287 текстів (77%). Більше половини з них укладено
правильними 13-складовими рядками зі схемою "7+6". Другою за
популярністю формою в поезії даного періоду був правильний 11-складовик зі
схемою "5+6". Значно рідше твори компонувалися 8-, 10-, 12-складовими
розмірами.
Близько 20% текстів вітчизняної поезії 1630-80-х рр. написані у річищі
нерівноскладовості. З огляду на критерії впорядкованості / невпорядкованості
різноскладових версів та наявності / відсутності переважаючого ритму, дані
тексти можна класифікувати таким чином:
1. Різноскладові неврегульовані тексти – тексти без будь-якого
впорядкування (періодичності, передбачуваності) різноскладових рядків.
Поділяються на 2 підвиди:
a. Різноскладові неврегульовані тексти без переважаючого ритму (частка
жодного розміру не перевищує 50%).
b. Різноскладові неврегульовані тексти із переважаючим ритмом – т. зв.
"приблизна силабіка" (частка одного з розмірів вища 50%, але нижча
75%).
2. Різноскладові врегульовані тексти – тексти із впорядкованістю
(періодичністю, передбачуваністю) структури.
Твори першої групи становлять більшість. Всього нерівноскладових
неврегульованих творів без переважаючого ритму – 47 (13% від загальної
кількості).
Осібне місце у віршуванні 30-80-х рр. XVII ст. посідає поліметрія. Давні
українські поети, використовуючи різні складочисельні розміри у різних
частинах або строфах своїх творів, прагнули таким чином підкреслити зміну
настроєвості або закцентувати увагу на певних змістових моментах. Процент
полірозмірних композицій у віршах окресленого періоду – 2,7. 5
Цезура у більшості проаналізованих текстів є константно-вільною:
поряд із жіночими паузами досить часто фігурують паузи чоловічі, дактилічні,
гіпердактилічні, змішані (проте жіночі все-таки переважають). Польський
канон жіночого закінчення витримувався в цезурі не так послідовно, як у
клаузулі. Усереднений процент відхилень від парокситонності в цезурі – 37.
Усереднені показники щодо тонізації версів не дають підстав говорити
про еволюцію силабічних форм у напрямку силабо-тонічних. Вони
перебувають у межах статистичної ймовірності (ймовірності того, що рядок
випадково отримає плин одного із силабо-тонічних розмірів). Підвищені
показники тонізації післяцезурного 6-складовика пояснюються явищем
ритмічного кліше і малою кількістю можливих ритмічних форм у 6-складовій
каденції (з огляду на жіночу клаузулу).
Строфіка давньоукраїнських віршів не відзначалася різноманітністю.
Переважна більшість текстів укладена двовіршами. У рідкісних випадках
твори компонувалися катренами. Поети Могилянського періоду доволі часто
вдавалися до імітацій сапфічної строфи. В історичній поемі "ПЂснь о БудинЂ,
воєнска" фіксуємо шестивіршову форму – наслідок розпаду леонінського
вірша. Загалом строфічна структура характерна для всіх творів, крім
нерівноскладових віршів К. Транквіліона-Ставровецького. Процентне
співвідношення строфізму та астрофізму складає 92% і 8% відповідно.
Римування у віршах означеного періоду в переважній більшості
випадків парне: ним охоплено 90% творів. Перехресний тип мають окремі
псальми Д. Туптала. Змішаною технікою римування відзначаються
колективна "Імнологія" та історична "ПЂснь о БудинЂ, воєнска". У першому
з названих творів, крім суміжного й перехресного, засвідчене римування
кільцеве. Цей приклад є винятковим у давньому українському віршуванні.
Жоден інший твір книжного походження 1630-80-х рр. (та й попереднього
періоду) схем із кільцевим римуванням рядків не представив. 8% творів даного
періоду характеризуються несистемним римуванням. В окремих творах 6
засвідчені зразки внутрішнього римування. У більшості випадків воно
спричинене свідомою імітацією античної форми – леонінського вірша.
Рима у віршах 30-80-х рр. XVII ст. у дев'яти з десяти випадків була
жіночою, точною. Відхилень від парокситонності у клаузулі найбільше в
поезіях К. Ставровецького, П. Поповича-Гученського, А. Скульського та
анонімних історичних віршах. Неточностей у римованих закінченнях
найчастіше припускалися автор "Ляменту про нещасну пригоду..." і
Й. Галятовський. Найбільш точними римувальниками виявилися
А. Скульський, Й. Волкович, К. Транквіліон-Ставровецький, а також
невідомий автор євангельського корпусу. Майже половина рим є дієслівними.
Частка дієслівних рим є найвищою у А. Скульського та Й. Волковича, а
найнижчою – в Я. Седовського й І. Величковського. Аналогічно
розподіляються показники однограматичності / різнограматичності рими.
Якщо в А. Скульського, Й. Волковича та автора євангельських циклів
різнограматичні рими майже зовсім відсутні (у межах 1-2%), то вже в
І. Величковського такою є мало не кожна третя рима. Частка незаримованих
рядків – 6%.
Статистичні дані, представлені в роботі, увиразнюють картину
вітчизняної версифікації 1630-80-х рр., доповнюють наше уявлення про давнє
українське віршування в цілому. Перспективою подальших досліджень є,
зокрема, опис інших елементів поетики віршів аналізованого періоду –
генерики, архітектоніки, тропіки, поетичного синтаксису. Необхідним є також
аналіз форми поетичних творів наступного періоду (кін. XVII – поч. XVIII ст.),
що збігається із роками гетьманування І. Мазепи. Не втрачає актуальності й
робота над бібліографією й авторським атрибутуванням давніх текстів,
пошуком нових літературних пам'яток старовини.
Ключові слова: поезія, віршування, силабіка, ритм, строфа, рима, склад,
цезура, клаузула, наголос. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .............................................................17
ВСТУП ..................................................................................................................19
РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА РЕЦЕПЦІЯ ДАВНЬОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ВЕРСИФІКАЦІЇ. УКРАЇНСЬКЕ ВІРШУВАННЯ
КІНЦЯ XVI – ПЕРШИХ ДЕСЯТИЛІТЬ XVII СТ. ......................................24
1.1. Літературознавча рецепція давньої української версифікації ..........24
1.2. Українське віршування кінця XVI – перших десятиліть XVII ст. ....41
Висновки до розділу 1 .........................................................................................60
РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКЕ ВІРШУВАННЯ МОГИЛЯНСЬКОГО
ПЕРІОДУ (30-40-І РР. XVII СТ.) .....................................................................65
2.1. Віршова форма авторських творів........................................................66
2.1.1. "Імнологія" (Памво Беринда, Тарасій Земка та ін.).................66
2.1.2. Андрій Скульський. "Вірші з трагедії "Христос Пасхон"".....72
2.1.3. Йоаникій Волкович. "Розмишляннє о муцЂ Христа".............77
2.1.4. Софроній Почаський. "Євхаристиріон, або Вдячність"..........85
2.1.5. Яків Седовський. "Дарунок пошани"........................................94
2.1.6. Григорій Бутович. "Пахощі"......................................................96
2.1.7. Афанасій Филипович..................................................................98
2.1.8. Кирило Транквіліон-Ставровецький.
"Пepло многоцЂнноє"..............................................................103
2.2. Особливості версифікації анонімних віршів.....................................111
2.2.1. "Евфонія веселобриняча".........................................................111
2.2.2. "Лямент про нещасну пригоду … міщан острозьких"..........115
2.2.3. Анонімні геральдичні вірші (1630-40-і рр.)............................121
2.2.4. Анонімні релігійно-філософські вірші (1630-40-і рр.)..........125
2.2.5. Анонімні історичні вірші (1630-40-і рр.)................................128
Висновки до розділу 2 ........................................................................................133 16
РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКЕ ВІРШУВАННЯ ПЕРІОДУ РУЇНИ
(50-80-І РР. XVII СТ.) .......................................................................................137
3.1. Віршова форма авторських творів......................................................139
3.1.1. Йоаникій Галятовський............................................................139
3.1.2. Лазар Баранович........................................................................142
3.1.3. Варлаам Ясинський...................................................................146
3.1.4. Іван Армашенко.........................................................................149
3.1.5. Антоній Радивиловський..........................................................150
3.1.6. Іван Величковський...................................................................152
3.1.7. Димитрій Туптало.....................................................................166
3.1.8. Петро Попович-Гученський.....................................................173
3.2. Версифікаційні особливості анонімних віршів.................................177
3.2.1. Анонімні геральдичні вірші (1650-80-і рр.)............................177
3.2.2. "Герби і трени"..........................................................................180
3.2.3. Анонімні релігійно-філософські вірші (1650-80-і рр.)..........183
3.2.4. "Вірші на Євангеліє для іконописців", "Діяння святих
апостолів", "Вірші на Апокаліпсис"........................................192
3.2.5. Анонімні історичні вірші (1650-80-і рр.)................................195
Висновки до розділу 3 ........................................................................................207
ВИСНОВКИ .......................................................................................................211
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................223
ДОДАТКИ ..........................................................................................................242
|
|
|
