Лілія Городинська » Нобілітет та етикетна українська культура ранньомодерної доби: традиція, впливи, практики (XVI–XVIII ст.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Нобілітет та етикетна українська культура ранньомодерної доби: традиція, впливи, практики (XVI–XVIII ст.)

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Твір додано: 21.04.2024
Твір змінено: 21.04.2024
Завантажити: pdf див. (1.5 МБ)
Опис: Городинська Л. С. Нобілітет та етикетна українська культура ранньомодерної доби: традиція, впливи, практики (XVI–XVIII ст.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.



Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 – історія України. Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича МОН України, Чернівці, 2023.
Дисертація присвячена обґрунтуванню особливостей розвитку етикету
світських заходів і прийомів на землях етнічної України ХVІ–ХVІІІ століття
в історико-культурному вимірі.
Теоретичну базу дослідження складають опубліковані праці про теорію
й історію етикету, звичаїв, церемоніалу та, пізніше, протоколу проведення
світських заходів на землях сучасної України.
Основними принципами дослідження до вивчення теми стали
історичний та науково-дослідний, що допомогли здійснити аналіз
трансформацій у сфері етикетної культури українців серед народів оточення і
спілкування, зважаючи на специфіку розвитку й традиції певних соціальних
прошарків населення на етнічних українських землях ранньомодерної доби
(ХVІ–ХVІІІ століть).
Вагомим для розгляду даної проблематики є контекстуальний підхід,
котрий дозволив виявити певні закономірності поширення окремих
тенденцій протоколу, церемоніалу, політесу, етикету світських заходів і
прийомів, культури харчування, обдаровування, проведення ініціацій. У
роботі вжито й комплекс методів загальнонаукового та спеціального
(конкретнонаукового) характеру.
Так, системно-історичний метод застосовано як основу хронологічного
пошарового відтворення пластів розвитку вітчизняної культури у певні
відрізки часу, що були пов’язані з процесами змін державності та


3



геополітики; компаративний (порівняльно-історичний) метод – для
проведення паралелей між історією розвитку етикету та його
культуротворчими особливостями на вітчизняних землях і державними
утвореннями сусідів у добу України – козацької держави, Речі Посполитої,
Російської імперії, Австрійської імперії; онтологічний метод – як основа для
віддзеркалення буття людей різних етнокультурних регіонів і прошарків
субкультур українських земель впродовж ХVІ–XVIII століття;
синергетичний метод – для тлумачення самоорганізації життя українців у
певних історико-культурних анклавах і спільнотах; метод вибіркової
наукової реконструкції – для відтворення нашарувань окремих традицій в
етикеті світських заходів і прийомів українців, пов’язаних із польською,
російською, білоруською, литовською, німецькою, англійською, італійською,
французькою, німецькою, австрійською елітами.
Етикетна культура з погляду історизму, є невід’ємною складовою
загальної культури, що зумовлена історичними, національними, релігійними
й іншими традиціями і моральними принципами, виробленими протягом
багатьох століть життя різними народами відповідно до їхніх уявлень про
порядність, чемність, справедливість, гостинність, красу, людяність – в
області моральної культури; а також – про облаштування, оформлення місць
проведення заходів, у тому числі урочистих, забезпечення порядку, комфорту
й інших побутових атрибутів – у галузі матеріальної культури.
Етикет розглядається нами як елемент культурної ідентичності, певний
встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні
прояви людських історико-культурних взаємин. Варто наголосити, що на
всіх історичних етапах формування етикет був проявом гуманності,
добросердечності, щедрості, щирості українського народу.
В дисертаційній роботі окреслено сутність розрізнення семантичного
поля дефініцій «аристократія», «еліта», «звичаї», «ідентичність», «імідж»,
«істеблішмент», «нобілітет», «обряд», «менталітет», «перетрактації»,
«політес», «привілеї», «прийом», «протокол», «світогляд», «церемоніал».


4



Осягнуто значення таких чеснот нашого народу, які мали значення в
розрізі розуміння моральної культури – а саме: людяність, чемність,
справедливість, порядність, ґречність, гостинність, поштивість,
толерантність, вихованість, щедрість, добропорядність, добросердечність,
щирість, гуманність у тогочасному розвинутому соціумі.
В процесі дослідження встановлено, що про певні культуротворчі
чинники і традиції в означеній царині почали розмірковувати ще
письменники пізнього Середньовіччя – раннього Нового часу. Найдавнішими
«кодексами» моралі, етикетних взаємин, культури спілкування та проведення
світських і світсько-релігійних заходів були релігійні тексти, а також
літописи, зводи права, тексти дипломатичних угод і домовленостей, нотатки
міждержавних перетрактацій.
У ХVІ–ХVІІ століттях самовидці-мандрівники Павло Алеппський,
Якуб Собєський, Гійом де Боплан, Олександр Гваньїні стали дослідниками
історії етикетної культури. Вони створили окремий літературно-історично-
епістолярний жанр нотаток-листувань з описом відвідуваних ними
місцевостей та опису певних церемоній штибу поховально-траурних, котрі
набули характеру усталених у ренесансово-барокову добу. Пізніше, у ХVІІІ
столітті важливі дані з окреслених питань фіксували київський мандрівник
Василь Григорович-Барський, польський історик і мемуарист Анжей
Кітович, а також польсько-українсько-російський магнат Ян Потоцький
(подорожі-мандрівки-вояжі та група матеріалів про традиційну культуру
окремих соціальних груп).
Цінним джерелом в контексті опрацювання даної теми також стали
архівні матеріали, оприлюднені останнім часом у фундаментальних виданнях
з історії доби гетьмана Івана Мазепи (в упорядкуванні С. Павленка), в
академічній Історії української культури у 5-ти томах, виданій НАН України
та Нарисах з історії дипломатії України (за ред. В. Литвина).
Вже як чинник історії культури, традицій культуротворчості та певної
світоглядно-філософської системи етикет почали розглядати дослідники ХХ


5



– початку ХХІ століття. Серед них важливими є праці таких
«етикетознавців» як О. Проценко, О. Сагайдак, Є. Рой, Г. Калашник,
О. Мазуркевич, В. Ціватий.
У дослідженні визначено закономірності розвитку витоків традицій
певних груп суспільства у царині культуротворчості, пов’язаних з етикетом,
церемоніалом, протоколом на землях етнічної України ранньомодерної доби.
Так, наприклад, протокол світських заходів і прийомів, а також церемоніал
стали тими гранями виявлення етикету нобілітету на українських землях, які
були необхідною частиною спілкування дворянської верхівки. Вони
вплинули на формування системи правил, традицій у практиці проведення
офіційних зустрічей серед істеблішменту, які межували з поняттями
«менталітет», «світогляд», «ідентичність», «перетрактації», що лежать у
площині культуротворчості людини у розвинутому соціумі.
Традиції, неписані правила життя, звичаєве право козаків з
субкультурного поступово переросли у державотворчі, де їх розуміння
культури поширювалося і на все населення підлеглих територій, формуючи
уявлення люду про «гідне» і «негідне», «прийнятне» та «неприйнятне»,
вишукане, неоковирне, естетичне й ні, шанобливе до традиції й безсоромне
тощо. Весь цей лад буття дбав і про етикет (стосунків, спілкування,
проведення певних церемоній, ініціацій тощо), у тому числі у середовищі
соціальної верхівки, де панував особливий «етикетний тон».
Тому етикет світських заходів і прийомів українських земель другої
половини ХVІІ – першої половини ХVІІІ століття у значній мірі формувався
під впливом, з одного боку, народної культури і козацьких звичаїв, а з іншого
– постійно трансформувався з огляду на східні (Туреччина і Кримське
ханство, частково Росія) і західні дипломатичні ритуали, традиції, протокол
(Франція, Австрія, Німеччина).
Натомість у козацькому середовищі поступово складалися певні
церемонії, які стосувалися релігійних відправ або свят, ініціацій і
перетрактацій. Оскільки козаки стали окремим соціальним прошарком, і до


6



середини – третьої чверті ХVІІІ століття розпорошилися по різних містах
Лівобережжя та Правобережжя України, їхні звички, традиційне право,
вимоги до чеснот і добропорядності, етики, етикету, життєвої філософії
розповсюдилися широко за межами Запорожжя і Хортиці. Козацький
світогляд, менталітет, звитяжна праця в ім’я захисту своєї Батьківщини
спричинили певну моду на їх уклад життя, що вважався в староукраїнській
культурі звитяжним, гідним, традиційним (нараховував три століття).
Відповідно з часом селянське, міщанське, купецьке, військово-чиновниче
населення, а також окремі шляхтичі, дотичні до спілкування з козацьким
генералітетом, запозичили низку звичаїв останніх, що поступово влилися у
етикет світський, посольський і дипломатичний, особливо елементи
лицарської ґречності по відношенню до слабкої статі, церемонії поваги до
полеглих хоробрих воїнів, протокол вшанування гетьманських гостей, деяких
вимог до культури харчування, поводження у суспільстві, обдаровування,
дипломатичних перетрактацій.
Встановлено, що у середовищі істеблішменту було налагоджено
складну багаточасткову структуру стосунків, що враховувала родову,
кар’єрну, статусну, реномову приналежність до певних кіл суспільства.
Цебто світські церемоніали за певним неписаним протоколом того часу
відправлялися з опертям на вимоги місцевого (крайового), регіонального
(окремі етноси) і міждержавного (міжнародного) етикету. Прослідковано
окремі вимоги місцевого (крайового), регіонального (окремі етноси,
нацменшини і субкультури) і міждержавного (міжнародного) етикету в
ієрархічному устрої держави.
Здійснено загальну характеристику мультикультурних поліморфічних
процесів в галузі етикету, церемоніалу, протоколу великосвітських заходів і
прийомів українських земель від початку XVI – до кінця ХVІІІ століття, що
впливали на становлення власної традиції культурних зносин і підношень-
обдаровувань серед військового, духівничого, чиновничого, дворянського
нобілітету й аристократичної еліти (чільників держави та членів їх родин).


7



Окреслено впливи усталених різновидів великосвітського етикету –
французького, австро-німецького та російського – на формування власне
вітчизняної української культури харчування і поводження у суспільстві.
Зокрема, проведення званих обідів і вечер, балів з певними вимогами до
сервірування столу та запрошення гостей взяти участь у застіллі за певним
протоколом прийому; дипломатичних і чиновничих прийомів з
обдаровуваннями; церемоній прийняття влади, посад, ініціацій народин,
посвячення у королі, пошлюблення, поховання серед аристократичної
верхівки.
Доведено історико-культурну цінність традицій етикету окремих
світських заходів і урочистих прийомів на території етнічної України
ранньомодерного періоду згідно ідей сарматизму, ідей про гідність та
доблесть і «слово шляхтича», відповідальності за виголошені суспільні
цінності та дотримання норм моралі, звичаєвого права й традицій. При цьому
власне етикетна культура напряму залежала від суспільних ідеалів доби
бароко, класицизму, що позначилося впливами тодішньої філософії та
релігійно-християнської культуротворчості у «верхах суспільства».
Саме у цьому взаємозв’язку висвітлено знання особливостей гендерних
стосунків представників кіл еліти щодо країн Сходу та Заходу, обрання
шляхетного проєвропейського способу поводження як домінантного у
багатосторонніх стосунках, визначало елітарну культуру західноукраїнського
нобілітету на рівні міждержавних і «міжелітних» зносин як культуру,
насамперед, духовну, і культуру «гідності й паритетного рівноправ’я», що
проявлялося на рівні особистих і представницьких стосунків, включаючи
аудієнції, прийоми та світські заходи тощо.
Ключові слова: нобілітет, церемоніал, світський протокол та етикет,
дипломатична культура, козацькі звичаї, культурні взаємини, кола
істеблішменту, цивільне шляхетство (панство).
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.