Син Сонця

Цікавий погляд. Єдине "але" - прикро, що це "рімейк" іншого а не самобутній текст. Навіщо використовувати франшизу Магабгарати? Таке враження, що Магабгарата - це рясно приправлена вегетаріанська страва. А Син Сонця - куліш. Тут є і смалець, і м'ясо, і часник із цибулею. Це все настільки українське, рідне, прадавнє наскільки важке для шлунку і шкідливе для розуму. Адже Магабгарата чистить розум-шлунок від двоїстості. А Син Сонця прививає смак до неї.
Іншими словами: коли ти в Саттва-гуні, не їси м'яса, не вживаєш наркотиків, маєш відмінну реакцію, фізичну силу, ясний розум - і тобі потрапить до рук "Книга о вкусной и здоровой пище", написана в дусі Раджас і Тамас гун, то що тобі робити з цією книгою? Харчуватись по ній - гидко, а подарувати комусь - підло. Тому дякую авторку за старання, за натхнення, за пошуки, які одного разу приведуть її до кінця, а наразі - просто учнівська варіація на тему відомого маестро.
Нащо арії покинули наші землі? Чи не тому, що цей ґрунт просяк отрутою двоїстості? Коли Бог дарує людині талант і натхнення до письма, а людина зводить його на твір, присвячує цей талант не Єдиному, а протистоянню Добра і Зла, Старого і Нового.

Гарний твір з ранньої історії арійської Індії. Про хоробрих воїнів, що служать нікчемним повелителям, про егоїстичних матерів та чудових мачух, та про впертість і чесність головного героя та про те, що іноді перемога - гірше поразки. Але на жаль переможець завжди правий. Сильна думка твору - концепція про зміну Богів