|
| Написано: |
2018 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
30.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
30.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(576.8 КБ)
|
|
| Опис: |
Горішна Г. М. Поезія Майдану у дискурсі української революційної
поезії ХХ–ХХІ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література» (014.01
– Українська мова і література). – Тернопільський національний педагогічний
університет імені Володимира Гнатюка. Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти і
науки України, Тернопіль, 2018.
Дисертація є першою спробою комплексного дослідження поезії
Революції Гідності та модифікацій сучасної лірики руху Опору в контексті
революційних віршів ХХ-ХХІ ст. У роботі простежено ґенезу революційної
лірики, доведено, що поезія повстань засвідчує спадкоємність і тяглість
художніх традицій від стрілецької творчості та підпільної поезії до лірики
опору доби незалежності.
У роботі з’ясовано роль літератури як суспільного сенситивного засобу,
що документує події та відтворює людські почування у цей період. Маємо
низку текстів типологічно подібних за темами, основними серед яких
вважаємо моральної свободи та незалежності; мотивами: солідарності та
взаємоповаги, жертовності, усвідомленої смерті, заклику до бою тощо;
художніми засобами: контраст, порівняння, діалогізація, градація,
гіперболізація дійсності тощо.
У контексті аналізу поезії руху Опору ХХ-ХХІ ст. висвітлено суспільно-
історичні передумови її зародження, вивчено наукові студії з філософії, історії
, соціології, політології про історію та політичні обставини рухів Опору ХХ-
ХХІ ст. Літературознавчо-теоретичні засади роботи сформовані на основі
праць С. Андрусів, У. Еко, О. Забужко, О. Кузьменко, Н. Мусієнко, М.
Павлишина, Я. Поліщука, Т. Салиги, Л. Сеника, Л. Таран, І. Франка, О.
Чебанюк, І. Яремчук та ін.
3
Естетику і прагматику текстів Революції Гідності досліджено через
сугестивний складник та художнє відтворення дійсності. При цьому
наголошено, що попри версифікаційну недосконалість Майданний дискурс є
важливим чинником української культури.
У ході аналізу з’ясовано, що вірші кризового періоду слід розглядати як
знаки культури у тісному взаємозв’язку автор – текст – реципієнт. Тому в
цьому контексті – визначальна роль рецептивної естетики у сприйнятті таких
новотворів. Відзначено, що завдяки цьому методу сприйняття виявляється
духовна сутність реципієнта. Вплив фольклорних матеріалів на сучасні
революційні тексти простежено через художнє відтворення культурного
досвіду, що сприяло використанню давніх текстів на Майдані 2014 року.
Особливу увагу зосереджено на антропологічній інтерпретації художнього
тексту, а також на модифікації віршів з естетичних на соціологічні. Звідси
вирішальним для їхнього розуміння є чуттєвий характер пізнання віршів
Майдану. Тому першорядним методологічним засобом вважаємо рецептивну
естетику, крізь призму якої увиразнюється сугестивна наповненість лірики
Майдану і, що важливо, окреслюється творча її рецепція читачем.
Прокоментовано прагматичний складник революційної лірики у соціальному
та історичному контекстах.
Цілісний аналіз поезії Революції Гідності дає підстави стверджувати, що
Перша світова війна стала платформою для розвитку і накопичення традицій
національно-визвольної творчості, насамперед ідеться про стрілецьку
творчість і вірші про бій під Крутами, які зіставляються з поетичними
текстами інших зламних епох. Простежено вплив символістських тенденцій
через систему образів-символів у повстанських текстах. У цьому аспекті у
виразнено образ поета-воїна, зокрема артикульовано наявність у нього
моральних і духовних характеристик, які визначають особливості його
моделювання в текстах О. Бабія, В. Бобинського, М. Гайворонського, Р.
Купчинського, Л. Лепкого та ін. У ході аналізу в них виявлено культуро-
формувальний складник, актуалізований у воєнний час. Окреслено парадигму
4
основних рис поетики стрілецької лірики, провідних мотивів, серед яких
–заклик до бою й опис військового побуту, зосереджено увагу на
апокаліптичних образах та образі пекла, розглянуто фольклорні коди в поезії,
зокрема зооморфізацію в етнічних образах, з’ясовано причини умовної
закритості текстів та впливу цього процесу на їх змістовий складник.
Поезія Другої світової війни та післявоєнного періоду займала важливе
місце у формуванні національно-визвольної ідеології українців.
Проаналізовано вплив соцреалізму на літературну творчість українських
митців, окреслено тогочасні умови творення літератури, її вихід у підпілля,
вплив на неї колоніальної залежності України. Дослідження цих поетичних
текстів дає підстави розглядати творчу діяльність поетів у тих умовах як один
із видів збройної боротьби. Визначено, що повстанська поезія розвивала
традиції стрілецької лірики, що засвідчує спільність проблематики, тем і
мотивів у них, а також схожість художнього втілення у цих віршах.
Аналіз жанрового складника лірики опору продемонстрував існування
оригінальних жанрів – колядок і щедрівок, а також тюремних і табірних
віршів. Прокоментовано погляди літературознавців на стихійну креативність
українських митців в умовах підпілля і життєвої загрози. Наголошено на
документалізмі поезії, оскільки за часів тотальних суспільних заборон і
нищення української культури саме література була своєрідним щоденником
історичних подій. Це підтверджують тексти найпопулярніших авторів періоду
Другої світової війни, зокрема М. Боєслава, М. Гая, П. Гетьманця, А. Кравця-
Кравченко, Ю. Липи та ін. Їхню поетичну творчість потрактовано як духовний
подвиг. Окремо розкрито апокаліптичний складник світобачення цих
письменників через застосування прийомів контрасту і гіперболізації.
Майстерне поетичне втілення національної ідеї формує енергетичне
національне поле українського народу в перспективі. За Л. Сеником, «пам'ять
воскресає у Слові, записаному кров’ю серця, гартом боротьби». Таким чином,
в українській ліриці Першої і Другої світових воєн сформувався тип поета-
воїна, чиє слово, як зброя, знищує ворога.
5
Нині в українській посттоталітарній теорії Помаранчеву революцію
називають «національним фестивалем», або карнавалом. Власне
карнавалізація дійства й була її основною ознакою, а театралізовані дійства
виокремлюють її з-поміж інших подій. Усе ж стверджуємо, що у творчості
«помаранчевих» поетів масова креативність реалізується в гаслах, речівках,
слоганах, анекдотах тощо. Дослідники називають таку творчість одним із
різновидів побутування постфольклору. Основною метою цих текстів є
висміювання опонента-антагоніста, відтак їх вирізняє зооморфізація, за
допомогою якої моделюється негативний образ супротивника. Зосереджено
увагу на ролі гумору і сміху задля збереження емоційної рівноваги
протестувальників. Характерною ознакою «помаранчевої творчості» є
колективне авторство, що, зазвичай, відсутнє в інших революційних творах.
Таким чином, Помаранчева революція, під час якої не існувало реальної
загрози життю людей, не сприяла появі емоційно насиченої лірики, а
основною ознакою текстів, які виникають у цей період, є карнавалізація.
Поезія Революції Гідності перейняла пафос естетизації героїки і смерті,
властивий поезії національно-визвольної боротьби минулого століття. Однак,
осучаснивши підпільну поезію, вона створила власні естетичні коди. Поезія,
написана на барикадах, додала своє маркування до усталених поетичних
традицій. Інколи вона втрачала авторство, тому характер побутування та
суспільна роль Майданної творчості є подібними до фольклорних текстів. У
такій поезії з’являється образ екстреміста, синонімічний до образу повстанця в
поезії національного опору. Зосереджено увагу на зміні аксіологічної
парадигми цінностей і реактуалізації образу Т. Шевченка та його поетичних
текстів як засобів творення ключових політичних вартостей Революції
Гідності. Елементами барикадної культури постають графіті Т. Шевченка,
Лесі Українки, І. Франка, що виразно засвідчують роль поета і поезії у
національному самовизначенні та утвердженні моральних і громадянських
цінностей українського суспільства. Наголошено, що прийом контрасту
–визначальний художній прийом у поетичних текстах Революції Гідності.
6
Чіткий поділ світу на «своїх» і «чужих» формує в поетичних текстах такий
самий чіткий бінарний поділ. За допомогою антитези, контрасту і зіставлення,
паралелізму чи безпосередньо протиставлення автори трансформують
традиційні символічні образи і творять глибокий підтекст.
Майданній ліриці притаманні стильові конвергенції, що виражають
хаотичність світобачення революціонера і найповніше реалізуються в
синтаксисі (обірвані, неповні, називні речення), риторичності (використання
знаків оклику, інверсії) тощо. Художніми домінантами поезії Революції
Гідності вважаємо: символічність, експресивність, сугестивність,
апокаліптичність, екзистенційність та ін. У ній досліджено оригінальність
втілення фольклорної символіки, що засвідчує етнічну ідентичність. Символи,
що виражають національну сутність Майдану, – дерева і трави: калина, дуб,
ромашка, рута, а також мак (переважно в поезії часів Другої світової війни і в
сучасній), або зооморфні, переважно птахи: сокіл, голуб, ворона, яструб,
негативні образи такі, як смерть, чи її атрибут кров. Зазначені символи
зустрічаються і в інших текстах руху Опору, адже є типовими для української
ментальності, зокрема у громадянській поезії та творах воєнної тематики, що
традиціями сягають козацьких дум. Наголошено на новаторському
використанні усталеної символіки, наприклад, додаткових конотацій набули
такі символічні образи: дуб (дубова крона), журавель, виноградна лоза тощо,
завдяки майстерній метафоризації та нанизуванню різних асоціативних
значень.
Експресивність зумовила сугестивний складник революційної лірики.
Психологічне неприйняття масових смертей в центрі столиці незалежної
держави стали причиною своєрідної віршотерапії, тобто поетичної
саморефлексії. З’ясовано, що емоційно забарвлене перенавантаження поезії
образами війни та смерті провокує сильний психологічний вплив на
реципієнта. Сугестивно навантаженими прочитуються чимало елементів твору
. Йдеться не лише про лексичний чи змістовий складник, а й наративну
структуру (діалогізм, чи, навпаки, ліричний монолог, балансування на межі
7
різних стилів, психологічне наповнення образів та ін.). Доведено, що в
Майданній ліриці найбільш сугестивними є молитва чи її елементи, а також
пряма апеляція до Бога. Це дозволяє говорити про християнські мотиви, що
наявні у більшості текстів руху Опору. Наголошено на ролі автосугестії в
поетичному тексті. Така рефлексія була однією з перших спроб осмислити
сутність Майдану як суспільного явища.
Зрозуміло, що у більшості поезій опору домінує апокаліптичний
хронотоп. Тому акцентуємо увагу на прямому зв’язку революційної дійсності
з апокаліптичними візіями саме у ліриці Революції Гідності. Основними
художніми прийомами тут є гіперболізація та градація, за допомогою яких
нагромаджуються зображені події й образи. Апокаліптичність часто
реалізується завдяки образові Бога, що символізує життя в іншому світі,
картин Страшного суду і Пекла. Апокаліптичними є й образи ворога як
породження Пекла. Апокаліпсис мислиться як страшна реальність буття, що
визначає катастрофічний топос Майдану. Воскресіння загиблих у цьому
локусі прочитується як ознака апокаліптичної дійсності. Таким чином,
апокаліптичність трактуємо як художнє втілення кризового стану
українського суспільства. Наголошено, що автосугестія апокаліптичної
дійсності і спровокувала стихійну креативність під час Революції Гідності.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: уперше в
українському літературознавстві здійснено всебічний аналіз лірики Майдану
крізь призму її поетики і прагматики через широке осмислення революційного
поетичного дискурсу часів Першої і Другої світових воєн, доби незалежної
України (Революція на Граніті та Помаранчева революція); окреслено
соціальний контекст виникнення і трансляції поезії Майдану; з’ясовано
суспільні функції, які виконують ці тексти як у середовищі революційно
налаштованого суспільства, так і в соціумі загалом; обґрунтовано вагому
суспільну роль революційної поезії в національній культурі українців.
Матеріали дисертації можуть використовуватися під час написання та
наукового редагування академічної «Історії української літератури», при
8
викладанні курсів і спецкурсів з української літератури ХХ-ХХІ ст., у
навчальних дисциплінах загальноосвітніх середніх шкіл, гімназій та ліцеїв.
Ключові слова: лірика Майдану, сучасна поезія, поезія Січових
стрільців, вірші про бій під Крутами, поезія резистансу, революційна поезія
ХХ століття, стихійна креативність, поетика. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...…17
РОЗДІЛ 1. ЖАНРИ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ПОЕЗІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРІ ХХ–ХХІ СТ.
1.1. Українська революційна поезія в контексті національно-
визвольної боротьби ХХ–ХХІ ст………………………………………….
………………….23
1.2. Теоретичні засади дослідження естетики і прагматики поезії
Революції
Гідності…………………………………………………………………………….39
Висновки до Розділу 1……………………………………………………………48
РОЗДІЛ 2. ДИСКУРС РЕВОЛЮЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
2.1. Революційне моделювання світу в поезії часів Першої світової війни та
боротьби за незалежність…………………………………………………………51
2.2. Поезія громадянського опору в українській поезії періоду Другої світової
війни та післявоєнний період…………………………………………………….74
2.3. Революційна поезія доби незалежної України (Революція на граніті та
Помаранчева революція)……………………………………………………….…97
Висновки до Розділу 2…………………………………………………………..109
РОЗДІЛ 3. ХУДОЖНІ ДОМІНАНТИ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ
УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ.
3.1. Художнє новаторство лірики Майдану……………………………….…...114
3.2. Стильові конвергенції поезії……………………………………………….127
3.3. Символічна поетика лірики Майдану……………………………………...136
3.4. Сугестивний вплив текстів періоду Революції Гідності: поетика і
прагматика ………………………………………………………………….……147
3.5. Апокаліптичний хронотоп як психологічна домінанта поезій…………..164
Висновки до Розділу 3…………………………………………………………..173
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..176
17
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................182
ДОДАТКИ...……………………………………………………………………..205
|
|
|
