|
| Написано: |
2019 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
11.06.2024 |
|
| Твір змінено: |
11.06.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(20.9 МБ)
|
|
| Опис: |
Гомирева О. І. Графіка Т. Г. Шевченка 1847–1861 рр.: особливості
художньої мови. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства зі спеціальності 17.00.05 «Образотворче мистецтво». –
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, 2019.
Працю присвячено дослідженню графічної творчості Тараса Шевченка
1847–1861 рр. Мета дослідження полягає у ґрунтовному художньо-
стилістичному аналізі графічної спадщини митця, що дозволить виявити
характерні особливості та еволюцію його художнього бачення. Аналіз
наукової розробки теми показав, що на даний момент залишається мало
дослідженим питання про особливості і розвиток художньої манери митця,
використання графічних засобів виразності, прояви різних тенденцій у його
творчості. Наукова новизна полягає у вивченні стилістичних особливостей
творчості художника й визначенні рис його індивідуальної манери на основі
мистецтвознавчого аналізу значного обширу графічних творів Т. Шевченка
1847–1861 рр., включаючи не аналізовані раніше твори.
У дисертації розглянуто закладення основ індивідуальної манери митця
в період до 1847 р. Досліджено головні джерела мистецького і культурного
досвіду, отриманого художником у ранній період навчання й творчості.
Проведено порівняння творчих методів Т. Шевченка і Петра Соколова та
Карла Брюллова. На основі аналізу знакових творів Т. Шевченка 1814–1847
рр. визначено витоки подальших мистецьких пошуків, зокрема у напрямах
розробки світлотіні, композиційної цілісності, тональної колористики
акварелей, використання техніки офорту, поєднання тенденцій академізму,
романтизму і частково реалізму. У наступні періоди на цій основі були
вироблені ключові особливості художньої манери Т. Шевченка.
В основній частині дослідження розглянуто творчість періоду заслання
1847–1857 рр., виявлено вплив життєвих умов і нового оточення на творчість
3
митця, передумови більшої свободи у художній манері. У результаті
вивчення творчості Т. Шевченка 1847–1850 рр. визначено, як змінюється
підхід до побудови зображень і складається властивий баченню митця тип
композиції для кожного жанру: композиції пейзажів стали
концентрованішими за розподілом мас; у сюжетних і портретних творах
відпрацьовувалося виділення композиційного вузла засобами світлотіні,
пластики та композиційного розташування. Визначено появу змін у
застосуванні графічних технік, зокрема важливим є активне звернення
художника до сепії, збагачення тональних градацій в олівцевому рисунку,
колористичні пошуки в акварельних пейзажах.
Визначено зміни у художньому баченні Т. Шевченка 1851–1855 рр. на
основі аналізу пейзажних, портретних, жанрових творів і начерків.
Досліджено методи забезпечення композиційної рівноваги у акварельних
пейзажах, еволюцію розуміння художником кольору як основного засобу
виразності для побудови зображення. Виявлено посилення виразності світла,
з’ясовано схеми побудови світлотіні у портретах, пейзажах і жанрових
сценах. Аналіз роботи Т. Шевченка з різними графічними техніками
(аквареллю, сепією, олівцем, італійським олівцем) виявив формування
нового методу, який базується на поєднанні узагальнених, експресивних та
контрастних елементів зображення з тональними й деталізованими
елементами. На основі пейзажних мотивів у мішаній техніці досліджено
графічні вправи Т. Шевченка у володінні штрихуванням і плямами,
застосуванні різних інструментів.
Аналіз творів Т. Шевченка 1856–1857 рр. обґрунтував формування
цілісної манери, що об’єднала здобутки попередніх років. Виявлено, що,
через ностальгію за Академією мистецтв і очікування звільнення із заслання,
посилились тенденції академізму: звернення до міфологічної, біблійної та
історичної тематики, значна увага до деталізованої пластики оголеного тіла,
театралізована презентація образів. Визначено особливості полістилізму
серій «Телемах–Діоген» та «Притча про блудного сина», що полягає у
4
поєднанні академічних і романтичних тенденцій, мотивів та схем
західноєвропейського й українського народного мистецтва. Означено
завершальний етап у вдосконаленні моделювання, за якого трактування
об’єму стає схожим на скульптурну пластику.
На основі аналізу творів періоду творчості Т. Шевченка після
звернення із заслання (1857–1861 рр.) охарактеризовано появу нових рис у
манері, що пов’язано з вдосконаленням навичок володіння італійським
олівцем, техніками офорту і акватинти, поєднанням різних інструментів у
рисунку. Проаналізовано портрети, виконані італійським олівцем, пейзажні
начерки, жанрові сепії, офортні копії з живописних полотен та офортні
портрети. У портретах виявлено нові риси: активну роль насиченого тла як
повноцінного учасника композиції, використання сміливих і продуманих
контрастів, делікатного, але впевненого моделювання з глибокими тінями,
більшу свободу у компонуванні фігури, поглиблення психологічної
виразності.
На основі пейзажних замальовок цього періоду досліджено розвиток
віднайденої художником манери врівноваженого застосування протилежних
засобів виразності: контрастних плям і м’яких градацій, експресивного та
делікатного штрихування, деталізації та узагальненості. Проаналізовано, як
рисунки цього і попередніх періодів стали підготовкою до роботи в техніках
офорту й акватинти. Сформульовано підсумок еволюції художнього бачення
митця, яке набуло певної цілісності, виразності, митець досяг найбільшої
свободи і майстерності у володінні образотворчими засобами.
У процесі дослідження проведено порівняння творчих методів
Т. Шевченка і Рембрандта. З’ясовано спільні і відмінні риси на основі
порівняльного аналізу загального композиційного мислення, трактування
світла, використання засобів виразності, техніки роботи в офорті, характеру
портретів і автопортретів у творчих доробках обох митців. Також
проаналізовано копії Т. Шевченка з творів Рембрандта, з’ясовано, як
український митець вивчав творчі методи голландського художника.
5
Виявлено, що академічні тенденції та схильність Т. Шевченка до відкритих і
театралізованих композиційних схем стримували митця у наслідуванні
реалістичної і глибоко психологічної творчості Рембрандта.
Результати дослідження дозволили охарактеризувати специфіку
провідних жанрів у творчості Т. Шевченка: портрету, пейзажу й сюжетних
зображень. Також виявлено специфічну тенденцію до об’єднання кількох
жанрів в одному зображенні. Зацікавлення митця кожним жанром
визначалось розробкою специфічних для цього жанру художніх завдань.
Робота художника в жанрі портрету полягала, насамперед, у
дослідженні психологічної ролі світлотіні в передачі образу портретованого,
що є проявом романтичних рис. Виявлено властиві митцеві схеми для
акварельних, сепійних, олівцевих та офортних портретів: у кожній техніці
художник знаходив прийоми найбільшої виразності для зображення моделі.
Образність портретних та сюжетних творів митця має ліричний,
романтизований характер та ідеалізоване трактування, що зближує образи
між собою.
Проаналізовано різноманіття композиційних та світлових рішень в
пейзажах Т. Шевченка, розробку просторових завдань, засобів врівноваження
композиції, колористичних відношень. Досліджено застосування графічних
технік олівця, сепії, акварелі і прояви академічних, романтичних та
реалістичних тенденцій в пейзажах. Пейзажні і побутові зображення
характеризуються особливим співвідношенням археографічної й
етнографічної складових і засобів художнього вирішення. Олівцевим
рисункам здебільшого властиве сухе фіксування експедиційного матеріалу.
Натомість акварелі та сепії характеризуються превалюванням абстрактно-
художніх завдань (колористичних, композиційно-просторових,
світлоповітряних) над предметно-етнографічними. Це виявляється у обранні
мотивів, виразних з художньої точки зору, а не з огляду на презентабельне
зображення пам’ятки.
6
Звернення до побутових, античних і біблійних сцен забезпечило
художникові найширше поле для вирішення мистецьких завдань: пошуку
реалістичних типажів у роботі з натурою, романтичній поетизації, навіть
ідеалізації етнографічних мотивів у спробі піднятись від побутової фіксації
до передачі характеру народу. Охарактеризовано, що більшості сюжетних
творів Т. Шевченка, на відміну від пейзажів, властиве застосування усталеної
композиційної схеми, побудованої за театральним принципом репрезентації
образу, який бере витоки водночас у академічному та народному мистецтві.
Реалізм у сюжетних творах виявляється лише в критичному змісті, але
формальна побудова залишилася академічно ідеалізованою, що спричинює
неоднозначне емоційне глядацьке сприйняття.
Досліджено питання оригінальних рис графічної манери Т. Шевченка і
їх співвідношення з впливом стилістики інших художників (зокрема,
К. Брюллова, П. Соколова). Манера художника властива розробкою
специфічних мистецьких проблем: це віднайдена художником врівноважена
пропорція між деталізацією і узагальненням; каліграфічна відпрацьованість
штрихування для передачі матеріальних ефектів; експресивне трактування
тла для підкреслення головних об’єктів; провідна роль контрасту;
використання симультанного контрасту для ускладнення зображень сепією і
аквареллю. Головним напрямом пошуків, що визначив специфіку творчості
Т. Шевченка, було дослідження виразності світла – посилення його
контрастності й узагальненості, робота над його емоційною та просторовою
роллю, зацікавлення мотивом штучного освітлення.
Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що проявлена у творчості
Т. Шевченка індивідуальна манера, з одного боку, базується на особистих
рисах характеру митця, з іншого боку, вона була сформована всім візуальним
досвідом, отриманим протягом життя, і поєднанням різних впливів, котрі
також свідчать про вподобання художника (українська народна культура,
навчання в Академії мистецтв, вплив манери вчителя, вивчення творів деяких
російських та західноєвропейських художників). У дисертації доведено, що
стилістичні особливості графічної творчості Т. Шевченка сформували цілком
оригінальну художню мову, яка виводить доробок митця за межі одного
стилю та вирізняє його з-поміж представників тогочасної мистецької
традиції.
Ключові слова: Тарас Шевченко, українське мистецтво, графіка,
художньо-стилістичний аналіз, академізм, романтизм, реалізм, графічні
техніки. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ……………………………………………………………………………...16
Розділ перший. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА. МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………………………23
1.1. Стан наукової розробки теми й аналіз попередніх досліджень………….23
1.2. Джерельна база та методологія дослідження……………………………..42
Висновки до першого розділу…………………………………………………..44
Розділ другий. РУХ ХУДОЖНИКА ДО ВЛАСНОЇ МАНЕРИ: РАННЯ
ТВОРЧІСТЬ Т. ШЕВЧЕНКА (1814–1847)……………………………………..46
2.1. Доакадемічний період життя Т. Шевченка та перший художній досвід
(1814–1838)………………………………………………………………………46
2.2. Творчість Т. Шевченка періоду навчання в Петербурзькій Академії
мистецтв (1838–1843)……………………………………………………………57
2.3. Формування полістилізму: подорожі Т. Шевченка Україною та їхній
вплив на творчість періоду 1843–1847 років…………………………………..69
Висновки до другого розділу…………………………………………………...79
Розділ третій. ДОСЛІДЖЕННЯ ХУДОЖНІХ ПРОБЛЕМ І РОЗВИТОК
ІНДИВІДУАЛЬНОЇ МАНЕРИ У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА 1847–1857
РОКІВ…………………………………………………………………………….81
3.1. Художній пошук доби заслання як відображення життєвих умов і
візуального досвіду……………………………………………………………...81
3.2. Особливості композиційних, світлотіньових і колористичних пошуків у
творчості Т. Шевченка 1847–1850 років……………………………………….85
3.3. Відпрацювання графічних навичок і художній пошук у 1851–1855
роках…………………………………………………………………………….121
3.4. Особливості поєднання різностильових тенденцій у творах Т. Шевченка
1856–1857 років………………………………………………………………...154
Висновки до третього розділу…………………………………………………171
14
Розділ четвертий. ЗАСАДИ ТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ ОБРАЗНОСТІ: НОВІ
ПРИЙОМИ І СИМБІОЗ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК 1857–1861
РОКІВ…………………………………………………………………………...175
4.1. Вдосконалення цілісної і контрастної манери у графіці Т. Шевченка
1857–1861 років………………………………………………………………...175
4.2. Т. Шевченко і Рембрандт: спільне та відмінне у творчих
манерах………………………………………………………………………….192
Висновки до четвертого розділу………………………………………………198
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….201
Список використаних джерел.………………………………………………...211
ДОДАТОК А.
Список ілюстрацій……………………………………………………………...232
Ілюстрації……………………………………………………………………….244
ДОДАТОК Б.
Список публікацій за темою дисертації ……………………………………...334
Апробація результатів дослідження…………………………………………..335
|
|
|
