|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
02.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
02.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Голод Н. С. Драматургічні категорії в системі художнього мислення Василя
Стефаника. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 03
«Гуманітарні науки» за спеціальністю 035 «Філологія» – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника», Івано-Франківськ, 2021.
ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»,
Івано-Франківськ, 2021.
Дисертацію присвячено дослідженню індивідуального авторського стилю
Василя Стефаника, його творчого методу, розглянутого крізь призму
генологічного аналізу значущості драматургічних категорій у системі художнього
мислення письменника й у контексті культурно-історичного та літературно-
мистецького процесів кінця ХІХ – початку ХХ століть. Зазначений період –
надзвичайно насичений і вагомий в аспекті здобутків і рівня розвитку
українського красного письменства, відтак роль і місце Василя Стефаника, як
«найбільшого артиста» й «абсолютного пана форми», за І. Франком, у
національному літературному процесі має значення не лише суто естетичне, а й
історичне. Творчість покутянина не тільки еруптувала на поверхню іманентні
закони і закономірності, за якими відбувався розвиток світової та національної
літератури зазначеного періоду, але й стала своєрідним орієнтиром і зразком
індивідуально-авторського налаштування жанрово-стилістичних «опцій» як для
сучасників письменника, так і для численних його послідовників, для
прихильників сповідуваних ним ідейно-естетичних принципів, прийомів і засобів
художнього зображення. Важливим є також з’ясування відповідності
Стефаникового тяжіння до драматургізації епосу тенденціям у розвитку світового
літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть.
У першому розділі дисертації йдеться про те, що проблема дифузії жанрів є
однією з найбільш актуальних у сучасній генології. Практично кожен глибокий
дослідник у царині генерики змушений був так чи так торкнутися хоча б окремих
3
її аспектів. Йдеться зокрема про праці українських і зарубіжних науковців –
І. Денисюка, Н. Копистянської, Т. Бовсунівської, Н. Шумило, Н. Калениченко,
Т. Гундорової, С. Хороба, В. Миронюк, Ф. Білецького, А. Ткаченка, М. Кодака,
Н. Мафтин, А. Черниш, Н. Бернадської, Р. Сендики, М. Бахтіна, Ц. Тодорова та
інших. У сучасній генериці маємо дві, позірно протилежні, але насправді
діалектично споріднені тенденції, які й зумовлюють актуальність вивчення явища
дифузії жанрів. З одного боку, це створення об’єктивних передумов для розвитку
гібридних форм у сучасному літературному процесі; з іншого – це необхідність
канонізації, «узаконення» цих форм в оновленому «реєстрі» літературних
«ґатунків». Більшість науковців вважають, що типологія жанрів за родами була
витримана лише в класицизмі з його вимогою чистоти й канонічності
літературних форм, а в таких літературних напрямах, як романтизм, реалізм,
модернізм, жанри виникають часто на перехресті лірики, епосу та драми.
Вивчення проблеми драматургічності в літературознавчому й
мистецтвознавчому дискурсах вимагає чіткої диференціації та ідентифікації
семантичних полів понять «драма», «драматургія», «драматизм»,
«драматичність», «театральність», «сценічність», «драматургічність». Що ж
стосується самого терміну драматургічність, то, відзначаючи його
полісемантичність і контекстуальну зумовленість, маємо на увазі передусім його
номінативну спрямованість на позначення поетики драматургічного тексту
загалом і стилістичної майстерності автора зокрема. Відтак, одне з його
універсальних визначень – «це система виражальних засобів драматургії як виду
мистецтва» (К. Поліщук). Похідним від такого розуміння драматургічності є
розгляд її структурних компонентів, які дослідники вбачають «в особливому
розвиткові конфлікту, в побудові інтриги, у специфіці «побудови» сцени і
характеристики персонажів, їх появи і дій» (М. Федотова); в образі, характері,
сюжеті, мотиві, підтексті, цілісності, гармонійності (Г. Клочек) тощо.
У другому розділі роботи акцентується, що творчість Василя Стефаника
припадає на дуже цікавий і насичений культурно-історичний період. Кінець ХІХ –
початок ХХ століть – час ущільненого розвитку науково-технічного прогресу, час
4
революцій і військових протистоянь, час зміни старих і формування нових
соціально-економічних відносин, світоглядно-філософських орієнтирів та ідейно-
естетичних систем. Зміни і потрясіння, які відбуваються у політичному,
економічному й соціальному житті людства прямо чи опосередковано
відображаються на його культурогенезисі, способах мислення та світосприйняття.
Митці, цей оголений нерв суспільства, реагували першими як на катастрофи
глобальних масштабів, так і на особистісні, чи навіть внутрішньо-душевні,
трагедії окремого мікросвіту так званої «маленької людини». У пошуках нових
форм художнього відображення та вираження Василю Стефаникові вдалося
уникнути вузьких ідеологічних лекал і трафаретів як на змістовому, так і на
формальному рівнях творчості завдяки гармонійному налаштуванню власного
художнього мислення на сприйняття загальнолюдського крізь призму
індивідуально трагедійного. Поєднання пієтету до народу і бажання знайти
модерні форми реалізації цього пієтету стало стрижневим елементом всього
українського літературного процесу на кілька десятиліть на початку ХХ століття.
Діалектична єдність концептуальних положень народництва і модернізму
проявляється як стрижневий елемент системи художнього мислення Василя
Стефаника.
Третій розділ дисертації присвячено вивченню феномену конгруентності
категорій драматургічності, експресіоністичності та психологізму у прозі Василя
Стефаника, а також дослідженню ролі монологу, діалогу та полілогу як засобів
драматизації та сценічної візуалізації у новелістиці письменника.
Результати дослідження засвідчують безсумнівну сумісність поетикальних
засобів експресіонізму та драматургічності. Звернено увагу на Стефаникове
вміння кількома штрихами описати яскраву емоцію, передати експресію, звівши
авторську нарацію до мінімуму. Короткі коментарі письменника нагадують
ремарки в драматургічному тексті, однак у поєднанні з експресіоністичним
лаконізмом вони акумулюють високий заряд драматичної напруги. На відміну від
власне натуралістичного тяжіння до описовості задля наукового емпіричного
вивчення, елементи натуралізму у Василя Стефаника покликані сприяти
5
нарощуванню експресії, підсиленню драматичної напруги, створенню візуально
сприйнятливого, хоч нерідко емоційно відразливого, епатажного образу.
Підвищеної експресивності й драматичного ефекту письменник часто досягав,
поєднуючи контрастність кольорів із естетикою потворного й драстичними
описами кривавих сцен. Невід’ємним складником і художнім засобом утілення
театральності, сценічності й драматичності у конгруентній єдності з
експресивністю є система вербальних і невербальних засобів мовлення
Стефаникових персонажів. Водночас зазначені засоби сприяли поглибленню
психологізму й інтелектуалізму у прозі письменника.
Василь Стефаник, цілком у річищі рецептивної естетики, намагався дати
реципієнтові можливість не лише прочитати, але й «побачити» візуалізовані
картини описуваних подій, інтриг, конфліктів і характерів. Тож діалоги в такому
контексті ставали важливим художньо-стилістичним засобом. Вони могли
виконувати роль двигуна сюжетного розвитку подій, генератора діалектичного
протистояння ідей, ідентифікатора характеристик персонажів, детонатора
конфліктних ситуацій. Кожна з цих функцій більшою чи меншою мірою містить у
собі потенційну енергетику драматичної напруги. Одне з основних
функціональних призначень діалогу та монологу в структурній організації
новелістики В. Стефаника пов’язане саме з намаганням візуалізувати описані в
ній конфлікти, характери, емоції, образи, дати можливість авторові будувати
нарацію крізь призму світосприйняття його героїв, а читачеві сприймати описане
не як відстороненому спостерігачеві, а як одному з учасників розгорнутих «на
сцені» чи «в кадрі» Стефаникового твору подій.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше комплексно
проаналізовано функціонування драматургічних елементів у загалом епічній, за
визначенням роду, новелістиці Василя Стефаника. Цю індивідуально-авторську
рису художнього мислення та творчого методу Василя Стефаника зіставлено з
відповідними історичними й типологічними обставинами розвитку національної
та світової літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть. Проаналізовано й
систематизовано функціональне призначення та прийоми і засоби художнього
6
втілення елементів драматургічності, сценічності, візуалізації та авдіалізації у
прозі письменника. З’ясовано значущість і параметри впливу Стефаникового
новаторства на подальший розвиток українського літературного процесу.
Встановлено, що драматургічні категорії були невід’ємним складником
естетичної свідомості Василя Стефаника. Саме Стефаникове вміння побачити
самому й уміння дати побачити читачеві відкрило письменникові шлях до
оновлення індивідуального творчого методу, а українській літературі –
можливість модернізуватися й розвиватися в унісон із тенденціями світового
літературного процесу. Як драматургічність стала однією з ключових категорій
новелістики Василя Стефаника, так новелістика Василя Стефаника стала
ключовим елементом української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть.
Тож не дивно, що, деканонізуючи жанрово-стилістичну специфіку давнішої
літературної традиції, покутянин, посутньо, встановлював нові канони і ґатунки
гібридного жанру драматизованої новели (нехай і в зародковій формі) у
сприятливій і життєтворній для всього подальшого розвитку літератури атмосфері
жанрово-стилістичної дифузії.
Враховуючи мету і завдання роботи, специфіку об’єкта і предмета
дослідження, у дисертації застосовано низку загальнонаукових і
вузькоспеціалізованих методів. До перших зокрема належать аналіз, синтез,
дедукція та індукції. Щодо других, то це принцип історизму й методика
генологічного аналізу, інструментарій культурно-історичної школи та історико-
порівняльного методу, біографічний, герменевтичний і частково соціологічний
методи, елементи психоаналітики й структуралізму, філологічний метод та метод
рецептивної естетики.
Практична цінність дисертації полягає у можливості використання
основних її положень у навчальному процесі для підготовки студентів до
практичних та семінарських занять, під час написання курсових і дипломних
робіт з історії та теорії літератури, а також у процесі пізнання детермінант
жанрово-поетикальної майстерності Василя Стефаника.
7
Ключові слова: драматургічні категорії, художнє мислення, творчий метод,
драма, епос, новела, дифузія жанрів, гібридні жанри, генерика, поетика,
експресіонізм, імпресіонізм, реалізм, натуралізм, модернізм, народництво. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП……………………………………………………………...……........14
РОЗДІЛ 1. КАТЕГОРІЇ ЕПІЧНОГО ТА ДРАМАТУРГІЧНОГО В
ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНОМУ ОСМИСЛЕННІ
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ………………………………………………........22
1.1. ПРОБЛЕМА ДИФУЗІЇ ЖАНРІВ У ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІЙ РЕЦЕПЦІЇ
УКРАЇНСЬКИХ І ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДНИКІВ…………………………..………....….22
1.2. ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МАЛОЇ ПРОЗИ В ІСТОРИКО-
ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ………………..…………………………………………..….33
1.3. ДРАМАТУРГІЧНІСТЬ ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА КАТЕГОРІЯ………………..….46
РОЗДІЛ 2. РОДО-ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ
ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА ………......................................................................59
2.1. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ДРАМАТУРГІЧНОСТІ
СТЕФАНИКОВОЇ НОВЕЛІСТИКИ…………………………………………………………59
2.2. ДІАЛЕКТИКА НАРОДНИЦТВА І МОДЕРНІЗМУ В ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНІЙ
КОНЦЕПЦІЇ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА………………………………………………….......69
РОЗДІЛ 3. КАТЕГОРІЇ ДРАМАТУРГІЧНОСТІ ЯК ФЕРМЕНТИ
МОДЕРНІЗАЦІЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ
ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА……………………………………………..……….86
3.1. КОГЕРЕНТНІСТЬ ДРАМАТИЗМУ Й ЕКСПРЕСІОНІСТИЧНОСТІ У ПРОЗІ
ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА………...………………...…………………………….…...……....86
3.2. ДРАМАТУРГІЧНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО КОНФЛІКТУ ТА СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ
ПСИХОЛОГІЗМУ У ПРОЗІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА...………………...…………….....106
3.3. СЦЕНІЧНІСТЬ, ТЕАТРАЛЬНІСТЬ, ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ТА ІНШІ ЖАНРОВО-
СТИЛІСТИЧНІ «СЕКРЕТИ» ПОЕТИКАЛЬНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВАСИЛЯ
СТЕФАНИКА..........................................................................................................................126
3.4. ДІАЛОГ І МОНОЛОГ ЯК ЧИННИКИ СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
НОВЕЛІСТИКИ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА………………….……………………..............164
ВИСНОВКИ………………………………………….……...………..……..191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….…..199
ДОДАТКИ…………………………………………………………..………...223
|
|
|
