|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
28.01.2024 |
|
| Твір змінено: |
28.01.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.7 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Гладкова М. В. Мотивні домінанти в прозі В. Дрозда 1970–1980-х років. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю
035 Філологія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,
Харків, 2023.
Українська література другої половини ХХ століття представлена іменами
визначних митців, з-поміж яких необхідно назвати В. Дрозда (1939–2003).
У дисертаційній роботі розглянуто праці, присвячені художній спадщині
письменника, виділено основні аспекти поетики творів, на які звертали увагу
науковці: ідейно-тематичний зміст, образна система, засоби комічного, міфо- й
кінопоетика, автобіографізм, психологізм, інтертекстуальні зв’язки тощо.
Виявлено, що попри активність вивчення спадщини епіка радянськими
дослідниками (П. Антоненко, В. Брюгген, В. Брюховецький, Дж. Грабович,
М. Жулинський, М. Кодак, С. Крижанівський, П. Майдаченко, М. Наєнко,
П. Осадчук, Л. Санов, О. Світлицький, Г. Сивокінь, В. Фащенко, Н. Чорна та
інші) та сучасними (С. Андрусів, О. Брайко, А. Гурбанська, Н. Дашко,
О. Карпенко, О. Когут, О. Колодяжна, І. Кропивко, Н. Манюх, О. Муслієнко,
О. Січкар, Л. Тарнашинська, Р. Ткаченко, А. Харченко, Л. Яшина та інші), на
сьогодні відчувається потреба в поглибленому аналізі певних аспектів його
творчості, зокрема мотивних домінант, які є важливими маркерами концепцій
художніх текстів та індивідуального стилю автора.
У нашій праці з’ясовано, що наукового переосмислення заслуговує проза
В. Дрозда періоду 1970–1980-х років, де ілюструється балансування в межах
двох способів зображення дійсності – соцреалістичного та химерного – і врешті
утверджується неповторний почерк письменника. Визначено, що таке
роздвоєння авторського мислення, на нашу думку, зумовлено культурнополітичними умовами доби, що, незважаючи на певні ознаки деканонізації, все
3
одно прикметна догматичністю, цензурним режимом і заохоченням влади до
кон’юнктурного прозописання, про яке В. Дрозд розкаже устами персонажаПетруні в романі «Спектакль» (1985).
Об’єкт і предмет дослідження обумовили необхідність узагальнити
напрацювання попередників й обґрунтувати власне тлумачення понять «мотив»,
«домінанта»; потребу визначитися з основними рисами соцреалізму та химерної
прози, зі специфікою їхнього вираження в словесному мистецтві.
У літературознавстві досі немає стійкого уявлення про мотив, що
засвідчують дослідження О. Бойченка, О. Веселовського, Л. Гармаш,
Б. Гаспарова, С. Д. Горста, А. Дандеса, Ю. Коваліва, І. Костюк, Т. Кушнірової,
Є. Мелетинського, В. Проппа, Б. Путілова, Г. Сивоконя, А. Тимченко,
О. Фрейденберг, Дж. Шерман, В. Шкловського та інших. Науковці дискутують і
щодо дефініції та особливостей цієї термінологічної одиниці, й про доцільність
уживання самого поняття. З огляду на це зазначмо, що мотивом є значущий
формально-змістовий елемент твору, що має тенденцію до повторюваності.
У роботі систематизовано основні підходи до вивчення мотиву: семантичний,
морфологічний, дихотомічний, структурно-семантичний, інтертекстуальний.
Визначено, що полісемантичність та поліфункціональність мотиву уможливлює
продуктивне літературознавче дослідження художнього цілого. Наприклад, у
нашій роботі доведено зв’язок мотиву з авторським задумом, художнім
мисленням В. Дрозда. Окрім поняття лейтмотиву, ми вважаємо за доцільне
послуговуватися синонімічним словосполученням «мотивна домінанта», коли
йдеться про ключовий компонент твору, через який прочитується концепція
митця, особливості його ідіостилю.
Ю. Ковалів, С. Луцак, Р. Якобсон, Б. Ярхо та інші визначили, що домінанта –
стрижневий елемент твору, ідіостилю письменника або ж цілого напряму,
стильової епохи. Ця категорія може функціонувати на будь-яких макро-
(жанровому, стильовому, композиційному) й мікро- (образному, мотивному,
хронотопному, тематичному тощо) рівнях тексту та становити його ядро,
підпорядковуючи собі інші складники. Важливою функцією домінанти є
4
диференціація, яка дає можливість розмежувати й виділити провідні компоненти
окреслених площин.
Специфіка українського літературного процесу 1970–1980-х років
передбачає вивчення ґенези, поетики та розуміння соцреалізму сучасними
науковцями, який уважався панівним методом зображення дійсності в радянські
часи. Спираючись на студії В. Агеєвої, О. Бодик, Є. Васильєва, Т. Гундорової,
І. Захарчук, К. Кларк, Ю. Коваліва, М. Павлишина, А. Піш, Р. Робін, А. Терца,
У. Федорів, В. Хархун, Т. Шарової та інших, ми виділили основні риси
моделювання соцреалістичного тексту: наявність політичних (радянських)
міфів, ідеологем, відхід від абстрактного, умовного зображення дійсності,
обов’язковий поділ персонажів на позитивних та негативних (з ідеалізацією
перших та демонізацією, знеособленням других), оспівування вождів, народного
подвигу, пересічних людей (селянина, колгоспника, пролетаря, воїна тощо).
Поетиці цих творів характерне утвердження простоти у викладі художнього
матеріалу, тенденційність та детермінованість тематики, оскільки перевага
надається висвітленню подій більшовицької революції 1917 року, ІІ світової
війни, далекої минувшини з позиції боротьби пригнобленого народу з
феодалізмом, і – неминуче – життя «ідеального» радянського суспільства, яке
впевнено крокує до омріяного комунізму.
У роботі звернено увагу на рецепцію феномену химерної прози
в українському літературознавстві (О. Вощенко, М. Жулинський, О. Журавська,
Н. Кобилко, О. Ковальчук, А. Кравченко, Д. Куриленко, О. Муслієнко,
М. Наєнко, М. Павлишин, Н. Пелешенко, С. Привалова, Я. Поліщук,
В. Чайковська та інші), окреслено її жанрово-стильові особливості. З огляду на
наукові розвідки дослідників, можна зауважити, що ця стильова течія,
незважаючи на виникнення наприкінці 1950-х, набуває стрімкого розвитку в
1970-х роках, коли з’являється дилогія В. Земляка «Лебедина зграя».
У дисертації ми, як і більшість літературознавців, зазначаємо, що химерна проза
аналізованого періоду є реакцією на тоталітарну культуру з її провідним
соцреалістичним способом зображення дійсності, при цьому залишаючись у її
5
семантичному полі. Характерними ознаками цього письма вважаємо специфіку
часопростору (переплетіння реального та ірреального), своєрідну концепцію
персонажа, наявність одивнених, казково-міфологічних образів (архетипів,
символів, міфологем, метафор), різноманітний інструментарій комічного, за
допомогою яких декодується підтекстовий авторський задум.
Спираючись на означений вище теоретико-методологічний комплекс, ми
виділили мотивні домінанти прози В. Дрозда 1970–1980-х років: ідеологічної
свідомості, стоїчної особистості, «екології душі» (для творів, у яких домінують
риси соцреалізму); роздвоєння, маскування, метаморфози (для химерних
художніх текстів). У відображенні названих домінант епік послуговується
літературними засобами і прийомами контрасту, антитези, гіперболи,
ретроспекції, психологізму; бінарними опозиціями («свій – чужий», «високе –
низьке», «матеріальне – духовне», «місто – село», «раціональне – ірраціональне»,
«звірине – людське» та іншими), архетипами (Тіні, Матері, Дитини, Вогню,
Лісу) тощо.
У романах соцреалістичної поетики – «Ритми життя» (1974), «Дорога
до матері» (1978), «Земля під копитами» (1979), «Інна Сіверська, суддя» (1985) –
В. Дрозд змальовує сильного і виняткового позитивного героя з акцентом на
морально-етичні риси, романтизуючи його образ. У роботі доведено, що названі
твори ідеологічно заангажовані різною мірою, що зумовлюється особливостями
літературного процесу 1970–1980-х років. Письменник, незважаючи на яскраво
виражені радянські міфи, намагається зберегти свободу авторського слова за
допомогою показу особистості з наголосом на її мікросвіті та поєднання
соціальної проблематики з філософською.
У документально-біографічній дилогії митця «Ритми життя», «Дорога до
матері» про Софію Богомолець та її сина – видатного академіка Олександра
Богомольця – наскрізним акцентом художнього втілення є ідеологічна
свідомість, перш за все репрезентована в постаті «палкої» революціонерки.
Окреслена домінанта названих романів реалізується в тісному зв’язку з
6
мотивами емансипації, вибору, ілюзії, жертовності; увиразнюється за допомогою
соціального міфологізму, тюремної, тваринної, танаталогічної образності тощо.
Роман «Земля під копитами» присвячений зображенню Другої світової війни,
зокрема осмисленню цієї теми через сприйняття жорстоких, трагічних подій
українською матір’ю Галею Поночівною. Лейтмотив «екології душі» яскраво
простежується на тлі мілітарного, кризового часопростору художнього світу.
У втіленні домінантного мотиву автор послуговується зооморфними образами,
біблійними алюзіями, бінарними опозиціями («патріотизм – колабораціонізм»,
«вірність – зрада», «стоїчність – слабкодухість»), які декодують категорії
святості та гріховності, віддзеркалюючи внутрішні світи головної героїні та її
антагоніста – зрадника Степана Шуляка.
Твір «Інна Сіверська, суддя» яскраво репрезентує модель загартованої духом
героїні, яка розкривається за допомогою відповідних мотивів, як-от: фатуму,
аскези, конфронтації, внутрішньої свободи, смиренності, мужності, безстрашшя.
З’ясовано, що в романі важливого значення набуває актуальна для радянської
літератури концепція позитивного персонажа, що певною мірою суголосна із
засадами римського стоїцизму (Марк Аврелій, Сенека, Епіктет). Щоб увиразнити
авторський задум художнього тексту, митець, ідеалізуючи героїню, уводить у
сюжетну канву твору прихованого антагоніста, послуговується відомою колізією
«право сили проти сили права» тощо.
Новаторство В. Дрозда повною мірою ілюструється його химерною прозою,
у якій превалює ірраціональна модель світу. Найяскравішими зразками періоду
1970–1980-х років, за спостереженнями дослідників, є повість «Ирій» (1974),
романи «Вовкулака (Самотній вовк)» (1982), «Спектакль» (1985). У цих творах
епік у завуальованих, театралізованих формах наголошує на амбівалентній
сутності людини. Він художньо втілює ідеї трансформації, множинності
особистості (маскування, перетворення, роздвоєння), що вимушена вдаватися до
передбачених стратегій поведінки, аби функціонувати в радянському
соціальному середовищі.
7
Повість «Ирій» є одним із найвідоміших творів української літератури, який
майстерно відображає традиції химерної прози. Автор, послуговуючись казковоміфологічними, ігровими елементами, репрезентує маскову модель поведінки
персонажів (наприклад, Михайла Решета, Кузьми Перевесла та інших).
Лейтмотив маски в художньому тексті втілено в прямому (персонажі-актори,
маска-накладка та інші театральні образи) і в переносному значеннях (соціальне
маскування, химерні метаморфози). Виявлено, що образ маски тут пов’язується
з ознаками психологічних гнучкості та дорослішання героя.
У романі «Вовкулака (Самотній вовк)» В. Дрозд оригінально інтерпретує
мотив метаморфози за допомогою міфологічних концепцій теріантропії та
дводушництва, які персоніфікуються в героєві Андрієві Шишизі. У такий спосіб
письменник акцентує увагу на співіснуванні в людині янгольського та
демонічного начала (де останнє за певних обставин стає панівним), абсурдності
радянського соціального світу з його негативними виявами – ієрархічністю,
лицемірством, конформізмом, прислужництвом тощо. Відтворена внутрішня
драма героя полягає в конфлікті між людиною та історичним часом, а втеча
Андрія Шишиги до світу природи (архетип Лісу) символізує потяг до
«незамаскованого» життя, у якому є місце виявам ірраціонального. Доведено, що
роман «Вовкулака», увиразнюючи здобутки химерної стильової течії, вписує
прозу митця у світовий контекст неоміфологічної літератури.
Із-поміж творів письменника вирізняється «Спектакль», у якому химерія не
пов’язується з фольклорно-міфологічним тлом, а маркується сюжетнокомпозиційними прийомами. У художньому світі роману зображено роздвоєний
мікросвіт героя Ярослава Петруні, який страждає через утрату цілісності
особистості, неможливості гармонізувати матеріальне та духовне в житті.
Лейтмотив «Спектаклю» увиразнюється авантюрно-пригодницькою мотивікою
(зникнення, слідства, таємничості, інтриги), соціальним маскуванням,
архетипами (Тіні, Матері, Дитини), часопросторовими зміщеннями, відкритим
фіналом тощо.
8
У роботі з’ясовано, що два вияви творчості митця – химерний та
соцреалістичний – мають закономірно різні мотивні домінанти, які сприяють
розумінню концепцій та художнього мислення автора, увиразнюють
своєрідність поетики героя в аналізованих текстах і відображають особливості
літературного процесу другої половини ХХ століття. Виявлення та вивчення
мотивних домінант прози В. Дрозда є перспективним дослідженням, адже
сприяє ґрунтовному аналізу його доробку.
Ключові слова: літературознавство, мотив, домінанта, шістдесятництво,
В. Дрозд, рецепція, поетика, соцреалізм, химерна проза, роман, міф,
ірраціональна модель світу, архетип, образ-символ, психологізм. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................... 20
РОЗДІЛ 1. РЕЦЕПЦІЯ ПРОЗИ В. ДРОЗДА 1970–1980-х РОКІВ
У ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ.................................................................................. 26
1.1. Соцреалістичний канон у творчості В. Дрозда 1970–1980-х років:
проблеми інтерпретації.......................................................................................... 26
1.2. Химерна проза В. Дрозда 1970–1980-х років в оцінці критиків і
літературознавців ................................................................................................... 36
Висновки до розділу 1 ........................................................................................... 54
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ56
2.1. Мотив літературного твору: до проблеми дефініції ................................. 56
2.2. Поняття «домінанта» в літературознавстві................................................ 65
2.3. Явище соцреалізму та його художні особливості..................................... 71
2.4. Жанрово-стильова специфіка химерної прози .......................................... 79
Висновки до розділу 2 ........................................................................................... 88
РОЗДІЛ 3. ІДЕОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ ХУДОЖНЬОГО
ВТІЛЕННЯ В ПРОЗІ В. ДРОЗДА 1970–1980-х РОКІВ.................................... 91
3.1. Ідеологічна свідомість у документально-біографічній прозі В. Дрозда (на
матеріалі дилогії «Ритми життя», «Дорога до матері»)..................................... 91
3.2. Лейтмотив «екології душі» в романі В. Дрозда «Земля під копитами»110
3.3. Реалізація комплексу стоїчних мотивів у романі В. Дрозда «Інна
Сіверська, суддя» ................................................................................................. 125
Висновки до розділу 3 ......................................................................................... 139
РОЗДІЛ 4. КОНЦЕПЦІЯ ПЕРСОНАЖА В ХИМЕРНІЙ ПРОЗІ В. ДРОЗДА
1970–1980-х РОКІВ................................................................................................ 143
4.1. Образ маски в повісті В. Дрозда «Ирій» .................................................. 143
4.2. Міфомотив метаморфози в романі В. Дрозда «Вовкулака» .................. 157
4.3. Мотивна домінанта роздвоєння особистості в романі В. Дрозда
«Спектакль».......................................................................................................... 175
Висновки до розділу 4 ......................................................................................... 192
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 208
ДОДАТКИ............................................................................................................... 242
Додаток А.............................................................................................................. 242
19
Додаток Б .............................................................................................................. 245
|
|
|
