|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
31.07.2024 |
|
| Твір змінено: |
31.07.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Геревич М. О. Внесок А. І. Волошина у розвиток політичної та
філософсько-правової думки на західно-українських землях у перш. пол. ХХ ст.
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 081 «Право» (08 – Право). – Державний вищий навчальний
заклад «Ужгородський національний університет», Ужгород, 2021.
У дисертаційній роботі проведений глибинний комплексний аналіз
реального внеску одного з найвідоміших провісників, ідеологів і практиків
незалежної Української держави Августина Волошина (1874–1945) у правову
думку України. Встановлено, що попри копіткі та серйозні зусилля сумлінних
науковців різних поколінь, зокрема – глибоких фахівців з історії вчень про
державу і право – донині не проведено комплексних спеціальних досліджень
означеної нами в назві дисертації складної й важливої теми.
Хронологічні межі дисертації охоплюють останню третину XIX –
першу половину ХХ ст., на які припадає період життя, творчості та активної
політико-правової діяльності А. Волошина. У межах цих хронологічних рамок
встановлено впливи широкого спектру історичних чинників, філософських,
політичних і правових учень, концепцій та доктрин на його особистість,
професійну та соціальну діяльність і творчу спадщину.
Досліджено багатогранний внесок Августина Волошина в українську
культуру як професійного священнослужителя, авторитетного педагога і
досвідченого вченого, теоретика і практика педагогічної та релігійної думки,
провідного організатора і мецената освітньо-культурного руху на Закарпатті
першої полонини XX ст.
У дисертаційному дослідженні запропоновано парадигмальну
триблокову структуру історико-правового дослідження всієї творчої спадщини
А. Волошина, яку найдоцільніше і найоптимальніше вивчати і популяризувати
через призму його підходів щодо проблемних питань: 1) державно-правового 3
становища регіону (краю); 2) правового статусу об’єднань громадян; 3)
правовідносин у сфері освіти.
На основі виявлених публікацій А. Волошина встановлено його погляди
на об’єднання громадян (громадські організації та політичні партії), статус
інтелігенції у контексті суспільної місії та призначення національної політичної
еліти, яка націлена на стійке утвердження української державності та поступове
вирішення наявних проблем і конфліктних ситуацій державно-правового
характеру через відродження національних традицій та на гуманістичній основі
християнського світогляду.
У роботі переосмислено значення творчої спадщини А. Волошина з
огляду на можливість повноцінної адаптації її до сучасних політичних і
правових реалій, зокрема – аксіологічно важливими досі є розробки ним
концепцій територіального, регіонального і локального патріотизму – для
визначення сучасної правової політики України щодо загроз територіальної
цілісності, а також досвід локального державотворення періоду Карпатської
України – для адекватного формування оборонної стратегії, засад національної
безпеки, розвитку освітньої сфери сучасної Української держави.
Відстеживши суспільні, економічні, національно-політичні та
соціально-психологічні умови, які визначальним чином вплинули на еволюцію
політико-правового світогляду А. Волошина, детально проаналізовано
структуру, зміст, спрямування його ідей, програм, концепцій та планів щодо
втілення освітньої політики незалежною Українською державою.
Акцентується увага на тому, що А. Волошин у своїх творах та під час
політичної діяльності запропонував аргументовані судження щодо
застосування певних законодавчих норм, з акцентом на їх удосконалення або
скасування. Кожну наявну правову колізію А. Волошин аналізував із "потрійної
позиції": як регіональний політик (чільний учасник представницьких
громадських організацій рідного краю), як державний діяч (депутат
чехословацького парламенту, член чехословацького уряду і голова уряду
крайової автономії, президент Карпатської України) і як обʼєктивний вчений-4
мислитель, для якого пошук наукової істини був ключовим покликанням. Він
належав до засновників, авторів статутів та активних членів низки об'єднань
громадян: як громадських організацій, так і політичних партій.
У роботі зазначено, що А. Волошин відстоював церковну автономію
русинів (українців) у межах сучасних регіонів Закарпаття і Східної Словаччини.
Також він підкреслював, що для газет потрібні політичні права і свободи, котрі
важливі не тільки при відстоюванні права професійної діяльності, але й
використання рідної мови без обмежень і втручань у сферу її функціонування
та правопис.
Визначено, що А. Волошин зіграв чільну роль у започаткуванні та
діяльності громадської ініціативи, яка відома під назвою Ужгородська руська
народна рада, що 8 травня 1919 р. скликала загальні збори всіх руських
народних рад ‒ Любовнянської (Пряшівської), Ужгородської, Хустської.
Представники цих рад схвалили програму американських русинів, обрали
Центральну руську народну раду і висловились за приєднання Підкарпатської
Русі до Чехословацької Республіки
У дисертаційному дослідженні проаналізовано еволюцію правових
поглядів А. Волошина в його діяльності в двох політичних партіях – Руській
хліборобській (земледільській), Християнській народній, а також у виборчому
блоці Українського національного об’єднання і національних меншин. Він взяв
участь у створенні першої крайової української політичної сили на Закарпатті –
Руської хліборобської партії, програмними засадами якої було здобуття
українським народом національно-державних прав та єдність українських
земель. Її наступницею стала Християнська народна партія 1922–1938 рр., що
під час виборчих кампаній до чехословацького парламенту співпрацювала з
Чеською католицькою партією.
Проведено аналіз творчої спадщини А. Волошина щодо правовідносин
у сфері освіти. Виходячи з власного управлінського досвіду в сфері освіти, як
директор закладу фахової передвищої освіти (вчительської семінарії), А.
Волошин передусім відстоював і пропагував право закладу освіти певного 5
рівня на автономію. Під цим поняттям він розумів право суб’єкта освітньої
діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності
та відповідальності в ухваленні рішень щодо академічних (освітніх),
організаційних, фінансових, кадрових питань у встановленому порядку.
Досліджено, що до сфери правового регулювання у сфері освіти
А. Волошин відносив формування освітньої мережі та інфраструктури,
заснування та утримання закладів освіти, управління закладами освіти та
контрольні повноваження держави у сфері освіти. Правом засновувати та
утримувати заклади освіти всіх типів і рівнів наділялися державні, політичні,
громадські, релігійні організації, приватні особи за умови забезпечити
дотримання власниками встановлених вимог і норм. Він виступав за
самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження
педагогічної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і
творчості, поширення знань.
Визначено основні чинники, на яких, на думку А. Волошина, повинна
базуватися ефективна державна політика в сфері освіти: свобода творчості,
злагодженість дій всіх суб’єктів освітньої діяльності, гуманістичні та
християнські цінності. В освітньому процесі він до головних норм відносив
правила внутрішнього трудового розпорядку на засадах соціальної
справедливості та суспільного обов’язку. А. Волошин вимагав посилення уваги
з боку держави в її освітній політиці до профілактики негативних девіантних
явищ у дитячому та молодіжному середовищі (наркологічна залежність, булінг,
злочинність, статева деморалізація тощо). Він виступав за налагодження тісної
співпраці всіх соціальних інститутів у справі навчання і виховання
підростаючого покоління на основі спільно виробленої мети з належним
фінансуванням і контролем за виконанням всіх державних програм у сфері
освіти.
Засадничим положенням для Августина Волошина було те, що
правовідносини у сфері освіти він розглядав у тісному взаємозв’язку з
конкретною політичною, соціальною і культурною ситуацією в суспільстві та
державі, вважаючи за доцільне спочатку підготувати громадську думку для
певних правових норм і конкретних змін в освітньому законодавстві.
При розробці нормативно-правових актів із питань освітньої політики
України сформульовано пропозицію втілити відзначені в дисертаційній роботі
наріжні положення А. Волошина шляхом підготовки, ухвалення і
запровадження в освітнє законодавство норм регулювання національно-
патріотичних і морально-духовних засад освітнього процесу в закладах
загальної середньої освіти, закладах фахової передвищої освіти, закладах вищої
освіти.
Ключові слова: територіальний устрій, право нації, правовідносини,
громадянське суспільство, національне самовизначення, демократична держава,
політичні партії, громадські організації.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ ……………………………………………………………………… 14
Розділ 1. Політичні та філософсько-правові погляди Августина
Волошина: теоретичний та джерелознавчий аспекти ………………………..… 24
1.1. Концептуальні засади і стан наукової розробки проблеми …….… 24
1.2. Джерельна база дисертаційного дослідження ………………….….. 34
Розділ 2. Августин Волошин про державно-правове становище
міжвоєнного Закарпаття …………………………………………………………. 56
2.1. Підкарпатська Русь як адміністративно-політична одиниця …….. 57
2.2. Карпатська Україна: від здобуття автономії до проголошення
незалежної держави ………………………………………………………………. 77
Розділ 3. Правовий статус об’єднань громадян у працях А. Волошина 93
3.1. Громадські організації ………………………………………………. 94
3.2. Політичні партії …………………………………………………….. 124
Розділ 4. Погляди А. Волошина на правовідносини у сфери освіти … 140
4.1. Статус інтелігенції в суспільстві та державі ……………………… 141
4.2. Освітня політика держави ...……………………………………….. 155
Висновки ……………………………………………………………….... 173
Список використаних джерел ……………………………………...….. 182
Додаток ………………………………………………………………….. 194
|
|
|
