Оксана Гайдай » Стратегія забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору України
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Стратегія забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору України

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 20.09.2025
Твір змінено: 20.09.2025
Завантажити: pdf див. (5.2 МБ)
Опис: Гайдай О.В. Стратегія забезпечення конкурентоспроможності
аграрного сектору України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за
спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним
господарством. – Чернігівський національний технологічний університет МОН
України, Чернігів. – 2019.
Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методологічних засад і
розробці практичних рекомендацій щодо формування та реалізації стратегії
забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору. У результаті
дослідження уточнено зміст поняття «конкурентоспроможність аграрного
сектору» як здатності усіх його сфер в сукупності виробити і реалізувати
продукцію привабливішу для споживачів за ціновими і неціновими
параметрами, чим продукція конкурентів, досягаючи при цьому
довгострокових цілей стійкого розвитку з використанням інноваційних засобів
виробництва у контексті переходу аграрного сектору в якісно новий стан.
Системний підхід до забезпечення конкурентоспроможності аграрного
сектору передбачає необхідність врахування реальних умов функціонування
аграрного сектору, а сама система повинна включати чітко окреслені елементи,
алгоритм їх дії та взаємодії. У цілому систему забезпечення
конкурентоспроможності аграрного сектору можна описати за допомогою
концептуальної схеми, базові параметри, якої визначають зміст управлінських
дій, їх основні функції та можливі варіанти рішень. Основною метою системи
забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору є створення
оптимальних умов для його стратегічного розвитку, виходячи із пріоритетних
економічних інтересів суб’єктів господарювання та необхідності адаптації до
мінливих внутрішніх чинників й динамічних економічних глобалізаційних та
євроінтеграційних процесів.


3



Ідентифіковані основні економічні бар’єри на шляху розвитку аграрного
сектору і досягнення переваг над конкурентами в агропродовольчій сфері:
обмежена місткість ринку; недостатній платоспроможний попит; ефект
масштабу (щоб бути конкурентоспроможним, слід відразу виходити на великі
об'єми), потреба в значних земельних, матеріальних і фінансових ресурсах;
специфічні галузеві переваги діючих виробників (вигідні природні і географічні
умови); домінуюче положення ряду підприємств по переробці продукції; низька
рентабельність і значний фінансовий ризик виробництва сільськогосподарської
продукції; державна політика регулювання відносно досліджуваної галузі.
Встановлено, що для забезпечення стійких конкурентних переваг вітчизняного
аграрного сектору в умовах глобалізації економічного середовища необхідно
сприяти: підвищенню рівня науково-інноваційного забезпечення аграрного
сектору, посиленню науково обґрунтованих вимог до якісних характеристик
продукції; прискоренню процесів формування організаційно-технічної бази
системи продовольчого маркетингу; реалізації урядових заходів щодо
стимулювання збуту аграрної продукції на внутрішньому і зовнішньому
ринках; формуванню служб сприяння розвитку агропідприємництва;
зміцненню ринкових позицій агровиробників.
Процес забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору
здійснюється за характерними для України напрямками, на основі факторів, що
склалися і розвиваються, критеріїв й індикаторів конкурентоспроможності. Тобто
конкурентоспроможність аграрного сектору припускає: по-перше, формування
власне сучасного аграрного виробництва, здатного конкурувати з системою
виробництва агропромислової продукції інших держав; по-друге, сприяти
розвитку національної економіки. До критеріїв оцінки конкурентоспроможності
запропоновано віднести: розмір митних і податкових надходжень від експорту
продукції аграрного сектору; продовольча безпека; об'єм експорту; покращення
здоров'я населення; підвищення макроекономічних параметрів України.
Одним з основних напрямків реалізації стратегії має бути державне
цільове програмування, з метою обґрунтування конкретних положень,


4



інструментів та індикаторів конкурентоспроможного виробництва й реалізації
продукції, забезпечення обґрунтованої і достатньої державної підтримки
розвитку аграрного сектору. Перевірити оптимальність варіантів й комбінацій в
різних природно-економічних умовах й оцінити результат передбачуваних
управлінських рішень реально можна лише на основі використання модельного
підходу, який досить тривалий час використовується в аграрному секторі
економіки. Модель охоплює взаємозв'язки всіх можливих складових частин
стратегії забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору, що
дозволяє вносити корективи, досліджувати варіанти вирішення стратегічних
завдань розвитку галузі та функціонування суб’єктів аграрного сектору в
умовах глобалізації. Запропоновано використовувати імітаційне моделювання,
як найбільш прийнятний метод управління щодо визначення довгострокової
оптимальної стратегії забезпечення конкурентоспроможності аграрного
сектору.
Якісною характеристикою стратегії забезпечення
конкурентоспроможності аграрного сектору є можливості суб’єктів виявляти
ознаки, які в подальшому формуватимуть рівень конкурентоспроможності.
Проведене дослідження методик оцінки конкурентоспроможності аграрного
сектору дозволило обґрунтувати пріоритетність функціонального підходу, який
орієнтований на реалізацію універсального алгоритму оцінювання рівня
конкурентоспроможності аграрного сектору з використанням інтегрального
показника. Зазначено, що методика оцінки конкурентоспроможності аграрного
сектору ґрунтується на критеріях ефективності функціонування аграрного
виробництва, а саме: можливість суб’єктів аграрного виробництва оптимально
розподіляти та ефективно використовувати ресурси (ресурсна складова);
забезпеченість на належному рівні потреб та цілей споживачів аграрної
продукції й забезпеченість трудовими ресурсами (інтелектуальна складова);
підтримка національних інтересів аграрного виробництва в умовах глобалізації
економічних процесів (інституційна складова); забезпечення інтенсифікації
розвитку аграрного сектору (інноваційна складова).


5



В сучасних євроінтеграційних умовах розвитку аграрного ринку, для
підвищення результативності стратегії забезпечення конкурентоспроможності
вітчизняного аграрного сектору доцільним є використання переваг кластерного
підходу, який набув розповсюдження в багатьох країнах. Формування
агропромислових кластерів має важливе стратегічне значення для економіки
країни, оскільки кластерні структури забезпечують консолідацію можливостей і
стимулів внутрішньому росту макроекономічних показників, створюють
ланцюгову реакцію розвитку технологічно-пов'язаних галузей, сприяють
забезпеченню продовольчої безпеки країни. Основою агропромислового
кластера повинні стати суб’єкти господарювання харчової й переробної
промисловості, які належать до стратегічно значимих галузей аграрного
сектору й відіграють провідну роль у забезпеченні його розвитку, покращенні
якості життя населення, основою якої є раціональне збалансоване харчування,
постачання споживачам високоякісних продуктів харчування, виготовлених за
сучасними технологіями з натуральної сировини, соціально- й економічно
доступних для всіх верств населення. У свою чергу, створення
агропромислового кластера вимагає формування ефективної інфраструктури,
розвиток якої має стати одним зі стратегічних пріоритетів забезпечення
конкурентоспроможності аграрного сектору.
Встановлено, що аграрний сектор є одним з пріоритетних для України,
економічне призначення якого полягає у забезпеченні населення
високоякісними продуктами харчування, а промисловість – сировиною.
Конкурентне середовище в аграрному секторі формується одночасно по двох
напрямах: по-перше, йде конкуренція між господарствами з різними формами
власності і господарювання, по-друге, є конкуренція між усіма
товаровиробниками за найбільш вигідні економічні умови діяльності і
фінансові результати. У свою чергу, результати функціонування аграрного
сектору змінюються надзвичайно динамічно, про що свідчить порівняльна
оцінка основних показників його конкурентоспроможності.
Визначено послідовність оцінки факторів конкурентоспроможності


6



аграрного сектору, яка включає: формування каталогу зовнішніх факторів, які
впливають на виникнення структурних змін в аграрному секторі України;
визначення міри важливості, сили впливу та їх спрямованості на основі методів
експертної оцінки; проведення інтегральної оцінки впливу факторів на
аграрний сектор та його розвиток. Серед безлічі факторів, що характеризують
дію зовнішнього середовища на аграрну систему, виокремимо такі групи:
економічні, міжнародні, політико-правові, технологічні, соціальні та природно-
кліматичні. Оцінку факторів проведемо на основі експертного аналізу,
вивчаючи думку провідних фахівців Міністерства аграрної політики та
продовольства України, аналітиків інформаційних і спеціалізованих агентств,
керівників сільськогосподарських підприємств. Критеріями оцінки
виступатимуть три параметри: спрямованість дії фактору, його важливість для
розвитку аграрного сектору і сила впливу.
Обґрунтовано, що неодмінною умовою гармонійного поєднання
економічних інтересів аграрного сектору та рівня забезпечення його
конкурентоспроможності є насамперед раціонально організоване державне
інституційне регулювання із використанням сучасних організаційно-
розпорядчих методів. Під інституційним регулюванням у даному контексті
розуміється упорядкований певним чином набір управлінських функцій, цілей і
завдань, які становлять суть і зміст державного регулювання. Інституційні
засади регулювання повинні бути сформованими і законодавчо закріпленими
на рівні держави так, щоб в жодному разі не заважати функціонуванню
виробничо-господарських процесів, якщо вони не суперечать інтересам
суспільства. Пріоритетними в умовах поступового розгортання ринкових
відносин стають інституційні інструменти організаційного, рекомендаційного й
частково гарантійно забезпечуючого характеру.
Нами запропоновано концептуальний підхід до формування механізму
державної підтримки конкурентоспроможності аграрного сектору, який
покликаний встановлювати необхідні пропорції в структурі виробництва й
забезпечити раціоналізацію міжгалузевих і внутрішньогалузевих виробничо-


7



економічних зв'язків, виходячи з першочергових завдань життєзабезпечення
країни, подолання кризових явищ і створення передумов для побудови
високоефективної й соціально орієнтованої ринкової економіки в умовах
євроінтеграції. Завдання інтенсивного забезпечення конкурентоспроможності
аграрного сектору в Україні зумовлює необхідність формування умов для
ефективного функціонування інфраструктури аграрного ринку. Ключовими
напрямками й системою заходів із розвитку інфраструктури аграрного ринку є:
формування загальнодоступної державної інформаційної системи, що повинна
забезпечувати товаровиробників, організації торгівлі посередників й покупців
оперативною й достовірною інформацією.
Доведено, що відновлення зруйнованих виробничих та технологічних
зв’язків й інноваційний розвиток в аграрному секторі неможливий без
координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюжка і залучення
значних фінансових ресурсів, які доступні лише великим об’єднанням. Тому
орієнтація аграрного сектору на інтеграцію та кооперацію є об’єктивною
потребою для забезпечення його конкурентоспроможності, подолання витрат
трансформаційного спаду в умовах руйнування існуючих раніше зв’язків.
Економічний зміст такого підходу полягає в інтеграції суб’єктів аграрного
сектору у галузеві корпоративні утворення, які надалі поєднуються в
співтовариства корпорацій або кластери виробничого чи територіального типів.
Конкурентоспроможність інтегрованих корпоративних утворень в аграрному
секторі забезпечується переходом до стадії інноваційного розвитку, що
передбачає використання відповідних організаційно-правових форм.
Розвиток аграрного сектору на основі таких інституційних інструментів
спонукає безпосереднього виробника аграрної продукції до інтенсивної праці,
збільшує продуктивність при мінімізації витрат і підвищенні якості продукції.
Можливість прогресивного розвитку аграрного сектору, необхідність
стимулювання позитивних зрушень, призвела до пошуку нетрадиційних шляхів
інтегрованого кооперування, одним з яких може бути формування
спеціалізованого технологічного парку. Створення технопарку передбачає


8



вирішення таких завдань: розвиток інноваційного підприємництва в аграрному
секторі; просування в забезпеченні конкурентоспроможності на основі високих
технологій, використання «ноу-хау», винаходів, результатів фундаментальних і
прикладних наукових досліджень у аграрному виробництві; комерціалізація
інновацій на основі господарюючих суб’єктів, малих підприємств, як найбільш
мобільних форм їх просування; підвищення технологічного рівня виробництва
та способів переробки аграрної продукції, що мінімізують екологічні проблеми.
Дослідження досвіду країн ЄС щодо підтримки конкурентних позицій
аграрного сектору дало можливість виявити спільні та відмінні риси державної
політики, а саме, спостерігається концептуальна протилежність напрямів
адміністрування: у країнах ЄС основними механізмами забезпечення
конкурентоспроможності виступають державні програми фінансування,
пільгового кредитування, дотування та цінових інтервенцій, а в Україні
механізми представлені, в основному, нормативним регламентуванням
саморозвитку аграрного сектору із контролюючою та податковою політикою. В
Україні, яка має євроінтеграційні перспективи необхідно модернізувати
систему державного регулювання вітчизняного аграрного сектору, який має
базуватись на стимулюючій та забезпечувальній функціях у контексті
синхронізації національної та європейської аграрної політики із перспективою
забезпечення балансу взаємодії механізму ринкового саморегулювання і
державного регулювання.
У результаті ретроспективного дослідження встановлено, що Україна має
стійкі економічні зв’язки з європейськими державами, які проявляються
насамперед, у двосторонній торгівлі. Тому державна політика щодо
забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору повинна бути
представлена збільшенням експорту шляхом стандартизації та сертифікації
аграрної продукції, а також державною підтримкою зменшення
імпортозалежності. Напрями оптимізації експортного потенціалу аграрного
сектору України передбачають гармонізацію національного законодавства із
нормами і стандартами ЄС, взаємній лібералізації митно-тарифних ставок між


9



Україною та ЄС, яка побудована на паритетному скасуванні мит і тарифів на
принципах уникнення асиметричності.
У результаті дослідження обґрунтовано наукові підходи до формування
механізму реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності аграрного
сектору України. У внутрішньому середовищі такого механізму знаходиться
взаємопов’язана сукупність основних складових та підпорядкованих їм
елементів, які віддзеркалюють специфіку сучасних ринкових концепцій у
виробництві аграрної продукції, спрямовані на забезпечення ефективного
розвитку аграрного сектору та забезпечення продовольчої безпеки країни.
Враховуючи стратегічну необхідність забезпечення конкурентоспроможності
аграрного сектору, його ролі у функціонуванні національної економіки,
вважаємо, що об’єктивним і доцільним є врахування комплексності при
створенні такого механізму, що обумовлено насамперед взаємодоповнюваністю
між різними складовими конкурентоспроможності (ресурсна, інноваційна,
інтелектуальна, ринкова).
Механізм реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності
аграрного сектору України ґрунтується на розробці відповідної наукової теорії,
концепції, стратегії і тактики, проведенні адекватної аграрної політики,
систематизації проблем, застосуванні засобів, способів і методів забезпечення
конкурентоспроможності аграрного сектору. Механізм включає такі етапи:
оцінка стану конкурентоспроможності аграрного сектору; ідентифікація та
структуризація проблем та факторів, які впливають на процес аграрного
виробництва; оцінка та аналіз рівня конкурентоспроможності аграрного
сектору України; розробка заходів, націлених на підвищення рівня
конкурентоспроможності; контроль реалізації заходів щодо забезпечення
конкурентоспроможності аграрного сектору в сучасних глобалізаційних
економічних умовах.
Ключові слова: аграрний сектор, комплексний механізм, стратегія,
інституційне регулювання, конкурентоспроможність, державна підтримка,
інноваційний розвиток, ефективність.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.