Євген Філянін » Рецепції мусульманського світу в українському публічному дискурсі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Рецепції мусульманського світу в українському публічному дискурсі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Дисертація
Написано: 2024 року
Розділ: Історична
Твір додано: 06.07.2024
Твір змінено: 06.07.2024
Завантажити: pdf див. (1.5 МБ)
Опис: Філянін Є.П. Рецепції мусульманського світу в українському публічному дискурсі другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю
032 Історія та археологія. – Дніпровський національний університет імені
Олеся Гончара, Дніпро, 2024.
У дисертації визначено особливості та способи функціонування
рецепцій мусульманського світу в українському публічному дискурсі другої
половини ХІХ – початку ХХ ст. з акцентом на академічній, літературній,
інституційній його складових. Дослідження виконане у дисциплінарному полі
інтелектуальної історії з ракурсом на ісламознавстві та в контексті загального
дискурсу орієнталізму. Міждисциплінарний підхід дозволив використати
апробовану у літературознавстві методологію рецептивних студій, поширити
її на публіцистичні та академічні тексти, що акцептувало комплексну уяву
щодо динаміки образу мусульманського світу, його місця в українському
інтелектуальному просторі. Зосередження уваги на рецептивних практиках
(взаємозв’язок автор-текст-читач) Наддніпрянської України підкреслило
особливості постання українського сходознавства під впливом та у
протистоянні з академічними ідеями та державною ідеологією Російської
імперії.
Сформована історіографічна база дослідження актуалізує дану тему в
контексті сучасного розвитку українського сходознавства. Якщо сучасні
українські історики концентрують увагу на вивченні історії мусульманських
спільнот на українських землях, передусім кримських татарах часів
Кримського ханства, турках часів Османської імперії, наслідуючи
історіографічну традицію, то світ ідей і текстів – передусім дослідницьке поле
літературознавців. Зміна куту зору з акцентом на мусульманській складовій у
«ментальних картах» українських інтелектуалів модифікує уяву про період,


3



який в українській історіографії традиційно пов’язують з українським
національним відродженням. Таке розширення дослідницького горизонту
дозволяє поєднати українських істориків, письменників, етнографів другої
половини XIX – початку XX ст. із практикою побутування
загальноєвропейського орієнтального дискурсу, одночасно акцентуючи увагу
на власних особливостях. Джерельна база даної роботи підкреслює
винятковість та вкоріненість «українського Сходу та сходознавства» в історію
та культуру України. Історичний контекст, багатостолітнє співіснування з
представниками східних культур на південноукраїнському фронтирі
обумовили широку міжкультурну комунікацію, присутність Сходу на
сторінках різножанрових українських текстів.
Джерельна база роботи поглиблює усвідомлення спільності
українського публіцистичного дискурсу другої половини XIX – початку XX
ст., в якому академічні, публіцистичні, художні тексти об’єднані інституційно
(часописи, друкарні), не диференційовані дисциплінарно. Умови Російської
імперії по відношенню до національного питання (особливо українського),
розвинута репресивна політика консолідували український світ ідей, робили
його мультиголосним.
Аналіз текстів (джерельна база даного дослідження) дозволив
висвітлити образ мусульманського світу українського публічного дискурсу,
показати його складну конфігурацію, поліфонічне звучання: негативні риси
одночасно перегукувалися з позитивними, розбавлялися імерсійною
рефлексією. Цей образ конструювався текстами які є різними за
дисциплінарним полем (історія, етнографія, фольклористика) та жанрами
літератури (поеми, оповідання, романи), місцем та роллю мусульманського
світу в ньому (фон чи центральна тема).
Мусульманський світ українськими інтелектуалами асоціювався
переважно з кримськими татарами (татари у тодішній термінології) та турками
Османської імперії, отже мав складні історичні рефлексії. Історичні
дослідження другої половини XIX ст., вкорінені в етнографізм та


4



фольклоризм, становили домінуючий оціночний каркас: татарам відводилася
або негативна роль, або (рідше, переважно в академічних студіях) –
каталізатора козацтва.
Журнали «Основа» та «Киевская старина» як друковані органи
українських громад об’єднували довкола себе читачів з українською
ідентичністю. Аналіз часопису «Основа» показав домінування негативного
образу татар як споконвічних ворогів (у більшості текстів це фонове звучання).
Згодом, на сторінках «Киевской старины» з’явилися тексти з чітко окресленим
мусульманським звучанням. Поява текстів, пов’язаних з Кримом та
кримськими татарами на сторінках україноцентричного видання, представлені
як своєрідні ментальні маркери просторових меж українського
інтелектуального простору, «ментальних мап». Оповідання «Під мінаретами»
Михайла Коцюбинського, опубліковане на сторінках «Киевской старины»,
передає особливості джадістського дискурсу в Криму. Аналіз інших творів
Коцюбинського, які відносяться до кримського циклу, дозволили показати
українського письменника-імпресіоніста як ретранслятора ідей джадідізму
кримськотатарського інтелектуала Ісмаїла Гаспринського.
Тексти авторів, які групувалися довкола українських часописів, швидко
ставали відомими та дискутувалися. Прізвища авторів, враховуючи складності
функціонування українського інтелектуального простору, лишалися
визначальними для подальшого розвитку ідей. В роботі показано, що
оригінальні, особливі погляди Михайла Драгоманова (про «турків
внутрішніх», які гірші за зовнішніх, та переваги ісламу як релігії),
Пантелеймона Куліша (про віротерпимість та релігійну толерантність
кримського хана) знаходили читацький відгук, сприймалися як варті уваги та
подальшого дослідження ідеї.
В роботі доведено, що художнім творам належить визначне місце у
рецепції світу мусульман. Завдяки текстам, написаним наприкінці XIX – на
початку XX ст., ракурс висвітлення мусульманських культур змінився. В
окремих творах (як «Магомет і Хадиза» Куліша), присвячених класичним для


5



мусульман коранічним сюжетам, відображені глибокі релігійно-філософські
рефлексії та роздуми української інтелектуальної еліти (для Куліша
зацікавленість Кораном відбулася на фоні перекладу Біблії на українську
мову). В інших (поезіях Лесі Українки, оповіданнях Коцюбинського) передані
враження від довгого проживання в Криму та безпосередніх контактів з
кримськими татарами. Ці твори, особливо поетичні, сприяли формуванню
позитивного ставлення до мусульманської культури та народів, які сповідують
іслам. Тому наприкінці XIX – на початку XX ст. в українському публічному
дискурсі з’явилися тексти, в яких є не лише толерантне ставлення до
мусульман, а заглиблення в їхній світ.
Поезії Лесі Українки показані як приклад позитивного відображення
мусульманського світу. Головний фокус поетеси зосереджений на природі
півострову. Остання зчитувалася нею як текст. Показано, як образ краси
Криму контрастував із загальним занепадом кримськотатарської сучасності.
Якщо релігійне дистанціювання з відповідною риторикою – характерна ознака
українського дискурсу (горизонт очікування християн), то спільне
колоніальне теперішнє (для реалій другої половини XIX – початку XX ст.) для
українців та кримських татар мало інше прочитання, очікувало на
співпереживання. Тому у поезіях Лесі Українки ракурс до історії змінюється:
Кримське ханство, яке тепер в руїнах, має славне давнє минуле. Такі
імагологічні інтеракції якісно відрізняють українські східні сюжети від
європейських та російських.
Обмеженість кола основних фігурантів українського публічного
дискурсу, взаємовплив автор-текст-читач, проілюстрований в роботі через
аналіз епістолярної спадщини, унаочнив виключну роль Агатангела
Кримського. Творчість українського сходознавця показана через особливості
рецепції мусульманського світу, серед яких є диференціація та імерсія.
Численні переклади класиків літератури Сходу – результат комунікації
української інтелектуальної еліти, переважно Лесі Українки, Івана Франка з
Кримським та глибокого усвідомлення останнім різноманіття східних культур.


6



Тому, віддаючи належну увагу перекладам Фірдоусі та Сааді, Кримський
особливо виділяє творчість Хафіза Ширазі, в якому бачить відображення
власних почуттів. Хафізу та суфійській поезії належить особливе місце в
українському публічному дискурсі, з огляду на творчість Куліша, Кримського,
окремі зауваження Тараса Шевченка.
В роботі показано спільність думок Драгоманова, Франка, Кримського
щодо взаємовпливів у світовому літературному процесі, особливо в розвитку
українських фольклору та літератури в зоні контакту зі східними культурами.
Якщо роздуми Франка, Драгоманова сфокусовані на українській історії,
літературі, фольклорі, то у Кримського Схід і східне стають окремим
самодостатнім предметом зацікавлень. Орієнтація на конкретного
українського читача в таких текстах – свідчення здатності тогочасних
українських інтелектуалів оцінити твори східних поетичних класиків,
зрозуміти думки Кримського щодо проблем мусульманського світу
(«Мусульманство и его будущность»).
Дана дисертація є першим комплексним історичним дослідженням
образу та рецепції мусульманського світу в українському публічному дискурсі
другої половини ХІХ – початку ХХ ст., яке поглиблює українське
ісламознавство.
Ключові слова: інтелектуальна історія, історіографічна традиція,
інтелектуальна еліта, український інтелектуальний простір, публічний
дискурс, «ментальні мапи», іслам, мусульманський світ, Крим, Османська
імперія, кримські татари, «Основа», «Киевская старина», український простір.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.