| Опис: |
Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 2 (33), 2014.
Статтю присвячено окремим дискусійним проблемам трактування історії та історіографії Закарпаття після 1991 р. На прикладі вивчення маргіналізованої радянською та пострадянською історіографією історії Закарпаття, невиправдано зведеної лише до його новітнього образу в межах чотирьох колишніх комітатів Угорщини (Унґ, Береґ, Уґоча і Мараморош), автором піднімається болюча проблема вітчизняної історичної науки, пов'язана з тотальною «націоналізацією» (= українізацією) історії «землі з багатьма іменами».
Саме під кутом зору цієї назви, як у 1932 р. тодішню Підкарпатську Русь найвдаліше найменував чеський письменник, публіцист і перекладач Каміл Земан (більш відомий під літературним псевдо Іван Ольбрахт), українським (і не тільки) історикам належало б висвітлювати тисячолітню історію народів і земель, розташованих на захід під Карпатами.
Справжнє переосмислення (частенько найменоване ревізією) історії Закарпаття в широкому загальнослов'янському, -угорському, -австрійському, -чехословацькому, -радянсько-українському та власне загальноукраїнському контекстах, на думку автора, настане лише тоді, коли дослідники усвідомлюватимуть, що вони історики, а не лакеї-пропагандисти, коли історики, всупереч пройдисвітам-політикам та політикам-патріотам, «повернуть собі історію», а історії (чи в історію) – «повернуть людину» з усіма її слабкостями від моменту народження, через муки і радощі життя, і до самої смерті.
Ключові слова: історія, історіографія, Закарпаття, Ернест Гийдел, Олег Мазурок, Юрій Жаткович, Угорська Русь, «Аннібалова присяга», Михайло Драгоманов, «земля з багатьма менами».
* Назва даного есею-дослідження визріла під впливом назв публікацій відомих українських істориків сучасності Андрія Портнова, Ярослава Грицака та Георгія Касьянова, з тією тільки різницею, що в нашому випадку йдеться не так про вади загальноукраїнської (хоч про них також поговоримо), як регіональної (закарпатської) історії та історіографії. |
