Ольга Федько » Жанрово-стильова своєрідність українських трактатів у бароковому дискурсі
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Жанрово-стильова своєрідність українських трактатів у бароковому дискурсі

Дисертація
Написано: 2025 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 24.08.2025
Твір змінено: 24.08.2025
Завантажити: pdf див. (1.5 МБ)
Опис: Федько О.М. Жанрово-стильова своєрідність українських трактатів у бароковому дискурсі. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Тернопіль, 2025. 248 с.
Дисертаційна робота присвячена комплексному літературознавчому аналізу українських трактатів кінця XVI – початку XVIII століть у контексті барокового дискурсу. Її актуальність зумовлена: необхідністю обгрунтування в контексті історії українського письменства та глибшого вивчення трактату як жанру, що містить ціннісні орієнтири для збереження віри і духовності; нагальною потребою детальнішого дослідження їх аксіології та переосмислення основних концептів для розуміння та застосування в сьогоднішніх реаліях.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в українській медієвістиці трактат вперше цілісно постав об’єктом літературознавчого аналізу як самобутнє явище доби бароко, а також системно вивчено особливості побутування трактатів в українському бароковому письменстві, використано нові підходи до їх аналізу не лише з позицій змісту, а й з естетичних та поетики, що сприяє науковій рецепції світогляду їх авторів. Для чіткого окреслення жанрово-стильових особливостей трактатів в контексті барокового дискурсу визначено основні чинники та джерела формування жанру, виокремлено головні періоди активного його функціонування. У запропонованій періодизації в основу покладено не лише хронологічний, а й естетичний чинники.
Теоретичне значення дисертації полягає в системному осмисленні жанру трактату як своєрідного явища української літературної традиції епохи бароко, що формувалося під впливом культурно-історичних, конфесійних і освітніх факторів. На основі досліджень української медієвістики узагальнено підходи до наукової рецепції трактату, визначено етапи становлення та функціонування жанру, виокремлено його композиційно-стильові особливості в межах доберестейського, поберестейського та могилянського періодів. Дослідження
поглиблює уявлення про естетичні та ідеологічні домінанти трактатної прози другої половини XVII - початку XVIII століття, сприяє вдосконаленню методологічного апарату для аналізу давньої літератури і збагачує сучасну наукову дискусію щодо трансформацій жанрових форм у контексті української барокової культури.
Практичне значення роботи зумовлено теоретичними положеннями та висновками, які окреслюють проблемні напрями для нових наукових досліджень українських трактатів, зокрема для вивчення їх художніх аспектів та впливу на формування великих прозових жанрів в українській літературі. Її результати також можуть бути використані для написання монографій, підручників, навчальних посібників. Запропоновані методологічні підходи до аналізу трактату як жанру удосконалюють навички системного прочитання та інтерпретації давньої літературної спадщини, формують критичне мислення щодо естетичних, світоглядних та ідеологічних компонентів тексту. Висновки та основні положення наукової праці є корисними при викладанні курсів «історія української літератури» та «Теорія літератури», для підготовки лекцій, практичних занять, рефератів, курсових та кваліфікаційних робіт.
Ключовими теоретико-методологічними підходами до аналізу трактатів епохи Бароко стали герменевтичний, наратологічний, завдяки яким відтворювалися соціально-культурні контексти минулого, на тлі яких формувався жанр та вироблялися різні, зокрема естетичні, критерії до його оцінки, широке залучення різних публікацій як джерел інформації про матеріали дослідження. Для аналізу першоджерел використовувалися такі методи, як культурно-історичний, порівняльний, бібліографічно-описовий, текстологічний, контекстуальний розгляд джерел, систематизації та логічне узагальнення інформації з первинних джерел і інших досліджуваних матеріалів. Для вирішення конкретних завдань дослідження застосовано проблемно-тематичний та системний методи.
Враховуючи те, що трактати відображають не тільки інтелектуальні пошуки того часу, а й глибоке прагнення їх авторів до збереження й утвердження
віри, національної ідентичності та моральних і духовних цінностей, простежено витоки формування та основні етапи його побутування в українському письменстві епохи Бароко (доберестейський, поберестейський, могилянський, друга половина XVII - початок XVIII століть). Розглянуто динаміку жанру від ранніх доберестейських зразків до художньо довершених творів Iоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Інокентія Гізеля, Димитрія Туптала та Стефана /ворського, які засвідчують глибоку інтелектуальну інтеграцію українського письменства в загальноєвропейський науковий і духовний простори. Наголошено, що у тодішній міжконфесійній комунікації трактати транслювали певну інформацію і мали відповідну політично-релігійну спрямованість, публікувалися та широко використовувалися у духовній та полемічній практиках. Тому вони сьогодні важливі для пошуків національних і духовних орієнтирів кожного українця і дають можливість простежити спектр та розвиток тогочасних суспільно-культурних відносин, болючі проблеми епохи.
Окреслено достатньо репрезентативну панораму жанрово-стильових особливостей українських барокових трактатів, у яких поступово формується установка на нову конструктивну роль художнього образу, що збуджує емоції реципієнта відповідними художніми засобами. Встановлено, що кожен із творів відзначався логічною аргументацією, зрозумілим викладом та прагненням переконати читача. Їх автори аналізували причини історичних перипетій, формували богословські концепції, упорядковували церковну історію, закладаючи основи майбутньої національної самосвідомості та засвідчуючи існування в Україні потужної інтелектуальної еліти, здатної захищати й розвивати духовно-культурні цінності.
Аналізом текстів підтверджено, що у трактатах окреслилася певна структура: передмова до читача, окремі статті, композиційно незалежні наративи, спогади, різні документи, якими увиразнювали достовірність твору. Автори, як правило, влучно вплітали у тексти імена давніх мислителів, істориків, зокрема античних. Теологи досить вільно використовували історичні факти, не надто зважаючи на їхню достовірність, віддаючи перевагу ефектній подачі, що
відображалося в індивідуальній стильовій манері. Вони ставили за мету не лише фіксувати окремі події, але їх інтерпретувати, суб’єктивно тлумачити. +ерез це у трактатах гармонійно поєднуються оповідні елементи з публіцистично-ораторськими прийомами, документалізм та міфологізм. Документалізм простежувався у точному відображенні деталей тогочасного життя, тоді як міфологізм полягав у прагненні трансформувати образ світу, зближуючи його з релігійними уявленнями та самоусвідомленням. Це виявляється, наприклад, у «Треносі» Мелетія Смотрицького, а також «Месія правдивий» Iоаникія Галятовського, «Розыск о расколнической бринской вірі» Димитрія Туптала, «Камінь віри» Стефана /ворського.
Підкреслено особливу роль діалогічно-монологічних форм у структуруванні трактатів. Автори, надаючи перевагу урізноманітненню жанрових форм і прямому зверненню до конкретного адресата, перебували в постійному діалозі. Це призводило до того, що їхня риторична стратегія набувала ознак емоційного переконання. Усі художні засоби були спрямовані на посилення авторської позиції та аргументаційної складової текстів. Для досягнення цієї мети широко застосовувалися техніки ампліфікації, що здебільшого полягали у пробудженні в адресатів відповідних емоцій, таких як зворушення, милосердя чи обурення. Однією із ключових жанрових ознак трактатів було протиставлення, яке закріпилося в українській традиції ще з часів Київської Русі. Воно стало помітним у період Реформації та Контрреформації, коли відбувалася поляризація релігійних доктрин католицизму, протестантизму та православ’я. Цей принцип відігравав першорядну роль у співвідношенні тексту-закиду і тексту-відповіді, став їх стилістичною домінантою та забезпечував художній ефект полемічного діалогу. Це ілюструє діалог трактатів уніатського апологета Лева Кревзи «Оборона церковної єдности» і православного Захарія Копистенського «Книга о вѣрѣ єдиной» та «Палінодія, або Книга про оборону». Полілогом шукали шляхи вирішення непростих богословських проблем Касіян Сакович, Петро Могила, Iван Дубович, Пахомій Война-Оранський.Такий підхід зустрічаємо у трактатах Іоаникія Галятовського,
Лазаря Барановича, Стефана /ворського та інших богословів. Iоаникій Галятовський, наприклад, доклав немало творчих зусиль до дискусій щодо суверенності православної віри вже не тільки з традиційними опонентами, зокрема католиками та уніатами, а й проти нових - турецько-татарської експансії, течій юдаїзму, магометанства.
Простежено, як діалогічність текстів сприяла властивій бароко художньо-риторичній стилізації. Визначено основні художні прийоми: численні риторичні запитання або вигуки, анафори й епіфори, ускладнені синтаксичні фігури. Письменники широко застосовували запозичені з Біблії або створені на основі біблійної стилістики символи й алегорії.
Охоплення окреслених вище векторів у дисертації дало змогу інтерпретувати барокові трактати як цілісний літературний жанр, що ввібрав не тільки інтелектуальні пошуки того часу, а й проілюстрував глибоке прагнення авторів до збереження й утвердження своєї віри, національної ідентичності та моральних і духовних цінностей. Ці твори важливі і сьогодні для пошуків національних і морально-етичних орієнтирів кожного українця.
Окреслена в дослідженні еволюція трактатного жанру, його функціональна й стилістична своєрідність, а також глибокий зв’язок із суспільно-політичним та релігійним контекстами часу підтверджують його важливість для вивчення як літературного, так і культурного процесів в Україні. Подальші розвідки в цьому напрямі відкривають перспективу для міждисциплінарного аналізу та поглибленого осмислення жанру як одного з ключових інструментів інтелектуального самовираження української барокової доби. Надалі доцільним вбачаємо дослідження трактатів крізь призму порівняльної поетики, вивчення типологічних зв’язків із європейськими зразками, а також звернення до питань перекладу, тобто транскрибування сучасною українською мовою, з глибокими науковими коментарями для ширшого академічного й читацького використання.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.