Інтернаціоналізм чи русифікація (вид. 2005)

Іван Дзюба, повіривши в гуманність влади після розвінчання сталінізму, активно писав на теми розвитку націй, чим заслужив авторитет і популярність. Ірина Жиленко: «За Дзюбу ми ладні були вмерти. Він був володарем дум і звістовником правди. Він був кришталево чесним і повністю позбавленим честолюбства, пози чи самозамилування». Євген Сверстюк: «Не було українського імені, яке б так часто і повсюдно згадувалося…»
Оскільки в ті часи про демонтаж тоталітарної системи не могло бути й мови, автор у своєму дослідженні опирається на радянську ідеологію і, щоб відразу відкинути будь-які звинувачення, щедро цитує думки класиків марксизму-ленінізму з національного питання. Вказує на розквіт української мови в 1920-х роках, мовляв, ось справжня ленінська політика, а далі пішли тоталітарні перекоси. Ленін, скажімо, недвозначно заявляв: «Великоруському шовінізмові оголошую бій не на життя, а на смерть» або «Проклятий царизм робив із великоросів катів українського народу».
Іван Дзюба вбивчими тезами розбиває радянський міф про рівність націй в СРСР, вказуючи на привілейоване становище росіян, їхньої мови та культури. У союзники письменник залучає інших фахівців, які досліджували національну тему. І все – з доступних (відкритих) в СРСР джерел. Він згадує десятки імен, цитує безліч праць, наводить приклади з історії націй і народностей, доповнює аргументи статистикою з радянських довідників та засобів масової інформації. Кожну інтелектуальну побудову Івана Дзюби чи його гострий висновок «підтверджує» хтось із класиків комунізму або канонізованих в СРСР революціонерів. Приміром, Фрідріх Енгельс писав: «До того часу, поки відсутня національна незалежність, народ історично не в змозі навіть обговорювати скільки-небудь серйозно які б то не було внутрішні питання».
Висновок твору: радянська система продовжує русифікаторську політику царизму. Іван Дзюба власноруч надіслав свою працю керівникам УРСР, сподіваючись, що її візьмуть до уваги і виправлять плачевний стан української мови. Надати аргументовану відповідь збентежена влада не могла, тож призначила спеціальну комісію ЦК КПУ, яка оголосила вердикт: «Праця від початку і до кінця є пасквілем на радянську дійсність». 1968 року працю друкують на Заході.
Тривалий час із публіцистом проводили лише виховні розмови. Однак на хвилі погрому української інтелігенції 1972 року бунтівника виключили з СПУ, а в квітні того ж року заарештували. Через рік суд оголосив вирок: 5 років в’язниці і 5 років заслання. Хворіючи на сухоти, Іван Дзюба написав покаянну заяву. На довгі роки він відійшов у тінь, досліджував літератури інших народів.