|
| Написано: |
2018 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
03.06.2025 |
|
| Твір змінено: |
03.06.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(8 МБ)
|
|
| Опис: |
Дубрівна А. П. Абстракція в образотворчому мистецтві як феномен
художньої культури України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства (доктора філософії) за спеціальністю 26.00.01 «Теорія та
історія культури». – Національна академія керівних кадрів культури
і мистецтв, Міністерство культури України, Київ, 2018.
Дисертація є дослідженням, що комплексно розглядає абстрактну
образотворчість в контексті художньої культури України, пропонуючи новий
погляд на абстракцію як унікальну художню форму, в основу якої закладено
універсальні культурні коди, що функціонують від минулого до сьогодення.
Осмислення природи абстракціонізму надало підстави увести до наукового
обігу поняття «абстрактна знаковість», для надання адекватного визначення
абстрактним зображенням та їх семіотичним елементам. Встановлено
взаємозв'язок між абстрактною образотворчістю різних історичних віх та
формами її проявів: період найдавнішої історії України; орнаментика
українського народного декоративного мистецтва ХІХ-ХХ ст.; український
авангард початку ХХ ст.; абстрактні практики середини, кінця ХХ ст. та
початку ХХІ ст.
Виявлено, що абстрактна образотворчість, як об’єкт дослідження та
феномен художньої культури, вивчалася у вітчизняному та зарубіжному
мистецтвознавстві найчастіше в окремих аспектах і пов’язувалася з проявами
безпредметного мистецтва (абстрактний експресіонізм, неопластицизм,
орфізм, ташизм, супрематизм), що являються складовими абстракціонізму, як
напряму модернізму. Проте, абстракція в образотворчому мистецтві,
пройшовши складний еволюційний шлях, потребує осмислення форм її
вираження на сучасному етапі розвитку наукової думки.
3
З’ясовано, що значний вплив на формування філософсько-
світоглядного підґрунтя абстракції в образотворчому мистецтві становили
ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму, теорії інтуїтивізму, психоаналіз,
екзистенціалізм, феноменологія, семіотика.
В дисертації науково обґрунтовано, що в процесі змін художньої
естетики, починаючи з початку XX ст. відбулося зміщення акцентів, розподіл
ролей між її учасниками (митцем та глядачем), більш відчутно
диференціовано мистецтво на масове й елітарне. До останнього відноситься
й абстракція в образотворчому мистецтві, розвиток якої в Україні має
послідовний та логічний характер.
Визначено, що в українському образотворчому мистецтві абстракція,
спираючись на графічну знаковість художньої культури давнини,
авангардистські пошуки періоду модернізму (початок ХХ ст.), переживши
період винищення та забуття, вже на сучасному етапі набуває виразної
унікальної форми за рахунок специфічної кольорової побудови, яка
характеризується традиційними колористичними сполуками, що підносять її
в контексті світового абстрактного руху. Значний вплив на ці процеси мали
етнічні культурні коди, ідеї національної самосвідомості, культурна
самоідентифікація, інкультурація та акультурація. Обрана методологія
сприяла виявленню основних принципів варіювання творчості у межах
відповідних стильових моделей, а також допомогла розкрити принципи
формування сучасних інновацій у межах поставлених намірів та їх реалізації
на практиці. Сучасні мистецтвознавчі та культурологічні принципи аналізу
забезпечили вирішення передбачених науковою проблемою завдань
дисертаційного дослідження, зокрема, це дозволили закласти необхідні
основи для дослідження абстракції в українському образотворчому
мистецтві, підкреслити масштабність творчих досягнень та відтворити
загальну культурно-мистецьку картину особливостей цього напряму.
Аналіз матеріалів української художньої культури найдавнішого
періоду історії на науковій базі Національного музею історії України,
4
з метою пошуку першооснови образотворчості, виявив, що первісне
мистецтво за своєю формою та суттю було абстрактним. Встановлено
вихідний елемент образотворчості – лінія та її трансформації – найперший
виразник самоусвідомлення людини, символ зв’язку з світобудовою, знак
спадкової єдності, який пройшов через всі періоди первісної доби.
Констатуємо, що стародавнє мистецтво нашої країни відмічається саме
абстрактними проявами, які втілені через орнаментальні знаки, символи,
схеми, образи, на відміну від європейського історичного вектору розвитку,
вираженого у реалістично-натуралістичних зображеннях.
З’ясовано особливості тенденцій розвитку абстрактної знаковості в
українській народній художній культурі на науковій базі Національного
центру народної культури «Музей Івана Гончара» та Національного музею
українського народного декоративного мистецтва на прикладах найбільш
репрезентативних видах українського народного декоративного мистецтва
(вишивка та писанка). Виявлено, що геометрична орнаментика притаманна
Подільському, Поліському етнорегіонам, а також західним областям України
та відрізняється великою варіативністю форм та мотивів, в яких головними
стилеутворюючими елементами являються лінія, квадрат, ромб, трикутник,
коло, а основним, що набуває статусу іконографічного, – хрест. Виділено
домінантні кольори, що використовувались в українській народній
орнаментиці – червоний та чорний. Встановлено, що відбір кольорів та їх
комбінування, які викристалізувались упродовж віків у народному мистецтві,
разом у поєднанні з архаїчними формами геометричного характеру, заклали
фундамент, в якості головної стилеутворюючої складової, сучасного
українського абстрактного мистецтва.
Визначено особливість українського авангардистського руху, яка
полягає у глибинному зануренні в українську народну художню культуру, що
базується на першоосновах стародавніх культурних кодів найдавнішого
періоду історії України. Встановлено, що головним досягненням
українського авангардистського руху являється свідомий вихід в абстракцію,
5
як способу подолання матеріального тягаря реального світу. Від того часу
абстрактна образотворчість набуває офіційного мистецького статусу
у вигляді напряму мистецтва – абстракціонізм. Завдяки цим революційним
змінам, мистецтво назавжди перестало бути ремеслом, а ствердилось, як
шлях самопізнання й самовдосконалення, як можливість осягнути духовний
світ та спробувати досягти Абсолюту.
У дисертації науково обґрунтовується творча пошукова робота
в діяльності митців абстрактного напряму мистецтва у часопросторі
української художньої культури ХХ-ХХІ ст. Узагальнено здобутки, від
стародавньої образотворчості, до мистецьких постмодерністських інновацій,
що склало об’єктивну картину про специфіку абстракції в образотворчому
мистецтві України.
Виявлено основні регіональні центри, де сконцентрована найактивніша
експериментальна робота митців у сфері абстрактної образотворчості (Одеса,
Львів, Харків, Київ). Відмічено, що згуртованість митців у творчій діяльності
існує тільки в Одеському культурно-мистецькому осередку, а творча праця
абстракціоністів Львівського, Харківського, Київського регіонів
відбувається, переважно, в межах індивідуального пізнання. Визначено, що
важливим доробком Харківського культурно-мистецького осередку
являється практичне втілення абстрактної образотворчості на ужитковому
рівні в реальному житті, а саме – використання її методів та принципів
у дизайні. Зазначено, що абстрактні практики художників Львова та Києва
виводять на пріоритетні позиції вивчення кольору, як головного аспекту
художньої виразності твору, також відмічено відкритість
постмодерністським впливам, що пропонують по-новому переглянути
існуючи художні традиції. Виявлено, що Одеса та Київ як центри розвитку
абстрактних арт-практик, характеризуються більшою активністю та
масштабністю в сфері абстрактної образотворчості, ніж осередки Львова та
Харкова.
6
Констатовано синхронність активізації діяльності у сфері абстрактної
образотворчості в регіонах України у часових віхах: 20-30-ті рр. ХХ ст.
(період, обумовлений європейськими та українськими авангардними
експериментами); 60-80-ті рр. ХХ ст. (загальні тенденції впливу явища
нонконформізму, за часів СРСР); 90-ті рр. ХХ ст. (зумовлено отриманням
Україною державної незалежності, що стимулювало «першу хвилю»
пострадянської реактивації абстракції); від 2013 р. та до сьогодення («друга
хвиля» реактивації абстрактного мистецтва, що спричинена активним
направленням політичного вектору України в бік євроінтеграції).
Визначено, що сучасні абстрактні арт-практики в культурно-
мистецькому просторі України, починаючи з 2013 р. («друга хвиля»
пострадянської рективації абстракції), мають тяжіння до постмодерністських
тенденцій – мистецько-видовищних форм. Виявлено, що вагомим
досягненням останніх років є відокремлення абстрактного мистецтва від
інших образотворчих практик. Це підтверджує систематичне започаткування
та проведення тематичних (художня абстракція) мистецьких проектів,
бієнале, фестивалів, організованих професійними спілками, фундаціями,
культурно-мистецькими та громадськими товариствами, закладами освіти,
які підтримувались Міністерством культури України. Виявлено увагу
українського суспільства до абстрактних практик у образотворчому
мистецтві, а також його офіційне визнання, як явища культури. Відмічено
активний інтерес іноземних митців до творчої співпраці. З’ясовано, що
сучасна абстрактна образотворчість є плідною платформою у сфері
міжкультурної взаємодії, яка відкриває нові можливості для розвитку
культури, веде до співпраці між країнами, взаємного обміну цінностями та
здобутками, а також поглиблює політичні, економічні та соціальні зв'язки.
В дисертації науково обґрунтовано, на основі досвіду низки
українсько-іспанських культурно-мистецьких проектів, у реалізації яких
брала безпосередньо участь автор дисертації, що засоби абстракції
в образотворчому мистецтві є істинно унікальними. Елементарні прості
7
форми складаються в своєрідну образну мову, що є універсальним методом
встановлення корисних, з точки зору культури, взаємовідносин між країнами
в умовах глобалізації. Констатуємо, що ця мова є первинною в системі
особливих знаків, маючи тисячорічну історію, пронісши через покоління
візуальні коди, на сучасному рівні являє собою досконалу форму
транслювання на загальнозрозумілому рівні головних гуманістичних
цивілізаційних цінностей. Це робить абстрактне мистецтво важливим
чинником у процесах міжкультурного об’єднання.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає
в комплексному теоретичному осмисленні становлення й закономірностей
розвитку абстракції в образотворчому мистецтві від давньої візуальної
знаковості та орнаментальних символів народної художньої культури до
проявів у сучасному мистецтві України, що виражає осмислений
багатовіковий художній досвід і надає йому унікальної форми. Уперше
запропоновано новий погляд на абстрактну образотворчість як на унікальну
художню форму мистецтва, в основу якої покладено універсальні незмінні
культурні коди, що константно відтворюються від минулого до сьогодення;
комплексно визначено передумови виникнення, формування та розвитку
абстракції в образотворчому мистецтві України; пропонується введення до
наукового обігу поняття «абстрактна знаковість»; визначено особливості
абстракції в образотворчому мистецтві у часопросторі художньої культури
України ХХ – початку ХХІ ст., які полягають у сконцентрованості
найактивнішої експериментальної роботи митців у сфері абстрактної
образотворчості в основних регіональних центрах (Одеса, Львів, Харків,
Київ) та синхронній активізації її розвитку у конкретних часових віхах;
розкрито специфіку сучасних художніх практик у сфері абстрактної
образотворчості; виявлено можливості абстрактного мистецтва як
універсальної системи трансляції інформації в контексті міжкультурної
взаємодії. Систематизовано та узагальнено методологічні засади
дослідження абстрактної образотворчості України на основі вивчення
8
новітніх наукових розробок сучасних мистецтвознавців, культурологів,
філософів, естетиків та системного огляду теоретичної традиції; матеріал
творчих надбань провідних українських митців-абстракціоністів та виявлено
ключові світоглядні, художньо-естетичні, стильові особливості їх творчості;
досягнення абстрактної образотворчості в мистецтві у контексті
культуротворчих процесів у сучасній Україні. Набуло подальшого розвитку
розроблення наукового підґрунтя для проведення подальших наукових
досліджень з проблем розвитку абстрактної образотворчості в українському
мистецтві у ХХІ ст.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
Дисертація може слугувати теоретико-методологічною основою для
наукових досліджень процесів, що відбуваються в сучасній культурі та
мистецтві. Основні положення і результати роботи можуть також
використовуватися як науково-методичні матеріали для організаторів
художніх і виставково-експозиційних проектів; як навчально-методичний
матеріал для підготовки програм, лекційних курсів, семінарів, пов’язаних
з вивченням процесів, що відбуваються в сучасному художньому середовищі,
а також у культурно-просвітницькій роботі.
Ключові слова: образотворче мистецтво, абстракція, абстрактна
знаковість, архаїчна образотворча культура, художня культура, українська
народна художня культура, часопростір, глобалізація, сучасні абстрактні арт-
практики, міжкультурна взаємодія, діалог культур.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП……………………………………………………..…………….………20
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АБСТРАКЦІЇ В
ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ……………………………..……...…..30
1.1. Методологічна база дослідження абстракції в образотворчому
мистецтві…………………………………………………….…….….………….30
1.2. Поняття художньої культури та її складових в сучасній науковій
думці……………………………………………………….……………………..45
1.3. Концептосфера аналізу абстракції в образотворчому мистецтві як
елемента художньої культури…………………….…..…………….…………..61
Висновки до Розділу 1…………...………………………………………….…..81
РОЗДІЛ 2
ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ,
ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТКУ АБСТРАКТНОЇ ОБРАЗОТВОРЧОСТІ В
УКРАЇНІ…………………………………………………………………….…...83
2.1. Вплив стародавньої образотворчої культури на формування абстрактних
візуальних елементів…………………………………………………………….83
2.2. Тенденції розвитку абстрактної знаковості в геометричній орнаментиці
української народної художньої культури …………………..……….………104
2.3. Український авангардистський рух як чинник формування абстрактної
образотворчості.………………….………………...…………………….…….126
Висновки до Розділу 2………………………..…………….…………….....…150
РОЗДІЛ 3
АБСТРАКЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ
ХХІ ст. В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ АРТ-ПРАКТИК І ДІАЛОГУ
КУЛЬТУР………………….…………………………………………………..153
19
3.1. Абстракція в образотворчому мистецтві у часопросторі художньої
культури України ХХ – початку ХХІ ст………………………….…………..153
3.2. Абстрактні практики в образотворчому мистецтві України початку
ХХІ ст.»…………………………..……………………………………....……..183
3.3. Сучасна абстрактна образотворчість як модус міжкультурної взаємодії в
умовах глобалізації (на прикладі українсько-іспанських культурно-
мистецьких проектів)…………………..………………………..……………..195
Висновки до Розділу 3…………………………..……………………………..215
ВИСНОВКИ………………………………….…………………….….….……218
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….……..223
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...244
|
|
|
